Рішення від 24 березня 2026 р. у справі №127/35394/25 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/35394/25

Провадження 2/127/8162/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2026 року

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Вохмінової О.С.

з участю секретаря судових засідань Сєдінкіної Ю.В.

розглянувши в загальному провадженні у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу № 127/35394/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житлом, вселення, відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

10.11.2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житлом, вселення, відшкодування моральної шкоди.

Мотивувала позов тим, що в період з 04.04.1997 року до 28.05.2019 року перебувала в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 . З 1995 року за згодою чоловіка вселилась і постійно проживала в квартирі, що належала ОСОБА_3 на праві власності, за адресою АДРЕСА_1 , а з 1999 року була зареєстрована за місцем проживання. Іншого житла не мала.

26.03.2015 року на підставі договору дарування власником квартири стала донька ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , а 29.06.2022 року вона подарувала квартиру синові – ОСОБА_2 .

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач ОСОБА_2 без згоди і відома ОСОБА_1 29.06.2022 року зняв її з реєстрації місця проживання, разом із своєю матір`ю – ОСОБА_4 всіма шляхами намагались вигнати її з квартири, незважаючи на те, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21.10.2021 року у справі № 127/7205/21 відмовлено у примусовому виселенні. За фактом невиконання судового рішення і вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України до ЄРДР внесено відомості № 42024022110000230. За фактом нанесення відповідачем тілесних ушкоджень ОСОБА_1 до ЄРДР внесено відомості №12022025010000070.

В червні 2022 року відповідач ОСОБА_2 силою та обманом виселив з квартири ОСОБА_1 , викинув її речі і замінив замки на вхідних дверях. З того часу в квартиру вона не змогла зайти і вимушена була поселитись в садовому будинку в с. Агрономічне, який без комунікацій і не пристосований для постійного проживання.

Вважає, що примусове виселення відбулось в порушення ст.ст. 9, 109, 156 ЖК України, тому позивач просила захистити її житлові права і усунути перешкоди в користуванні квартирою по АДРЕСА_1 , яка є її єдиним житлом, вселити її, зобов`язати відповідача надати ключі від вхідних дверей та стягнути моральну шкоду, завдану незаконними діями відповідача, в розмірі 100 000 грн.

09.12.2025 року від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив, згідно якого відповідач просив відмовити в задоволенні позову (а.с. 71-76).

Свою позицію обґрунтовував тим, що спірна квартира була особистою приватною власністю колишнього чоловіка позивача – ОСОБА_3 , який дозволив ОСОБА_1 проживати в ній як дружині. Шлюб був розірваний рішенням суду від 28.05.2019 року і власник ОСОБА_3 розпорядився своїм майном та подарував квартиру доньці – ОСОБА_4 , яка також розпорядилась нею і подарувала квартиру сину – ОСОБА_2 . Позивач ОСОБА_1 ніколи не була і не є членом сім`ї ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , тому і не набула права користування цим житлом. Жодних протиправних дій відносно ОСОБА_1 . ОСОБА_2 не вчиняв, вона добровільно виселилась з квартири 11.07.2022 року, про що написала розписку і переїхала у власне житло – в будинок в с. Агрономічне Вінницького району Вінницької області, загальною площею 82,8 кв.м., житловою – 33,5 кв.м, право власності на якого визнане за ОСОБА_1 рішенням суду від 25.09.2019 року у справі № 127/11546/19 про поділ майна подружжя. Позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди також надумані і безпідставні, не відповідають ст. 23 ЦК України, тому відповідач просив повністю відмовити в задоволенні позову.

Загальне провадження у справі відкрите 14.11.2025 року.

Ухвалою від 22.01.2026 року закрите підготовче провадження у справі і призначена справа до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримала за викладених обставин, просила врахувати, що квартира є її єдиним житлом, в якому вона постійно проживала протягом 34 років і була зареєстрована. Рішенням суду від 21.10.2021 року підтверджено право проживання і користування житлом, проте відповідач і його мати – ОСОБА_4 систематично вчиняли протиправні дії щодо неї, наносили тілесні ушкодження, вигнали її з квартири і викинули її речі коли її не було дома, замінили замки, тому вона змушена була поселитись в садовому будинку, який не пристосований для проживання. Розписку від 08.07.2022 року писала під примусом. Вона має інвалідність ІІІ групи і такі неправомірні дії відповідача призвели до погіршення здоров`я, вона змушена витрачати значні кошти на лікування і пічне опалення садового будинку. Просила вселити її в квартиру АДРЕСА_2 і зобов`язати відповідача дати їй ключі від вхідних дверей.

Представник відповідача ОСОБА_5 позов не визнала, підтримала відзив. Додатково повідомила, що після набуття у власність квартири ОСОБА_2 з`ясував, що в ній проживає колишня дружина діда – ОСОБА_1 , тому вони домовились, що вона виселиться до 11.07.2022 року, про що ОСОБА_1 написала розписку. Вона сама зібрала речі і її син допоміг їх винести до вантажної машини, яку викликав і оплатив ОСОБА_2 , при цьому також була присутня його мати і дружина. З того часу претензій один до одного вони не мають. Позивач забезпечена власним житлом – двоповерховим будинком в с. Агрономічне, де раніше проживав ОСОБА_3 протягом багатьох років і право власності на частку якого на підставі рішення суду набула ОСОБА_1 , вона влаштувала свій побут, зареєструвалась в будинку, тому її житлові права не порушені. Вона ніколи не була і не є членом сім`ї ОСОБА_2 і попереднього власника квартири – ОСОБА_4 , тому не набула права користування житлом. В даний час в квартирі проживає власник - ОСОБА_2 з сім`єю, квартира однокімнатна, тому підстав для вселення ОСОБА_1 немає. Вимоги про відшкодування моральної шкоди не доведені, жодних неправомірних дій ОСОБА_2 по відношення до ОСОБА_1 не вчиняв.

Свідок ОСОБА_6 – дружина ОСОБА_2 суду повідомила, що ОСОБА_1 перебувала в шлюбі із ОСОБА_3 і створила для нього нестерпні умови, вигнала його з квартири, тому він довгий час жив в будинку в с. Агрономічне. ЇЇ чоловік ОСОБА_2 на підставі договору дарування набув у власність квартиру діда по АДРЕСА_3 , вони мали намір зробити ремонт і проживати в квартирі своєю сім`єю, тому поговорили із ОСОБА_1 , щоб вона звільнила це житло. Позивач погодилась, написала розписку і 11.07.2022 року разом із своїм сином ОСОБА_7 і онуком зібрала свої речі і виселилась. Чоловік викликав вантажівку, щоб допомогти завезти все в її будинок, з того часу вони не бачились. Конфліктів, насильства не було. Квартира однокімнатна і в даний час в квартирі вони проживають сім`єю, речей ОСОБА_1 в квартирі немає.

Свідок ОСОБА_8 суду повідомила, що ОСОБА_2 – її зять, із ОСОБА_1 стосунків немає і бачились вони один раз, коли вона виселялась з квартири. В липні 2022 року вона разом із донькою і зятем прийшла до квартири, яка належала ОСОБА_2 на праві власності і в якій вони мали намір зробити ремонт і проживати. ОСОБА_1 відчинила двері, була разом із сином і онуком. ЇЇ речі були зібрані в мішки і пакети, тому вони разом допомогли їй знести все до вантажівки, яку викликав і оплатив ОСОБА_2 . Все було мирно і спокійно, ніхто нікого не ображав, конфліктів не було.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 і ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 04.04.1997 року.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28.05.2019 року шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 був розірваний (а.с. 81-82). В судовому зсіданні сторони повідомили, що спільно не проживають з 2013 року , не ведуть спільного господарства і не мають спільного бюджету, не підтримують сімейні відносини.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25.09.2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 № 127/11546/19 поділене спільне майно подружжя і визнано за ОСОБА_1 право власності на частку садового будинку з господарською будівлею і спорудами загальною площею 82,8 кв. м., житловою площею 33,5 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_4 , а решту 1/2 частки залишено у власності ОСОБА_3 . Визнано право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частку земельної ділянки, кадастровий номер: 0520680200:01:001:1429, площею 0,04 га, за адресою: АДРЕСА_4 , а решту 1/2 частки залишено у власності ОСОБА_3 (а.с. 83-85).

З 1997 року ОСОБА_1 проживала і згідно відмітки в паспорті з 17.09.2008 року була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_2 , яка належала на праві особистої власності ОСОБА_3 (а.с. 13-17).

Відповідно до договору дарування від 26.03.2015 року право власності на квартиру було зареєстроване за ОСОБА_4 .

Квартира однокімнатна, загальною площею 29,7 кв.м., житловою – 16,2 кв.м. (а.с. 77).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Також судом встановлено, що після переходу права власності на квартиру до ОСОБА_4 позивач ОСОБА_1 залишилась проживати в спірній квартирі як бувший член сім`ї попереднього власника. Договір найму не укладався.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21.10.2021 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про виселення (а.с. 21-24). Рішення набрало законної сили відповідно до постанови Вінницького апеляційного суду від 15.12.2021 року.

29.06.2022 року ОСОБА_4 подарувала квартиру АДРЕСА_2 синові - ОСОБА_2 . Договір посвідчений нотаріусом, право власності за ОСОБА_2 зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 77, 78).

29.06.2022 року ОСОБА_1 знята з реєстрації постійного місця проживання за адресою АДРЕСА_1 за заявою нового власника – ОСОБА_2 (а.с. 19, 20).

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 добровільно виселилась із спірної квартири 11.07.2022 року, її речей в квартирі немає.

На даний час ОСОБА_1 проживає і зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 . Будинок і земельна на праві спільної часткової власності належать ОСОБА_1 (1/2 частка).

28.01.2022 року за заявою ОСОБА_1 до ЄРДР внесене кримінальне провадження № 12022025010000070 за ст. 125 КК України. В заяві ОСОБА_1 повідомила, що із ОСОБА_4 виник конфлікт, в результаті чого їй було нанесене тілесне ушкодження за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 38).

На звернення ОСОБА_9 з Вінницької обласної прокуратури надійшла відповідь від 08.04.2025 року, що спірні питання з приводу користування квартирою, які виникли між нею і ОСОБА_4 , можуть бути вирішені в порядку цивільного судочинства (а.с. 39-40).

Також позивач надала докази про стан здоров`я, звернення за медичною допомогою протягом 2024-2025 років (а.с. 42-56). Згідно виписки з медичної карта стаціонарного хворого № 1933 ОСОБА_1 встановлена інвалідність ІІІ групи.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначила, що набула права користування квартирою, оскільки квартира була її єдиним житлом з 1995 року, тому просила усунути перешкоди в користуванні приміщенням і вселити її в квартиру АДРЕСА_2 .

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян.

Право кожного на житло гарантоване ст. 47 Конституції України.

Стаття 319 ЦК встановлює право власника володіти, користуватися, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, не вчиняючи щодо свого майна дій, які суперечать закону.

Права власника житлового будинку, квартири визначені також ст. 383 ЦК і ст. 150 Житлового кодексу України, за якими власник має право використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб, розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) (ст. 64 ЖК) належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом із наймачем і ведуть із ним спільне господарство. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені у ч. 2 ст. 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин із власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені ст. 162 ЖК (ч. 4 ст. 156 ЖК).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Правова позиція ЄСПЛ на підставі ст. 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла, яке охоплює насамперед право займати житло , не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 17.05.2018 року у справі «Садов`як проти України», рішення ЄСПЛ від 18.12.2008 у справі «Савіни проти України» тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного чи оспореного права, свободи або інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частин 1, 2 ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України).

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 вселилась у спірне житло і була зареєстрована як член сім`ї бувшого власника – ОСОБА_3 , а після розірвання шлюбу і смерті ОСОБА_3 проживала в квартирі за згодою наступного власника – ОСОБА_4 .

ОСОБА_1 ніколи не була і не є членом сім`ї теперішнього власника квартири – ОСОБА_2 , вони ніколи не проживали разом і не були пов`язані спільним побутом і господарством, між ними не був укладений договір найму (оренди) житла тощо.

Після набуття ОСОБА_2 права власності на квартиру ОСОБА_1 була знята з реєстрації і зобов`язалась добровільно виселитись з квартири до 11.07.2022 року, що і було нею зроблено. Доказів того, що виселення відбувалось примусово з порушенням прав позивачки, суду не надано. Навпаки, свідки в судовому засіданні підтвердили, що ОСОБА_1 завчасно зібрала свої речі в пакети і мішки, виселення відбувалось в присутності сина і онука позивачки, вони допомагали переносити речі до вантажівки.

Слід зазначити, що конфлікти з приводу користування житлом відбувались між ОСОБА_1 і попереднім власником – ОСОБА_4 , в зв`язку з чим від ОСОБА_1 надходило звернення до поліції.

Також суд враховує, що спірне приміщення має одну житлову кімнату, площею 16,2 кв.м., в якій в даний час проживає власник ОСОБА_2 із сім`єю. Позивач і відповідач є чужими людьми, вони не зможуть проживати в одній кімнаті, до того ж позивач ОСОБА_1 має у власності частку будинку, житловою площею 33,5 кв.м. і в судовому засіданні повідомила, що до будинку під`єднана вода, встановлена газова плита, будинок має пічне опалення.

В даному випадку у ОСОБА_1 припинились правові підстави користування чужим майном і оцінюючи вселення ОСОБА_1 на предмет пропорційності суд дійшов висновку, що інтереси відповідача як власника однокімнатної квартири на проживання у ній перевищують інтереси колишнього члена сім`ї колишнього власника квартири.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.10.2021 року у справі № 127/7205/21, яким відмовлено у виселенні ОСОБА_1 із спірного приміщення, не має преюдиційного значення в силу ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, оскільки спір вирішений між іншими сторонами і рішення ухвалене за інших обставин.

Враховуючи наведені обставини і норми закону, суд дійшов висновку, що житлові права ОСОБА_1 не порушені відповідачем ОСОБА_2 , а тому не підлягають захисту шляхом усунення перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_2 , вселення в квартиру.

Також в судовому засіданні не встановлено підстав, визначених ст. 23 ЦК України, для відшкодування моральної шкоди.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України визначено: моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Позивачем не доведено факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру діями відповідача ОСОБА_2 , а також розмір шкоди, причинний зв`язок між протиправними діями заподіювача шкоди та шкодою, інші обставини, що мають значення для вирішення спору, тому позов в цій частині також задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір слід залишити за позивачем, оскільки в задоволенні позову відмовлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41, 47 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 319, 383 ЦК України, ст.ст. 64, 150, 156 ЖК України, ст.ст. 4, 5, 10, 76-82, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житлом, вселення, відшкодування моральної шкоди.

Судовий збір залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до вимог ст.ст. 354, 355 ЦПК України, розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України.

Учасники справи:

- позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1

- відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2

Повне рішення складене 06.04.2026 року.

Суддя: