Рішення від 07 квітня 2026 р. у справі №685/938/25 — Теофіпольський районний суд Хмельницької області

Справа № 685/938/25

Провадження № 2/685/103/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2026 року селище Теофіполь

селище Теофіполь

Теофіпольський районний суд Хмельницької області

в складі головуючої судді Бурлак Г.І.

з участю секретаря Ковальчука О.С.

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Теофіполь

цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) за прострочку сплати аліментів,

встановив:

представник позивачки звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення неустойки (пені) за прострочку сплати аліментів, мотивуючи його тим, що рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 10.04.2017 року з ОСОБА_3 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання сина, ОСОБА_4 в розмірі 1/4 частки його заробітку (доходу), починаючи з 27 лютого 2017 року і до досягнення дитиною повноліття. Виконавчий лист щодо примусового виконання вказаного рішення перебуває на виконанні у Теофіпольському відділі державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницької області ЦМУЮ (м.Київ). Починаючи з лютого 2017 року сплата аліментів проводилась у неповному обсязі, у зв`язку із чим виникла заборгованість зі сплати аліментів, що підтверджується розрахунком державного виконавця №14564 від 18.09.2025. Неустойка (пеня) за прострочення сплати аліментів за період з 27.02.2017 до 31.08.2025 року становить 544 149, 29 грн. Просить стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 пеню за прострочення сплати аліментів за період з 27.02.2017 до 31.08.2025 року в розмірі 544 149,29 грн та 15000 грн витрат на правничу допомогу.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи у його відсутності. Суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності позивача та його представника.

В судовому засіданні представник відповідача позов не визнав, зазначив, що сума пені, заявлена позивачем, перевищує 100% суму заборгованості за аліментами, в довідці-розрахунку заборгованості за аліментами відсутні відомості щодо дня фактичної виплати відповідачем аліментів, в періоді, за який позивачка просить стягнути пеню, що унеможливлює встановлення кількості днів заборгованості за аліментами за кожний місяць, а, відповідно, і розмір пені за кожний місяць прострочення. Крім того, у відповідача відсутня вина у несвоєчасній сплаті аліментів, оскільки з березня 2022 по 16.02.2024 він проходив військову службу у ЗСУ, за вказаний період відповідач отримав два важких поранення, внаслідок чого він змушений проходити лікування та реабілітацію. Виконавцем не було вжито заходів щодо примусового виконання рішення по стягнення аліментів у період проходження військової служби відповідача шляхом пред`явлення вимоги щодо перерахування аліментів військовою частиною . Також розрахунок розміру доходу відповідача та розміру аліментів не відповідає фактично отриманому прибутку, оскільки здійснений без врахування обов`язкових платежів. На підставі викладеного просив у задоволенні позову відмовити. Також заперечив проти розміру витрат на правничу допомогу, оскільки він не співмірний з витраченим часом представника позивача на надання правової допомоги у даній справі.

Вислухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).

П.13 постанови КМУ від 26 лютого 1993 р. N 146 « Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб» передбачено, що утримання аліментів провадиться з суми заробітку

(доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків.

Відповідно до ч.3, 4 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження» визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця.

Частинами першою та другою статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670 ) вказано, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (частина третя статті 181 СК України).

Грошове зобов`язання представляє собою зобов`язання по сплаті грошових коштів. Воно може бути, зокрема: як договірним, так і недоговірним; готівковим і безготівковим та ін. У грошових зобов`язаннях предметом виконання виступає певна грошова сума, що має бути сплачена. Причому сплата коштів може відбуватися як готівкою, шляхом передачі коштів, так і в безготівковому порядку.

У разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу (стаття 534 ЦК України).

Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом (частина третя статті 195 СК України).

Аналіз вказаних норм свідчить, що: загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії;положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин; в СК України не передбачено як відбувається погашення вимог за грошовим зобов`язанням. Тому в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства, а саме стаття 534 ЦК України; при здійсненні часткових платежів аліментів такі кошти спочатку зараховуються на погашення заборгованості за аліментами, яка виникла у попередньому місяці (попередніх місяцях), починаючи з першого місяця її виникнення, а тільки згодом, у разі відсутності заборгованості, на погашення платежу за поточний місяць (постанова ВС від 19 січня 2022 року у справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21) ).

У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тобто відповідач зобов`язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів, він повинен надати докази на підтвердження того, що він мав об`єктивні перешкоди для своєчасної сплати аліментів. Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом і в постановах від 10.01.2024 у справі № 359/240/21, від 19.02.2024 у справі № 761/893/23.

Перелік причин, з яких утворилася заборгованість не з вини платника аліментів, не є вичерпним і може встановлюватися судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів. З аналізу судової практики вбачається, що обставинами, які виключають вину платника аліментів у виникненні заборгованості, вважаються хвороба, несвоєчасна виплата зарплати, затримка або неправильне перерахування аліментів банками, помилка державного виконавця у розрахунку заборгованості зі сплати аліментів (постанова ВС від 14.12.2020 у справі № 661/905/19), спільне проживання стягувача та боржника однією сім`єю після ухвалення рішення про стягнення аліментів та непред?явлення його до примусового виконання протягом часу такого проживання (постанову Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 519/970/21.

Потрібно також враховувати, що обставини, які перешкоджали своєчасній сплаті аліментів, повинні існувати на час виникнення заборгованості. На цьому наголосив ВС у постанові від 10.01.2024 у справі № 359/240/21.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 572/1762/15-ц, провадження № 14-37цс18, суд дійшов висновку, що правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 10.04.2017 року з ОСОБА_3 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання сина, ОСОБА_4 в розмірі 1/4 частки його заробітку (доходу), починаючи з 27 лютого 2017 року і до досягнення дитиною повноліття. Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 18.09.2025 року у відповідача виникла заборгованість по сплаті аліментів з лютого 2017 по серпень 2025 року в розмірі 504283,47 грн. На обґрунтування позовних вимог позивач надала розрахунок неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів за період з 27.02.2017 по 31.08.2025, згідно якого сума пені становить 544,149,29 грн. Відповідно до військового квитка , відповідач 08.03.2022 мобілізований у ЗСУ на підставі Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 про загальну мобілізацію, 16.02.2024 демобілізований на підставі пп «г» п.2 ч.4 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу».

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, регулювання відносин у цій галузі, визначено положеннямиЗакону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У ст. 1-2 Закону України «Про Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Зокрема, у ч.15 ст. 14 Закону визначено, що військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

З аналізу змісту даних норм встановлено, що соціальний захист військовослужбовців забезпечується державою шляхом встановлення пільг, зокрема звільнення від нарахування пені за невиконання зобов`язань перед фізичними особами, в тому числі і за несплату аліментів, котрі є зобов`язаннями перед фізичними особами.

Оскільки відповідач з 08.03.2022 по 16.02.2024 проходив військову службу у ЗСУ на підставі Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 про загальну мобілізацію, суд дійшов переконання , що у вказаний період він мав пільги, визначені вищенаведеним Законом, тому за час проходження ним військової служби пеня за несвоєчасну сплату аліментів нараховуватися не може.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З врахуванням правової позиції ВС, викладеної у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 711/679/21стосовно того, що при здійсненні часткових платежів аліментів такі кошти спочатку зараховуються на погашення заборгованості за аліментами, яка виникла у попередньому місяці (попередніх місяцях), починаючи з першого місяця її виникнення, а тільки згодом, у разі відсутності заборгованості, на погашення платежу за поточний місяць, суд зазначає наступне:

відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, наданої позивачем у якості доказу у справі, у відповідача за лютий та березень 2017 року утворилася заборгованість у розмірі 202,14 грн та, відповідно, 2829,76 грн, однак у квітні 2017 року відповідач сплатив 1400 грн аліментів, які мали б зарахуватися на погашення заборгованості за лютий та березень, тобто розмір пені має бути розрахований так: за лютий 2017 року : 202,14 грн х 60 днів ( 31 день березня та 29 днів квітня - оскільки позивач не надав суду доказів строку закінчення виконання зобов`язання сплати аліментів у кожному місяці, то суд виходить з того, що строк сплати аліментів – останній день поточного місяця) х 1% = 121,28 грн, березень 2017 : 2829,76 грн аліментів за березень – (1400 грн сплачених у квітні – 202,14 грн зарахованих на погашення заборгованості за лютий ) х 60 днів ( квітень, травень 2017 року ) х 1% = 979,14 грн.

На підставі наведеного прикладу розрахунку пені, з врахуванням розрахунку заборгованості, суд вважає, що розрахунок пені буде наступним: за квітень 2017 - 4202 грн нарахованих у квітні – ( 3000 грн сплачених у травні – 1631,90 грн зарахованих на погашення заборгованості за березень) х 60 днів х 1% = 1700, 54 грн,

-травень 2017 – 4202,34 грн – ( 3075,00 грн сплачених у червні – 1109,33 грн зарахованих на погашення боргу за травень) х30 днів х 1% = 2218,67 грн

-червень 2017 – 4202,34 грн – (3120грн- 504,56 грн) х 31 х 1% = 491,39 грн

-липень 2017 – 3737,29 грн - (3034,83 грн – 2615,44) х 92 х 1% = 3052,47 грн

-серпень 2017 – 3737,29 грн – ( 3034,83 грн – 419,39) х 61 х 1% = 684,33 грн

-вересень 2017 – 3737,29 грн – ( 3034,83 грн – 2615,44) 31 х 1% = 1028,55 грн

-жовтень 2017 – (5003,94 грн - 3100,57 грн) х 122 дні х 1% + 1903,37 грн х 31 х 1% = 2912 грн

-листопад 2017 -5003,94 грн – (3707,28 грн – 1903,37 грн) х 90 х 1% = 2880,85 грн

-грудень 2017 – 5003,94 грн – (5036,07 грн – 1803,91 грн) х 58 х 1% = 1027,63 грн

Відповідно довідки ТОВ «Бетон Сервіс» від 13.03.2024, відповідач працював у квітні-травні 2020 р на вказаному підприємстві у цей час та з нього було вирахувано 25% від нарахованої заробітної плати, суми утримання по виконавчому листу, зазначені у довідці, відповідають сумам сплачених аліментів, зазначених виконавцем у розрахунку заборгованості. Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментах, відповідач з червня 2020 по листопад 2020 сплачував аліменти, сума боргу лиш незначно перевищує суму нарахованих аліментів, суду не надано доказів того, що відповідач знав про суму нарахованих йому аліментів за цей період та умисно ухилився від сплати їх у повному розмірі.

Також суд враховує, що відповідач, починаючи з жовтня 20204 року сплачує аліменти у розмірі, який значно перевищує розмір нарахованих аліментів, що свідчить про те, що він добровільно погашає заборгованість за аліментами, та не має жодного умислу на ухилення від їх сплати , що, в свою чергу, свідчить про відсутність правових підстав для стягнення неустойки за несвоєчасну сплату аліментів за період з квітня 2020 року по 31.08.2025, як зазначено у позовній заяві. Вказане узгоджується із правовою позицією ВС, висловленою у постанові від 14.12.2020 у справі №661/905/19.

Оцінюючи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути пеню за несвоєчасну сплату аліментів у розмірі 18197,27 грн, а саме за період з лютого 2017 по грудень 2017 року.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь судових витрат на сплату судового збору та професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

За змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст. 141 ЦПК України, у відповідності до ч. ч. 1, 2 якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч.4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.

Відповідно до квитанцій від 24.09.2025 року та 14.11.2025 року позивачем на виконання договору про надання правничої допомоги від 22.09.2025 сплачено 15 000 грн .

На підставі п. 3 ч. 2 і ч. 13 ст. 141 ЦПК України розподіл судових витрат проводиться пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, оскільки позивачу задоволено позов в розмірі 3,34% позовних вимог, то з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 501 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Виходячи з наведеного, керуючись ст. 181-184, 192 СК України, ст. 81,89, 263-265 ЦПК України, районний суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 18197,27 грн пені за прострочення сплати аліментів та 501 грн витрат на правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в дохід держави 1331,20 грн судового збору .

Апеляційна скарга на рішення суду подається в Хмельницький апеляційний суд через районний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 статті 358 цього Кодексу.

Головуюча