Рішення від 06 квітня 2026 р. у справі №754/18775/25 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/1492/26

Справа №754/18775/25

РІШЕННЯ

Іменем України

07 квітня 2026 року м. Київ

Деснянський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Коваленко І.І.

за участю секретаря судового засідання Гуцул Д.Г.

за участю ОСОБА_1 ,

за участю представника Позивача ОСОБА_2

розглянув у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщення,

Стислий виклад позиції сторін

5 листопада 2025 року ОСОБА_1 (надалі - Позивачка) подала до Деснянського районного суду міста Києва позовну заяву до ОСОБА_3 (надалі - Відповідач) про визнання Відповідача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Позов обґрунтовано тим, що Позивачка є наймачем вказаної неприватизованої квартири на підставі ордера від 20 січня 1986 року. Відповідач є її онуком, який вибув з квартири ще в дитинстві разом із матір`ю, з моменту досягнення повноліття Відповідач не вчиняв жодних дій щодо реалізації свого права користування спірною квартирою, його особисті речі у приміщенні відсутні, не підтримує зв`язок з Позивачкою, не сплачує комунальні послуги. Позивачка самостійно несе фінансовий тягар з утримання житла.

Позивачка в судовому засіданні підтримала позов, пояснила, що не бачить онука і не спілкується з ним більше 20 років. Точне місце знаходження Відповідача їй невідоме, проте зі слів його матері відомо, що він проживає в іншому місці у цивільному шлюбі з іншою жінкою.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, повідомлявся про розгляд справи належним чином. Судові повістки - повідомлення, що надсилались Відповідачеві за адресою реєстрації місця проживання поверталися з відмітками "адресат відсутній за адресою". Будь-якої іншої адреси не містять.

Згідно з пунктом 4 часини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітку про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Додатково, з метою вжиття заходів щодо належного повідомлення Відповідача про розгляд справи, 24 лютого 2026 року та 25 березня 2026 року було опубліковане відповідне оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 223 цього Кодексу (частина перша статті 240 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 233 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку в разі неявки у судове засідання учасника справи щодо якого немає відомостей про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Верховний Суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору (постанова від 13.11.2020 у справі № 359/5348/17).

У зв`язку з ненаданням Відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, і не заявлення клопотання про надання додаткового часу для подання відзиву, суд вирішує справу за наявними матеріалами (частина восьма статті 178, частина друга статті 191 ЦПК України).

УСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ЇХ ОЦІНКА

20 січня 1986 року на підставі ордеру №17341 серії Б на житлове приміщення ОСОБА_1 та членам її сім`ї була надана в користування квартира АДРЕСА_1 (далі - квартира).

ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 та є онуком Позивачки (пізніше змінив прізвище з ОСОБА_4 на ОСОБА_5 ), був зареєстрований у вказаній квартирі з моменту свого народження, зокрема з ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Водночас Відповідач не проживає за місцем реєстрації понад 20 років.

Факт тривалої відсутності Відповідача за місцем реєстрації підтверджується наявними у матеріалах справи письмовими доказами, зокрема: актом від 25.06.2008 року, складеним на заяву Позивача, у якому зафіксовано, що колишня невістка Позивачки, ОСОБА_6 , та її онук на той момент уже не проживали за вказаною адресою протягом 10 років. Цей акт підписали сусіди з будинку ОСОБА_7 , який проживав у кв. 107 : ОСОБА_8 , яка проживала у кв. 108 , та ОСОБА_9 , який проживав у кв. 127 . Цей акт підписав також майстер технічної дільниці Житлово-експлуатаційної контори №306 Комунального підприємства Деснянського району м. Києва ОСОБА_10 і затвердив начальник ЖЕК-306 ОСОБА_13.

Факт подальшого непроживання Відповідача підтверджується також актом від 19 вересня 2025 року, що було складено та підписано сусідками ОСОБА_11 , яка проживає у кв. 160 , та ОСОБА_12 , яка проживає у кв. 107 . Цей акт також підписав та затвердив начальник ЖЕД №313 Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва" ОСОБА_14.

Відповідно статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (стаття 47 Конституції України).

Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

15 лютого 2026 року набув чинності Закон України № 4751-IX "Про основні засади житлової політики".

Підпунктом 1 пункту 2 Розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону визнано таким, що втратив чинність Житловий кодекс України, крім статей 31-42, 43-46, 47-49, 51-53, 57-60, 71, 72, 127-132-2, що продовжують діяти до дня початку функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.

Стаття 71 ЖК України установлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами, згідно з частинами першою, другою якої при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 71 ЖК України жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.

У випадках, передбачених пунктами 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті (частина п`ята статті 71 ЖК України).

Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Під час вирішення спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи в жилому приміщенні понад шість місяців та поважність причин такої відсутності. Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів. Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності такої особи у жилому приміщенні понад зазначені в статті 71 ЖК України строки (постанова Верховного Суду від 26 вересня 2024 року в справі № 183/271/22).

У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2022 року в справі № 755/1139/18).

Вичерпного переліку поважних причин відсутності наймача або членів його сім`ї у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів (постанова Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 182/6536/13).

У постанові Верховного Суду від 17 червня 2024 року в справі № 404/9215/19 зазначено, що в справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписках, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

У постанові Верховного Суду від 03 квітня 2024 року в справі № 161/126/23 вказано, що процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідачів понад встановлені ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, у цей строк перериває строк тимчасової відсутності. За тимчасової відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому під час розгляду позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Аналогічні за змістом висновки міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року в справі № 490/12384/16-ц, від 22 листопада 2018 року в справі № 760/13113/14-ц, від 26 лютого 2020 року в справі № 333/6160/17, від 18 березня 2020 року в справі № 182/6536/13-ц, від 25 серпня 2020 року в справі № 569/12832/16-ц, від 22 грудня 2021 року в справі № 758/12823/17, від 19 січня 2022 року в справі № 344/9319/19.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

Позивачка довела, що Відповідач не проживав у квартирі понад шість місяців до звернення з позовом без поважних причин. Відсутність Відповідача за місцем реєстрації має тривалий, систематичний та безперервний характер. Відповідач не надав суду жодних доказів наявності поважних причин його відсутності (навчання, робота, лікування тощо), передбачених ст. 71 ЖК України. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що Позивачка чи інші мешканці квартири створювали Відповідачу будь-які перешкоди у користуванні житловим приміщенням, або що він звертався до суду чи правоохоронних органів із заявами про усунення таких перешкод.

Керуючись принципом змагальності, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, і несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими та такими, які підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 4, 13, 19, 76-81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житлом - квартирою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1211,20 грн судового збору.

Позивачка ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_6 ; ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач ОСОБА_3 (місце реєстрації: АДРЕСА_6 ; ІНФОРМАЦІЯ_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

повне рішення підписано 7 квітня 2026 року

Суддя Інна КОВАЛЕНКО