Постанова від 06 квітня 2026 р. у справі №569/15764/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2026 року

м. Рівне

Справа № 569/15764/25

Провадження № 22-ц/4815/470/26

Головуючий у Рівненському районному суді

Рівненської області: Гладишева Х.В.

Рішення суду першої інстанції ухвалено

повним текстом 05 грудня 2025 року в м. Рівне

без фіксування судового засідання за допомогою

звукозаписувального технічного засобу

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еліт Фінанс" на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 05 грудня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еліт Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еліт Фінанс" (далі – ТОВ "ФК "Еліт Фінанс" або товариство) звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості договором про надання кредиту № 491011892 від 25 вересня 2019 25 вересня 2019 року у розмірі 32 773,17 гривень.

Свої вимоги позивач мотивував, тим, що внаслідок порушень зобов`язань за кредитним договором у відповідача утворилась заборгованість, яка у зв`язку з отриманням позивачем прав на грошову вимогу підлягає стягненню на його користь в судовому порядку.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 05 грудня 2025 року товариству у задоволенні позову до ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд попередньої інстанції виходив з того, що із наданих йому виписок за особовим банківським рахунком позичальника не встановлено факту перерахування кредитних коштів у сумі 24 975,12 гривень, а інших доказів для підтвердження відповідних обставин представлено не було. Оскільки первинний кредитор – Акціонерне товариство "Альфа-банк" (далі – АТ "Альфа-банк") не набув права грошової вимоги до позичальника, тому таке право не могло передаватися за договорами факторингу на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форт" (далі – ТОВ "ФК "Форт"), а від нього - позивачу.

Тому позовні вимоги визнано необґрунтованими й залишено без задоволення.

На рішення суду товариством подано апеляційну скаргу, де покликається на його незаконність і необґрунтованість, які полягали у порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначалось, що всупереч висновку суду надані позивачем виписки за банківським рахунком позичальника є доказами факту видачі кредиту та наявності заборгованості в цілому. З цих документів убачається, що за період з 28 січня 2020 року по 22 лютого 2021 року ОСОБА_1 отримано кредитні кошти від АТ "Альфа банк" у загальному розмірі 24 975,12 гривень, які повернуті не були.

Вважає, що спірна заборгованість підтверджена у сукупності з умовами кредитного договору та розрахунком заборгованості. Однак суд першої інстанції не надав належної оцінки цим обставинам та відповідним нормам матеріального права, що призвело до помилкового висновку про відмову у позові.

З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Правом надання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався, хоча йому про це роз`яснювалось ухвалою Рівненського апеляційного суду від 16 січня 2026 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи особи, що подала апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.

Як з`ясовано судом, 25 вересня 2019 року АТ "Альфа-Банк" акцептувало оферту ОСОБА_1 щодо укладення угоди про надання кредиту № 491011892 на таких умовах: тип кредиту — "кредит готівкою", грошові кошти в сумі 24 975,12 гривень, строк 24 місяці, з фіксованою процентною ставкою 23%. В оферті на укладання угоди про надання кредиту сторони погодили, що в додатку № 1, який є невід`ємною частиною угоди, визначено: детальний розпис складових загальної вартості кредиту, реальної річної процентної ставки; графік платежів з повернення кредиту, сплати процентів за його користування, сум комісійної винагороди та інших платежів.

Офертою узгоджено, що датою повернення кредиту є 26 вересня 2021 року, спосіб видачі кредиту — переказ коштів на рахунок НОМЕР_1 , відкритий в АТ "Альфа-Банк". Ці обставини підтверджувалися копіями анкети-заяви, оферти на укладання угоди про надання кредиту № 491011892, додатком № 1 до угоди про надання кредиту № 491011892, договорів про внесення змін і доповнень до угоди про надання кредиту № 491011892, паспорта споживчого кредиту, які були власноруч підписані відповідачем.

Того ж дня контрагенти підписали анкету-заяву про акцепт публічної пропозиції кредитора та паспорт споживчого кредиту.

