Постанова від 06 квітня 2026 р. у справі №346/5998/24 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 346/5998/24

Провадження № 22-ц/4808/656/26

Головуючий у 1 інстанції Калинюк О. П.

Суддя-доповідач Девляшевський В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого (суддя-доповідач) Девляшевського В.А.,

суддів: Луганської В.М., Мальцевої Є.Є.,

секретаря: Кузів А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду в складі судді Калинюк О.П., ухвалене 29 січня 2026 року в м. Коломиї Івано-Франківської області, повний текст якого складено 04 лютого 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Печеніжинської селищної ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

встановив :

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Печеніжинської селищної ради з позовом про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Позов обгрунтовано тим, що її мати ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті ніхто із спадкоємців не прийняв спадщину. Позивачка здійснювала догляд за будинком по АДРЕСА_1 та несла витрати по його утриманню. Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 22 травня 2015 року за нею визнано право власності за набувальною давністю на вказаний житловий будинок та господарські споруди. Надалі позивачка зареєструвала право власності на зазначене будинковолодіння, у якому фактично проживає та де зареєстроване її місце проживання.

Крім житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами позивачка фактично володіє та користується земельними ділянками для обслуговування будинку та ведення присадибного сільського господарства, які також належали її померлій матері. На її замовлення виготовлено технічну документацію та кадастрові плани земельних ділянок.

Відтак, в зв`язку з пропуском строку на звернення із заявою на прийняття спадщини, просила визнати за нею за набувальною давністю право власності на земельні ділянки які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2623284401:01:002:0115; площа: 0, 2500 га.; цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку; кадастровий номер: 2623284401:01:002:0116; площа: 0, 0709 га; цільове призначення: для ведення підсобного сільського господарства; кадастровий номер: 2623284401:01:002:0117; площа: 0, 1107 га.; цільове призначення: для ведення підсобного сільського господарства; кадастровий номер: 2623284401:01:002:0118; площа: 0, 0874 га.; цільове призначення: для ведення підсобного сільського господарства.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 29 січня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду з підстав його незаконності та необгрунтованості, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Зазначає, що судом неповно з`ясовано обставини справи. Зокрема, суд не врахував, що позивачка як спадкоємиця першої черги не прийняла спадщину у встановленому законом порядку та не вступила у володіння майном як спадкоємець. Тому право власності на житловий будинок було визнано на підставі судового рішення. Аналогічно, оскільки вона тривалий час користується земельними ділянками, звернулась до суду для визнання права власності на це майно за набувальною давністю.

Зазначає, що оскільки набула право власності на будинковолодіння на підставі рішення суду, а не правочину, до неї не може одночасно перейти право власності на земельні ділянки у порядку, передбаченому ч.1 ст. 377 Цивільного кодексу та ч.1 ст. 120 Земельного кодексу. Разом з тим вказаними ділянками для обслуговування належного їй на праві приватної власності житлового будинку та ведення підсобного сільського господарства вона відкрито володіє та користується з моменту смерті матері. З того часу ніхто не претендував та не претендує на це майно, відумерлою спадщиною не визнавалось та не переходило у власність територіальної громади.

Вважає необґрунтованими посилання суду першої інстанції на те, що крім неї спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_2 є її син ОСОБА_3 . Так, останній своє право на спадкування не реалізував, не прийняв та не оформив спадщину в законному порядку.

За наведених обставин просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Правом на подання відзиву інші учасники справи не скористались.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Сторони в судове засідання не з`явились, хоча належним чином повідомлялись про час і місце розгляду справи. Враховуючи належне повідомлення учасників справи, колегія суддів відповідно до статті 372 ЦПК України перешкод розглядові справи в зв`язку із їх неявкою не вбачає.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом рішення відповідає цим вимогам закону з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Молодятин Коломийського району Івано-Франківської області, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії « НОМЕР_1 (актовий запис № 11 від 28.05.2001 року), виданим Молодятинською сільською радою (а. с. 13).

Відповідно до свідоцтва про народження серії « НОМЕР_2 (актовий запис № 17 від 13.07.1959 року), матір`ю ОСОБА_4 є ОСОБА_2 (а. с. 12).

Згідно з даними довідок № 151 та № 152, складених виконавчим комітетом Молодятинської сільської ради 27.02.2015 року, а також № 230 та № 231, складених зазначеним виконавчим комітетом 14.10.2024 року, після смерті спадкодавиці ОСОБА_2 , позивачка відкрито та безпосередньо володіє житловим будинком АДРЕСА_1 , та присадибною ділянкою. Після смерті ОСОБА_2 ніхто зі спадкоємців спадщину не прийняв (а. с. 14, 15, 37, 38).

Згідно з даними Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, серії «ІФ» № 07-27-2/000089, виданого Молодятинською сільською радою 15.07.1994 на підставі рішення цієї ради від 24.01.1994 року, ОСОБА_2 на праві приватної власності належала земельна ділянка, площею 0, 5814 га.; кількісна характеристика земель, переданих у приватну власність: земельна ділянка, площею 0, 25 га., з цільовим призначенням: для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства; земельні ділянки площами 0,1213, 0,1227, 00874 га., з цільовим призначенням: для ведення особистого підсобного господарства (а. с. 18).

Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), виготовленої ТзОВ «Геоземкадсервіс» на підставі договору № 3361 від 12.08.2015 року за заявою ОСОБА_1 , земельним ділянкам в с. Молодятин Коломийського району Івано-Франківської області присвоєно кадастрові номери, погоджено їх межі та передано межові знаки на зберігання, зокрема для таких земельних ділянок:

-кадастровий номер: 2623284401:01:002:0115; площа: 0, 2500 га.; цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку;

-кадастровий номер: 2623284401:01:002:0116; площа: 0, 0709 га; цільове призначення: для ведення підсобного сільського господарства;

-кадастровий номер: 2623284401:01:002:0117; площа: 0, 1107 га.; цільове призначення: для ведення підсобного сільського господарства;

- кадастровий номер: 2623284401:01:002:0118; площа: 0, 0874 га.; цільове призначення: для ведення підсобного сільського господарства (а.с.22-33).

Згідно з даними витягів з Державного земельного кадастру сформованих 09.10.2024 року вищевказані земельні ділянки зареєстровано за ОСОБА_2 (а. с. 39-66).

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22.05.2015 року у справі № 346/1806/15-ц, та додатковим рішенням зазначеного суду від 25.06.2015 року задоволено позов ОСОБА_1 до Молодятинської сільської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю. Визнано за ОСОБА_1 право власності за набувальною власністю на житловий будинок та господарські споруди по АДРЕСА_1 , який належав на праві власності ОСОБА_2 (а. с. 92-94).

Відповідно до даних витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 40624020, сформованого 14.07.2015 року, позивачці на праві приватної власності належать вищевказані житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами (а. с. 16, 17).

Судом також встановлено, що з метою оформлення прав на спадщину за законом після смерті своєї матері позивачка 22.06.2001 року звернулася до державного нотаріуса Першої Коломийської державної нотаріальної контори Івано-Франківської області із заявою про прийняття спадщини, видачу свідоцтва про право на спадщину, а саме житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В цій заяві вказано, що крім позивачки, спадкоємцем є ОСОБА_3 . (зв. арк. 121).

Крім того, 02.11.2001 року до державного нотаріуса вказаної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , а саме щодо житлового будинку та земельної ділянки за вказаною адресою звернувся також ОСОБА_3 (а. с. 121).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд вважав, що позивачкою не доведено факту добросовісності володіння нею спірними земельними ділянками, оскільки у вищевказаній заяві від 22.06.2001 року про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті спадкодавиці ОСОБА_2 позивачка вказувала, що, крім неї, спадкоємцем є також ОСОБА_3 . Крім того, у разі, коли позивачці відомо, що власником вказаних земельних ділянок була її матір, і ці земельні ділянки входять до складу спадщини після її смерті, їй слід реалізувати своє право на спадкування цих земельних ділянок за законом.

З такими висновками колегія погоджується.

Згідно із статтями 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

У статті 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням (частина перша та друга статті 1268 ЦК України).

Відповідно до статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення права власності в нотаріальному порядку (див. постанову Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 450/3258/17 (провадження № 61-13688св21)).

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В силу частини 2 статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом даної норми власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, який, як правило, визначається спеціальним законом (ЦК України чи іншим актом цивільного законодавства), що регламентує конкретні цивільні правовідносини чи договором.

З урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством засад (принципів) змагальності і диспозитивності при зверненні до суду позивачі самостійно обирають спосіб захисту порушеного права та обґрунтовують доказами.

Таким чином, принцип диспозитивності відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України не дозволяє суду вийти за межі вимог, заявлених позивачем.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що ОСОБА_1 просила визнати право власності на земельні ділянки за набувальною давністю.

Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватися судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Отже, умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первісних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про відсутність визначених статтею 344 ЦК України правових підстав для задоволення позову, оскільки власником спірних земельних ділянок була матір позивачки. ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом і вона завжди знала, хто є власником спірного майна.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Встановлено, що в ОСОБА_2 були інші спадкоємці першої черги окрім позивачки, а саме її брат ОСОБА_3 . Більше того, згідно заповіту, посвідченого 02 липня 1987 року секретарем виконкому сільської ради народних депутатів с. Молодятин Коломийського району зареєстрованого в реєстрі за №25, все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалсь ОСОБА_2 заповіла сину ОСОБА_3 .

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що позивачка не визначила у позові одного з відповідачів, який фактично є спадкоємцем і прийняв спадщину, хоча його участь у справі є необхідною для повного та об`єктивного вирішення спору.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача чи не до всіх належних відповідачів є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка тривалий час безперервно володіла відкрито та добросовісно спірними земельними ділянками, а тому є всі підстави для визнання за нею права власності на спірне майно за набувальною давністю, не заслуговують на увагу, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів. Сам по собі факт користування майном, не може бути підставою для виникнення в особи права власності за набувальною давністю.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищенаведені обставини, суд вважає, що рішення в даній справі ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. А тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду від 29 січня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: В.М. Луганська

Є.Є. Мальцева

Повний текст постанови виготовлено 08 квітня 2026 року