Постанова від 07 квітня 2026 р. у справі №396/997/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 квітня 2026 року м. Кропивницький

справа № 396/997/25

провадження № 22-ц/4809/687/26

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О. Л., Чельник О. І.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 17 грудня 2025 року у складі судді Русіної А. А. і

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовної заяви

В травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі – ТОВ «Діджи Фінанс») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та просило поновити строк позовної давності та стягнути на свою користь заборгованість за договором № 200528413 від 13.05.2016 у загальному розмірі 27 820 грн 04 коп, яка складається із: суми заборгованості - 21 257 грн 01 коп, суми інфляційних втрат - 4 648 грн 15 коп, суми 3% річних – 1 914 грн 88 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 13.05.2016 між ПАТ «Банк Михайлівський» та відповідачем укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредитні кошти у сумі 10 400 грн зі зобов`язанням їх повернення та сплати відсотків у визначений строк, однак свої зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість.

У подальшому, на підставі договору про відступлення права вимоги від 20.07.2020, укладеного за результатами електронного аукціону, право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до ТОВ «Діджи Фінанс», який набув статусу нового кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу таких прав.

Станом на 06.05.2025 заборгованість відповідача за кредитним договором становить 21 257,01 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту та нарахованими відсотками, визначеними станом на дату укладення договору факторингу.

Окрім того, у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, позивачем нараховано інфляційні втрати та три проценти річних відповідно до статті 625 ЦК України, що разом становить 27 820,04 грн.

Оскільки ОСОБА_1 в добровільному порядку не сплатив заборгованість за кредитним договором після направлення йому претензії, позивач звернувся до суду з позовом за захистом порушених прав.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 17 грудня 2025 року в задоволенні позову ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач довів факт укладення кредитного договору, наявність заборгованості та перехід до нього права вимоги, однак звернувся до суду з позовом із пропуском установленого законом трирічного строку позовної давності, перебіг якого почався з моменту спливу строку виконання зобов`язання 13.05.2018 та закінчився 13.05.2021.

Короткий вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ТОВ «Діджи Фінанс» просить скасувати рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 17 грудня 2025 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, щосуд першої інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск позивачем строку позовної давності, у зв`язку з чим безпідставно відмовив у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач зазначає, що перебіг позовної давності у даних правовідносинах підлягає обчисленню з урахуванням особливостей кредитного договору, зокрема строку дії платіжної картки, який становив п`ять років – до 13 травня 2021 року, а не до 2018 року, як помилково зазначено у позовній заяві. Відтак, саме з моменту закінчення строку дії картки слід обчислювати позовну давність щодо вимоги про повернення кредиту в повному обсязі.

Крім того, на перебіг позовної давності вплинули законодавчі зміни, пов`язані із запровадженням карантину у зв`язку з поширенням COVID-19, а також введенням воєнного стану. Зокрема, відповідно до положень цивільного законодавства, строки позовної давності були продовжені на період дії карантину та воєнного стану, що унеможливлює висновок про їх сплив на момент звернення до суду, а після набрання чинності відповідними змінами у 2025 році перебіг строків позовної давності було поновлено.

З урахуванням наведеного позивач вважає, що позов подано в межах установленого законом строку, а тому у суду першої інстанції були наявні підстави для задоволення позовних вимог.

Відзив на апеляційну скаргу

Від ОСОБА_1 надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких він зазначає, що апеляційна скарга ТОВ «Діджи Фінанс» є необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним.

Розгляд справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою.

За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки ціна позову становить 27 820 грн 04 коп, тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму (станом на 01.01.2026 становить 98 840 грн), апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що 13.05.2016 між ПАТ «Банк Михайлівський» та відповідачем укладено кредитний договір № 200528413, відповідно до умов якого (повернення, платності, строковості) банк надав відповідачу у користування кредитні кошти у сумі 10 400 грн, з встановленим строком користування з 13.05.2016 по 13.05.2018, а відповідач зобов`язався повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк та сплатити відсотки за користування кредитними коштами. Умови кредитування викладені у довідці від 13.05.2016, підписані відповідачем, як і вищевказана заява.

20.07.2020 між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір № 7_БМ про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого банк ПАТ «Банк Михайлівський» відступає новому кредитору ТОВ «Діджи Фінанс» належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів та/або фізичних осіб, зазначених у Додатку № 1 до цього договору, надалі за текстом - боржники, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами, що підтверджується копією вказаного договору.

З реєстру боржників (витягу) встановлено, що боржником є ОСОБА_1 , заборгованість за кредитним договором №200528413 від 13.05.2016 становить 21 257,01 грн.

23.05.2016 згідно з рішенням Правління НБУ України №14/БТ ПАТ «Банк Михайлівський» віднесено до категорії неплатоспроможних, а відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 812 розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації. Фактично управління банком перейшло до Фонду. Фонд має право передати право грошової вимоги до позичальника (боржника) за кредитним договором іншому банку на підставі договору про відступлений права вимоги. При цьому згода відповідного боржника (позичальника) на укладання такого договору не вимагається. Приймаючий банк набуває усіх прав та обов`язків кредитора щодо позичальника (боржника), вимоги до якого передані відповідно до договору про відступлення прав вимоги, разом із правами за договором забезпечення таких вимог.

20.07.2020 ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору № 7_БМ від 20.07.2020, укладеного за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071, проведеного 15.06.2020, що підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 у справі № 910/11298/16, відповідно до якої позивача визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», в тому числі і за зазначеним кредитним договором.

Згідно розрахунку позивача, сума заборгованості за договором становить 27 820,04 грн, з яких: 21 257,01 грн - заборгованість за кредитом; 4 648,15 грн - суми інфляційних втрат, суми 3% річних 1 914,88 грн.

Відповідно до виписки по особовим рахункам за період з 23.05.2016 по 27.07.2020 відповідач активно користувався кредитними коштами.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів може встановлюватися договором.

У відповідності до частини 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За статтями 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні не вимагає згоди на це боржника, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 2 статті 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, чи який вважає, що йому не надано належних доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредиту, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору (а не новому) і таке виконання є належним. Інших правових наслідків факт не повідомлення боржника про заміну кредитора чи ненадання йому доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредитору законом не передбачено.

Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з частиною першою статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Частиною третьою статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У пункті 3 частини 2 статті 129 Конституції України закріплено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України.) Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Матеріалами справи, сформованим в підсистемі Електронний Суд, підтверджується, що 13.05.2016 ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «Банк Михайлівський» із заявою (оферта) № 200528413 про відкриття поточного рахунку та надання кредиту в розмірі 10 400 грн.

Дана заява підписана особисто ОСОБА_1 та представником банку.

13.05.2016 відповідач заповнив та підписав анкету № 2799170 з наданням особистих даних та даних про доходи та витрати.

Відповідно до розписки про отримання платіжної картки ОСОБА_1 отримав платіжну картку 33.05.2016 відповідно до договору № 200528413 від 13.05.2016.

20 липня 2020 року ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджи Фінанс» за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених Протоколом електронного аукціону № UA-EA-2020-06-09-000032-b від 15 червня 2020 року, уклали договір № 7_БМ про відступлення прав вимоги, за яким банк відступив новому кредитору належні банку, а новий кредитор набув право вимоги банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів та/або фізичних осіб, зазначених в Додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)) та/або договорами поруки та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки (іпотечними договорами) та/або договорами застави, з урахуванням всіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку № 1 до цього договору. Новий кредитор сплачує банку за права грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором.

Згідно додатку № 1 до договору факторингу № 7_БМ З № 7-БМ про відступлення права вимоги від 20 липня 2020 року слідує, що ПАТ «Банк Михайлівський» відступив ТОВ «Діджи Фінанс» право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 200528413 від 13.05.2016 (загальний залишок заборгованості – 21 257 грн 01 коп; заборгованість по тілу кредиту 7 091 грн 93 коп; заборгованість за доходами 14 165 грн 08 коп.

13.05.2016 між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Михайлівський» було укладено договір добровільного страхування життя (програма страхування від нещасних випадків держателів платіжних карток банку). Договір підписаний відповідачем та представником ПАТ «Банк Михайлівський».

Згідно розрахунку позивача, сума заборгованості за договором становить 27 820,04 грн, з яких: 21 257,01 грн - заборгованість за кредитом; 4 648,15 грн - суми інфляційних втрат, суми 3% річних 1 914,88 грн, які нараховані з період з 23.02.2019 по 23.02.2022.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що надана позивачем виписка по особовому рахунку ОСОБА_1 відповідає вимогам первинного документу, а тому є належним та допустимим доказом.

З виписки по рахунку, наданої позивачем, слідує, що відповідач отримав кредитні кошти за умовами укладеного з банком договору, що свідчить про укладення сторонами кредитного договору.

Зазначена виписка відображає рух коштів за рахунком, факт отримання відповідачем кредитних коштів та їх часткове використання, що у своїй сукупності свідчить про наявність грошового зобов`язання та його невиконання у встановлені договором строки.

Отже, з урахуванням наданих позивачем доказів, зокрема виписки по особовому рахунку, яка є належним та допустимим доказом у розумінні вимог чинного законодавства, суд приходить до висновку, що розмір заборгованості відповідача за кредитним договором є належним чином підтвердженим.

При цьому відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на спростування поданого позивачем розрахунку заборгованості, не подано альтернативного розрахунку чи заперечень щодо його складових, а тому підстави сумніватися у правильності та обґрунтованості визначеного позивачем розміру заборгованості у суду відсутні. Відтак заявлена до стягнення сума боргу є доведеною та підлягає оцінці судом як така, що відповідає фактичним обставинам справи та умовам укладеного між сторонами договору.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, з огляду на таке.

Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

Згідно із частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19)).

Враховуючи, що умовами кредитного договору № 200528413 від 13.05.2016 встановлено строк користування з 13.05.2016 по 13.05.2018, перебіг строку позовної давності почався з 14.05.2021.

Законом України від 30.03.2020N 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Зазначений Закон України від 30.03.2020 N 540-IX набрав чинності 02.04.2020. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 N 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із наступними змінами і доповненнями) установлено з 12.03.2020 до 31.10.2020 на всій території України карантин, дію якого неодноразово було продовжено до 01.07.2023.

З початком повномасштабного вторгнення 24.02.2022, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" N 2120-IX від 15.03.2022, який набув чинності 17.03.2022 Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. ст. 257-259 (позовна давність) цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

З урахуванням наведеного, а також установлених обставин щодо перебігу строку позовної давності, колегія суддів приходить до висновку, що позивач звернувся до суду 23 травня 2023 року в межах строку позовної давності, оскільки такий строк підлягав продовженню на період дії карантину, встановленого у зв`язку з поширенням COVID-19, а також на період дії воєнного стану в Україні.

Вказані законодавчі зміни мають імперативний характер та підлягають застосуванню судом незалежно від того, чи посилалась на них сторона, а їх дія спрямована на забезпечення реалізації права особи на судовий захист в умовах обмежень, пов`язаних із надзвичайними обставинами.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про сплив позовної давності є передчасним та таким, що не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, оскільки суд не врахував положення законодавства щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину та воєнного стану.

За таких обставин, з огляду на доведеність позовних вимог щодо наявності заборгованості та її розміру, відсутність спростування таких розрахунків з боку відповідача, а також відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» підлягають задоволенню у повному обсязі.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга ТОВ «Діджи Фінанс» підлягає задоволенню, рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 17 грудня 2025 року скасуванню з ухваленням нового, про задоволення позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового про задоволення позовних вимог, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» підлягає стягненню 6 056 грн (2 422,4+3 633,6) судового збору сплаченого позивачем за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчить про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Під час розгляду справи судом першої інстанції позивач просив стягнути на свою користь 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження розміру витрат ТОВ «Діджи Фінанс» було надано: Акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг); Детальний опис робіт (наданих послуг); Договір про надання правової допомоги; Додаткову угоду до Договору про надання правової допомоги; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Клопотань щодо зменшення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції матеріали справи не містять.

За таких обставин, з урахуванням відсутності клопотань про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до висновку, що в порядку розподілу судових витрат під час розгляду справи судом першої інстанції з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» задовольнити.

Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 17 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ 42649746) заборгованість за кредитним договором № 200528413 від 13 травня 2016 року у розмірі 27 820 (двадцять сім тисяч вісімсот двадцять) грн, з яких: 21 257 грн 01 коп грн – сума заборгованості, 4 648 грн 15 коп – сума інфляційних втрат, 1 914 грн 88 коп – 3 % річних.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ 42649746) 6 056 (шість тисяч п`ятдесят шість) грн судового збору та 7 000 (сім тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді О. Л. Карпенко

О. І. Чельник