В подальшому, 22 лютого 2021 року, між АТ "Альфа-Банк" і ТОВ "ФК Форт" укладено договір факторингу № 1, за умовами якого перший кредитор відступив за плату належні йому права вимоги, а наступний кредитор прийняв права вимоги, зокрема, до ОСОБА_1 , що підтверджується актом приймання-передачі реєстру боржників за договором факторингу, витягом з реєстру боржників.

23 лютого 2021 року між ТОВ "ФК Форт" та ТОВ "Еліт Фінанс" було укладено договір факторингу № 01-23-02/21, за умовами якого ТОВ "ФК "Форт" відступило за плату належні йому права вимоги, а ТОВ "Еліт Фінанс" прийняло права вимоги до ОСОБА_1 , що також підтверджувалося копіями акту приймання-передачі реєстру боржників за договором факторингу, витягу з реєстру боржників.

Пред`являючи позов, новий кредитор покликався на те, що станом на 22 лютого 2021 року заборгованість відповідача за договором № 491011892 складала 32 773,17 гривень, з яких: 24 145,77 гривень склали заборгованість за основною сумою боргу; 7 327,40 гривень — заборгованість за відсотками.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частинами першою-другою ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 (позика) глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Абзацом другим ч.1 ст. 1046 ЦК України передбачено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Між тим, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що саме 25 вересня 2019 року позичальник отримав кредит в розмірі 24 975,12 гривень.

Всупереч твердженням заявника наявні в матеріалах справи виписки за особовим рахунком, незважаючи на вказівку в них про обліковий період з 25 вересня 2019 року по 22 лютого 2021 року, охоплюють лише період з 28 січня 2020 року по 22 лютого 2021 року і не містять жодної інформації про перерахування саме 25 вересня 2019 року кредиту в сумі 24 975,12 гривень.

Отже, матеріали справи не містять переконливих і об`єктивних доказів на підтвердження обставин перерахування АТ "Альфа-Банк" на користь ОСОБА_1 24 975,12 гривень кредиту, що правильно з`ясовано судом.

При цьому виписки за банківським рахунком позичальника та розрахунок заборгованості суперечать одне одному, адже у цих письмових доказах вказується про сплату в рахунок погашення заборгованості 31 473,17 гривень, а в розрахунку про оплату - лише 1308,04 гривень.

Також у анкеті-заяві про акцепт публічної пропозиції первинного кредитора не зазначено суму кредиту, розмір та порядок нарахування процентів за користування кредитними коштами, термін дії кредитного договору, строк повернення кредитних коштів тощо.

Крім того, матеріали справи не містять доказів про те, що ОСОБА_1 розумів, ознайомився та погодився з умовами та правилами, тарифами банківських послуг, підписуючи 25 вересня 2019 року анкету-заяву про приєднання, і що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, в т.ч. й щодо сплати процентів, у нарахованих відповідному порядку і розмірі.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з позичальником кредитодавець дотримався вимог, передбачених ч.2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими позивач.

Разом з тим ознайомлення та підписання позичальником паспорта споживчого кредиту не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту (правова позиція Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, що викладена в постанові від 23 травня 2022 року в справі № 393/126/20).

Отже, сторони правочину не узгодили необхідних істотних умов кредитного договору, зокрема щодо спалити процентів за користування кредитними коштами.

Хоча й у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються також на встановлені законом, проте вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, встановлених законодавством, зокрема, ст.ст. 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`явив.

Тобто і оплата позичальником первинному кредитору 31 473,17 гривень стверджувала про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду в частині оскаржуваних грошових сум, позаяк зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд.

Повно і правильно з`ясувавши обставини справи та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Судовий збір, що понесений позивачем при поданні апеляційної скарги відповідно до ст. 141 ЦПК України необхідно віднести на його ж рахунок.

Керуючись ст.ст. 374-375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еліт Фінанс" залишити без задоволення, а рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 05 грудня 2025 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: С.В. Боймиструк

С.С.Шимків