Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №554/9900/24 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/9900/24 Номер провадження 22-ц/814/187/26Головуючий у 1-й інстанції Материнко М. О. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Одринської Т.В.,

суддів Панченка О.О., Пікуля В.П.,

за участю секретаря Сальної Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого діє представник - адвокат Варава Юрій Юрійович до Держави України в особі Полтавської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державна казначейська служба України про незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, відшкодування моральної шкоди

за апеляційною скаргою керівника Полтавської обласної прокуратури Гладія Євгена на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 березня 2025 року,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2024 року позивач звернувся до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності у розмірі 994 000 грн шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку та стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України витрати на правову допомогу у розмірі 253 000 грн. Також просив стягнути судові витрати у розмірі 20 000 грн.

У обґрунтування позову зазначав, що посадовими особами Полтавського РВ УМВС України в Полтавській області та Полтавської обласної прокуратури проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016170300000541 за ч. 1 ст. 115 КК України. З 22.07.2016 ОСОБА_1 було затримано, здійснювалося досудове розслідування та судовий розгляд.

Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 01.04.2019 ОСОБА_2 визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України. Запобіжний захід ОСОБА_1 у виді тримання під вартою скасовано та звільнено його з-під варти негайно в залі суду. У подальшому ухвалою Полтавського апеляційного суду від 17.04.2024 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 01.04.2019 щодо ОСОБА_1 без змін.

Таким чином, ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством з 22.07.2016 по 17.04.2024 це складає 92 місяці 27 днів, з них з 22.07.2016 по 01.04.2019 незаконно перебував під вартою - 32 місяці 10 днів, у зв`язку з чим просив суд стягнути на його користь заподіяну йому моральну шкоду у розмірі 994 000 грн, витрати на правову допомогу понесені під час досудового та судового розгляду – 253 000 грн.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 27 березня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності у розмірі 994 000 грн на користь ОСОБА_1 , шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку.

Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України витрати на правову допомогу внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності у розмірі 253 000 грн. на користь ОСОБА_1 , шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку.

Стягнуто з Держави України в особі Полтавської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в сумі 10 000,00 грн.

Рішення суду мотивовано доведеністю позовних вимог.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила Полтавська обласна прокуратура, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просили скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Апеляційну скаргу обгрунтовано тим, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати. Суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром. У ст. 38 Бюджетного кодексу України зазначено, що розмір мінімальної заробітної плати визначається в Законі про Державний бюджет на відповідний рік (2024) та становить 8 000 грн, а розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, становила 1600 гривень. На думку прокуратури розмір моральної шкоди у даному випадку дорівнює 148 800 гривень.

Вказано, що позивачем не наведено доказів, які б підтверджували необхідність відшкодування йому моральної шкоди у розмірі більшому, ніж законодавчо гарантований мінімум. Ним не надано належних та допустимих доказів завдання йому моральної шкоди у розмірі більшому, ніж передбачено законодавством до відшкодування. Вважають, що у даному випадку відсутні причини для збільшення розміру компенсації моральної шкоди та стягнення на користь позивача 994 000 грн, яка є надзвичайно надмірною, що у понад 6 разів перевищує мінімальний розмір моральної шкоди, визначений законом, а також таким, що призведе до безпідставного збагачення позивача за рахунок Держави.

Зазначено, що необгрунтованими є висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення на користь позивача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу на загальну суму 253 000 грн. Суд першої інстанції, надаючи оцінку обсягу виконаних робіт та послуг, обмежився лише посиланням на те, що витрати на оплату правової допомоги є співмірними зі складністю даної справи, при цьому позивачем не надано жодних доказів, які б підтвердили розмір витрат, які він поніс та сплатив у зв`язку з наданням послуг професійної правничої допомоги.

Також зазначено, що Державна казначейська служба України не визначена як відповідач у справі, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Від ОСОБА_1 надійшов відзив, у якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення – без змін.

Відзив обгрунтовував тим, що наведений апелянтом аргумент про незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини є помилковим і таким, що суперечить чинному законодавству.

Вказано, що усі витрати на правову допомогу належно підтверджені, а позиція апелянта щодо їх необгрунтованості є безпідставною та суперечить усталеній практиці Верховного Суду.

Також зазначив, що Державне казначейство України не може бути окремим відповідачем у вказаній категорії справ, оскільки належним відповідачем у цих справах є держава, як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Від представника Державної казначейської служби України - Кобеляцької Маргарити Анатоліївни надійшов відзив, у якому підтримала доводи апеляційної скарги.

Вказано, що казначейство не є відповідачем у такій категорії справ, оскільки підставою позову є стверджувані порушення прав позивача з боку правоохоронних органів.

Зазначено, що казначейство жодної шкоди позивачеві не заподіювало, у правовідносини з ним не вступало, отже не може нести відповідальність за можливу шкоду, заподіяну позивачеві стверджуваними діями інших державних органів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що Прокуратурою Полтавської області здійснювалось процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12016170300000541 внесеному до ЄРДР 17 квітня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення ч. 1 ст. 115 КК України.

Досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні здійснювалось посадовими особами Полтавського РВ УМВС України в Полтавській області

22.07.2016 року ОСОБА_1 затримано СУ ГУНП в Полтавській області в порядку ст. 208 КПК України та повідомлено підозру у вбивстві ОСОБА_3 ..

Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 01.04.2019, залишеним без змін ухвалою Полтавського апеляційного суду 17.04.2024 у справі №554/9854/16-к ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач вважає, що внаслідок незаконного перебування під слідством та судом йому заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув у зв`язку з набранням законної сили виправдувального вироку Октябрського районного суду м. Полтави від 01.04.2019 та залишеного без змін ухвалою Полтавського апеляційного суду від 17.04.2024.

Судом встановлено та не заперечується іншими учасниками справи, що позивач перебував під слідством з 22.07.2016 по 17.04.2024 це складає 92 місяці 27 днів, з них з 22.07.2016 по 01.04.2019 незаконно перебував під вартою - 32 місяці 10 днів, у зв`язку з чим йому була заподіяна моральна шкода, яка підлягає стягненню на його користь з Державного бюджету України.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд прийшов до висновку, що позивачу була завдана моральна шкода, яка виразилась у душевних стражданнях з причини протиправної поведінки щодо неї, що призвело до неможливості реалізувати та захистити свої права, і, враховуючи вік та стан здоров`я, вимоги розумності, виваженості, справедливості.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Щодо розміру відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством

Стаття 56 Конституції України проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення у ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (пункт 1 частина 1 стаття 1 Закону).

У частинах 5 та 6 статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Суд зобов`язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом (частина 3 стаття 13 Закону).

Окрім цього, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Отже, чинне законодавство чітко визначає порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, при цьому встановлення розміру відшкодування моральної шкоди віднесено до компетенції суду. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, від якого Верховний Суд не відступав та підтримує у своїх постановах, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом."

В одній із останніх постанов, а саме у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 Верховний Суд щодо застосування статті 13 Закону зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Аналізуючи судову практику Верховного Суду про розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом апеляційний суд встановив, що Верховний Суд роз`яснює про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», а тому дійшов висновку, що при вирішенні указаної справи необхідно виходити із установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 8000 гривень.

Наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 № 6/5/3/41затверджено Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", згідно з пунктом першим якого це Положення визначає порядок застосування зазначеного вище Закону.

Згідно з пунктом 2 Положення, даний Закон встановлює випадки, умови та порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Отже, саме Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним, і саме норми цього Закону визначають порядок визначення розміру моральної шкоди у спірних правовідносинах.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, від якого Верховний Суд не відступав та підтримує у своїх постановах, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом."

В одній із останніх постанов, а саме у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 Верховний Суд щодо застосування статті 13 Закону зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Аналізуючи судову практику Верховного Суду про розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом апеляційний суд встановив, що Верховний Суд роз`яснює про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», а тому дійшов висновку, що при вирішенні указаної справи необхідно виходити із установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 8000 гривень.

Верховний Суд у своїй останній постанові з приводу даного питання від 25 вересня 2024 року у справі №761/22531/23, за аналогічними правовідносинами, виснував про те, що «відхиляє аргументи про те, що при обчисленні моральної шкоди необхідно виходити із норм статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1600,00 грн., оскільки межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Така практика Верховного Суду є сталою та узгоджується із нормами статті 13 Закону.»

Ураховуючи наведене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати, з посиланням на норми ст. 38 Бюджетного кодексу України де зазначено, що розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, становила 1600 гривень.

Відшкодування шкоди за незаконні дії органів слідства регулюється спеціальним Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Стаття 13 цього Закону чітко вказує на «мінімальний розмір заробітної плати», а не на «розрахункову величину».

Так, вбачається, що практика Верховного Суду вказує на те, що норми бюджетного законодавства щодо обмеження розрахункових величин не можуть звужувати права на повне відшкодування шкоди.

Статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» установлено у 2025 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 8000 гривень.

Таким чином, розрахунок суду першої інстанції на основі 8000 грн є законним та обгрунтованим.

Визначаючи розмір стягнення моральної шкоди у сумі 994 000 грн, суд першої інстанції виходив з того, що позивач був тривалий час був відірваний від участі у вихованні та розвитку свого малолітнього сина, був позбавлений можливості нормально працювати, займатися справами за власним вибором та волею. Через втрату віри у закон і справедливість зазнав тяжких душевних переживань, які вплинули на його психологічний стан, що також вплинуло на його авторитет серед оточення.

Позивач потребує значних зусиль для відновлення психічного здоров`я, ресоціалізації в суспільстві. Йому були нав`язані вимушені зміни у життєвих і суспільних стосунках, в нього знизився ступінь престижу, репутації, на відновлення до попереднього стану яких необхідний значний час та зусилля.

Суд звернув увагу на значну різницю в характері та обсязі моральної шкоди, завданої мені внаслідок безпідставного тривалого тримання під вартою у Державній установі «Полтавська установа виконання покарань (№23)» протягом 32 місяців і 10 днів, порівняно з загальними негативними наслідками самого кримінального переслідування. Тримання під вартою в умовах обмеженої свободи, ізоляції від суспільства та близьких людей, позбавлення можливості займатися професійною діяльністю, кардинально відрізняється від перебування під слідством на свободі. В умовах СІЗО людина позбавлена звичайних прав і свобод, перебуває під постійним психологічним тиском, стикається з фізичними незручностями, обмеженням доступу до медичної допомоги та іншими приниженнями людської гідності.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, який є на момент розгляду справи судом.

При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може визначити й інший більший розмір відшкодування.

У своїй постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду роз`яснює, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Проте визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тому суд повинен з`ясувати усі доводи позивача, наведені ним на обґрунтування як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити визначити конкретний розмір відшкодування моральної шкоди, зважаючи на вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 2019 року в справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного від 21 жовтня 2020 року в справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від березня 2021 року в справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

Позивач перебував під слідством 2826 днів, з яких 970 днів (понад 32 місяці) — у повній ізоляції в СІЗО за обвинуваченням у вбивстві. Такий тривалий період перебування у статусі підозрюваного/обвинуваченого у вчиненні особливо тяжкого злочину є беззаперечним доказом глибини моральних страждань.

Відповідно до практики ЄСПЛ та ВС, сам факт незаконного притягнення до відповідальності за тяжкий злочин створює презумпцію моральної шкоди, яка не потребує додаткового доказування експертизами.

Стягнута місцевим судом сума моральної шкоди, що дещо перевищує мінімально гарантовану 742 933 грн, є цілком виправданою з огляду на тяжкість обвинувачення та втрату репутації.

За таких обставин доводи прокуратури про те, що сума 994 000 грн є надмірною та призведе до збагачення позивача, є неспроможними.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу у межах кримінального провадження

Пунктом 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

Порядок застосування цього Закону визначено Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення).

Абзацом 3 пункту 10 Положення встановлено, що до сум, які підлягають поверненню на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», відносяться суми, сплачені ним адвокатському об`єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв`язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.

Тобто позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.

Аналогічні висновки щодо стягнення майнової шкоди у розмірі витрат громадянина, сплачених ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 333/7311/16-ц (провадження № 61-32057св18).

При цьому передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» суми, сплаченої громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21).

Відповідно до частин першої, третьої статті 12, частин першої, шостої статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги з адвокатом Варавою Юрієм Юрійовичем (угода від 12.12.2016). Відповідно до акту виконаних робіт) витрати на правову допомогу полягали у відвідуванні ОСОБА_1 умовах УВП №23, узгодження правових позицій, ознайомлення та аналізом з матеріалами справи, розроблення тактики захисту, складання процесуальних документів, участі на досудовому розслідування, у суді першої та апеляційної інстанції. Сукупний обсяг витрат на правову допомогою згідно квитанції складає 141 000 грн..

Також ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги з адвокатом Костенко Володимиром Олександровичем (угода від 12.12.2016). Відповідно до акту виконаних робіт витрати на правову допомогу полягали у відвідуванні позивача в умовах УВП №23, узгодження правових позицій, ознайомлення та аналізом з матеріалами справи, складання процесуальних документів, участі на досудовому розслідування, у суді першої та апеляційної інстанції. Сукупний обсяг витрат на правову допомогою згідно квитанції складає 112 000 грн.

Розмір витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні заявлений та складає в загальному 253 000 грн.

Як зазначив Верховний Суд в постанові від 20 листопада 2020 року у справі №910/13071/19, втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Задовольняючи вимогу щодо відшкодування витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні у заявленому розмірі 253 000,00 грн, суд першої інстанції виходив із принципу реальності, співмірності та розумності.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи наявні договори, акти виконаних робіт та ордери. Прокуратурою не надано доказів неспівмірності заявлених витрат. Ураховуючи тривалість справи, а саме - 7 років та її складність за ст. 115 КК України, сума є обґрунтованою та реальною. Тому доводи в частині оскарження стягнення витрат на правничу допомогу не заслуговують на увагу.

Щодо статусу Державної казначейської служби України та належного відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Держава Україна реалізує правосуб`єктність через систему своїх органів. Від імені держави у відносинах, що регулюються цивільним законодавством , беруть участь органи управління державним майном, фінансові та інші спеціально уповноважені державні органи. Державна казначейська служба України хоч і є юридичною особою, але діє від імені держави.

Окрім цього, відповідно до чинного роз`яснення постанови від 31 березня 1995 року N 4 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» із змінами і доповненнями, пункт 10-1 : «При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, стаття 9 Закону "Про оперативно-розшукову діяльність"). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.» (Правова позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, постанова від 25 березня 2019 року у справі 642/5234/16-ц).

Таким чином, належним відповідачем у таких справах є Держава Україна. Прокуратура та Державна казначейська служба України є лише органами, через які держава діє у процесі.

Оскільки кошти стягуються з Державного бюджету, залучення Казначейства як третьої особи або співвідповідача є обов`язковим для забезпечення виконання рішення. Відсутність Державної казначейської служби України в статусі відповідача, при наявності відповідача Держави в особі Прокуратури, не є підставою для відмови у позові.

Отже, посилання в апеляційній скарзі на те, що Державна казначейська служба України не визначена як відповідач у справі, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог є безпідставними.

Місцевий суд прийшов до обгрунтованого висновку про те, що відшкодування шкоди має здійснюватися через органи казначейства з Державного бюджету України, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у Постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс 18).

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів не вбачає.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 383, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу керівника Полтавської обласної прокуратури Гладія Євгена – залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 березня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 06 квітня2026 року.

Головуючий Т.В. Одринська

Судді О.О. Панченко

В.П. Пікуль