Постанова від 24 березня 2026 р. у справі №524/8743/23 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/8743/23 Номер провадження 22-ц/814/1520/26Головуючий у 1-й інстанції Андрієць Д.Д. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя : Триголов В.М.,

судді: Дорош А.І., Лобов О.А.,

секретар:Горбун К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , адвоката Касіта Олександра Валерійовича на рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 24 жовтня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про зобов`язання скасувати державну реєстрацію земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2 . Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області в якому просила:

-зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0.0623 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, з кадастровим номером 5310436100:08:002:1218, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

-скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0.0623 га., кадастровий номер 5310436100:08:002:1218, яке було зареєстроване 18.03.2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 41123171.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником частини житлового будинку АДРЕСА_1 . В подальшому поштова адреса її частини була змінена з 27/37 на 27-А. Під час розгляду справи в суді в 2020 році їй стало відомо про те, що ОСОБА_3 , який був співвласником іншої частини, зареєстрував своє право власності на земельну ділянку 0,0623 га, кадастровий номер 5310436100:08:002:1218 за адресою: АДРЕСА_1 . Дії ОСОБА_3 із реєстрації права власності вважає такими, що порушують її право на отримання земельної ділянки. Відповідач ОСОБА_2 є спадкоємцем ОСОБА_3 .. Вказала, що при оформленні земельної ділянки було порушено порядок її повідомлення щодо узгодження меж земельної ділянки. Зазначила, що у фактичному користуванні іншого співвласника знаходиться земельна ділянка площею 724 кв.м, що на 94,5 кв.м. більше від ідеальної частки. Вважає, що оскільки технічна документація із землеустрою виготовлена з порушенням вимог законодавства і вона була підставою для формування земельної ділянки, державна реєстрація земельної ділянки підлягає скасуванню. Просила врахувати, що без скасування державної реєстрації земельної ділянки вона позбавлена можливості оформити своє право власності на земельну ділянку.

Рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука від 24 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про зобов`язання скасувати державну реєстрацію земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Непогодившись із вказаним рішенням його в апеляційному порядку оскаржив позивач ОСОБА_1 . Скарга мотивована тим, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального парва .

Апелянт посилається на те, що у рішенні суд зазначає, що 05.04.2006 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було підписано акт про добровільний розподіл земельної ділянки між громадянами, яким належить земельна ділянка на праві спільної часткового користування за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якого останні погодили розподіл земельної ділянки таким чином: ОСОБА_3 - 0,0724 га, ОСОБА_1 - 0,0532 га. Також, 05.04.2006 ОСОБА_1 було підписано акт встановлення, погодження меж земельної ділянки в натурі та передачі на зберігання межових знаків землекористувачам. Але спірна земельна ділянка має площу 623 кв.м. згідно рішення Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 05.12.1997 № 1479 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність громадян». Земельна ділянка площею 0,0724 га. не сформована, не має кадастрового номера, відомості про неї не внесені до Державного земельного кадастру.

Окрім того, під час розроблення Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 зовнішні межі земельної ділянки якою користується ОСОБА_3 змістились на спірну земельну ділянку, яка в подальшому опинились у його приватній власності (згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку). Таким чином ОСОБА_3 отримав у власність частину спірної земельної ділянки чим неправомірно позбавив позивача права на неї, а частиною земельної ділянки яка межує з частиною будинку на якій знаходиться вбиральня літ. Е та огороджена парканом, як зазначено у технічних паспортах, користується без правовстановлюючих документів . Вищезазначене, вказує на неправомірні дії ОСОБА_3 під час розроблення Технічної документації із землеустрою, формування земельної ділянки як об`єкта права та незаконну державну реєстрацію земельної ділянки. Не взято до уваги при розгляді справи і той факт, що ОСОБА_1 не повідомлялась про час та дату проведення встановлення межових знаків, що також є порушенням законодавства.

Також зауважує, що судом проігноровано висновок експерта №6/8-20 за результатами проведення будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 27 липня 2020 року.

А саме , не взято до уваги , що на дату проведення обстеження фактичне користування співвласників не відповідає ідеальним часткам: в користуванні І співвласника, ОСОБА_1 , знаходиться земельна ділянка площею 535 кв.м., що на 94,5 кв.м. менше, ніж припадає на її 1/2 ідеальну частку;

в користуванні ІІ співвласника, ОСОБА_3 , знаходиться земельна ділянка площею 724 кв.м., що на 94,5 кв.м. більше, ніж припадає на її 1/2 ідеальну частку.

Судом також проігноровано, що на земельній ділянці площею 623 кв.м. яка передана у приватну власність Відповідачу, знаходяться будівлі і споруди, що перебувають у спільній частковій власності.

Зважаючи на порушення права позивача реєстрацією земельної ділянки відповідача єдиним можливим та ефективним способом захисту права апелянт вважає саме скасування державної реєстрації земельної ділянки з відповідним кадастровим номером у судовому порядку.

Підсумовуючи викладене ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Касіта О. В. просить скасувати рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 24 жовтня 2024 року та постановити нове про задовлення позовних вимог в повному обсязі.

Від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу , в якому остання посилаючись на обґрунтованість рішення суду першої інстанції просила скаргу залишити без задовлення.

У справі встановелно, що 05.12.1997 Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області прийняв рішення №1479 «Про передачу земельних ділянок у приватну вартість» відповідно до якого вирішено передати у приватну власність громадянам земельні ділянки для обслуговування жилих будинків і господарських будівель/присадибна ділянка/ згідно до розмірів, що підтверджуються даними БТІ/додаток І/.

