Рішення від 17 березня 2026 р. у справі №758/387/26 — Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/387/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2026 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючої судді Левицької Я.К.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

До Подільського районного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить розірвати шлюб, укладений між позивачем та відповідачем, зареєстрований 03 травня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Великобілозерського районного управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис № 9, та стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 29 грудня 2025 року і до повноліття дитини.

В обґрунтування позову зазначено, що 03 травня 2014 року сторони уклали шлюб, що підтверджується Актовим записом про шлюб із за стосунку «Дія», номер свідоцтва: Серії НОМЕР_1 . Між позивачем та відповідачем відсутнє почуття любові, а тому подальше збереження шлюбу суперечить інтересам позивача та інтересам дитини. Причиною розірвання шлюбу є те, що сторони мають протилежні погляди на життя, організацію відпочинку, ставлення до сім`ї, виконання подружніх обов`язків та принципу виховання дітей. Сторони разом не проживають та не ведуть спільного господарства.

Позовну вимогу про стягнення аліментів позивач обґрунтувала тим, що від даного шлюбу сторони мають спільну доньку: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Донька проживає разом із позивачем та в майбутньому також проживатиме з матір`ю. Позивач з відповідачем разом не проживають, мають окремий бюджет. Відповідач добровільно не надає регулярної матеріальної допомоги на утримання спільної дитини. На думку позивача, дитині повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Такий належний рівень у будь-якому разі не повинен бути меншим, ніж прожитковий мінімум. Такий рівень позивач не може забезпечити одна, тому батько дитини, який є здоровим та працездатним, працює в ТОВ «Профпереробка» на посаді вантажника і має постійний дохід має обов`язки щодо забезпечення дитини. Тому позивач просить стягнути з відповідача аліменти на утримання спільної дитини в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, з 29 грудня 2025року і до повноліття дитини, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.

21 січня 2026 року ухвалою судді Подільського районного суду міста Києва прийнято заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Позивач в судове засідання не з`явилась. 18.03.2026 року подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явився. 18.03.2026 року подав до суду заяву про розгляд справи без своєї участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

У зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників справи в порядку спрощеного провадження, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Щодо позовних вимог про розірвання шлюбу суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 03 травня 2014 року укладено шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Великобілозерського районного управління юстиції у Запорізькій області, про що складено відповідний актовий запис № 9, після реєстрації шлюбу присвоєні прізвища: чоловіку - ОСОБА_5 , дружині - ОСОБА_5 .

Позивач посилається на те, що між позивачем та відповідачем відсутнє почуття любові, а тому подальше збереження шлюбу суперечить інтересам позивача та інтересам дитини. Причиною розірвання шлюбу є те, що сторони мають протилежні погляди на життя, організацію відпочинку, ставлення до сім`ї, виконання подружніх обов`язків та принципу виховання дітей. Сторони разом не проживають та не ведуть спільного господарства.

Від шлюбу сторони мають спільну доньку: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки з чоловіком. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Згідно із ч. 1 ст. 21 Сімейного кодексу України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Частиною 3 ст. 105 СК України передбачено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

В силу ч. 1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

На підставі ч. 2 ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Частиною 2 статті 114 СК України передбачено, що у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Таким чином, з`ясувавши дійсні стосунки сторін та мотиви розірвання шлюбу, враховуючи наявність у сторін неповнолітньої дитини та те, що сторони висловили взаємну згоду на розірвання шлюбу, суд вважає, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їхнім інтересам та інтересам дитини, що має істотне значення, а тому суд дійшов висновку, що шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання.

Згідно з ст. 113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

З актового запису про шлюб вбачається, що під час державної реєстрації шлюбу позивач змінила дошлюбне прізвище ОСОБА_6 на ОСОБА_5 , яке суд вважає за можливе залишити без змін з огляду на відсутність відповідної вимоги позивача про відновлення дошлюбного прізвища.

Відповідно до ч. 2 ст. 115 СК України, рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили підлягає направленню до Подільського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, як органу ДРАЦС за місцем ухвалення рішення, для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та відмітки в актовому записі про шлюб.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення аліментів, суд виходить з наступного.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (виданого повторно).

