Постанова від 05 квітня 2026 р. у справі №543/1007/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 543/1007/25 Номер провадження 22-ц/814/1768/26Головуючий у 1-й інстанції Смілянський Є. А. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого – судді – доповідача Дорош А. І.

Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.

при секретарі: Коротун І. В.

переглянув у судовому засіданні в м. Полтава за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Підодвірного Тараса Івановича

на рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 09 грудня 2025 року, ухвалене суддею Смілянським Є. А., повний текст рішення складений – дата не вказана

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

02.10.2025 ТОВ «Свеа Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Свеа Фінанс» заборгованість за договором №1723880 від 27.08.2024 у розмірі 51 908,99 грн з яких: 14 299,99 грн – заборгованість за тілом кредиту; 30 459 грн – заборгованість за процентами; 7 150 грн - пеня; стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Свеа Фінанс» 2 422,40 грн відшкодування зі сплати судового збору.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 27.08.2024 уклали споживчий кредитний договір №1723880 в електронній формі та відповідач отримала кредитні кошти в сумі 14 300 грн. Відповідач не виконала кредитні зобов`язання, внаслідок чого має заборгованість за кредитом в сумі 51 908,99 грн з яких: 14 299,99 грн – заборгованість за тілом кредиту; 30 459 грн – заборгованість за процентами; 7 150 грн - пеня. Зазначена сума заборгованості підтверджується довідкою ТОВ «Пейтек» та розрахунком заборгованості. 29.04.2025 ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Свеа Фінанс» уклали договір факторингу №01.02-09/25, у відповідності до умов якого ТОВ «Свеа Фінанс» відступлено право вимоги за кредитним договором від 27.08.2024 №1723880.

Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 09 грудня 2025 року позов - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» заборгованість за кредитним договором від 27.08.2024 №1723880 в загальній сумі 44 758,99 грн та судові витрати за сплату судового збору в сумі 2 088,84 грн.

У задоволенні решти позовних вимог і стягненні решти судових витрат - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що неустойка не може бути стягнута на підставі п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України.Права позивача порушені відповідачем. За таких обставин позов підлягає задоволенню частково.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Підодвірний Т.І., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що у матеріалах справи відсутні: оферта на укладення кредитного договору, акцепт оферти на укладення кредитного договору, відсутня інформація щодо того, чи проходила особа яка нібито укладала кредитний договір ідентифікацію, як це передбачено чинним законодавством, відсутні докази проведення такої ідентифікації, відсутня відповідь особи яка нібито проходила ідентифікацію про прийняття пропозиції (акцепт), відсутнє підтвердження вчинення електронного правочину, яке повинен був отримати позичальник, при укладанні договору. Отже, матеріали судової справи взагалі не містять жодного доказу, що нібито укладення договору від 27.08.2024 №1723880 відбувалось в порядку, визначеному чинним законодавством. А тому, якщо позивач вважає, що відповідач отримував одноразовий ідентифікатор, використовував його для укладення кредитного договору, всі ці обставини повинні бути доведені належними та допустимими доказами, наприклад інформацією від мобільного оператора про належність номера телефону саме відповідачеві, підтвердження направлення смс-повідомлення на цей номер, докази, що саме відповідач реєструвалась в ЕС «кредиторів» позивачем також надані не були, як і не повідомлено, як саме проводилась ідентифікація особи, та не надано доказів такої ідентифікації. У той же час, позивач не надає жодного доказу, який би дозволив достовірно з`ясувати обставини, нібито, укладення кредитного договору. Не пояснює, яким чином проводилась ідентифікація особи, та чи проводилась вона взагалі? Не надає доказів проведення такої ідентифікації. Не надає доказів відправлення одноразового ідентифікатора відповідачеві Не надає доказів того, що саме відповідач використала, нібито, відправлений ідентифікатор для, нібито, укладення кредитного договору. Всі докази, які спромігся надати позивач до районного суду, це ним самостійно зроблена, як зацікавленою особою, роздруківка, яку останній намагається видати за, нібито, укладений кредитний договір від 27.08.2024 №1723880. Одночасно, неможливо перевірити підписання оспорюваного кредитного правочину також кредитодавцем. Адже, тільки докази накладення кваліфікованого електронного підпису первісного кредитора (кредитодавця) можуть слугувати доказом таких фактів. Але позивачем вони не надані. Суд першої інстанції безпідставно поклав обов`язок доведення обставин неукладання договору в електронному виді на відповідача, оскільки саме ТОВ «Свеа Фінанс» мало надати суду відповідні докази як особа, у розпорядженні якої мають перебувати такі докази, та особа, яка мала вчинити активні дії щодо проведення ідентифікації особи відповідача та перерахування на його рахунок коштів. Враховуючи вищевикладене, вважають, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами укладення кредитного договору від 27.08.2024 №1723880. Позивачем до позовної заяви долучено лист від ТОВ «Пейтек». Виходячи зі змісту ст. 22 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», документами, які можуть підтвердити факт проведення розрахункових операцій є такі види розрахункових документів, як: платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, розрахунковий чек, платіжна вимога, меморіальний ордер. Вочевидь, лист від ТОВ «Пейтек» не є, а ні платіжним доручення, а ні, платіжною вимогою, а ні меморіальним ордером. Такий лист, взагалі, не є первинним бухгалтерським обліковим документом, а тому в силу висновків Верховного Суду не може бути належним та допустимим доказом. Звертається увага на той беззаперечний факт, що такий лист не містить ПІБ відповідача, його ІПН. Тож, вочевидь, із такого листа не можливо достовірно встановити, кому та на якій підставі, нібито, було відправлено кредитні кошти. Матеріали судової справи не містять жодного доказу, що відповідач володіє/володів або використовує/використовував картку НОМЕР_1 , на яку, нібито, було перераховані кредитні кошти. Позивач стверджує, що, нібито, набув право вимоги до відповідача на підставі договору факторингу від 29.04.2025 №01.02-09/25. Як доказ набуття права вимоги, позивач надає до суду договір факторингу від 29.04.2025 №01.02-09/25, витяг з реєстру боржників та роздруківку, яку сам позивач виготовив під назвою «витяг з реєстру боржників». Звертається увага, що в договорі факторингу від 29.04.2025 №01.0209/25 відсутні ПІБ відповідача. У вказаному договорі взагалі відстуня будь-яка інформація щодо осіб, за якими відступається право вимоги. Як вбачається із договору факторингу, перелік осіб повинен міститись у реєстрі боржників. Поданий позивачем реєстр боржників із підписом сторін, уклавших договір факторингу від 29.04.2025 №01.02-09/25, не містить жодної інфомації стосовно відповідача. У ньому відстуні ПІБ відповідача, підстави виникнення заборгованості, розмір такої заборгованості та будь-які інші данні, які б свідчили, що договір факторингу від 29.04.2025 №01.02-09/25 та реєстр до нього мають якесь відношення до відповідача. Щодо виготовленого позивачем витягу з реєстру боржників, звертається увага, що останній виготовлено позивачем самостійно, він не містить підписів всіх сторін, які укладали договір факторингу. Виготовлення витягу цілком залежить від волевиялвення позивача, а тому такий витяг не може свідчити про відступлення права вимоги щодо відповідача.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що ТОВ «Селфі Ккредит» та ОСОБА_1 27.08.2024 уклали споживчий кредитний договір №1723880 в електронній формі та відповідач отримала кредитні кошти в сумі 14 300 грн (а.с. 9-13).

Відповідач не виконала кредитні зобов`язання, внаслідок чого має заборгованість за кредитом в сумі 51 908,99 грн, з яких:

- 14 299,99 грн – заборгованість за тілом кредиту;

- 30 459 грн – заборгованість за процентами;

- 7 150 грн – пеня (а.с. 27-29).

Зазначена сума заборгованості та обставина щодо фактичної передачі відповідачу грошових коштів підтверджується довідкою ТОВ «Пейтек» та розрахунком заборгованості (а.с. 27-30).

29.04.2025 ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Свеа Фінанс» уклали договір факторингу №01.02-09/25, у відповідності до умов якого ТОВ «Свеа Фінанс» відступлено право вимоги за кредитним договором від 27.08.2024 №1723880 (а.с. 31-37).

Зазначені обставини підтверджуються договорами факторингу.

Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.

Частинами 1, 3 статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.

Відповідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Апеляційний суду складі колегії суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Предметом даного спору є стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Свеа Фінанс» заборгованості за договором №1723880 від 27.08.2024 у розмірі 51 908,99 грн з яких: 14 299,99 грн – заборгованість за тілом кредиту; 30 459 грн – заборгованість за процентами; 7 150 грн - пеня.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За правилом ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_1 та ТОВ «Селфі Кредит» було укладено договір №1723880 про надання споживчого кредиту від 27.08.2024 (а.с. 9-13), за умовами якого відповідач отримала грошові кошти шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок, зареєстрований для цієї мети в особистому кабінеті.

Вказаний договір було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який був надісланий на мобільний номер телефону ОСОБА_1 .

Так, згідно матеріалів справи встановлено, що договір №1723880 про надання споживчого кредиту від 27.08.2024 підписано відповідачем електронним підписом шляхом введення одноразового ідентифікатора Р029 з дотриманням ч.ч. 6,8 ст. 11, ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказаний договір прирівнюється до укладених в письмовій формі.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає доведеним, що договір №1723880 про надання споживчого кредиту від 27.08.2024 був підписаний позичальником ОСОБА_1 в електронному вигляді.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано до суду належних доказів на підтвердження факту перерахування кредитних коштів, що надані розрахунки заборгованості не можуть бути первинними документами, які можуть підтверджувати наявність заборгованості відповідача, то такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки відповідач як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, може власноруч отримати виписки по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування та отримання кредитних коштів. Однак, відповідачем не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції належних і допустимих документальних доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на її картковий рахунок, вказаний у договорі, або доказів того, що вказаний картковий рахунок їй не належить. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідач не позбавлена можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, отримані з порушенням порядку, встановленого законом (стаття 78 ЦПК України).

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що обов`язок доведення обставин, на які зроблено посилання як на підставу заявлених вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, покладається на учасників справи, у тому числі і на позивача. Обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (ст.77-80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору, за своєю ініціативою, крім конкретних випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, факт отримання грошових коштів ОСОБА_1 за договором №1723880 про надання споживчого кредиту від 27.08.2024 підтверджується листом від ТОВ «Пейтек» №20250508-593 від 08.05.2025, який надає послуги з переказу коштів без відкриття рахунків на підставі договору про надання послуг №01042024-2 від 2024-04-01, згідно якого було успішно перераховано кошти на платіжну карту клієнта від ТОВ «Селфі Кредит»: 27.08.2024 12:44:09 на суму 14 300,00 грн. Номер транзакції в системі ТОВ «Пейтек» - 8810cb62-effe-44d4-938e-44e8253bf7f1. Номер транзакції в системі ТОВ «Селфі Кредит» - a002ea5e398fc2600425b035d5775f44. Session ID – 026521615702. Сайт торгівця - http://selfiecredit.com.ua. Код авторизації – 357476. Банк-еквайр – АТ «ПУМБ». Призначення платежу: зарахування на картку, маска картки НОМЕР_1 (а.с. 30).

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що у матеріалах справи наявні належні, допустимі та достатні докази на підтвердження факту укладання кредитного договору між ОСОБА_1 та первісним кредитором ТОВ «Селфі Кредит», а також підтвердження факту перерахування коштів на рахунок відповідача, вказаний нею при укладенні договору, а також для обґрунтування розміру заборгованості за договорами.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Доказів повернення кредитів та сплати процентів за користування кредитними грошима відповідачем матеріали справи не містять.

Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що позичальник (клієнт) ОСОБА_1 взяті не себе зобов`язання за договором №1723880 про надання споживчого кредиту від 27.08.2024 не виконала, у передбачений в договорі строк грошові кошти (суму кредиту) та нараховані проценти за користування позикою, не повернула, унаслідок чого виникла заборгованість.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку в частині стягнення частково з відповідача у примусовому порядку суми заборгованості за договором №1723880 про надання споживчого кредиту від 27.08.2024.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно ст. 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Так, згідно умов договору №1723880 про надання споживчого кредиту від 27.08.2024 товариство надає споживачу кошти у кредит в національній валюті України – гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Сума кредиту (загальний розмір) складає: 14 300 грн. Строк кредиту – 360 днів. Загальні витрати на дату укладення договору складають: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 51 480 грн; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 51 265,50 грн. Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 2 333,95% річних; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 2 253,44% річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 65 780 грн; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 65 565,50 грн.

Згідно матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 допустила неналежне виконання умов договору, допустила прострочення виконання зобов`язань по договору.

Разом з цим, згідно вимог позовної заяви ТОВ «Свеа Фінанс» з моменту отримання права вимоги за договором, а саме з 29.04.2025 не здійснювалося нарахування заборгованості, що підтверджується детальним розрахунком заборгованості (а.с. 27-29).

Водночас, колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010, згідно яких зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У справі, що переглядається, позичальник ОСОБА_1 не довела належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених укладеним кредитним договором, презумпція правомірності якого не спростована. Відповідач жодним чином не оспорювала укладання кредитного договору. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження вказаного.

Доводи апеляційної скарги щодо факту наявності у позивача прав вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором та щодо наявності у відповідача заборгованості перед попереднім кредитором у розмірах, які позивач вказав у позовній заяві, то такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки вони спростовуються встановленими судом фактичними обставинами справи та наявними у матеріалах доказами. У матеріалах справи є належні та допустимі докази на підтвердження переходу прав вимоги від первісного кредитора до ТОВ «Свеа Фінанс», зокрема, копія договору факторингу №01.02-09/25 від 29.04.2025, витяг з реєстру боржників до вказаного договору щодо заборгованості ОСОБА_1 , копія платіжної інструкції щодо оплати договору факторингу (а.с. 31-45). Отже, позивач надав докази, які підтверджують факт передачі права вимоги заборгованості ОСОБА_1 до ТОВ «Свеа Фінанс». Крім того, оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення з відповідача на користь ТОВ «Свеа Фінанс» заборгованості за кредитним договором, а договір факторингу відповідачем не оспорювався, то у даному випадку необхідно виходити із презумпції правомірності правочину вищезазначеного договору у даній справі (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України).

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не виконала зобов`язання за договором №1723880 про надання споживчого кредиту від 27.08.2024, а тому з неї на користь ТОВ «Свеа Фінанс» підлягає стягненню заборгованість частково у загальному розмірі 44 758,99 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не отримувала грошові кошти за вказаним кредитним договором, то ці доводи не заслуговують на увагу та спростовуються встановленими по справі фактичними обставинами, які викладені вище. Належних, допустимих та достовірних доказів того, що відповідач кредитні кошти не отримувала, остання суду не надав.

Доводи апеляційної скарги щодо незгоди представника відповідача із висновками суду першої інстанції, які, на його думку, не відповідають дійсним обставинам справи, то ці доводи апеляційний суд у складі колегії суддів не бере до уваги, оскільки вони жодним чином не спростовують правильних висновків суду.

Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд у складі колегії суддів не вбачає.

Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381, 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – адвоката Підодвірного Тараса Івановича – залишити без задоволення.

Рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 09 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, то касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 06 квітня 2026 року.

СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов