Рішення від 07 квітня 2026 р. у справі №619/7380/25 — Дергачівський районний суд Харківської області

справа № 619/7380/25

провадження № 2/619/293/26

Рішення

Іменем України

08 квітня 2026 року,

м. Дергачі,

Дергачівський районний суд Харківської області у складі: головуючого судді Нечипоренко І.М., за участю секретаря судового засідання Гужви Т.С. розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу № 619/7380/25,

імена (найменування) учасників справи:

позивачка: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

третя особа: Служба у справах дітей Дергачівської міської ради Харківської області,

вимоги позивача: про позбавлення батьківських прав,

представник позивачки: ОСОБА_3 (у режимі відеоконференції),

представниця відповідача: ОСОБА_4 .

Стислий виклад позиції позивачки та заперечень відповідача.

ОСОБА_1 , у інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , 04.12.2025 звернулася до суду з позовом, у якому просить позбавити батьківських прав ОСОБА_2 у відношенні доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У обґрунтування позову зазначено, що 25.08.2017 між ними укладено шлюб, який розірвано 11.10.2023 на підставі рішення суду. Від спільного сумісного життя мають доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з нею та перебуває на її повному утриманні. Відповідач участі у вихованні доньки не приймає, життям доньки не цікавиться, самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, не вітає доньку зі святами, не зустрічається з дитиною і не спілкується з нею. Відповідач має заборгованість зі сплати аліментів в сумі 86217,10 грн.

Відповідачем подано відзив, за змістом якого просить відмовити у позові, оскільки позивачка разом з дитиною на початку повномасштабного вторгнення виїхала за кордон і зараз проживає в Німеччині. Позивачка була ініціатором розірвання шлюбу і подала позов до суду. Про стягнення з нього аліментів на користь позивачки, відповідно до судового наказу №619/3492/23 йому нічого відомо не було і про наявність заборгованості стало відомо після блокування карток. Під час перебування дитини в Україні, він завжди займався нею і її вихованням, а коли позивачка виїхала за кордон, він не має можливості займатися вихованням доньки і саме це перешкоджає йому у спілкуванні з дитиною і її вихованні. Після того, як дізнався про наявність боргу, частково його сплатив і продовжує частинами сплачувати. Постійної роботи не має, працює неофіційно різноробочим, але готовий постійно сплачувати аліменти на утримання доньки і готовий займатися вихованням дитини, але позивачка перешкоджає йому.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

На виконання вимог ч. 8 ст. 187 ЦПК України, 05.12.2025 судом сформовано засобами системи «Електронний суд» з Єдиного державного демографічного реєстру відповідь № 2094100 щодо місця проживання (перебування) відповідача.

Ухвалою суду від 08.12.2025 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 15.01.2026, яке було відкладено на 03.02.2026 за клопотанням представниці відповідача.

Відповідно до ухвали суду від 03.02.2026 закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті на 26.02.2026, яке відкладено за клопотанням представника позивачки на 30.03.2026, у якому оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення, яке буде проголошено 08.04.2026.

Представник позивачки у судовому засіданні в режимі відео конференції позовні вимоги підтримав.

Представник Служби у справах дітей Дергачівської міської ради Харківської області у судове засідання не з`явилася, надавши письмову заяву, у якій просить розгляд справи проводити без участі представника.

Представниця відповідача у судовому засіданні заперечувала проти позову.

Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . Її батьками записані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 12).

Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно з нормами статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватись усупереч інтересам дитини, крім того, відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства, а також ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності встановленої законом.

Статтею 11 Закону України Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року, № 2402-III передбачено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно частин 1, 2 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Як роз`яснено в пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року, N 3 (далі - Постанови) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Згідно абзацу 2 пункту 16 Постанови ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Невжиття заходів щодо спілкування з дитиною, турботи про неї, розцінюється як свідоме нехтування відповідачем своїми обов`язками, сукупність зібраних у справі доказів свідчить про те, що відповідач не має прагнення спілкуватися з дитиною, сприяти засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не проявляє інтересу до його внутрішнього світу, що суперечить положенням ст.18 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року (набрала чинності для України 27 вересня 1991 року), з яких випливає, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини, найвищі інтереси є предметом їх основного піклування.

Статті 150, 157 СК України передбачають, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, хто проживає окремо від дитини зобов`язаний брати участь у її вихованні та утриманні.

За нормою п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Частиною 5 ст. 19 СК України передбачено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Представник Служби у справах дітей Дергачівської міської ради Харківської області повідомив, що оскільки малолітня ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю - ОСОБА_1 з травня 2022 року перебувають за кордоном, то Служба у справах дітей не має змоги провести відповідну роботу щодо одержання відомостей у результаті обстеження умов проживання дитини, її батьків та підготувати і надати до суду висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору між батьками.

Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2023 по справі №523/19706/19 вказала, що: «передбачена частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами частин четвертої та п`ятої статті 19 СК України надання ним такого висновку є обов`язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступу до правосуддя і означав би порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначений підхід має загальний характер і є цілком справедливим для випадків, коли не було отримано письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок, зокрема, у зв`язку із перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливості встановити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо».

Враховуючи, що ухвалення рішення у справі не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності відповідного висновку, адже згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, водночас, не вчинення таких захисних дій з боку владного органу у вигляді неподання висновку, не може слугувати підставою для відмови або для зволікання у захисті з боку суду. Адже здійснення правосуддя, захист прав та інтересів дітей не може ставитися у залежність від можливості здійснення владними органами своїх повноважень.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3, статтею 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 вказано, що:

«тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків».

Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька (матері) призвела до розриву зв`язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері (батька), то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька (матері) батьківських прав (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20).

Як убачається з наданого представником позивачки розрахунку боргу по аліментах, заборгованість ОСОБА_2 згідно судового наказу Дергачівського районного суду Харківської області від 04.08.2023 по справі №619/3492/23 становить 86217,00 грн станом на 01.10.2025 (а.с. 13).

Судом установлено, що позивачка з травня 2022 року разом з малолітньою дитиною проживає у Німеччині, куди виїхала у зв`язку з повномасштабним вторгненням рф на територію України. Відповідач ОСОБА_2 не відмовляється від виконання своїх батьківських обов`язків, а навпаки, бажає спілкуватися та бачитися з донькою, не втратив інтересу до участі у її вихованні, частково сплатив заборгованість в сумі 17142,90 грн, про що надав розрахунок заборгованості станом на 01.02.2025.

Суд зазначає, що наведені позивачкою обставини не свідчать про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, а сам по собі факт недостатнього спілкування батька з дитиною не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Позивачкою не надано належних і допустимих доказів невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків без поважних причин, у зв`язку з чим дійшов висновку про те, що така поведінка відповідача дає підстави вважати, що він не нехтує інтересами дитини та не бажає розривати зв`язки із донькою. Відповідач довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування за нею.

ЄСПЛ у рішенні у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява

№ 31111/04) наголошував, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінки. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява №2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Встановивши відсутність фактів злісного нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками щодо малолітньої доньки, врахувавши бажання батька спілкуватись з дитиною, а також те, що він активно заперечує проти позбавлення батьківських прав, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які були б законною підставою для позбавлення його батьківських прав, а також обставин, які вказували б на наявність підстав для застосування до нього такого крайнього заходу, враховуючи, що дитина проживає з матір`ю за кордоном, що само по собі обмежує у можливості виконувати у повному обсязі свої батьківські обов`язки та безумовно впливає на неможливість батька належним чином виконувати свої обов`язки щодо виховання доньки ОСОБА_5 .

Відповідач ОСОБА_2 заперечує проти позбавлення його батьківських прав щодо доньки, а позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведена.

У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

Рівноцінне спілкування малолітньої дитини з батьком в тій же мірі, що і з матір`ю, відповідає її якнайкращим інтересам.

Враховуючи викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачкою сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн, які залишаються за її рахунок, оскільки у позові відмовляється.

Керуючись ст. 7, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Відмовити повністю у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Представникам сторін надіслати копію судового рішення в електронній формі у порядку, визначеному законом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) сторін:

позивачка: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;

відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

третя особа: Служба у справах дітей Дергачівської міської ради, ЄДРПОУ 43948178, адреса місцезнаходження: Харківська область, Харківський район, м. Дергачі, пл. Перемоги, 1.

Суддя І. М. Нечипоренко