Постанова від 06 квітня 2026 р. у справі №140/10074/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 рокуЛьвівСправа №140/10074/25 пров. №А/857/54862/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Димарчук Т.М., Затолочного В.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року, ухвалене суддею Денисюком Р.С. у м. Луцьку у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 140/10074/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій, зобов`язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

05 вересня 2025 року позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати їй недоодержаної пенсії чоловіка – ОСОБА_2 після його смерті в розмірі 270 366, 97 грн;

- зобов`язати виплатити недоодержану пенсію чоловіка ОСОБА_2 після його смерті в розмірі 270 366, 97грн.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 травня 2022 року у справі №140/3206/22 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області проведено перерахунок пенсії ОСОБА_2 , внаслідок якого сформувалась доплата у розмірі 270 366,97 грн, яка залишилась невиплаченою. Суд виснував, що у відповідача були відсутні правові підстави для відмови у виплаті позивачу згідно з частиною першою статті 61 Закону №2262-ХІІ як дружині померлого пенсіонера ОСОБА_2 , з яким вона проживала, недоодержаної у зв`язку з його смертю пенсії.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

В обґрунтування правомірності відмови скаржник зазначає, що стороною у справі №140/3206/22 був саме ОСОБА_2 , а не його дружина, а тому стягувачем був саме померлий. Вважає, судом першої інстанції не взято до уваги доводи відповідача про відсутність доказів наявності свідоцтва про право на спадщину за законом, в якому б вбачалось, що до складу спадщини включено кошти у вигляді недоотриманої пенсії.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, що відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 4) та на момент смерті чоловіка ОСОБА_2 проживала разом з ним, вела з ним спільне господарство, знаходилась на його утриманні, про що свідчить довідка № 35 від 03.09.2025, видана Любомльською міською радою (а.с. 9).

Не є спірною та обставина, що ОСОБА_2 перебував на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону №2262-XII.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10 травня 2022 року у справі №140/3206/22, яке набрало законної сили 10 червня 2022 року, зобов`язано ГУ ПФУ у Волинській області здійснити ОСОБА_2 з 01.12.2019 перерахунок та виплату пенсії на підставі довідки Державної установи “Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ по Волинській області” від 17.11.2021 №33/23-1928д у розмірі 85 процентів грошового забезпечення (з урахуванням раніше виплачених сум).

Згідно із свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 01.04.2025 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій просила вирішити питання виплати заборгованості, однак пенсійний орган листом від 16.08.2025 №11033-1015/К-02/8-0300/25 роз`яснив заявнику, що її чоловік, ОСОБА_2 до дня смерті перебував на обліку в Головному управлінні, як одержувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інщих осіб». На виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10.05.2022 по справі №140/3206/22 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області проведено перерахунок пенсії ОСОБА_2 та нараховано доплату за період з 01.12.2019 по 30.06.2022 року в сумі 270 366,97 грн. А також повідомлено, що питання щодо отримання заборгованості за рішенням суду від 10.05.2022 у справі №140/3206/22 позивач має право вирішити в судовому порядку.

Вважаючи протиправною відмову відповідача щодо виплаті пенсії, яка підлягала виплаті її померлому чоловіку на виконання рішення суду, позивач звернулась до суду за захистом порушеного права.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» суми пенсії, які підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.

За приписами частини 3 цієї статті зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

Такий підхід до врегулювання цих правовідносин має соціальне спрямування через закріплення спеціального порядку переходу права на отримання зазначених сум до певного кола осіб, для яких спільно з отримувачем цих сум, які є доходом сім`ї.

У постанові Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 200/10269/19-а, сформульовано висновок про те, що «у разі переходу до членів сім`ї спадкодавця належних останньому соціальних виплат, відповідні відносини не є спадковими, у зв`язку з чим не застосовуються норми спадкового права. У цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад. Фактично законом встановлено переважне право членів сім`ї померлого перед спадкоємцями останнього на отримання соціальних виплат, що належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя».

Такий висновок Верховного Суду стосується випадків, коли члени сім`ї пенсіонера або особа, якій забезпечується пенсією у разі втрати годувальника, реалізувала своє право на неодержану пенсію, в порядку, встановленому ч. 1 ст. 61 Закону № 2262-ХІІ, шляхом звернення до територіального органу Пенсійного фонду не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера, проте не отримала таку виплату й оскаржує прийняте суб`єктом владних повноважень рішення з цього питання.

Аналогічний підхід до правозастосування знайшов відображення в постановах Верховного Суду від 16 травня 2023 року у справі №420/288/21, від 27 вересня 2023 року у справі №420/16546/21, від 22 листопада 2023 у справі №420/1966/19, від 15 грудня 2023 у справі №805/2628/18-а.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 31 липня 2025 року (не пізніше 6 місяців після смерті чоловіка) звернулась до пенсійного органу із заявою про отримання пенсії чоловіка, яка нарахована, але не виплачена на час смерті останнього.

Таким чином, позивач дотрималась умов, які визначені статтею 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та «Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 №3-1, звернулася із заявою до відповідача не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

При цьому, позивач додала до заяви свідоцтво про смерть ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 , а також довідку Любомльської міської ради № 35 від 03.09.2025, якою підтверджується факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач в силу положень статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» має право на одержання нарахованих сум пенсії, що підлягали виплаті її чоловіку та залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю.

При цьому, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про необхідність подання позивачем свідоцтва про спадщину для отримання недоодержаних у зв`язку із смертю чоловіка сум пенсій, оскільки згідно із частинами першою-третьою статті 61 Закону №2262-ХІІ суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.

Стаття 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» прямо зобов`язує відповідача виплатити недоодержану пенсіонером пенсію у зв`язку з його смертю, особам, які належать до кола осіб, визначених цією ж статтею та які звернулись за такою виплатою не пізніше 6 місяців з дня смерті пенсіонера.

Те, що недоодержана пенсія нарахована на виконання судового рішення, не змінює її правову природу.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року у справі №140/10074/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко

судді Т. М. Димарчук

В. С. Затолочний