Рішення від 05 квітня 2026 р. у справі №501/1943/23 — Чорноморський міський суд Одеської області

Дата документу 06.04.2026

Справа № 501/1943/23

2/501/629/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2026 року Чорноморський міський суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Пушкарського Д.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Карпової Ю.А.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні Чорноморського міського суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Чорноморського міського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_2 я в якій просить суд:

- визнати квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль марки Opel Grandland X2021 року випуску, державний номер НОМЕР_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;

- стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 вартість 1/2 частини автомобіля Opel Grandland X2021 року випуску, державний номер НОМЕР_1 в сумі 475391,80 грн.

Позовні вимоги мотивує тим, що 02.03.1996 вона зареєструвала шлюб із ОСОБА_2 , про що був зроблений відповідний актовий запис відділом реєстрації актів громадянського стану м. Іллічівська Одеської області № 9 від 02.03.1996 року.

17 травня 2023 року Іллічівським міським судом Одеської області шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.

Під час шлюбу, а саме 04.03.2004 року на ім`я ОСОБА_2 було придбано квартиру АДРЕСА_1 . Квартира була оформлена договором дарування, хоча в дійсності придбана за договором купівлі-продажу. Що підтверджується розпискою від продавця в якій вказано, що за продану квартиру продавець отримав від відповідача ОСОБА_2 суму 153700 грн., що станом на 04.03.2004 становило суму еквівалентну 29000 дол.США.

Також, за період шлюбу куплений автомобіль Opel Grandland X2021 2021 року випуску НОМЕР_1 .

Вказане майно є спільним майном подружжя та підлягає поділу у зв`язку з чим позивач і звернулась до суду з вказаним позовом до відповідача.

ОСОБА_2 надав відзив на позовну заяву (а.с.32-33) в якому вказав, що позовні вимоги не визнає у задоволені позову ОСОБА_1 просить відмовити з наступних підстав.

Так, відповідач вказує, що автомобіль GRANDLAND X2021 року випуску НОМЕР_1 був придбаний після завершення фактичних сімейних відносин, які були припиненні в лютому 2020 року, що підтримується ОСОБА_3 в матеріалах позовної заяви про розірвання шлюбу. Оспорювана квартира була подарована відповідачеві за договором дарування від 04.03.2004 від ОСОБА_4 .

Позивачка ОСОБА_1 у судове засідання не прибула та не повідомила про причини неявки.

Відповідач також в судове засідання не з`явився, про причини неявки не сповістив.

Суд, дослідивши матеріали справи, докази надані в ході розгляду у їх сукупності, вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 02.03.1996 був зареєстрований шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 (а.с.10).

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 17.05.2023 (справа 501/1563/23) шлюб між позивачем та відповідачем розірвано (а.с.45).

В період шлюбу з позивачем ОСОБА_2 , відповідач по справі, отримав у власність, за договором дарування, який посвідчений 04.03.2004 року приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Слаєвою Р.К., від ОСОБА_4 , квартиру АДРЕСА_1 (а.с.17).

Договір дарування від 04.03.2004 року позивачем не оспорюється.

Квартира АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_2 на праві приватної власності.

Автомобіль GRANDLAND X 2021 року випуску н/з НОМЕР_1 придбаний 14.09.2021 (а.с.86).

В рішенні Іллічівського міського суду Одеської області від 17.05.2023 у справі 501/1563/23 зазначено, що ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог зазначила, що сумісне життя з відповідачем ОСОБА_2 не склалося. З лютого 2020 року вони з відповідачем не проживають разом, між ними було припинено будь-які сімейні та шлюбні відносини.

Ч.4 ст.82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що сторони по справі вели спільне господарство та існували як подружжя до лютого 2020 року. З лютого 2020 року фактичні шлюбні відносини були припиненні, подружжя стало проживати окремо, вести окреме господарство та наладжувати життя окремо один від одного.

Таким чином, суд дійшов висновку, що автомобіль марки GRANDLAND X 2021 року випуску н/з НОМЕР_1 , який придбаний ОСОБА_2 14.09.2021 не є об`єктом спільного майна подружжя.

Згідно з ч.3 ст.12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зі змісту нормативних положень глав 7 та 8 Сімейного Кодексу України власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Статтею 60 Сімейного Кодексу України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 Сімейного Кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і особа не зобов`язана доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Конструкція норми статті 60 Сімейного Кодексу України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

При цьому належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Застосовуючи норму статті 60 Сімейного кодексу України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Статтею 57 Сімейного Кодексу України визначено перелік видів особистої приватної власності одного з подружжя та підстави її набуття.

За змістом вказаної статті особистою приватною власністю дружини, чоловіка, серед іншого, є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до практики Верховного Суду України, за змістом статті 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності. Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Особа, відповідно до положень статті 361 ЦК України, самостійно розпорядилася своєю часткою, уклавши відповідний договір дарування.(постанова Верховного Суду від 21 грудня 2020 року у справі № 465/1520/16-ц (провадження № 61-6004св20))

Момент набуття права власності за договором визначений стаття 334 ЦК України, залежно від предмету договору.

Тобто, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Відповідно до статті 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

В пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними або судом) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК України.

При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Відповідно сам по собі факт придбання спірного майна за час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ст. 81 Цивільного процесуального кодексу, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази мають бути належними і допустимими у відповідності до вимог ст.ст. 77-78 Цивільного процесуального кодексу України.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя, не є доведеними, тому не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.259-260 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя