Рішення від 30 березня 2026 р. у справі №753/12606/25 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/12606/25

провадження № 2/753/2340/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 року Дарницький районний суд міста Києва у складі судді Якусика О.В., за участю секретаря судового засідання Гайової С.Г., позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Лупейка О.В., розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі уряду російської федерації, Публічного акціонерного товариства «Газпром», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром-Капітал», міжнародної компанії Товариство з обмежено відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед» про солідарне відшкодування шкоди, спричиненою військовою агресією проти України,

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Лупейко Олександр Васильович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до російської федерації в особі уряду російської федерації, Публічного акціонерного товариства «Газпром», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром-Капітал», міжнародної компанії Товариство з обмежено відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед» про солідарне відшкодування шкоди, спричиненою військовою агресією проти України, в розмірі 73 000 000,00 грн..

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є громадянином України, уродженцем села Новоросійське Скадовського району Херсонської області, який у квітні 2015 року у зв`язку з російською агресією був мобілізований до лав ЗСУ та після проходження навчання у військовому таборі направлений до зони антитерористичної операції, де проходив службу в артилерійських підрозділах в Донецькій області, отримав статус учасника бойових дій та а у 2016 році був демобілізований.

26.02.2022 року у зв`язку із повномасштабним вторгненням російської федерації він був призваний до лав ЗСУ та був зарахований у військову частину, яка спочатку була направлена на Миколаївський напрямок, де відбивала атаки окупантів до кінця літа 2022 року, а потім військову частину перевели на Херсонський напрямок. В подальшому підрозділ позивача було переведено на Бахмутський напрямок і весь цей час (до поранення) позивач перебував в зоні активних бойових дій та особисто брав участь у боях на перших позиціях. Перебуваючи в районі міста Соледар, його підрозділ тримав оборону майже три доби, його намагались взяти в оточення і з підрозділу позивача було багато важкопоранених та вбитих, всі вони були молоді хлопці, які тільки починали жити.

Як зазначає позивач, 31.12.2022 року під час евакуації важкопоранених він потрапив під обстріл російського танка. Вибуховою хвилею його відкинуло на край окопу. Спочатку він відчув страшний шум у голові, аж поки не відчув різкий біль у нозі і побачив кровотечу. Зібравши останні силі, він почав повзти до санітарної евакуаційної броньованої машини та кликати на допомогу. До нього підповзли військові санітари, які допомогли залізти до евакуаційної машини та надали першу медичну допомогу. Оглянувши рану, позивачеві повідомили, що він отримав осколкове наскрізне поранення і враховуючи його ступінь йому ампутують ногу та у той же день йому ампутували ліву ногу в місті Краматорську.

Дізнавшись, що ногу не вдалось врятувати, його накрила хвиля депресії, жалю, гніву та розпачу. Після цього він був направлений до шпиталю у місто Дніпро та в подальшому до Київського військового госпіталю, де йому зробили ще три операції на пораненій нозі. 23.01.2023 року він був переведений до Львівського військового госпіталю, де було зроблено реампутацію лівої ноги вище коліна.

Позивач вказує, що найстрашнішою для нього стала звістка, що майже всі побратими, які перебували з ним 31.12.2022 року на позиціях, більше немає в живих і ця новина стала для нього справжнім потрясінням, яка викликала лише бажання помсти. Кожен раз, як він закривав очі, у нього мов на кіноплівці проходили кадри того страшного дня і обличчя тих, кого більше ніколи не побачить.

Перебуваючи у шпиталі, позивач відчував різні психологічні стадії, від вдячності до агресії і ненависті. У цю важку хвилину його дуже підтримала родина, зокрема, дружина та син. Їх тепло, любов, увага та психологічна підтримка допомогли хоча б трохи позбутися відчуття того розпачу та смутку котрий розривав його на шматки.

Після виписки з військового госпіталя позивача демобілізували та він отримав інвалідне посвідчення ІІ групи.

Як стверджує позивач, навіть на теперішній час він не зміг нормально відновитися, адже дуже часто відчуває фантомні болі. Після протезування почалась реабілітація, яка займала багато часу, сил та стала досить важким психологічним навантаженням, оскільки довелося знову вчитися ходити, а в періоди невдач просто хотілося опустити руки. Мотивувала позивача лише думка про те, щоб не стати тягарем для своєї родини, тому зціпивши зуби попри біль і втому рухався назустріч своїй меті. На жаль, тепер позивач ніколи не зможе ходити як інші люди, бо кожний крок має контролювати у своїй голові, йому важко ходити і він дуже швидко втомлюється, у зв`язку з чим не може повернутися до своєї робити. Крім того, позивач зазначає, що він не може нормально спати, снодійні ліки не допомагають, його постійно переслідує відчуття тривоги, він відчуває себе емоційно виснаженим та психотравмованим, йому постійно сняться кошмарні сни і він прокидається з криками в холодному поту. Йому здається, що навіть коли війна закінчиться із підсвідомості вона ніколи вже не піде.

Через стан здоров`я у позивача з`явилися комплекси: він відчуває себе безпорадним, нікому не потрібним, через що знаходиться у стані постійних депресії, безвиході. З цілком здорової та перспективної людини, він перетворився на тягар для своєї родин. На переконання позивача його дружина, яка є молодою жінкою, та його син теж психологічно переживають його інвалідність: є незручності у побутовому житті, у пересуванні поруч з ним, жалібні погляди сторонніх осіб тощо, усе це в сукупності накладає певний відбиток і на їх житті. Якість його особистого життя та життя родини однозначно постраждали, він пережив і до сих пір переживає очевидне психологічне травмування.

Таким чином війна та збройний напад російської федерації позивача - цілком здорову людину перетворила на інваліда ІІ групи і він не знає як жити далі. Якість його життя є зруйнованою назавжди. У нього сформувалось максимально критичне ставлення до себе, переслідують постійні думки про те, що занадто коротким виявися його шлях від Захисника Батьківщини до «інваліда». Він відчуває себе безпорадним, скаліченим не тільки фізично, але й морально. Війна повністю змінила його життя: світогляд, ставлення до людей (чужих та рідних), забрала здоров`я, як фізичне так і моральне. Його дружині з кожним днем стає все важче, адже весь тягар побуту ліг на її жіночі плечі. Хоча позивач намагається витримати тягар війни, тягар тяжких думок, але все стає важче і важче триматися, залишається постійний страх за майбутнє та він усвідомлює, що так як було, вже ніколи не буде.

Вважає, що відповідальною за це є російська федерація, яка підступно і віроломно напала на Україну, зробивши його калікою-інвалідом.

Позивач переконаний, що агресор спричинив йому моральну шкоду, яка має бути відшкодована російською федерацією, і спричинену моральну шкоду він оцінює у 73 000 000 млн. грн., що є еквівалентом 1 738 095 дол. США або 1 659 090 Євро, і розмір якої за висновком спеціаліста-психолога ОСОБА_2 від 10.01.2025 року є адекватним психотравмуючій ситуації. За вказаним висновком спричинена йому моральна шкода знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв`язку зі збройним нападом на Україну російської федерації.

Щодо вимог до солідарних відповідачів позивач за нормативним принципом ALTER EGO юридичних осіб російської федерації відповідальними визначає Публічне акціонерне товариство «Газпром», Товариство з обмеженою відповідальністю «Газпром Капітал», Міжнародну Компанію товариство з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед», які є основними донорами фінансування військового нападу на Україну і війни в Україні.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 червня 2025 року заяву було передано для розгляду судді Якусику О.В.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 23 лютого 2026 року.

Відповідачі у підготовче засідання не прибули.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 23 лютого 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач, будучи допитаний як свідок, у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги.

Представники відповідачів у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися своєчасно та належним чином, шляхом розміщення інформації про розгляд справи на офіційному вебсайті «Судова влада України». У встановлений ухвалою строк, представники відповідачів не скористалися правом надання відзиву на позовну заяву.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) виклав правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії російської федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення російською федерацію з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, російська федерація заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від російської федерації або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.

У цій постанові Верховний Суд вказав, що в разі застосування деліктного винятку (наявність факту заподіяння шкоди) будь-який спір, що виник на території України в громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема рф, може бути розглянутий і вирішений судом України як належним та повноважним судом. Суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії рф, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Верховний Суд також встановив підстави для висновку про те, що, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства рф в Україні запитів щодо згоди рф бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням рф збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з рф у зв`язку з повномасштабною збройною агресією.

З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією рф проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди рф бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним. Зупинення провадження у справі призведе до безпідставного зволікання з розглядом справи, що не сприятиме якнайкращому захисту інтересів позивача.

Враховуючи викладене, суд не направляв запиту до відповідача для отримання згоди рф бути відповідачем у цій справі.

Таким чином, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності представників відповідачів.

Дослідивши матеріали справи, обґрунтування позовних вимог, заслухавши пояснення позивача, проаналізувавши та оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, в сукупності зібраних у справі доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з таких підстав.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст.8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Згідно зі ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Статтею 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», визначено поняття судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», визначено, що Україна згідно з Конституцією Україниє суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

З 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.

Згідно з заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року №337-VІІІ, збройна агресія російської федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).

Друга фаза збройної агресії російської федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).

Третя фаза збройної агресії російської федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил російської федерації.

24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії російської федерації проти України - повномасштабне вторгнення російської федерації на суверенну територію України.

24 лютого 2022 року Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно зПостановою Верховної Ради України № 2188-IX).

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Верховний Суд у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 дійшов висновку, що звернення позивача до українського суду із позовом до російської федерації про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією росії проти України, є можливим засобом захисту права.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті1,3 Основного Закону України).

Відповідно до ст. 28 Загальної декларації прав людини кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія - це, в тому числі, застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Силові дії рф, що тривають з 20 лютого 2014 року є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року.

Таким чином, російська федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2022 року № 760/17232/20-ц, визначаючи, чи поширюється на російську федерацію судовий імунітет, Верховний Суд врахував, що предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією рф проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами рф, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

Таким чином, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.

Російська федерація, порушивши наведені міжнародні норми, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому не має судового імунітету в частині вимог позивача про відшкодування шкоди.

У справі встановлено, що позивач ОСОБА_1 є громадянином України, уродженцем села Новоросійське Скадовського району Херсонської області, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Володимирівською сільською радою Скадовського району Херсонської області 06.08.1983 року. Проживає та зареєстрований у АДРЕСА_1 .

Упродовж 2003-2015 років працював на Глухівецькому каоліновому комбінаті, у підтвердження чого надав копію трудової книжки серії НОМЕР_2 від 30.10.2003 року.

08.05.2009 року позивач уклав шлюб з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим Виконавчим комітетом Глуховецької селищної ради Козятинського району Вінницької області.

Згідно із Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_4 , виданим Глуховецькою селищною радою Козятинського району Вінницької області 01.06.2009 року у позивача є син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Матеріали справи свідчать, що у квітні 2015 року у зв`язку з російською агресією позивач був мобілізований до лав ЗСУ, проходив військову службу у зоні антитерористичної операції та отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується копіями посвідчення серії НОМЕР_5 від 10.11.2015 року, довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України №7354 від 12.09.2015 року, військового квитка. У 2016 році позивач був демобілізований.

Як слідує з відмітки у військовому квитку та довідки № 1664 від 20.04.2023 року, 26.02.2022 року позивач був призваний на військову службу по мобілізації та зарахований у військову частину НОМЕР_6 .

Будучи допитаним я свідок, позивач пояснив, що 31.12.2022 року під час евакуації важкопоранених він потрапив під обстріл російського танка, внаслідок якого вибуховою хвилею його відкинуло на край окопу. Спочатку він відчув шум у голові, а потім - різкий біль у нозі і побачив кровотечу. Військові санітари, які підхопили його, допомогли залізти до евакуаційної машини та надали першу медичну допомогу. Оглянувши рану, йому повідомили, що він отримав осколкове наскрізне поранення і враховуючи його ступінь йому ампутують ногу. 31.12.2022 йому ампутували ліву ногу в місті Краматорську, після ого він був направлений до лікарні у місто Дніпро, а в подальшому переведений до Київського військового госпіталю, де позивачеві зробили ще три операції на пораненій нозі. 23.01.2023 року у Львівському військовому госпіталі позивачеві було зроблено реампутацію лівої ноги вище коліна.

Вказані обставини також підтверджуються копією первинної медичної картки від 31.12.2022 року; копією виписки з медичної карти стаціонарного хворого №33940 від 07.01.2023; копією виписного епікризу №0337/9 від 23.01.2023 року; копією перевідного епікризу із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №700 від 23.01.2023 року; копією довідки військово-лікарської комісії №198/1 від 25.01.2023 року; копією виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №377 від 26.01.2023 року; копією довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №1372 від 07.02.2023 року; копією довідки №1126 від 09.03.2023 року; копією перевідного епікризу (історія хвороби) №214/125 від 14.03.2023; копією перевідного епікризу із медичної карти амбулаторного стаціонарного хворого №3489/275 від 17.03.2023; копією довідки військово-лікарської комісії №657/1 від 17.03.2023 року; копією довідки військово-лікарської комісії №4480 від 15.05.2023 року; копією довідки військово-лікарської комісії №6650 від 13.07.2023 року; копією довідки військово-лікарської комісії №8761 від 11.09.2023 року; копія довідки військово-лікарської комісії №1708/1 від 04.10.2023; копією свідоцтва про хворобу №1708 від 17.10.2023 року.

Згідно з копією довідки до акту огляду МСЕК №681685 від 11.12.2023 року позивачеві встановлена ІІ група інвалідності безтерміново та видано посвідчення серія НОМЕР_7 від 26.12.2023 року.

Згідно з висновком спеціаліста-психолога ОСОБА_2 за результатами психологічного дослідження фізичної особи від 20.01.2023 року, досліджена ситуація, пов`язана зі впливом на життя і здоров`я ОСОБА_1 збройної агресії Російської Федерації на Україну, є, беззаперечно, психотравмуючою для нього. Глибина інтенсивності, протяжність психотравмуючого впливу на особистість ОСОБА_1 , за обставинами, що були піддані дослідженню, є надзвичайними, гіпертрофованими і потенційно небезпечними для його фізичного і психологічного здоров`я. За обставин, які розглянуті у дослідженні, заявнику ОСОБА_1 завдано моральної шкоди. Між спричиненою заявнику ОСОБА_1 моральною шкодою та психотравмуючими факторами, вбачається прямий причинно-наслідковий зв`язок. Визначений самостійно ОСОБА_1 розмір морального відшкодування за завдану моральну шкоду є адекватним психотравмуючій ситуації. Рекомендований розмір морального відшкодування ОСОБА_1 за даними психологічного дослідження встановлюється у 73 (сімдесят три) мільйони гривень, у т.ч. з урахуванням фактору, що сам ОСОБА_1 вважає таку суму мінімально адекватною для можливого часткового відновлення морального (психологічного) здоров`я.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач просить суд стягнути з російської федерації та пов`язаних з нею юридичних осіб на його користь 73 000 000,00 грн. в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.

Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Способи захисту цивільних прав визначено ст. 16 ЦК України.

Пунктом 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з частинами 2, 3, 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

В деліктних правовідносинах юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення. До його елементів належать протиправна поведінка завдавача шкоди, настання шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою завдавача шкоди, вина останнього.

При цьому на потерпілого (позивача) покладається обов`язок довести факт неправомірної поведінки відповідача, заподіяння ним шкоди та її розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою завдавача шкоди та негативними наслідками. У свою чергу, відповідач має довести відсутність своєї вини у спричиненні шкоди потерпілому (позивачу).

У випадку завдання громадянинові шкоди внаслідок незаконних рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб шкода відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини цих органів та осіб.

Право на відшкодування моральної шкоди виникає у особи, у тому числі внаслідок неправомірних дій щодо неї або членів її сім`ї, якщо це призвело до фізичних і душевних страждань потерпілого.

У разі вирішення спору судом розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, враховуються моральні втрати особи, що призвели до порушення її нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Також враховуються обставини, що призвели до погіршення або позбавлення можливості реалізації особою своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Моральна шкода відшкодовується потерпілому (позивачеві) одноразовим платежем, а також іншим майном або в інший спосіб.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.

Вчинена військова збройна агресія російської федерації проти України є загальновідомим фактом, а протиправність та винність дій російської федерації, як держави агресора, підтверджено рядом міжнародних політико-правових документів, зокрема, резолюцією Генеральної асамблеї ООН ЕS-11/1 «Агресія проти України» від 02.03.2022 року; - резолюцією Генеральної Асамблеї ООН ЕS-11/2 «Про гуманітарні наслідки агресії проти України» від 24.03.2022 року; резолюцією Ради Безпеки ООН № 2623 від 27.02.2022 року; - резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 12.10.2022 року; резолюцією ПАРЕ № 2463 від 13.10.2022 року «Подальша ескалація агресії Російської федерації проти України»; резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 14.11.2022 року «Забезпечення засобів правового захисту та репарацій у зв`язку з агресією проти України»; резолюцією Європарламенту № 2022-2896-RSP від 21.11.2022 року «Про визнання російської федерації спонсором тероризму», якими зафіксований факт збройної агресії російської федерації проти України, її суперечність статуту ООН та унормуванням міжнародного права із засудженням такий дій, підкреслюються гуманітарні наслідки.

Військова збройна агресія російської федерації проти України спричинила для позивача тяжкі наслідки у вигляді тяжкого фізичного каліцтва та психічного впливу, які перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з такою агресією.

Враховуючи наведені позивачем обґрунтування душевних страждань, суд вважає, що позивачем правильно обрано спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у вигляді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені російською федерацією відносно нього.

Суд зазначає, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду, суд бере до уваги, що в національному та міжнародному законодавстві відсутні чітко визначені критерії для обчислення розміру компенсації моральної шкоди у грошовому еквіваленті.

Враховуючи тривалість та характер моральних переживань і фізичних страждань, що пов`язані із ампутацією кінцівки, спричиненими внаслідок окупації та військової агресії російської федерації проти України, вимушеність позивача змінити повноцінний спосіб та якість життя, постійне відчуття фізичного болю та викликані таким болем негативні наслідки, обмеження у русі та вільному пересуванні, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, страху, поганому сні, незворотність негативних змін у житті позивача, усвідомлення яких завдає йому душевного болю та моральних страждань, настання інвалідності, беручи до уваги його стан здоров`я, постійне відчуття душевних страждань, що не дає можливості проживати повноцінним життям та життям, яким він проживав до збройної агресії російської федерації проти України, втрату позивачем душевного спокою, позбавлення його майбутнього, на яке він розраховував і планував до вчинення російською федерацією збройної агресії проти України, відчуття ним невпевненості і незахищеності, з урахуванням вимог справедливості, співмірності та розумності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, а саме стягнення з відповідача на користь позивача 73 000 000 грн. На переконання суду, відшкодування позивачу моральної шкоди в такому розмірі відповідатиме заподіяним йому фізичним і моральним стражданням та буде достатнім і необхідним для відшкодування спричиненої шкоди та відновлення душевного стану.

У цій справі позивач також заявив вимоги до ПАТ «Газпром», ТОВ «Газпром Капітал» та ТОВ «Газпром Інтернешнл», які на його думку мають бути визнані відповідальними за заподіяну шкоду, оскільки вони були «alter ego» заподіювача шкоди - російської федерації, та просить стягнути з них солідарно з російською федерацією завдану моральну шкоду.

У постанові від 20 липня 2022 року у справі № 910/4210/20 Верховний Суд виснував, що якщо юридична особа фактично виконує функції державного органу, тобто є alter ego ("другим я") такої держави, на майно, формально належне такій юридичній особі, може бути звернене стягнення за боргами держави. Зокрема, врахуванню підлягають критерії: чи утворена компанія для виконання комерційних цілей; чи виконує компанія функції, притаманні державним органам (тобто здійснює публічну функцію, не характерну для приватних осіб); чи здійснює така компанія інші види діяльності та чи є вони основними / самостійними, або носять допоміжний характер до виконання нею публічної функції; яким є ступінь контролю з боку держави; чи відокремлене майно компанії від майна держави.

ПАТ «Газпром» створене державою, є головною компанією Групи «Газпром», мажоритарний пакет акцій якого постійно належить державі і яке перебуває під її постійним контролем, для виконання суто публічної функції та здійснення діяльності в рамках особливого правового режиму, відмінного від російського законодавства загального застосування. ТОВ «Газпром Капітал» створене та діє у формі товариства з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків статутного капіталу якого належить ПАТ «Газпром», перебуває під постійним контролем держави та використовується для залучення фінансування шляхом розміщення цінних паперів. У ТОВ «Газпром Інтернешнл» 100 відсотків статутного капіталу належить ТОВ «Газпром капітал», і створене воно з метою пошуку та придбанню іноземних активів, їх реалізації та управління в інтересах держави та контрольованої нею Групи «Газпром».

Хоча відповідачі формально існують як окремі юридичні особи, очевидною є явна відсутність інституційної незалежності відповідачів від російської держави. Так, російська федерація за національним законодавством є єдиним мажоритарним власником та контролером ПАТ «Газпром», а через ПАТ «Газпром» російська держава є єдиним власником ТОВ «Газпром Капітал» і ТОВ «Газпром Інтернешнл», що з урахуванням такої структури корпоративної власності свідчить, що російська федерація приймає рішення про формування органів управління відповідачів, та здійснює контроль за їх діяльністю. Отже, ПАТ «Газпром», ТОВ «Газпром Капітал» і ТОВ «Газпром Інтернешнл» на практиці не мають інституційної незалежності від російської федерації та її політичного керівництва.

Відповідачі, які входять до групи «Газпром», створені для виконання публічної функції (експлуатація ЄСГ та забезпечення стабільності внутрішніх і міжнародних поставок газу) під наглядом російської державної влади. Внаслідок повного контролю та інституційної залежності відповідачів, вони послідовно використовуються російським політичним керівництвом як інструмент для досягнення внутрішніх і міжнародних геополітичних цілей Росії, визначених цим керівництвом. Російські посадовці, які не входять до органів управління ПАТ «Газпром», ТОВ «Газпром Капітал» і ТОВ «Газпром Інтернешнл», ухвалюють рішення щодо комерційних та операційних питань господарської діяльності цих юридичних осіб, зокрема, контрагентів (споживачів), цін поставки, валюти платежу, строків дії контрактів на поставку газу та умов їх виконання. Це проявилося, як загальновідомо, зокрема, під час укладення газових контрактів з Україною у 2009 році та т.зв. Харківських угод (Угоди між Україною та російською федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України), що мали значні негативні політичні, економічні і безпекові наслідки для України. Наведене свідчить, що вказані компанії діють як інструмент російської держави та незважаючи на формальне розмежування власності між власністю держави і кожної компанії, що входить до складу групи «Газпром», у фактичній та економічній реальності такого розмежування не існує, так як російська держава регулярно поводиться з активами «Газпром» так, ніби вони належать самій Російській Федерації.

З наведених вище причин, виходячи із застосовних юридичних критеріїв, суд вважає, що ПАТ «Газпром», ТОВ «Газпром капітал» та ТОВ «Газпром Інтернешнл»» є alter ego російської федерації.

У цій справі висновок про те, що Відповідачі є alter ego російської держави, означає, що вони несуть відповідальність за завдану позивачеві шкоду в силу того, що вони є частиною російської держави. Відповідачі також є частиною особи заподіювача шкоди згідно зі статтею 1166 Цивільного кодексу безвідносно того чи брали ці відповідачі активну або будь-яку іншу участь у вчиненні делікту щодо позивача чи ні. Значенням має те, що на момент його вчинення компанії групи «Газпрому» були частиною російської федерації, яка і вчинила таке правопорушення. Отже, компанії групи «Газпром» несуть відповідальність за нього в тій же мірі, що і російська федерація.

Згідно із статтею 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Суд погоджується з позицією позивача, що російська федерація, ПАТ «Газпром», ТОВ «Газпром капітал» та ТОВ «Газпром Інтернешнл» як alter ego Російської Федерації у деліктних правовідносинах мають розглядатися як єдиний заподіювач шкоди і нести солідарну відповідальність за статтею 543 ЦК України.

З огляду на викладене вище, позовні вимоги підлягають задоволенню повінстю.

Відповідно до ч. 1, 6 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Згідно з п. 22 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Таким чином, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, він стягується з відповідачів у рівних частках в дохід держави в розмірі 15 140 гривень.

Керуючись статтями 12-13, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до російської федерації в особі уряду російської федерації, Публічного акціонерного товариства «Газпром», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром-Капітал», міжнародної компанії Товариство з обмежено відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед» про солідарне відшкодування шкоди, спричиненою військовою агресією проти України задовольнити.

Стягнути солідарно з російської федерації в особі уряду російської федерації, Публічного акціонерного товариства «Газпром», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром-Капітал», міжнародної компанії Товариство з обмежено відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 73 000 000 (сімдесят три млн.) грн., що еквівалентно 1 738 095 дол. США або 1 659 090 Євро.

Стягнути з російської федерації в особі уряду російської федерації, Публічного акціонерного товариства «Газпром», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром-Капітал», міжнародної компанії Товариство з обмежено відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед» на користь держави по 3785 (три тисячі сімсот вісімдесят п`ять) гривень судового збору.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_8 );

Відповідачі: Російська федерація в особі уряду російської федерації (м. Москва, вул. Краснопресненська набережна, 2)

Публічне акціонерне товариство «Газпром» (197229, російська федерація, м. Санкт-Петербург, проспект Лахтинський, будинок 2, корпус 3, будівля 1, основний державний реєстраційний номер: 1027700070518),

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газпром Капітал» (195277, російська федерація, м. Санкт-Петербург, внутрішньоміська територія, муніципальний округ Сампсонієвське, Большой Сампсоніївський проспект, будинок 28/2, літера «д», приміщення 43-н, приміщення 58, основний державний реєстраційний номер: 1087746212388),

Міжнародна компанія товариство з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед» (236006, російська федерація, Калінінградська область, міський округ міста Калінінград, м. Калінінград, бульвар Сонячний, будинок 3, офіс 4, основний державний реєстраційний номер: 1223900013952).

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 07 квітня 2026 року.

Суддя Олександр ЯКУСИК