Постанова від 07 квітня 2026 р. у справі №161/22938/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/22938/25 Головуючий у 1 інстанції: Черняк В. В.

Провадження № 22-ц/802/462/26 Доповідач: Данилюк В. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Данилюк В. А.,

суддів – Киці С. І., Шевчук Л. Я.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Жуковського Віталія Валентиновича на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 січня 2026 року,

В С Т А Н О В И В :

Позивач через свого представника звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування вимог вказує, що 29.05.2024 року між TOB «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 4693723, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 10 000 грн. зі сплатою процентів за користування коштами строком на 360 днів. Згодом суму кредиту було збільшено до 17500 грн. Відповідно до договору факторингу №01.02-02/25 від 24.01.2025 року право грошової вимоги за вказаним договором перейшло до позивача.

Договірні зобов`язання щодо повернення суми боргу не виконані боржником.

На підставі наведеного, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в розмірі 89362,65 грн, а також суму понесених судових витрат.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 січня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 4693723 від 29.05.2024 року в розмірі 80612 (вісімдесят тисяч шістсот дванадцять) грн. 65 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» понесені витрати,пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 2185 (дві тисячі сто вісімдесят п`ять) грн. 21 коп.

В задоволені решти вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Жуковський В. В. подав апеляційну скаргу,в якійне погоджується з рішенням в частині стягнення з відповідача 80 612,65 грн, оскільки вважає, що при його ухваленні суд неправильно застосував норми матеріального права, зокрема положення Закону України «Про споживче кредитування», що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Вважає, що розмір відсотків має становити 41035,75 грн. Просить рішення в оскаржуваній частині скасувати, а також стягнути судовий збір та витрати на правничу допомогу.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 5 ст. 268, ст. 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до принципу диспозитивності суд апеляційної інстанції не робить своїх висновків щодо неоскарженої частини рішення ні в мотивувальній, ні резолютивній частині судового рішення.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід змінити, виходячи з таких мотивів.

Судом встановлено, що 29.05.2024 року між TOB «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 4693723, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 10 000 грн зі сплатою процентів за користування коштами строком на 360 днів. Договір укладено в електронній формі (а.с. 7-12).

Додатковою угодою до договору від 29.05.2024 року суму кредиту збільшено до 17500 грн (а.с.13-14).

З матеріалів справи вбачається, що в порушення умов договору відповідач не виконував належним чином взяті на себе боргові зобов`язання.

Відповідно до договору факторингу №01.02-02/25 від 24.01.2025 року право грошової вимоги за вказаним договором перейшло до позивача в сумі 89362,65 грн. (17500 грн – заборгованість по основному боргу, 63112,65 грн – заборгованість по відсотках, 8750 грн – неустойка, а.с.16-19).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідноз ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205,207 ЦК України).

Згідно із пунктами 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (пункт 12статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У даному випадку кредитний договір укладено в електронній формі шляхом підписання електронним підписом відповідача.

Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору позики шляхом заповнення заяви про надання (отримання) позики на сайті позикодавця, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, позикодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі, встановленому договорами.

Ідентифікація здійснювалася в ІТС, яке належить первісному кредитору. Будь-яких доказів того, що персональні дані відповідача (паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки фізичної особи-платника податків, номер телефону, банківська картка) були використані для укладення Договору від його імені, відповідачем не надані.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом, аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису (при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або сім-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору.

Таким чином, суд вважає доведеною обставину отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним кредитним договором.

Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст.8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Згідно з п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч.1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно зі ст. .514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відтак, позивача наділено правом грошової вимоги до відповідача.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Непогашення відповідачем заборгованості перед банком за кредитним договором свідчить про порушення ним його умов, а також вимог ст. 525 ЦК України, які встановлюють неприпустимість односторонньої відмови від виконання зобов`язань.

Стаття 1050 ЦК України встановлює, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

На момент звернення позивача в суд та розгляду справи по суті відповідач в порушення вимог ст. 1054 ЦК України грошові кошти за кредитним договором не повернув.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що вимоги щодо стягнення заборгованості по тілу кредиту в сумі 17500 грн підлягають до задоволення. У цій частині рішення суду не оскаржується.

В частині відмови у позові щодо стягнення пені також рішення суду не оскаржується.

Разом з тим, визначаючи загальну суму заборгованості, що підлягає стягненню, суд до заборгованості по тілу кредиту додав заборгованість за відсотками, яка була визначена неправильно.

Так, задовольняючи вимоги щодо стягнення заборгованості за процентами у розмірі 63112,65 грн, суд покликався на такі норми законодавства та обставини справи.

22 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Цим Законом, зокрема, внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування», яким статтю 8 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %».

Водночас, згідно з пунктом 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності вказаного Закону, встановлено такі обмеження щодо максимальної денної процентної ставки:

-протягом перших 120 днів не більше 2,5 %,

-протягом наступних 120 днів не більше 1,5 %.

Перехідні положення законів мають на меті забезпечити плавний перехід від чинного правового регулювання до нового, що запроваджується, та повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень щодо набрання чинності відповідним законом або його окремими нормами. Саме такі норми тимчасового та локального характеру, як правило, і включаються до перехідних положень.

Відповідно до частини другої розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» згаданого Закону, дія пункту 5 розділу I (який стосується змін до Закону «Про споживче кредитування») поширюється також на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів було продовжено після набрання чинності Законом.

З наведеного на думку суду першої інстанції слідує, щоположення пункту 2 розділу II та пункту 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» застосовуються виключно до кредитних договорів, укладених до 24 грудня 2023 року, якщо строк їх дії було продовжено після цієї дати;натомість до кредитних договорів, укладених після 24 грудня 2023 року, підлягає застосуванню частина п`ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою встановлено, що максимальна денна процентна ставка не може перевищувати 1 %, розрахованих згідно з частиною четвертою цієї ж статті.

Таким чином, суд вважав, що розмір денної процентної ставки не може перевищувати у період з 24.12.2023 року по 22.04.2024 рік розміру процентної ставки 2,5 %, у період з 23.04.2024 року по 21.08.2024 рік 1,5 %, а після 22.08.2024 року 1%.

Суд зазначив, що кредитний договір укладено 29.05.2024 року, а тому при його укладенні мають застосовуватись норми законодавства, чинні на дату їх укладення.

Згідно умов кредитного договору занижена процентна ставка застосовується разі внесення клієнтом до 27.06.2024 року коштів в сумі не менше першого платежу, визначеного графіком погашення заборгованості.

З розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач не вносив коштів в рахунок погашення заборгованості.

Отже, на відносини поширюється стандартна ставка кредитування у розмірі 1,5%.

Враховуючи строк кредитування та його умови (п. 1.3, п. 1.4 договору) відсотки нараховані в межах строку кредитування та відповідно до графіку погашення заборгованості.

Таким чином суд дійшов висновку, що вимоги в частині стягнення заборгованості по відсотках за користування кредитом в сумі 63112,65 грн. підлягають до задоволення. При цьому загальний розмір заборгованості становить 80612,65 9 (17500 + 63112, 65).

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, оскільки він зроблений з порушенням норм матеріального права.

Як уже зазначалося, з матеріалів справи встановлено, що відповідно до п. 1.4.2. Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4693723 від 29.05.2024 року, який укладено між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 , денна процентна ставка за цим Договором у разі використання Клієнтом права на Знижену процентну ставку дорівнює 1,431%. Також у п. 1.6. Додаткового договору вказано, що денна процентна ставка за Договором у разі використання Клієнтом права на Знижену процентну ставку дорівнює -1. 43%.

Згідно ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22.11.2023.

Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Згідно п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Оскільки кредитний договір укладено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», відтак положення цього Закону застосовуються до Договору №4693723 від 29.05.2024 та Додаткового договору до Договору №4693723 від 29.05.2024р.

Оскільки договір факторингу між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» № 01.02-02/25 укладений 24 січня 2025 року, то заборгованість, яка є предметом даного позову, розрахована станом на дату відступлення права вимоги – 24.01.2025 року.

З 29.05.2024 - 27.06.2024 використовується знижена ставка 0,81%, яку позивач вказав у розрахунку заборгованості.

Отже, оскільки період з 29.05.2024 по 27.06.2024 становить 29 днів, то розрахунок наступний: 17 500 х 0,0081 х 29 = 4 110, 75 грн.

З 28.06.2024 по 24.01.2025 згідно ЗУ «Про споживче кредитування» денна процентна ставка має становити не більше 1%, однак Позивачем було нараховано 1,5%.

Отже, оскільки період з 28.06.2024 по 24.01.2025 становить 211 днів, то розрахунок наступний: 17 500 х 0,01 х 211 = 36 925 грн.

Разом - 41 035,75 грн. (сорок одна тисяча тридцять п`ять гривень 75 копійок).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту та відсотках у розмірі 80612,65 грн, оскільки неправильно визначив розмір відсотків, який необхідно стягнути у сумі41035,75 грн.

Таким чином, загальна суму, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 58575 грн. 75 коп. (17500 + 41035,75).

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості по кредитному договору зроблені з порушенням норм матеріального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для зміни рішення суду в цій частині.

Не зважаючи на те, що представник відповідача в апеляційній скарзі просив рішення суду скасувати, а не змінити, його апеляційна скарга підлягає до задоволення, оскільки колегія суддів погоджується з її доводами та розрахунком заборгованості, яка підлягає стягненню.

Таким чином, за подання апеляційної скаргиз позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір в частині оскарженої суми, що становить розмір 2906,88грн, за розгляд справи у апеляційному суді

Відповідач також в апеляційній скарзі просив про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн, до якої приєднав укладений між ОСОБА_1 і адвокатом Жуковським В. В. договір про надання правничої допомоги від 26.02.2026 року, акт приймання-передачі адвокату грошових коштів у розмірі 3 000 грн, акт приймання-передачі наданих послуг до договору із зазначенням виду послуг та їх вартості.

Заперечень щодо заявленого відповідачем розміру на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу від позивача не надійшло.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Таким чином, за надання професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції із позивача на користь відповідача слід стягнути витрати у розмірі 3000 грн.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч. 4 ст. 268 ЦПК України).

Керуючись ст. ст. 268 ч. ч. 4, 5, 367, 369, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Жуковського Віталія Валентиновича задовольнити.

Рішення Володимирського міського суду Волинської області від 17 листопада 2025 року в даній справі в частині розміру заборгованості змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» 58537 (п`ятдесят вісім тисяч п`ятсот тридцять сім) гривень 75 копійок заборгованості за кредитним договором № 4693723 від 29.05.2024 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» на корить ОСОБА_1 2906 (дві тисячі дев`ятсот шість) гривень 88 копійок сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» на корить ОСОБА_1 3000 (три тисячі) гривень понесених витратза надання професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий – суддя

Судді