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з позивачем.

Згідно із ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ч. 3 ст. 181Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Тлумачення положень СК України свідчить про те, що обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька. Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, чи їх шлюб розірвано.

Статтею 182 Сімейного Кодексу України передбачено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Вирішуючи питання розміру аліментів, суд відповідно до ст. 182 Сімейного кодексу України суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Згідно з роз`ясненнями, наведеними у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до ч. 3 ст. 70 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення аліментів, позивач вказує на те, що відповідач проживає окремо від позивача та дитини. Відповідач добровільно не надає регулярної матеріальної допомоги на утримання спільної дитини. На думку позивача, дитині повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Такий належний рівень у будь-якому разі не повинен бути меншим, ніж прожитковий мінімум. Такий рівень позивач не може забезпечити одна, тому батько дитини, який є здоровим та працездатним, працює в ТОВ «Профпереробка» на посаді вантажника і має постійний дохід має обов`язки щодо забезпечення дитини.

Також, суд приймає до уваги те, що відповідач не заперечує свого обов`язку щодо утримання дитини, визнав позовні вимоги та згодний сплачувати аліменти на користь позивача у визначеному нею розмірі.

Аналізуючи зазначені вище положення законодавства, встановивши, що відповідач працює та отримує стабільний дохід, він не надав відомостей про наявність інших неповнолітніх дітей, непрацездатних батьків чи інших обставин, що мають істотне значення, має нормальний стан здоров`я, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів у частці від заробітку (доходу) відповідача, як про це заявлено у позовній заяві.

Постановляючи рішення суд враховує, що в даному судовому провадженні позивачем не ставилось питання про стягнення додаткових витрат на дитину, визначаючи розмір аліментів, що підлягають стягненню саме на утримання дитини, а тому за позивачем залишається право на звернення до суду у встановленому законом порядку щодо участі відповідача у додаткових витратах згідно ст.185 СК України.

На підставі ч. 1 ст.192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. А відтак, у кожній зі сторін є право на звернення до суду в разі настання таких обставин. Крім того, у позивача, в разі необхідності, залишається право на звернення до суду про зміну способу стягнення аліментів (зміна частки на тверду грошову суму).

Відповідно до ч. 1 ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Із урахуванням наведеного та встановлених судом обставин справи, виходячи із засад справедливості та захисту прав неповнолітніх дітей, суд вважає вірним стягнути з відповідача на користь позивача на утримання їх неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки всіх видів Заробітку (доходу) з дати подання позову і до повноліття дитини, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Як вбачається із наявної в матеріалах справи квитанції №22А7-7QUU-ZYLE від 30.12.2025, при зверненні до суду з даним позовом позивач сплатила судовий збір за вимогу про розірвання шлюбу у розмірі 1 211,20 грн.

З огляду на наведене, враховуючи визнання позову відповідачем, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 50 відсотків вказаної суми сплаченого судового збору, що становить 605,60 грн, та повернення решти 50 відсотків судового збору (у розмірі 605,60 грн) позивачу з державного бюджету.

Крім того, оскільки за вимогу про стягнення аліментів позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», наявні підстави для стягнення з відповідача в дохід держави судового збору у розмірі 605,60 грн.

Відповідно до ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.

Керуючись ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 142, 258, 259, 263-265, 268, 272-273, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задовольнити.

Шлюб, укладений між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований 03 травня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Великобілозерського районного управління юстиції у Запорізькій області, запис № 9 - розірвати.

Після розірвання шлюбу прізвище ОСОБА_1 залишити без змін.

Після набрання рішенням законної сили направити його копію до Подільського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб від 03 травня 2014 року № 9, складеному Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Великобілозерського районного управління юстиції у Запорізькій області.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 29.12.2025 і до дня досягнення повноліття дитиною.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп.

Головному управлінню Державної казначейської служби України у м. Києві повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні даного позову за квитанцією №22А7-7QUU-ZYLE від 30.12.2025, у розмірі, що складає 605 (шістсот п`ять) грн 60 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 605 (шістсот п`ять) 60 грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін по справі:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя Я.К. Левицька