Постанова від 01 квітня 2026 р. у справі №298/1268/24 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 298/1268/24

Провадження № 22-ц/4808/313/26

Головуючий у 1 інстанції Чекан Н. М.

Суддя-доповідач Василишин Л. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої (суддя-доповідач) Василишин Л. В.,

суддів: Максюти І. О., Томин О. О.,

секретаря Шемрай Н.Б.

за участю представника ОСОБА_1 – адвоката Моняк Олесі Василівни

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скарг у представника ОСОБА_1 – адвоката Моняк Олесі Василівни на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 01 грудня 2025 року, ухвалене у складі судді Чекан Н. М. в селищі Верховина, у справіза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Ставненська сільська рада Ужгородського району Закарпатської області (орган опіки та піклування), про позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Ставненська сільська рада Ужгородського району Закарпатської області (орган опіки та піклування), про позбавлення батьківських прав.

Позов мотивований тим, що 24 жовтня 2009 року ОСОБА_1 (сестра позивача) та ОСОБА_2 уклали шлюб. ОСОБА_1 після реєстрації шлюбу змінила прівзище на ОСОБА_3 . У шлюбі у них народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя в них не склалося, тому рішенням Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 12 листопада 2013 року шлюб розірвано та стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання сина в твердій грошовій сумі в розмірі 500 гривень щомісячно, починаючи з дня подачі позову до суду і до досягнення дитиною повноліття. Тобто, син залишився на утриманні та проживанні з матір`ю. Фактично батько дитини після розірвання шлюбу не брав участь у вихованні та утриманні дитини.

В подальшому відповідач відбував покарання у місцях позбавлення волі, а мати неповнолітнього ОСОБА_4 - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла. У зв`язку з цим 18 грудня 2023 року виконавчий комітет Ставненської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області прийняв рішення № 240 «Про надання статусу дитини позбавленої батьківського піклування», яким надав статус дитини, позбавленої батьківського піклування, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням виконавчого комітету Ставненської сільської ради від 25 січня 2024 року № 2 встановлено опіку над дитиною, позбавленою батьківського піклування ОСОБА_4 , та призначено його опікуном дитини.

Позивач зазначав, що відповідач жодним чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться успіхами дитини, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема — не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною взагалі, що необхідно для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти.

Тобто, відповідач понад дев`ять років повністю усунувся від виконання батьківських обов`язків, з дитиною не проживає. Всі питання щодо виховання дитини вирішувались матір`ю дитини, а після її смерті позивачем самостійно, без участі та підтримки з боку відповідача. Дитина перебуває на його повному утриманні. Зазначені вище факти як кожен окремо, так і у сукупності, можна розцінювати як ухилення батька від виховання дитини, свідомого нехтування ним своїми обов`язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських обов`язків.

Враховуючи викладене позивач просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_4 .

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду

Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 01 грудня 2025 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Ставненська сільська рада Ужгородського району Закарпатської області (орган опіки та піклування), про позбавлення батьківських прав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в діях та бездіяльності відповідача щодо невиконання обов`язків з виховання свого сина відсутня ознака «ухилення», яка відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України є обов`язковою умовою для позбавлення батьківських прав, оскільки відповідач був засуджений до позбавлення волі, а після звільнення від відбування покарання був призваний на військову службу, що, на думку суду, свідчить про наявність об`єктивних обставин, які унеможливлювали належне виконання ним батьківських обов`язків.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

Представник ОСОБА_1 – адвокат Моняк О. В. на рішення суду подала апеляційну скаргу, в якій посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Зазначила, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення не врахував, що від відбування покарання відповідач був звільнений 23 лютого 2024 року, а призваний на військову службу 22 квітня 2025 року. Впродовж цього часу він жодним чином не намагався налагодити зв`язок із сином. Його неявка у судове засідання, відсутність будь-яких заперечень щодо задоволення позову також свідчить про ухилення ним від виконання батьківських обов`язків. Крім того, у суду були відсутні обґрунтовані підстави не брати до уваги заяву відповідача про визнання позову та розгляд справи за його відсутності з посиланням на те, що така відправлена не з його адреси.

Також представник апелянта уважає безпідставним посилання суду першої інстанції в обґрунтування свого висновку щодо відмови у задоволенні позову на факт сплати відповідачем аліментів, оскільки така сплата відбувається на підставі постанови державного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату, водночас, добровільно відповідач аліменти не сплачував.

Враховуючи викладене, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Позиція інших учасників справи

Учасники справи своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Заяви (клопотання) учасників справи

У судовому засіданні в режимі відеоконференції представник апелянта вимоги скарги підтримала, просила її задоволити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, був повідомлений судом про дату, час та місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, що відповідно частини одинадцятої статті 128 ЦПК України вважається належним повідомленням.

Представник третьої особи – Ставненської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області у судове засідання не з`явився, судова повістка була надіслана сільській раді до електронного кабінету.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 . Його батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (а.с.16).

Рішенням Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 12 листопада 2013 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , зареєстрований 24 жовтня 2009 року, та ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 500 гривень щомісячно (а.с.17).

Згідно із інформацією, наданою ДУ «Коломийська виправна колонія № 41» від 10 лютого 2023 року № 2/3/1-537, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , засудженому 18 вересня 2020 року Косівським районним судом Івано-Франківської області за ст. 121 ч. 2, ст. 72 ч. 5 КК України до 7 років позбавлення волі, згідно з ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 грудня 2022 року замінено невідбуту частину покарання на 3 роки 4 місяці 8 днів обмеження волі, в зв`язку з чим 09 лютого 2023 року він переведений до ДУ «Городоцький виправний центр (№ 131) Рівненської області (а.с.60).

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.18).

Рішенням виконавчого комітету Ставненської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області від 18 грудня 2023 року № 240 «Про надання статусу дитини, позбавленої батьківського піклування» ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування; підстава: мати дитини – ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , батько - ОСОБА_2 відбуває покарання у місцях позбавлення волі (вирок Косівського районного суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2020 року, ухвала Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 грудня 2022 року) (а.с. 19).

25 січня 2024 року виконавчим комітетом Ставненської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області прийнято рішення № 2 «Про встановлення опіки над дитиною, позбавленою батьківського піклування ОСОБА_4 та призначення їй опікуна», відповідно до якого над дитиною, позбавленою батьківського піклування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено опіку та призначено опікуном ОСОБА_1 , жителя АДРЕСА_1 (а.с. 20).

ОСОБА_1 є рідним братом померлої матері дитини ( ОСОБА_4 ), що підтверджується його свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , в якому в графі батько значиться ОСОБА_6 , в графі мати - ОСОБА_7 , а також свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , в якому також значиться в графі батько - ОСОБА_6 , в графі мати - ОСОБА_7 (а.с. 21, 22).

В подальшому ОСОБА_8 змінила прізвище на ОСОБА_5 в зв`язку з укладенням шлюбу, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00030536034 від 27.04.2021 року (а.с. 23).

Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У статті 18 цієї Конвенції визначено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

У ст. 165 СК України передбачено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Моняк О.В., звертаючись до суду із позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4 , посилалася на те, що позивач є опікуном дитини, а батько дитини ОСОБА_2 свідомо нехтує своїми обов`язками щодо виховання дитини.

Вирішуючи даний спір по суті, суд обов`язково враховує визначені ст.164 СК України підстави позбавлення батьківських прав, а також керується положеннями Закону України «Про охорону дитинства» та нормами Сімейного кодексу України.

Зокрема, норми ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачають, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини; батьки мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці; позбавлення батьківських прав не звільняє батьків від обов`язку утримувати дітей.

Стаття 150 СК України встановлює обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини.

Відповідно до положень ст. 155 СК України, здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності; батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини; відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства; ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У п..2 ч.1 ст. 164 СК України передбачено, що батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Всупереч наведеним нормам процесуального законодавства, стороною позивача не доведено належними доказами ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач не довів ту обставину, що відповідач умисно не брав участі у вихованні та утриманні дитини з моменту розірвання шлюбу між ним та матір`ю дитини та після смерті матері, свідомо нехтував своїми обов`язками щодо виховання дитини.

Як правильно врахував суд, шлюб між батьками дитини розірвано у 2013 році, а мати дитини померла у 2023 році.

Проте стороною позивача не долучено жодного доказу, який би свідчив про ухилення відповідача від виконання ним своїх обов`язків щодо виховання дитини в цей період часу.

18.09.2020 ОСОБА_2 було засуджено вироком Косівського районного суду Івано-Франківської області за ст. 121 ч.2, 72 ч.5 КК України до 7 років позбавлення волі та 23.02.2024 звільнено від відбування покарання, а надалі 22.04.2025 він призваний на військову службу.

Отже, можливість спілкування відповідача під час відбування покарання та служби в ЗСУ об`єктивно була обмежена. Посилання апелянта в цій частині на те, що за час після звільнення з місць позбавлення волі та до початку мобілізації відповідач не проявив себе та не здійснював жодних дій по забезпеченню утримання дитини, не можна розцінювати як виключний чинник, який би вказував на підставність позову в силу обставин, які відбулися в його житті.

Щодо неврахування судом висновку органу опіки та піклування Ставненської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, то суд належно обґрунтував підстави такого неврахування.

Зокрема, висновок органу опіки та піклування не є визначальним при вирішенні подібних спорів та оцінюється в сукупності представлених доказів. Також, суд зазначив, що висновок органу опіки та піклування не є достатньо обгрунтованим, оскільки на його підставі не можна встановити дійсні обставини справи, він не містить аналізу інформації та відомостей отриманих органом опіки та піклування за період часу з 12.11.2013 (дата розірвання шлюбу між батьками дитини) до 18.09.2020 (дата засудження відповідача до покарання у виді позбавлення волі) та з 23.02.2024 (дата звільнення відповідача з місць позбавлення волі) до 22.04.2025 (дата призову на військову службу).

У висновку констатується факт свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до своєї дитини, однак без посилання на конкретні докази. Доказів, які б спростовували висновок суду в цій частині апелянтом не подано. Крім того, сторона апелянта не спростувала інформацію зазначену у висновку, що зі слів дитини батько телефонує ОСОБА_9 один раз на два –три тижні.

Також судом підставно враховано факт сплати відповідачем аліментів.

Зокрема, з повідомлення Великоберезнянського відділу державної виконавчої служби в Ужгородському районі Закарпатської області від 28.11.2025 (а.с.177) встановлено, що на виконанні перебуває виконавче провадження ВП №77718627 по виконавчому листі № 298/818/13-ц, виданому 05.03.2015 Великоберезнянським районним судом про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 (стягувача ОСОБА_1 ) аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в твердій грошовій сумі в розмірі 500 гривень щомісяця, починаючи з дня подачі позову до суду- 27.06.2013 і до досягнення ним повноліття. Зокрема, 04.04.2025 за заявою стягувача було відкрито виконавче провадження, в якому 11.07.2025 винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату боржника ОСОБА_2 , оскільки він проходить службу у військовій частині НОМЕР_3 . На даний час із заробітної плати боржника ОСОБА_2 щомісячно стягуються аліменти на користь стягувача- ОСОБА_1 , станом на 27.11.2025 стягнуто та перераховано аліментів у сумі 72 928,65 гривень.

Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставне неврахування судом заяви відповідача про визнання позову, то такі не є слушними. На думку колегії суддів, суд обґрунтовано не взяв її до уваги, оскільки з наявної у справі інформації така відправлена 20.06.2025 не за місцем реєстрації відповідача та після його мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_8 – 25.04.2025, тоді як за даними Здовбицької сільської ради ОСОБА_2 не зареєстрований на території громади і даних про його перебування там немає, що ставить під обґрунтований сумнів достовірність такої заяви.

Тому враховуючи, що позбавлення батьківських прав є винятковою санкцією, а в спірному випадку, не доведено умисності поведінки відповідача щодо злісного ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо його дитини так само, як і факту негативного впливу відповідача на дитину, колегія суддів приходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки доводи скарги не спростовують висновків суду.

Будь-яких інших, передбачених статтею 164 СК України, підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, судом під час розгляду справи в судовому засіданні не встановлено, тому рішення суду необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Моняк Олесі Василівни залишити без задоволення .

Рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 01 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 08 квітня 2026 року.

Суддя-доповідач: Л. В. Василишин

Судді: І. О. Максюта

О. О. Томин