В додатку І до вказаного рішення зазначено, що ОСОБА_3 виділяється земельна ділянка площею 623 кв.м. по АДРЕСА_1 (а.с. 133, т.1)

На підставі договору дарування від 16.10.2000 ОСОБА_1 є власником частини житлового будинку АДРЕСА_1 .

05.04.2006 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було підписано акт про добровільний розподіл земельної ділянки між громадянами, яким належить земельна ділянка на праві спільної часткового користування за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якого останні погодили розподіл земельної ділянки таким чином: ОСОБА_3 – 0,0724 га, ОСОБА_1 – 0,0532 га. Також, 05.04.2006 ОСОБА_1 було підписано акт встановлення, погодження меж земельної ділянки в натурі та передачі на зберігання межових знаків землекористувачам.

03.09.2019 ОСОБА_1 звернулась до міського голови Малецького В.О. із заявою щодо земельного спору, відповідно до якої просила зобов`язати ОСОБА_3 надати доступ до земельної ділянки для проведення робіт, передбачених договором №27 від 15.04.2019, укладеним між нею та ВПП «Землевпорядник».

16.02.2021 ОСОБА_3 повторно замовив виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення(відновлення) меж земельної ділянки в натурі(на місцевості).

15.03.2021 на підставі рішення Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області №1479 від 05.12.1997 ОСОБА_3 зареєстрував своє право власності на земельну ділянку 5310436100:08:002:1218, площею 0,0623 га.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .

Відмовляючи у задовленні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що державна реєстрація права власності ОСОБА_3 була проведена на підставі належних документів, в межах площі, яка була виділена за рішенням органу місцевого самоврядування. З цих підстав, за відсутності доказів реального порушення прав позивача реєстрацією права власності на суміжну земельну ділянку, суд не вбачав підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується із відповідним висновком зважаючи на слідуюче.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною першою статті 4, частиною першою статті 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Частиною першою статті 116, частинами першою, другою статті 120 Земельного кодексу України, у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 ЗК України передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Частиною першою статті 79-1 ЗК України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом (стаття 202 ЗК України).

Частиною першої статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» яка кореспондується з положеннями статті 193 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено поняття Державного земельного кадастру, відповідно до якого - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Статтею 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що Державний земельний кадастр базується на таких основних принципах: об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі; внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону тощо.

Згідно зі статтею 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 ЗК України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 ЗК України; на підставі проектів землеустрою щодо впорядкування існуючих землеволодінь - у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками.

Відповідно до пункту 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Згідно з частиною третьою статті 79-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Стаття 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» регулює питання державної реєстрації земельних ділянок. Вказана стаття передбачає порядок реєстрації земельних ділянок, перелік документів, які подаються для реєстрації земельної ділянки (частина четверта ), підстави для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки (частина шоста) та випадки скасування державної реєстрації земельної ділянки Державним кадастровим реєстратором (частина десята).

Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Частинами другою, десятою статті 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає, зокрема, рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою (у випадках, передбачених законом); матеріали польових топографо-геодезичних робіт; план меж земельної ділянки, складений за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів).

Згідно зі статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Захист земельних прав - це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14 (провадження № 14-552цс18) та у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15 (провадження № 14-652цс18), зазначила про те, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. Стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не випливає, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж, слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може бути підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Зважаючи на викладене , не підписання ОСОБА_1 акту погодження меж земельної ділянки ОСОБА_3 при розробці технічної документації і складання документу у 2021 році, саме по собі не є перешкодою в оформленні права власності на земельну ділянку. Більше того, за наявності попереднього погодження суміжними співвласниками акту про добровільний розподіл земельної ділянки між громадянами від 2006 року , поведінка позивача щодо заперечення такого розподілу користування землею є суперечливою.

Отже, судом не встановлено порушення відповідачем ОСОБА_2 , що є спадкоємцем ОСОБА_3 прав позивача, тому підстави для задоволення позовних вимог колегія суддів не вбачає.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування, а отже, і рішення суду, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аргументи скаржника про наявність перешкоди у реалізації ним права на оформлення (набуття) земельної ділянки, на якій розташовані зокрема і належні їй нежитлові приміщення, у зв`язку з реєстрацією у Державному земельному кадастрі спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5310436100:08:002:1218 є необгрунтованими, позивач жодної обставини, що підтверджує факт порушення його прав , не навів, посилаючись лише на те , що скасування державної реєстрації земельної ділянки відповідає положенням законодавства.

При цьому, згідно статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», і пункту 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051, підставами для скасування державної реєстрації земельної ділянки Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, визначають: 1) поділ чи об`єднання земельних ділянок - на підставі заяви про державну реєстрацію земельних ділянок, які утворилися в результаті такого поділу чи об`єднання; 2) відсутність реєстрації речового права на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки, що не було зареєстроване з вини заявника; 3) ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку, що допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Проте, доказів на підтвердження фактичних обставин, що дають підстави для скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки, матеріали справи не містять і таких судом не встановлено.

За змістом статей 15, 16 ЦК України, статей 2, 4, 5 ЦПК України особа має право на судовий захист лише у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог , суд першої інстанції врахував, що формування спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5310436100:08:002:1218 та її реєстрація у Державному земельному кадастрі відбулась із дотриманням вищевказаних законодавчих вимог на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, правомірність якої позивачем по справі не спростована та порушення його прав внаслідок державної реєстрації такої земельної ділянки не доведена, отже, підстави для вжиття судового захисту за заявленими позивачем вимогами відсутні.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог є законними і обгрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Наведене свідчить, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦІК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Касіта Олександра Валерійовича – залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 24 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя: В.М. Триголов

Судді: А.І. Дорош

О.А. Лобов