Постанова від 11 березня 2025 р. у справі №296/11880/23 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/11880/23 Головуючий у 1-й інст. Полонець С. М.

Категорія 36 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Коломієць О.С., Талько О.Б.,

за участі секретаря судового засідання Бузган А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №296/11880/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Богунського районного суду м.Житомира від 09 вересня 2024 року, яке ухвалене під головуванням судді Полонця С.М. у м. Житомирі,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 . Просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь кошти в сумі 95 000 грн.

Позов обґрунтований тим, що у квітні 2023 року вона домовилася з ОСОБА_2 , який є діючим адвокатом, про надання ним правничої допомоги за попередньо обумовлений гонорар. Умовою зі сторони ОСОБА_2 було те, що на його банківську карту має бути переведено 95 000 грн і лише після цього він підготує для укладення договір про надання правничої допомоги. Вона через банківський сервіс Приват24 перерахувала на картковий рахунок отримувача ОСОБА_2 25 квітня 2023 року кошти в сумі 50 000 грн та 26 квітня 2023 року – кошти в сумі 45 000 грн. Після отримання 26 квітня 2023 року коштів відповідач перестав виходити на зв`язок, а якщо вона могла до нього додзвонитися, то ОСОБА_2 посилався на зайнятість та обіцяв, що передзвонить сам. Із 27 квітня 2023 року по день звернення з позовом до суду відповідач на зв`язок не виходить, договір про надання правничої допомоги не укладено, безпідставно отримані на свій рахунок кошти відповідач не повернув. Вона зверталася до нього з листом-претензією, але він ігнорує будь-яке спілкування з нею та не бажає вирішити питання у позасудовому порядку. Направлену на його адресу кореспонденцію не отримує. Наполягає на тому, що відповідач отримав від неї кошти не для виконання їхніх домовленостей, не для укладення договору про надання правничої допомоги, а для якихось власних потреб, тобто без належних на те правових підстав.

Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 09 вересня 2024 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуті грошові кошти в сумі 95 000 грн та вирішено питання судових витрат.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги аргументує тим, що з 20 квітня 2022 року він по мобілізації призваний до лав Збройних Сил України та з 20 квітня 2022 року по теперішній час проходить військову службу, як мобілізований військовослужбовець. Він, як адвокат, не займається адвокатською діяльністю з 20 квітня 2022 року по теперішній та відповідно не представляє інтересів клієнтів у судах. Будь-якого прохання до нього, як до адвоката про надання правничої допомоги, зі сторони позивача ОСОБА_1 не було. ОСОБА_1 він знає протягом тривалого часу, оскільки разом представляли інтереси в цивільній справі №688/612/18 у Полонському районному суді Хмельницької області, як представники однієї із сторін у справі за її проханням. Позивач ОСОБА_1 є юристом за освітою та працювала юристом у певних організаціях у м.Полонне Хмельницької області. Наразі відповідно до свідоцтва Ради адвокатів Закарпатської області від 09 серпня 2024 року №21/3352 ОСОБА_1 є адвокатом. Отже, ОСОБА_1 ввела суд першої інстанції в оману щодо потреби у наданні їй правничої чи адвокатської допомоги з його сторони, оскільки сама є адвокатом. Будь-якого договору про надання адвокатських послуг він із позивачем ОСОБА_1 не укладав та не мав наміру укладати, а грошові кошти на його банківську картку позивач ОСОБА_1 надіслала на потреби ЗСУ, а точніше на його забезпечення спорядженням та його підрозділу в зоні виконання бойових завдань за його проханням в якості подарунку. Грошові кошти, як подарунок чи донат на ЗСУ, надсилалися йому особисто двома платіжами. Позивач чітко знала про їх конкретне спрямування та все усвідомлювала. У подальшому через деякий час вона почала телефонувати та вимагати повернення відповідних коштів, на що він пояснив, що кошти витрачені на закупівлю різних військових речей та одягу. Отже, у цьому випадку мова йде про подарунок грошових коштів за усним договором, а не про договір за адвокатськими послугами, якого до матеріалів позову не додано та не надано будь-якого письмового доказу або переписки про майбутнє укладення адвокатського договору між ним та позивачем ОСОБА_1 . Суд першої інстанції не звернув увагу, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, але здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплати коштів. Виходячи із встановленої наявності між сторонами договірних відносин, а також відсутні належних та допустимих доказів на підтвердження його безпідставного збагачення за рахунок позивача, невідповідності висновків суду обставинам справи, суд першої інстанції ухвалив незаконне рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

При цьому посилається на те, що їй не була відома адреса реєстрації відповідача. Вона знала лише адресу знаходження офісу та саме на вказану адресу направляла листи-претензії з вимогою добровільно повернути безпідставно отримані кошти. Відповідач використав ситуацію на свою користь та безпідставно збагатився. Доводи відповідача про те, що вона перерахувала кошти в сумі 95 000 грн як донат на його особисті потреби не відповідає дійсності, оскільки про те, що він мобілізований та перебуває на військовій службі вона дізналася з довідки, яку відповідач додав до матеріалів справи в суді першої інстанції. Стверджує, що відповідач на власний банківський рахунок отримав кошти, а саме, гонорар за надання правничої допомоги в майбутньому, але будучи недобросовісним, не уклав договір із клієнтом про надання правничої допомоги, не надав акт виконаних робіт, не повернув кошти. Суд першої інстанції правильно зазначив, що відповідач збагатився поза правовими підставами, а саме, зробив усе своєю бездіяльністю, щоб не укласти договір про надання правничої допомоги клієнту та не надав представництва інтересів клієнта. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та не підтверджуються письмовими доказами, а тому не підлягають до задоволення.

У судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції, позивач ОСОБА_1 апеляційну скаргу не визнала, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився. Судова повістка, що надсилалася ОСОБА_2 , повернута Укрпоштою з відміткою у поштовому повідомленні «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.170). За положеннями частини восьмої ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання чи перебування. Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що грошові кошти в сумі 95 000 грн перераховані позивачем відповідачу, останній збагатився за рахунок позивача поза підставами, передбаченими законом, іншими правовими актами, правочином, а тому зобов`язаний повернути позивачеві вказані кошти на підставі ст.1212 ЦК України, тобто в межах заявлених позовних вимог.

Колегія суддів не може повністю погодитися з висновком суду першої інстанції, оскільки не оцінений зміст платіжних інструкцій щодо призначення переказів грошових коштів у сукупності з іншими доказами у справі та не з`ясовано, які відносини мали місце між сторонами.

Відповідно до частини третьої ст.12 та частини першої ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. За положеннями частин п`ятої та шостої ст.81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування на припущеннях ґрунтуватися не може. Окрім того, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша ст.89 ЦПК України). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина друга ст.89 ЦПК України).

Згідно з частиною першою ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ст.1213 ЦК України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок іншої особи поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, незалежно від того, чи це було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Умовами застосування цієї норми закону обов`язково повинні бути: відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття і збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (ст.11 ЦК України); а право витребування такого майна належить особі, права якої на це майно, захищені законом або договором, порушені діями іншої особи.

Якщо особа збагатилася за рахунок іншої поза підставами, передбаченими законом, іншими правовими актами, правочином, на підставі ст.1212 ЦК України ця особа зобов`язана повернути потерпілому це майно. При цьому не має правового значення наявність вини особи, яка безпідставно набула майно за рахунок іншої особи.

У постанові від 07 лютого 2024 року в справі №910/3831/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми ст.1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який вона не виконує добровільно. Якщо особа отримала кошти за нікчемним правочином, відповідно обов`язок повернути ці кошти виник у неї з моменту їх безпідставного отримання, оскільки недійсність нікчемного правочину встановлена законом і визнання його недійсним судом не вимагається. Разом із тим, зобов`язання повернути майно, отримане за недійснім оспорюваним правочином, виникає в особи з моменту набрання законної сили судовим рішенням про визнання такого правочину недійсним, враховуючи презумпцію правомірності правочину (ст.204 ЦК України).

Проте у ст.1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов`язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна.

Тлумачення ст.1212 ЦК України свідчить, що суду необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності є підставою для виникнення у особи зобов`язання з повернення грошових коштів: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав.

Поряд із тим, безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню на підставі ст.1212 ЦК України, якщо потерпіла особа знає, що в неї немає зобов`язання (немає обов`язку) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Загальні засади (принципи), зокрема добросовісність, є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Із матеріалів справи вбачається та апеляційним судом установлено, що ОСОБА_2 призваний у Збройні Сили України по мобілізації та проходить військову службу з 20 квітня 2022 року (а.с.41-47).

ОСОБА_1 (платник) перерахувала на банківський рахунок ОСОБА_2 (отримувач) кошти наступними платежами: 25 квітня 2023 року – 50 050 грн та 26 квітня 2024 року – 45 050 грн, що загалом складає суму 95 100 грн (а.с.11-12).

Слід наголосити, що у зазначених вище платіжних інструкціях від 25 квітня 2023 року №Р24АР24А1124064850D6932 та від 26 квітня 2023 року №Р24АР24А1125803378D4705, у графі призначення переказу, лише зазначено про переказ власних коштів та відсутнє жодне посилання на договір про надання правничої допомоги, який був би укладений між сторонами у відповідності до положень ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Обґрунтовуючи позов про стягнення коштів на підставі ст.1212 ЦК України, ОСОБА_1 посилається на те, що між сторонами існувала домовленість про укладення договору про надання правничої допомоги за попередньо обумовлений сторонами гонорар. Разом із тим, ОСОБА_1 не надано суду жодного доказу того, що між сторонами був укладений договір про надання правничої допомоги або існували наміри укласти такий договір. Відповідач заперечує укладення між сторонами договору про надання ним ОСОБА_1 правничої допомоги або існування намірів укласти такий договір, оскільки з 2022 року він по мобілізації призваний до лав ЗСУ та проходить військову службу, як мобілізований військовослужбовець, що підтверджується доказами, які містяться у матеріалах справи, а позивачем належними та допустимими доказами не спростовано не здійснення відповідачем адвокатської діяльності з 2022 року, тоді як кошти перераховані у 2023 році, як стверджує відповідач, - пожертвувані позивачем добровільно на потреби його, як захисника Батьківщини, та потреби ЗСУ у його особі.

У свою чергу, добровільність виключає безпідставність, як зазначено у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2024 року в справі №127/12240/22. Якщо особа здійснила сплату грошових коштів, знаючи, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для їх сплати, а згодом вимагає повернення сплачених грошових коштів, то така особа поводиться суперечливо й безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню на підставі ст.1212 ЦК України.

У постанові КЦС ВС від 10 квітня 2019 року в справі №390/34/17 зроблений висновок, що «доктрина заборони суперечливої поведінки», базується на римській максимумі «ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці». В основі доктрини знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Отже, кошти не підлягають поверненню як безпідставно набуті, якщо особа знала, що у неї відсутнє зобов`язання їх сплачувати (не було боргу, договору чи судового рішення), але все одно здійснила оплату добровільно. Пожертва за своєю суттю є добровільним волевиявленням, тому позов про повернення (стягнення) таких грошових коштів розцінюється як «суперечлива поведінка», а безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню на підставі ст.1212 ЦК України.

Норми про «безпідставне збагачення» до пожертви не застосовуються також.

Підсумовуючи викладене вище, матеріалами справи доведено та й сторонами не заперечується той факт, що відповідач ОСОБА_2 дійсно за двома переказами набув від позивача ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 95 100 грн, як правильно зазначив суд першої інстанції. Разом із тим, наявними у матеріалах справи належними та допустимими доказами не підтверджується відсутність підстав для набуття відповідачем ОСОБА_2 від позивача ОСОБА_1 таких коштів, а відтак і його обов`язок їх повернути останній, оскільки відсутні докази набуття відповідачем ОСОБА_2 спірних коштів від позивача ОСОБА_1 шляхом обману або їх витрачання не на заявлені потреби, а тому суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку, що відповідач збагатився за рахунок позивача поза підставами, передбаченими законом, іншими правовими актами, правочином та помилково стягнув суму в межах заявлених позовних вимог із відповідача на користь позивача з посиланням на норми ст.1212 ЦК України.

Відповідно до положень ст.376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову про стягнення коштів.

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, то з позивача на користь відповідача слід стягнути судовий збір у сумі 1 610,40 грн за подання апеляційної скарги, що відповідає вимогам ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Богунського районного суду м.Житомира від 09 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 610 грн 40 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуюча Судді: