Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №534/2634/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 534/2634/25 Номер провадження 22-ц/814/1077/26Головуючий у 1-й інстанції Морозов В.Ю. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Одринської Т.В.,

суддів Панченка О.О., Пікуля В.П.,

за участю секретаря Сальної Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката Пономаренко Анжеліки Євгенівни на ухвалу Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 22 жовтня 2025 року,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2025 року заявник звернувся до суду із вказаною заявою, у якій просив суд з метою реального виконання рішення у випадку задоволення позову в порядку забезпечення позову накласти арешт на нерухоме, рухоме майно та грошові кошти, які належать на праві власності громадянину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 виданий Комсомольським МВ УМВС України в Полтавській області та майна на праві власності громадянки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , паспорт серії НОМЕР_4 виданий Комсомольським МВ УМВС України в Полтавській області.

Заява мотивована тим, що у провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення грошових коштів за договором позики

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.02.2025 до позивача звернувся відповідач ОСОБА_2 з проханням позичити йому 22700,00 доларів США, для придбання автомобіля для потреб сім`ї, по курсу НБУ на момент позички сума становить 930700,00 грн.

За домовленістю з відповідачем дата повернення коштів була визначена в розписці до 24.02.2025 року.

Відповідач, всупереч прав та інтересів позивача, відмовляється повернути кошти.

Позивачу відомо, що відповідачі мають правовстановлюючі документи на нерухоме майно, яке можуть та хочуть продати. З урахуванням того, що майно зареєстроване за відповідачами, останні можуть без - будь яких обмежень позбавитись майна на користь третіх осіб, обтяжити його штучними зобов`язаннями, вжити інші засоби направлені на утруднення або неможливість виконання судового рішення в частині повернення боргу у розмірі 930700,00 грн, у разі задоволення заявленого позову.

Ухвалою Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 22 жовтня 2025 року заяву задоволено частково.

Скасовано застосовані ухвалою Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 17.10.2025 у справі 534/2634/25 (провадження № 2-з/534/18/25) заходи забезпечення позову у цивільній справі № 534/2634/25 (провадження № 2/534/1062/25) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення грошових коштів за договором позики.

Забезпечено у цивільній справі № 534/2634/25 (провадження № 2/534/1062/25) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення грошових коштів за договором позики шляхом накладення арешту на нерухоме, рухоме майно та грошові кошти в межах заявленого до стягнення суми грошових коштів у розмірі 930700 гривень.

У іншій частині клопотання відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що невжиття таких заходів забезпечення позову може ускладнити ефективний захист позивачем своїх прав у справі про стягнення заборгованості.

Не погодившись із вказаною ухвалою, її в апеляційному порядку оскаржила представник ОСОБА_3 - адвокат Пономаренко Анжеліка Євгенівна, просила скасувати ухвалу.

Апеляційну скаргу обгрунтовувала тим, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження обставин, що унеможливлять виконання рішення суду у разі невжиття вказаних у заяві заходів. Зокрема, заява не містить обґрунтування ризиків та доказів, які б могли свідчити про намір відповідача відчужити спірне майно.

Вказано, що судом не розглядались питання вартості майна, належного відповідачам для оцінки співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами.

Зазначено, що суд не аргументував, що ОСОБА_3 є належним відповідачем. Матеріали справи не містять доказів, що станом на день винесення ухвали чи дати розписки 18.02.2025 вона є дружиною ОСОБА_2 , та не доведено, що розписка стосується грошових коштів які взяті на потребу сім`ї.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлені строки не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково заяву, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна, та рухомого майна відповідачів, а також розпорядження грошовими коштами останніми може ускладнити ефективний захист позивачем своїх прав у справі про стягнення заборгованості, але в межах позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

За змістом ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду вже виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20).

За змістом частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).

Велика Палата Верховного Суду підтверджує сформульовані нею у справах № 914/1570/20, № 381/4019/18 висновки та додатково зазначає таке.

До набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі – Закон № 2147-VIII) процесуальний закон передбачав, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом».

Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

У частині першій статті 150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у пункті 1 законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.

Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Такі правові висновки викладені у Постанові від 24.04.2024 Великої Палати Верховного Суду справа № 754/5683/22.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження обставин, що унеможливлять виконання рішення суду у разі невжиття вказаних у заяві заходів не заслуговують на увагу.

Сам факт наявності спору про стягнення значної суми коштів у розмірі 930 700 грн та тривале невиконання зобов`язання за розпискою вже створюють об`єктивну загрозу того, що у разі задоволення позову майно може бути відсутнє.

Арешт майна є співмірним видом забезпечення у цьому спорі, оскільки він не перешкоджає користуванню майном, а лише обмежує право розпорядження ним до вирішення справи по суті.

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом вартості майна є неспроможними. Судом першої інстанції встановлено обмеження, а саме - арешт накладається на майно у межах заявленої до стягнення суми.

Колегія суддів вважає, що такий підхід повністю відповідає принципу співмірності, визначеному ч. 3 ст. 150 ЦПК України.

Суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що суд не аргументував, що ОСОБА_3 є належним відповідачем, оскільки вказане питання розглядається при вирішенні справи по суті спору.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди ОСОБА_3 з висновками суду першої інстанції стосовно встановлених обставин справи, грунтуються на переоцінці доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання щодо забезпечення позову.

Ухвала є законною та обґрунтованою, колегія суддів не вбачає підстав для її скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 383, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Пономаренко Анжеліки Євгенівни – залишити без задоволення.

Ухвалу Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 22 жовтня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 06 квітня 2026 року.

Головуючий Т.В. Одринська

Судді О.О. Панченко

В.П. Пікуль