Постанова від 07 квітня 2026 р. у справі №808/3602/17 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 808/3602/17

адміністративне провадження № К/9901/56113/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів -Юрченко В.П., Хохуляка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2018 (судді: Щербак А.А., Баранник Н.П., Малиш Н.І.)

у справі № 808/3602/17

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Запорізькій області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області, податковий/контролюючий орган), в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення № 50417-13 від 10.08.2017.

В обґрунтування позовних вимог позивач наголосив на протиправності спірного рішення, оскільки на майно, яке перебуває у власності позивача розповсюджується дія положень п. «є» п/п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29.01.2018 позов задоволено та скасовано податкове повідомлення-рішення № 50417-13 від 10.08.2017.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств не є об`єктом оподаткування у розумінні п. «є» п/п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, а належна позивачу частка 1/4 нежитлової будівлі, у свою чергу, за своїми характеристиками та цільовим використанням відповідає категорії будівель промисловості, у відповідача були відсутні законні підстави для нарахування позивачу суми податкового зобов`язанням у розмірі 5732,26 грн.

При цьому, судом першої інстанції також було зазначено, що оскільки податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, був запроваджений у місті Мелітополі пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, нарахування позивачу у 2016 році суми податкового зобов`язанням за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості» у розмірі 5732,26 грн. є передчасним.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2018 апеляційну скаргу податкового органу задоволено, скасовано рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.01.2018 та відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд зазначив, що об`єкт нерухомості, який на праві власності належить позивачу, не підпадає під дію п. «є» п/п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, оскільки застосування цього пункту можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Тоді як п. «є» п/п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не охоплює нерухомість, яка використовується фізичною особою.

Щодо висновків суду першої інстанції про неможливість нарахування та утримання податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік, оскільки податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, був запроваджений у місті Мелітополі пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, то апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції не взято до уваги, що 24.12.2015 за № 909-VIII прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», п. 4 розділу II. Прикінцевих положень якого передбачено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Не погоджуючись із судовим рішенням апеляційної інстанції позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судове рішення апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В доводах касаційної скарги скаржник зазначив, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права та порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору.

Додає, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000, відповідно до якого групи (код 125) «Будівлі промисловості та склади» належить клас (код 1251) «Будівлі промисловості», який виключає будівлі промислового призначення, наприклад фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства, тощо. До класу (код 1252) «Резервуари, силоси та склади» належить, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичними особами, що підтверджується позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 31.01.2018 у справі № 822/2624/16.

Крім того, скаржник також звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції невірно розтлумачив прийняття Мелітопольською міською радою рішення від 29.01.2016 № 2/6 про зміну ставки податку на 2016 рік, оскільки такий податок був затверджений пізніше ніж за шість місяців до початку бюджетного періоду.

Податковий орган надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому просив таку скаргу залишити без задоволення, а судове рішення апеляційної інстанції залишити без змін, наголосивши на його правильності, оскільки об`єкт нерухомості, який належить позивачу на праві власності не підпадає під дію п. «є» п/п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, а також доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу частини комплексу будівель від 28.09.2010 № 2055 (т. 1 а.с. 29-30), є власником 17/100 (сімнадцять/сотих) часток будівлі А-2 та будівлі В-1, що становить 67/100 (шістдесят сім сотих) часток комплексу, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Комплекс, частина якого відчужується, складається з: будівлі А-2, побудованої з цегли, розмір загальною площею 1177,00 кв.м., нежитлова площа становить 936,6 кв.м., будівлі В-1, побудованої з цегли, розмір загальної площі 110,4 кв.м. нежитлова площа становить 102,2. Вищезазначений комплекс знаходиться на земельній ділянці площею 5,1042, га, кадастровий номер якої: 2310700000:01:032:0113, землевласником є Мелітопольська міська рада.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28.10.2010 (т. 1 а.с. 24) позивач є власником 1/4 частки. Опис об`єкта: комплекс складається з будівель: А-2 загальною площею 1177,0 м2, основною площею 936,6 м2, В-1 загальною площею 110,4 м2, основною площею 102,2 м.2.

На підставі зазначеного, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.09.2017 № 50417-13 (т. 1 а.с. 8), відповідно до якого позивачу визначено суму податкового зобов`язанням за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, податковий період 2016 рік у розмірі 5732,26 грн.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (п/п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (п/п. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України).

Згідно з п/п. «є» п/п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об`єктом оподаткування: будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до п. 30.1 ст. 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п. 30.2 ст. 30 ПК України).

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у п/п. «є» п/п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

При цьому обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями п/п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому cама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме: статусу будівлі промисловості - не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з чим застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його використання у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема нормою п/п. «є» п/п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків, зменшення податкового навантаження на тих платників податків (фізичних та юридичних осіб), які є власниками певних об`єктів нерухомості, з метою стимулювання їх використовувати ці об`єкти за функціональним призначенням.

Відтак, застосування п/п. «є» п/п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2020 у справі №820/3556/17, якою судова палата частково відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.05.2018 (справа № 806/2676/17), а саме: в частині про те, що застосування п/п. «є» п/п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов - наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Вказані висновки свідчать про помилковість висновків судів попередніх інстанцій в частині застосування п. «є» п/п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України у разі дотримання двох обов`язкових умов, а саме: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

В той же час, використання позивачем зазначеного об`єкта нерухомості за функціональним призначенням (промислове виробництво) у 2016 року, з врахуванням виду діяльності фізичної особи, судами попередніх інстанцій не досліджувалось, тоді як обставини щодо функціонального використання будівель, у відповідності до ч. 2 статті 73 КАС України, входять до предмету доказування у цій справі, а відтак не надано належної правової оцінки всім обставинам, що мають значення для правильного вирішення спору в контексті спірних правовідносин.

Щодо посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що оскільки податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, був запроваджений у місті Мелітополі пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, нарахування позивачу у 2016 році суми податкового зобов`язанням за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості» у розмірі 5732,26 грн. є передчасним, то Суд вважає вказані доводи позивача безпідставними, оскільки 24.12.2015 прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» № 909-VIII, відповідно п. 4 розділу II. Прикінцевих положень якого, в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

За таких обставин, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу позивача, вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак таке судове рішення не є такими, що відповідає вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущено як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, а відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.01.2018 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2018 у справі № 808/3602/17 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва

Cудді В.П. Юрченко

В.В. Хохуляк