Постанова від 05 квітня 2026 р. у справі №295/4688/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/4688/25 Головуючий у 1-й інст. Перекупка І. Г.

Категорія 68 Доповідач Галацевич О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого – судді Галацевич О.М.

суддів: Григорусь Н.Й.,

Панкеєвої В.А.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Житомирі цивільну справу №295/4688/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Перекупки І.Г. у місті Житомирі,

в с т а н о в и в :

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу з ОСОБА_2 , зареєстрованого Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Житомирського обласного управління юстиції, актовий запис № 359.

Позов обґрунтовано тим, що з 21 травня 2003 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, спільних дітей не мають. За твердженням позивачки, протягом останнього часу сімейні відносини між сторонами поступово погіршилися, у зв`язку з чим фактично припинено шлюбні відносини. Сторони мають різні погляди на життя та вирішення сімейних питань, між ними відсутні взаєморозуміння та спільні інтереси.

Позивачка зазначає, що шлюб існує лише формально, сторони втратили почуття взаємної любові та поваги, спільне проживання і ведення господарства є неможливими, у зв`язку з чим подальше збереження шлюбу суперечить інтересам сторін.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 11 грудня 2025 року позовні вимоги задоволено. Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 21.05.2003 Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Житомирського обласного управління юстиції, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис за № 539.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову. В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не дослідив фактичні взаємини подружжя та причини розірвання шлюбу, а також не врахував можливість збереження сім`ї. На його думку, суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, оскільки не вжив заходів щодо примирення подружжя.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки – адвокат Карпішина А.О. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів. Зазначає, що відповідач не звертався із заявою про надання строку для примирення, а надання такого строку є правом, а не обов`язком суду. Також вказує, що позивачка перебуває за кордоном, тоді як відповідач проживає у її будинку разом зі співмешканкою та, на її думку, затягує розгляд справи. На підтвердження цього посилається на подану ним 11.12.2025 заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з пошуком житла.

З одночасним поданням відзиву на апеляційну скаргу адвокат Карпішина А.О. просить стягнути з ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 09 лютого 2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та справу призначено до розгляду.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (частина 1 статті 368 ЦПК України).

ОСОБА_1 просив здійснювати розгляд апеляційної скарги за його участю.

Враховуючи характер спірних правовідносин, предмет доказування та обставини справи, які не потребують проведення судового засідання з повідомленням учасників справи, а також положення частини першої статті 369 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення зазначеного клопотання.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам справи належні умови для реалізації їхніх процесуальних прав, зокрема шляхом надсилання процесуальних документів та надання строку для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

За таких обставин справа підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачка наполягає на розірванні шлюбу, а тому відмова у задоволенні позову буде примушенням до шлюбу, що є неприпустимим. За таких обставин, суд дійшов висновку, що подальше збереження сім`ї сторін є неможливим, оскільки суперечить їхнім інтересам, тому задовольнив позовні вимоги.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком місцевого суду, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі, зареєстрованому 21 травня 2003 року Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Житомирського обласного управління юстиції, актовий запис № 539, що підтверджується свідоцтвом про одруження (а.с. 4).

Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Згідно з частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

За приписами частин третьої та четвертої статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до частини другої статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Згідно із частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення (ч.1 ст.110, ст.112 СК України).

Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Матеріали справи свідчать про те, що у квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу.

Як встановлено судом першої інстанції, шлюбні відносини між сторонами фактично припинені, спільне проживання та ведення господарства не здійснюються, сім`я зберігається формально, а позивачка наполягає на розірванні шлюбу.

Відповідач в апеляційній скарзі не навів обґрунтованих мотивів, які б свідчили про фактичне збереження шлюбних відносин та неправильність висновків суду щодо наявності підстав для розірвання шлюбу.

Крім того, будь-яких доказів того, що сторони примирилися, або дійшли згоди щодо продовження спільного проживання та підтримки сімейних відносин у матеріалах справах відсутні, та відповідачем не надано.

Доводи апеляційної скарги про передчасність ухваленого рішення та невжиття судом заходів до примирення подружжя є безпідставними.

Відповідно до вимог ст.111,112 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства, та постановляє рішення про розірвання шлюбу, коли встановлено, що подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечитиме істотним інтересам одного з подружжя чи їхніх дітей.

Механізм надання строку для примирення визначений ч.7 ст.240 ЦПК України, при цьому призначення такого строку є правом, а не безумовним обов`язком суду. У разі його надання провадження підлягає зупиненню (п. 4 ч. 1 ст. 251 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, провадження відкрито 17 квітня 2025, а рішення ухвалено 11 грудня 2025. Протягом розгляду справи позивачка не відмовлялася від позову та наполягала на розірванні шлюбу. Відповідач з клопотанням про надання строку для примирення до суду не звертався.

За таких обставин, твердження відповідача про неповне з`ясування обставин справи не спростовують висновку суду про фактичне припинення сімейних відносин та наявність підстав для розірвання шлюбу.

Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться до суб`єктивного тлумачення апелянтом обставин справи та фактично спрямовані на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку.

Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції повно встановив фактичні обставини справи, належним чином оцінив подані сторонами докази та правильно застосував норми матеріального і процесуального права, а тому підстав для скасування рішення суду не вбачається.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу заявлену у відзиві на апеляційну скаргу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, правова (правнича) допомога ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції надавалася адвокатом Карпішиною А.О. на підставі договору про надання правничої допомоги від 13.01.2026.

Розмір витрат на правову допомогу, заявлених до стягнення в сумі 2 000 грн, підтверджений належними та допустимими доказами, а саме: договором про надання правничої допомоги від 13.01.2026; ордером на надання правничої (правової) допомоги від 16.06.2025; розрахунком суми судових витрат, які позивач поніс у зв`язку з розглядом справи від 23.02.2026; актом виконаних робіт згідно договору про надання правничої допомоги від 13 січня 2026 року у справі №295/4688/25 від 23.02.2026 (консультаційні послуги – 500 грн та складання відзиву на апеляційну скаргу – 2 000 грн).

Враховуючи характер спору, обсяг наданої адвокатом правничої допомоги та підтвердження понесених витрат належними доказами, апеляційний суд вважає заявлений розмір витрат на правничу допомогу у сумі 2 000 грн співмірним складності справи та таким, що відповідає критерію розумності, а тому зазначені витрати підлягають стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

З огляду на викладене, відповідно до статті 375 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

У зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення понесені відповідачем витрати зі сплати судового збору відшкодуванню не підлягають.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, про розірвання шлюбу (пункт 4 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 грудня 2025 року - без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 000 грн витрат на правничу допомогу надану в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Дата складення повного судового рішення 06 квітня 2026 року.

Головуючий

Судді: