Постанова від 06 квітня 2026 р. у справі №260/7090/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/7090/25 пров. № А/857/48306/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гуляка В.В., Матковської З.М.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 року (судді Дору Ю.Ю., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м.Ужгород) у справі № 260/7090/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати ОСОБА_1 , пенсії за віком у зв`язку з проведенням зустрічної перевірки стажу роботи та нарахування заробітної плати, зобов`язати відповідача відновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 , відповідно до Рішення 071950005438 від 26.06.2025 року про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 .

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 року позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 07 листопада 2023 року позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатської області.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 призначено пенсію за віком з 26.06.2025 року відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У подальшому, спеціалістами Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснено перевірку первинного призначення пенсійної справи №071950005438 ОСОБА_1 . При перевірці було виявлено, що при первинному призначенні пенсії, які призначаються в рамках централізації ОСОБА_1 було зараховано період роботи згідно довідки № 91(a) від 10.06.2024р. та трудової книжки в ТДВ «Селена» за період з 01.07.2000 по 05.02.2002. У зв`язку з цим відповідачем було припинено виплату пенсії «до з`ясування» та проведення зустрічної перевірки стажу роботи та нарахування заробітної плати згідно довідки № 91 (а) від 10.06.2025р. та трудової книжки в ТДВ «Селена» за період з липня 2000р. по 05.02.2002р. Також, згідно трудової книжки, робота в ТДВ «Селена» за період з липня 2000р. по 05.02.2002р. - відсутні дані СПОВ.

Згідно розпорядження ГУ ПФ України в Закарпатській області по ЕПС 071950005438 від 23.07.2025 року, яке наявне у матеріалах пенсійної справи позивачки пенсію гр. ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 припинено кодом « 9» до з`ясування з 01.06.2025 року.

Як вбачається з матеріалів пенсійної справи, згідно службової записки щодо неможливості проведення перевірки на ТзДВ «Селена» забезпечити проведення перевірки достовірності документів для призначення (перерахунку) пенсій, виданих ТзДВ «Селена» код ЄДРПОУ 14311560, зокрема на громадянку ОСОБА_1 немає можливості.

Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, визначено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV, який набрав чинності 01.01.2004 (далі – Закон №1058-ІV).

Статтею 8 Закону №1058-ІV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до ст. 1 Закону №1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, починаючи з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року, не менше 32 років.

Отже, з вищезазначеного вбачається, що страховий стаж отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону від 09.07.2003 №1058-IV.

Згідно із пунктом «а» статті 3 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) вказаного Закону, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема: особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Згідно з ч.1 ст.56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно з приписами статті 62 Закон №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 (далі Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Тобто, аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що саме трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 року по справі N 235/805/17, від 06.12.2019 року по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 року по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 року по справі № 242/2536/16-а.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням №071950005438 від 30.06.2025 призначено пенсію за віком. Стаж позивачки склав 32 роки 0 місяців 27 днів.

При цьому суд зазначає, що у трудовій книжці позивачки у відомостях про роботу наявні відповідні записи про прийняття на роботу у вищевказані підприємства та про звільнення з роботи, а також усі записи засвідчені підписами та скріплені печатками, отже з документів, поданих позивачкою разом із заявою про призначення пенсії, вбачається, що у неї був наявний страховий стаж понад 32 роки.

З матеріалів справи встановлено, що виплату пенсії позивачці припинено оскільки періоди роботи позивачки зараховані згідно довідки № 91 (а) від 10.06.2025р. та трудової книжки в ТДВ «Селена» за період з липня 2000р. по 05.02.2002р, що суперечить листу-роз`ясненню Пенсійного фонду України №2800-030102-9/44580 від 08.08.2023 року та статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та у зв`язку з неможливістю пенсійного органу здійснити перевірку первинних документів на підприємстві ТзДВ «Селена» пенсію позивачці не поновлено.

Колегія суддів враховує, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження обставин здійснення відповідачем дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б підтвердити страховий стаж позивачки на підприємстві ТзДВ «Селена», натомість, прийнято рішення про припинення виплати пенсії позивачці.

Відповідач-апелянт при цьому не наводить доводів та не подає доказів щодо підстави припинення виплати пенсії позивачці та подання нею недостовірних даних.

Суд в свою чергу зазначає, що основним документом, що підтверджує стаж особи є трудова книжка. Трудова книжка позивача не містять жодних виправлень або підчищень, які б могли свідчити про підроблення записів, доказів протилежного до суду не надано.

Суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Суд зазначає, що підставою для зарахування стажу до страхового є наявність даних у трудовій книжці, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Зазначений висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а та від 10.12.2020 у справі №195/851/17.

Враховуючи вищенаведене, на переконання суду, відповідач приймаючи розпорядження №071950005438 від 23.07.2025 року не встановив жодної з обставин, з якою закон пов`язує обов`язок прийняття пенсійним органом рішення про припинення виплати пенсії, та не обґрунтував належним чином це розпорядження такою обставиною.

Суд вказує, що пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону (ч.2 ст.45 Закону №1058-ІV).

Пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України (ч.1 ст.47 Закону №1058-ІV).

Закон № 1058 не передбачає будь-яких інших підстав зупинення або непоновлення виплати вже призначеної пенсії, крім тих, що визначені у ст.49 вказаного закону як підстави припинення виплати пенсії

Відповідно до ч.1 ст.49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом

Згідно ч.2 ст.49 Закону № 1058-ІV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

У ст.113 Закону №1058-ІV зазначено, що Держава створює умови для функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат та їх пенсійних активів, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках. Держава створює умови для функціонування страхових організацій і гарантує дотримання ними законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб, які отримують довічні пенсії відповідно до закону. У разі виникнення дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі (перевищення видатків над доходами, у тому числі з урахуванням резерву коштів Пенсійного фонду) такий дефіцит покривається за рахунок коштів Державного бюджету України.

Пунктом 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 (надалі - Порядок №22-1), поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Пунктом 2.9 Порядку №22-1 передбачено, що подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Судом встановлено, що виплату пенсії позивачу призупинено з 01.06.2025 року «до з`ясування» у зв`язку з проведенням зустрічної перевірки стажу роботи та нарахування заробітної плати. Водночас суд звертає увагу на те, що ст.49 Закону №1058-ІV такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено.

Таким чином, колегія вважає правильними висновки суду першої інстанції, що розпорядження Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №071950005438 від 23.07.2025 року про припинення виплати пенсії прийнято не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому підлягає скасуванню як протиправне.

Верховний Суд в постанові від 04.08.2020 у справі №340/2074/19 зазначив, що ефективний захист прав є метою адміністративного судочинства. З огляду на це, вирішуючи кожен спір, адміністративні суди, з урахуванням вимог позовної заяви та позиції сторін, повинні застосовувати такі способи захисту, які будуть ефективними на практиці.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Засіб юридичного захисту має бути “ефективним” в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі “Аксой проти Туреччини” (Aksoy v. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі “Джорджевич проти Хорватії”, п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі “Ван Остервійк проти Бельгії”, п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що “ефективний засіб правового захисту” у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання відповідача поновити виплату пенсії позивачці за віком з 01.06.2025 року, тобто з моменту припинення, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах “Проніна проти України” (пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області – залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 року у справі №260/7090/25 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді В.В. Гуляк

З.М. Матковська

Повне судове рішення складено 07.04.26