Постанова від 06 квітня 2026 р. у справі №213/2316/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4542/26 Справа № 213/2316/25 Суддя у 1-й інстанції - Алексєєв О. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 року м. Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.

суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О.

секретар судового засідання Лідовська А.А.

сторони:

позивач – ОСОБА_1

відповідачка- ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу представника позивача адвоката Романенко Олени Сергіївни на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 грудня 2025 року, яке ухвалено суддею Алексєєвим О.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 26 грудня 2025 року,-

В С Т А Н О В И В

В квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення її батьківських прав відносно їх спільної дочки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Свої вимоги позивач мотивував тим, що з 2018 року після розірвання шлюбу неповнолітня дочка ОСОБА_4 залишилася проживати із ним, мати відповідачка по справі фактично самоусунулася від виховання, не приймає жодної участі у вихованні та матеріальному утриманні дочки.

Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 лютого 2019 року на користь позивача зі ОСОБА_2 на утримання дочки ОСОБА_4 було стягнуто аліменти в розмірі частки з усіх видів її заробітку (доходу). Виконавче провадження за цим рішенням перебуває на примусовому виконанні в Інгулецькому відділі ДВС Південного міжрегуонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).

Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Попереджено ОСОБА_2 ,. про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів притягнення відповідачки до відповідальності за невиконання батьківських обов`язків, або жорстоке поводження з дитиною, веде аморальний спосіб життя, що негативно впливає на інтереси дитини.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач, діючи через свого представника – адвоката Романенко О.С., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо їх виховання є самостійною підставою для позбавлення її батьківських прав. Відповідач з 2018 року самоусунулася від виховання та утримання доньки, а саме: не піклується про її фізичний і духовний розвиток; не займається підготовкою її до самостійного життя; не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду та лікування, що негативно вливає на її фізичний розвиток; не спілкується з нею в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення; не надає їм доступу до культурних та духовних цінностей; не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти.

Після мобілізації позивача навесні 2025 року, дитина залишилася проживати із бабусею, матір`ю позивача, а після смерті останньої, відповідачка телефоном відмовилася забрати дитину до себе. Дитина зараз проживає із сестрою позивача ОСОБА_5 без батьківської опіки.

Міністерство оборони України подало пояснення у справі, в яких посилаючись на законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін. Розгляд апеляційної скарги просить проводити без участі представника Міністерства оборони України.

У судовому засіданні апеляційного суду представник позивача адвокат Романенко О.С. підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання як до суду першої інстанції та і до апеляційного не з`явилася, ані відзиву на позов, ані на апеляційну скаргу не надала.

Представник органу опіки та піклування виконавчий комітет Інгулецької районної у місті ради подав заяву, з прханням слухати дану справу без його участі, підтримав апеляційну скаргу позивача.

Вивченням матеріалів даної цивільної справи та у судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_3 , батьками якої є сторони по справі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 березня 2019 року шлюб між сторонами розірвано.

Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 лютого 2019 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 стягнуто аліменти у розмірі 1/4 частини її доходу, щомісячно і до повноліття дитини та 23 квітня 2019 року відкрито виконавче провадження за №58983211 з приводу примусового виконання вказаного судового рішення.

Позивач є власником квартири АДРЕСА_1 та за вказаною адресою він з дочкою має зареєстроване місце проживання. Відповідач з 05 червня 2023 року знята з реєстрації за цією адресою на підставі заяви власника.

Згідно з Актом від 13 липня 2023 року за адресою:

АДРЕСА_2 зареєстровані та фактично мешкають ОСОБА_1 разом дочкою ОСОБА_3 , 2011 року народження. Мати дитини - ОСОБА_2 з 2018 року по даний час за цією адресою не проживає. Вихованням дочки батько займається самостійно.

ОСОБА_6 навчається в Криворізькому ліцеї №115 КМР. Згідно з характеристикою навчального закладу дівчинка відповідає віковим нормам, має навчальні досягнення середнього рівня, потребує постійного контролю, поводиться чемно. Дитина виховується у неповній родині. За навчанням та вихованням дитини здійснює контроль батько.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради від 18 червня 2025 року №231 визнано доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно неповнолітньої дочки - ОСОБА_3 , 2011 року народження. Рішення мотивовано тим, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків з виховання дитини, а саме: не займається її вихованням та утриманням, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, не цікавиться її життям та здоров`ям, не проявляє до неї батьківського піклування та турботи. ОСОБА_2 самоусунулась від виконання батьківських обов`язків та протягом тривалого часу не приймає участі в житті своєї дитини.

З допиту свідка ОСОБА_5 в судовому засідані встановлено, що вона є рідною сестрою позивача. Відповідач ОСОБА_2 була дружиною її брата, між якими за час спільного життя постійно відбувались сварки з приводу вживання нею алкоголю. Останній раз вона бачила ОСОБА_2 у 2017 році та з цього часу остання не цікавилась дитиною. Через знайомих вона дізналась, що у 2022 році відповідач приїзджала до м. Кривого Рогу, забрала старших дітей та поїхала до м. Львова. Весною 2025 року її брата було мобілізовано та ОСОБА_4 мешкала з бабусею. Дитина зателефонувала матері та повідомила, шо батько служить, на що відповідач відповіла, що не може забрати її до себе, оскільки не має можливості і коштів. Оскільки бабуся дитини померла, ОСОБА_4 мешкає разом з нею, мати участі в житті дитини не приймає. Позивач ніколи не перешкоджав відповідачці в спілкуванні з дитиною. Відповідач телефонує дитині в стані алкогольного сп`яніння один раз на три-чотири місяці, останній раз спілкувались весною 2025 року.

У порядку ч. 2 ст. 171 СК України, в присутності педагога ОСОБА_7 , судом вислухана думка щодо позбавлення відповідачки батьківських прав неповнолітньої дочки сторін - ОСОБА_3 , яка пояснила, що проживає з тіткою ОСОБА_5 , її батько перебуває на військовій службі. З матір`ю ОСОБА_2 вона не проживає з шести років, спілкувалась з нею останній раз у серпні 2025 року. Матір нею майже не цікавиться, вона не відчуває її підтримку. Усі питання допомагає вирішувати тітка. Батько ніколи не забороняв їй спілкуватись з матір`ю. У 2022 році батько знайшов номер телефону матері і вони почали з нею більше спілкуватись. Мати їй повідомила, що не може її забрати до себе, оскільки не має можливості. Також додала, що мати забрала старших сестер та поїхала до м. Львова.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини.

При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, громадянського суспільства.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (ч. 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята статті 7 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини.

За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Нормами статті 19 СК України, зокрема встановлено, що при розгляді спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, не може погодитися із висновком суду першої інстанції, який вважав висновок органу опіки та піклування недостатньо обґрунтованим, напроти позиція органу опіки та піклування в цій справі є виваженою і не суперечить інтересам дитини, яка фактично після мобілізації батька позивача та самоусунення від участі в житі дитини матері- відповідачки по справі, яка не забрала дитину до себе після мобілізації батька та смерті бабусі, залишивши дочку без батьківської опіки.

У даній справі, належними та допустимими доказами встановлено, що мати дитини, проживаючи окремо від дитини з 2018 року, вкрай рідко телефоном спілкувалася із нею за ініціативи батька та дитини, не цікавиться матеріальним добробутом дитини, її навчанням, фізичним та духовним розвитком, тобто нехтує своїми батьківськими обов`язками, при чому ухиляється від їх виконання систематично, з весни 2025 року дочка сторін після мобілізації батька та смерті бабусі в серпні 2025 року, залишилася без батьківської опіки взагалі. До суду відповідачка, ані до місцевого, ані до апеляційної інстанції не з`явилася, доводів позивача не спростувала, навіть письмових заперечень не подала, дитина так і залишилася проживати у тітки за її доброї волі. Жодної матеріальної підтримки при цьому не надає.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_8 пояснила, що з 2019 року з відповідачки рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області стягнуті аліменти на користь позивача на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виконавчий лист перебуває на виконанні у державного виконавця, відповідачка має заборгованість зі сплати аліментів.

Апеляційний суд зауважує, що позбавлення батьківських прав є винятковим та крайнім заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для матері (батька), так і для дитини, але не є безповоротним.

Проте, враховуючи байдуже ставлення з боку відповідачки до долі дитини, застосоване судом попередження про необхідність змінити своє ставлення з огляду на ігнорування відповідачкою даного судового провадження є недостатнім та формальним. Тому позовні вимоги в даній справі є такими, що підлягають задоволенню, оскільки рішення суду про відмову в їх задоволенні не можна вважати законним та обґрунтованим належним чином.

У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позову в сумі 1211,20 грн та апеляційної скарги - в сумі 1816,80 грн.

Керуючись ст. 259, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Романенко Олени Сергіївни задовольнити.

Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Позбавити ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 батьківських прав відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги всього в сумі 3028, 00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 08 квітня 2026 року.

Головуючий

Судді