Постанова від 06 квітня 2026 р. у справі №212/12596/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3589/26 Справа № 212/12596/25 Суддя у 1-й інстанції - Зімін М. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 року м. Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - - Бондар Я.М.,

суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О.

секретар судового засідання - Лідовська А.А.

сторони:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС»,

розглянувши у відкритому суддовому засіданні в режимі відеоконференції у спрощеному позовному провадженні, апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 та відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 16 грудня 2025 року, яке ухвалене суддею Зіміним М.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 16 грудня 2025 року,-

ВСТАНОВИВ

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» (надалі ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС») про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я.

Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» протягом 07 років 01 місяць 24 дні, працював електрогазозварювальником 5-го розряду за Списком №1 в умовах впливу шкідливих факторів.

Позивач отримав професійне захворювання – хронічний (пиловий) бронхіт першої стадії. Емфізема легень. Рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 21.10.2025 позивачу первинно встановлено 10% втрати професійної працездатності. Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, позивач втратив своє здоров`я, чим йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що позивач позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя. Позивач постійно відчуває психологічний дискомфорт, фізичні страждання та біль через важкість самопочуття та особливості лікування. Розмір завданої моральної шкоди позивач оцінив в 300 000,00 грн., які просив суд стягнути з відповідача без утримання податків та обов`язкових платежів.

Рішенням Покровського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 32 000 (тридцять дві тисячі) гривень 00 копійок, без врахування податку з доходу фізичних осіб.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» на користь держави судові витрати в розмірі 1211,20 грн.

Обидві сторони оскаржили судове рішення.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить змінити рішення суду в частині розміру стягнутої судом моральної шкоди, збільшивши розмір суми відшкодування моральної шкоди до заявленої у позові суми 300000,00 грн.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт вказує на те, що судом першої інстанції не враховано роз`яснення, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди».

Суд першої інстанції не в повній мірі врахував, що внаслідок професійного захворювання, отриманого на підприємстві відповідача, позивач почав часто хворіти та систематично проходити лікування у медичних закладах, постійно відчуває задишку при незначному фізичному навантаженні та ходьбі, напади утрудненого дихання за типом задухи, кашель з утрудненим відходженням слизового в`язкого харкотиння, біль у грудях та міжлопатковій ділянці, загальну слабкість, підвищену втому, запаморочення, головний біль, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначається на душевному і фізичному стані позивача. В даний час самопочуття позивача не поліпшується, негативні зміни у його житті є безстроковими, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань.

У відзиві на апеляційну скаргу позивача ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» запречив проти її задоволення, зазначив, що при 10 % втрати професійної працездатності як у позивача, суд призначив завищену суму компенсації та подав власну апеляційну скаргу на дане судове рішення.

В своїй апеляційній скарзі представник відповідача, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про зменшення розміру визначеного судом відшкодувння моральної шкоди до 10000,00 грн.

Звертає увагу на те, що судом першої інстанції залишено поза увагою те, що позивачем не надано доказів спричинення моральної шкоди на таку суму, як позивач просить в позові, не надано медичних документів, які б підтверджували перенесення позивачем стресових та інших негативних проявів стану його здоров`я, не наведено якихось виключних обставин про моральні страждання позивача, та доказів, що він докладав значних зусиль для відновлення стану його здоров`я.

Вважає, що визначений судом розмір моральної шкоди є значно завищеним, таким, що не відповідає роз`ясненням, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди».

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача позивач заперечив проти її задоволення, просив задовольнити його скаргу на тих же підставах, що зазначені у його апеляційній скарзі.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» Львова А.Л., який підтримав доводи своєї апеляційної скарги та заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача та просив залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що обидві апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 працював у ТОВ «Метінвест-Промсервіс» з 20.12.2016 по 12.02.2024 за професією електрогазозварювальник 5-го розряду.

14 серпня 2025 року складено Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) ОСОБА_1 : хронічний (пиловий) бронхіт першої стадії. Емфізема легень. Причиною професійного захворювання в акті зазначено вплив аерозолів переважно фіброгенної дії, які перевищували нормативні значення. Обставиною виникнення профзахворювань слугувала праця електрозварником цеху сервісного обслуговування «ЦГЗК» ТОВ «Метінвест-Промсервіс».

Відповідно до Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 231/25/4018/В від 21.10.2025, позивачу ОСОБА_1 встановлено стійку втрату працездатності в розмірі 10% з 24.09.2025 у зв`язку із професійним захворюванням: хронічна обструктивна хвороба легень.

Суд, частково задовольняючи позов виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійні захворювання отримані позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, зокрема, на підприємстві відповідача, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених ст. 153 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як вбачається з Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 14.08.2025 року, причиною виникнення професійного захворювання є перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу: Аерозоль переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони, концентрація марганцю в зварювальних аерозолях при його вмісті до 20% перевищувала нормативне значення в 1,2-1,5 рази, концентрація заліза оксиду (ІІІ) перевищувала нормативне значення в 2,3-2,73 рази.

Отже, роботодавець ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» під час роботи позивача на його виробництві допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та важкої праці, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому душевних страждань, потребують лікування, виникло з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.

Спростовуються доводи апеляційної скарги відповідача щодо недоведення позивачем позовних вимог, оскільки, факт заподіяння моральної шкоди позивачу у зв`язку з отриманими ним професійними захворюваннями встановлений в судовому засіданні.

Стаття 4 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що державна політика в галузі охорони праці базується , зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як він переносить фізичний біль, зазнав порушення свого звичайного способу життя і вимушений витрачати свої сили на організацію свого життя, внаслідок чого переносить моральні страждання.

Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими в п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.

Колегія суддів вважає, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивачем не надано доказів спричинення йому моральної шкоди оскільки матеріали справи містять достатньо доказів щодо спричинення позивачу в результаті ушкодження здоров`я, моральної шкоди, адже у зв`язку з професійним захворюванням у позивача порушуються нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, так як змушений лікуватися, залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача про те, судом першої інстанції не було враховано положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а) статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди, норма набрала чинності з 23.05.2020 року, з огляду на наступне.

Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо),яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Колегія суддів вважає неприйнятними посилання як представника позивача так і відповідача в апеляційних скаргах щодо розміру стягнутої моральної шкоди, який на думку колегії суддів відповідає засадам розумності та справедливості.

Зокрема, судом першої інстанції враховано характер отриманих позивачем професійного захворювання, роботу позивача на підприємстві відповідача в умовах впливу шкідливих факторів, 07 років 01 місяця, відсоток втрати ним професійної працездатності в розмірі 10 %, стан здоров`я потерпілого, наявність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Визначений судом розмір компенсації моральної шкоди відповідає засадам справедливості, законності та співмірності.

Посилання представника позивача, як приклад, на судові рішення у цивільних справах, які виникли з подібних правовідносин, а саме на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою стягнуто більші суми компенсації моральної шкоди, колегією суддів не приймаються, з огляду на наступні обставини.

Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000,00 грн.

Отже, з урахуванням того, що позивачу ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 10% внаслідок професійних захворювань, що свідчить негативні зміни в його житті, викликає необхідність лікуватись, що завдає позивачу душевного болю та страждань, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 32 000 грн., відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у даній ситуації.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли бути підставою для скасування або зміни рішення суду.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду – залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 та відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» залишити без задоволення.

Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рог від 16 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 08 квітня 2026 року.

Головуючий:

Судді: