Рішення від 15 лютого 2026 р. у справі №127/18782/25 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/18782/25

Провадження № 2/127/3815/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2026 рокум. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Шаміної Ю.А.,

при секретарі судового засідання Левченко А.М.,

за участю: представника позивача - адвоката Старого М.М.,

представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Огородника В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор плюс», ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, визнання відсутності права, заборону вчинення реєстраційних дій щодо земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 через свого представника адвоката Старого М.М. звернулася до суду з позовною заявою до ТОФ «ФК «Фактор плюс», ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, визнання відсутності права, заборону вчинення реєстраційних дій щодо земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 виникли договірні відносини, які завершились рішенням Вінницького міського суду від 02.11.2022 року по справі №127/4999/22, яким було задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 про стягнення боргу. Ухвалою Вінницького міського суду від 05.04.2022 року було накладено арешт на земельну ділянку кадастровий номер 0510136600:02:020:0158 площею 0,1308 га, що розташована у АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_3 . 27.01.2023 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_4 на підставі виконавчого листа №127/4999/22, виданого 04.01.2023. 10.04.2008 року був укладений договір наступної іпотеки №PM-SMEB00/227/2008 між ЗАТ «ОТП Банк» (Іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (Іпотекодавцем). 28.01.2016 року був укладений додатковий договір №1 до договору наступної іпотеки №PM-SMEB00/227/2008 від 10.04.2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» (Іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (Іпотекодавцем). 03.06.2024 року був укладений договір про відступлення права вимоги за договором наступної іпотеки №PM-SMEB00/227/2008 від 10.04.2008 року між первісним кредитором ЗАТ «ОТП Банк» та новим кредитором ТОВ «Фінансова компанія «Фактор плюс». 03.06.2024 року був укладений договір про відступлення права вимоги за договором наступної іпотеки №PM-SMEB00/227/2008 від 10.04.2008 року між первісним кредитором ТОВ «Фінансова компанія «Фактор плюс» та новим кредитором фізичною особою громадянином України ОСОБА_1 . Позивач зазначає, що право вимоги за кредитним та іпотечним договорами було кілька разів переуступлене - спершу між банками, потім фінансовій компанії, яка в подальшому відступила право вимоги фізичній особі, яка за жодних обставин не має права виступати в ролі кредитора за договором кредитування, відповідно до чинного законодавства України. Після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його спадкоємцями стали ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .

Позивач вказує, що право вимоги, що виникло з кредитного договору, не може бути відступлене фізичній особі, яка не має статусу банку або фінансової установи, що має відповідну ліцензію на надання фінансових послуг. Такий перехід права є недійсним з підстав його невідповідності закону.

Так, позивач вважає, що договір про відступлення права вимоги був укладений з порушенням статей 512 та 1054 ЦК України, він не породжує юридичних наслідків та є нікчемним відповідно до частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 ЦК України, тому будь-які подальші дії, вчинені на його підставі зокрема, перехід права власності на предмет іпотеки, вважаються такими, що вчинені без належної правової підстави.

Позивач зауважує, що укладання договору про відступлення права вимоги за договором про відступлення права вимоги за договором наступної іпотеки №PM-SMEB00/227/2008 від 10.04.2008 року між первісним кредитором ТОВ «Фінансова компанія «Фактор плюс» та новим кредитором фізичною особою громадянином України ОСОБА_1 , прямо стосується її прав та законних інтересів, оскільки предмет іпотеки, а саме земельна ділянка кадастровий номер 0510136600:02:020:01580 площею 0.1308 га- перебуває під арештом, накладеним ухвалою Вінницького міського суду від 05.04.2022 по справі №127/4999/22. Арешт був вжитий як захід забезпечення позову з метою запобігання відчуженню чи знеціненню майна, яке могло слугувати джерелом виконання рішення Вінницького міського суду від 02.11.2022 року по справі №127/4999/22 про стягнення боргу з відповідача.

Таким чином, передача майнових прав щодо земельної ділянки, обтяженої арештом, новому кредитору (а саме фізичній особі), не лише порушує вимоги матеріального права, а й створює ризик недобросовісного виконання заходів забезпечення позову. Це, в свою чергу, може унеможливити виконання рішення Вінницького міського суду від 02.11.2022 року по справі №127/4999/22. Такі дії суперечать принципам добросовісності, законності та змагальності сторін.

При цьому, ухвала про арешт майна була постановлена у межах відкритого виконавчого проведення на підставі рішення суду, вона відповідає вимогам чинного законодавства та є легітимною формою забезпечення виконання зобов`язань, позивач має законне право вимагати збереження такого арешту як механізму гарантування виконання рішення, наявність договору іпотеки не усуває відповідальності боржника.

З огляду на викладене, позивач просила: визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за договором наступної іпотеки №PM-SMEB00/227/2008 від 10.04.2008 року, укладений 03.06.2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Фактор плюс» та ОСОБА_1 ; визнати відсутнім у ОСОБА_7 права вимоги, що виникли з договору наступної іпотеки №PM-SMEB00/227/2008 від 10.04.2008 року; заборонити вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0510136600:02:020:0158, площею 0,1308 га, розташованої у м. Вінниця, на розі вул. Першотравнева та вул. Лесі Українки .

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 16 липня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі.

Відповідачі правом подання відзиву на позовну заяву не скористались.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 26 листопада 2025 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

16 лютого 2026 року представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Огородником В.В. подано до суду додаткові пояснення (вх. №14617) у яких останній категорично заперечує щодо задоволення позову.

Зазначає, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Представник відповідача зауважує, що відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Тобто, крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. Відсутність порушення права та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.

На переконання відповідача позивач намагається визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, який був укладений ще взагалі до виникнення відносин позики між ним та ОСОБА_3 . Також, він жодним чином не обґрунтовує, яке саме його право порушено, та як визнання такого правочину недійсним відновить його порушені права. Адже, внаслідок визнання договору відступлення недійсним право іпотеки на земельну ділянку не зникне. Враховуючи викладене, просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 у повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_2 - адвокат Старий М.М. вказав, що право вимоги позивачки до ОСОБА_3 може бути задоволено за рахунок земельної ділянки. У той же час ОСОБА_1 також має право вимоги до ОСОБА_3 . Зазначив, що позивач загалом не заперечує прав іпотекодержателя, лише заперечує щодо того, що ним може бути ОСОБА_1 . На переконання позивача, договір про відступлення права вимоги є одним із способів уникнення виконання зобов`язання ОСОБА_3 перед позивачкою.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Огородник В.В. у судовому засіданні вказав, що договір відступлення права вимоги жодним чином не порушує прав позивачки, при цьому зауважив, що договір іпотеки було укладено ще у 2008 році, тоді як право вимоги ОСОБА_4 , спадкоємцем прав якого є позивачка, виникло згідно рішення суду у 2022 році. Зважаючи, що право позивача не порушено, тому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що 10 квітня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», з однієї сторони, та ОСОБА_3 , з іншої сторони, укладено договір наступної іпотеки №PM-SMEB00/227/2008 (а.с. 11-13).

28 січня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_3 уклали додатковий договір до договору наступної іпотеки №PM-SMEB00/227/2008 від 10 квітня 2008 року (а.с. 14-17).

03 червня 2024 року фізична особа громадянин ОСОБА_1 як новий кредитор та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор плюс» уклали договір про відступлення права вимоги за договором наступної іпотеки №PM-SMEB00/227/2008 від 10 квітня 2008 року. Відповідно до якого у зв`язку з укладенням сторонами договору 03.06.2024 року відступлення права вимоги за кредитним договором №СМ-SMЕВ00/227/2008 від 10.04.2008 року , укладеним між акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_3 , що забезпечений іпотекою за Договором наступної іпотеки №PM-SMEB00/227/2008 від 10.04.2008 року, посвідченим 10 квітня 2008 року Рудиком В.В., приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за №3320, укладеним між банком та ОСОБА_3 , договору про відступлення права вимоги за договором наступної іпотеки №PM-SMEB00/227/2008 від 10.04.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Джуринською Л.В. 03.06.2024 року за реєстровим №636 та переходить до нового кредитора прав первісного кредитора за кредитним договором, сторони домовились, що первісний кредитор передає та відступає новому кредитору, а новий кредитор одержує сукупність прав вимоги, належних первісному кредитору за договором забезпечення (а.с. 18-19).

Головним державним виконавцем Першого відділу держаної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Микитюком М.О. 27.01.2023 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа №127/4999/22, виданого 04.01.2023 Вінницьким міським судом Вінницької області, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 коштів в сумі 11845,00 дол. США за договором позики (а.с. 9).

Із довідки приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Мартинюк Інни Вячеславівни №29/02-14 від 05.04.2024 слідує, що згідно матеріалів спадкової справи №26/2023 року, заведеної приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Мартинюк І.В., до майна померлого ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_6 звернулись: прийняла спадщину за законом дружина померлого - ОСОБА_2 ; прийняла спадщину за законом донька померлого - ОСОБА_6 (а.с. 10).

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №407102372 09.12.2024, земельна ділянка, площею 0,1308 га, кадастровий номер 0510136600:02:020:0158, належить на праві власності ОСОБА_3 . Крім того, містить запис про іпотеку 55829834 від 10.04.2008: іпотекодавець - ОСОБА_3 ; іпотекодержатель - ОСОБА_1 . Також наявна інформація про державну реєстрацію обтяження №55829769, вид обтяження -арешт майна та обтяження №55829697 вид обтяження - заборона на нерухоме майно (а.с. 20).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної у позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач в обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що передача майнових прав ОСОБА_1 на підставі договору відступлення права вимоги від 03.06.2024 унеможливлює виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02.11.2022 по справі №127/4999/22.

За змістом частини першої статті 202 цього Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої і третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частини перша-третя, п`ята, шоста статті 203 ЦК України).

У частині першій статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити, зокрема, наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

За результатами розгляду такого спору суд вирішує питання про спростування презумпції правомірності правочину і встановлює не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначає, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Аналогічна правова позиція викладена в постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 (провадження № 14-308цс18).

Слід наголосити, що сама по собі заміна кредитора у зобов`язанні, прямо передбачена статтями 512-516 ЦК України та не потребує згоди боржника чи іпотекодавця.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.

У разі заміни кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

В той же час необхідно зазначити, що заміна кредитора у зобов`язанні не впливає на його зміст зобов`язального правовідношення, а відтак права боржника щодо нового кредитора залишаються такими, як і його права щодо первісного кредитора.

Позивачка безпідставно посилається на ймовірність того, що новий іпотекодержатель зможе у будь-який час вчинити дії щодо звернення стягнення на предмет іпотеки. Вчинення іпотекодержателем дій можливе виключно у разі настання передбачених законом підстав (ст. 33 Закону України «Про іпотеку») та у визначеному процесуальному порядку - за рішенням суду, виконавчим написом нотаріуса чи на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Тобто, сама по собі наявність обтяження не створює автоматичного виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02.11.2022 по справі №127/4999/22, а лише підтверджує дійсність забезпечення зобов`язань.

Факт укладення договору відступлення права вимоги між ТОВ «Фінансова компанія «Фактор плюс» та ОСОБА_1 не змінює обсяг обтяження та жодним чином не погіршує правового становища позивачки. Наявність обтяження є об`єктивним наслідком існування іпотечного договору та не може розцінюватися як нове чи додаткове порушення прав позивачки.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що договір про відступлення права вимоги за договором наступної іпотеки №PM-SMEB00/227/2008 від 10.04.2008 року, укладений 03.06.2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Фактор плюс» та ОСОБА_1 , не порушує прав позивачки ОСОБА_2 а її посилання на наявність порушеного права не підтверджені належними та допустимими доказами.

Щодо доводів позивача про те, що відступлення права вимоги фізичній особі є незаконним, оскільки це фінансова послуга, то сама по собі заміна кредитора у зобов`язанні, у тому числі за договором іпотеки, прямо передбачена статтями 512-516 ЦК України та не потребує згоди боржника чи іпотекодавця. Цивільне законодавство не містить загальної заборони на відступлення права вимоги на користь фізичної особи.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 29.05.2019 у справі № 668/9978/15-ц та від 18.11.2020 у справі №199/7135/16-ц висловила правову позицію, що договір відступлення права вимоги не є фінансовою послугою у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а отже, укладення такого договору між фінансовою установою та фізичною особою не суперечить закону.

Разом із тим, у постановах Верховного Суду від 26.02.2025 у справі №520/23310/20 та від 19.03.2025 у справі №947/17168/22 наголошено, що якщо правочин відступлення має ознаки здійснення фінансової діяльності (систематичність, професійність, отримання прибутку від кредитування), то укладення його на користь фізичної особи може бути розцінене як надання фінансової послуги без відповідної ліцензії, що є протиправним.

У даному випадку доказів того, що ОСОБА_1 здійснює професійну фінансову діяльність, матеріали справи не містять. Договір про відступлення права вимоги укладений у межах загального цивільного обігу, а тому презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) діє у повному обсязі.

Посилання позивачки на можливість звернення стягнення новим іпотекодержателем не свідчать про незаконність самого договору відступлення, оскільки такі дії можливі виключно у випадках, передбачених законом (ст. 33 Закону України «Про іпотеку»), та у встановленому процесуальному порядку.

Разом з тим, питання щодо належного виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02.11.2022 по справі №127/4999/22, підлягає дослідженню на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, та не впливає на дійсність договору про відступлення права вимоги.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність порушення прав позивачки, відтак у задоволенні вказаного позову слід відмовити.

Керуючись ст. 203, 204, 215, 216 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», ст. 12, 13, 81, 141, 178, 263-265, 273, 279, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор плюс», ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, визнання відсутності права, заборону вчинення реєстраційних дій щодо земельної ділянки відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор плюс», код ЄДРПОУ 37881514, місцезнаходження: вул. Щорса, буд. 31, м. Київ;

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , остання відома адреса: АДРЕСА_3 ;

відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , остання відома адреса: АДРЕСА_4 .

Повний текст рішення суду складено 26 лютого 2026 року.

Суддя Шаміна Юлія Анатоліївна