Постанова від 06 квітня 2026 р. у справі №320/2849/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/2849/23 Головуючий у 1-й інстанції: Дудін С.О.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Черпака Ю.К.,

суддів Василенка Я.М., Штульман І.В.,

за участі секретаря судового засідання Краснової О.Р.,

представника відповідача Кабінету Міністрів України - Харчука Р.І..

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства охорони здоров`я України, Пенсійного фонду України та Міністрества соціальної політики України про зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач/апелянт/ ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України (далі - відповідач 1), Міністерства охорони здоров`я України (далі - відповідач 2), Пенсійного фонду України (далі - відповідач 3), Міністрества соціальної політики України (далі - відповідач 4), в якому просив (вимоги приведено відповідно до офіційно-ділового стилю):

1. Порушити карну справу до Кабінету міністрів України, оскільки через його постанову не мав змоги отримати вчасно допомогу та долікуватись.

2. Порушити карну справу проти Міністерства охорони здоров`я України, так як неодноразово викликав швидку допомогу, але йому відмовили в госпіталізації.

3. У зв`язку із залишенням без допомоги та незаконною відмовою у призначенні пенсії по втраті годувальника порушити карну справу проти Пенсійного фонду України.

4. У зв`язку з бездіяльністю та не наданням допомоги порушити карну справу проти Міністерства соціальної політики України.

5. Визнати їх винними на підставі публічно відомих фактів - через постанову про відмову у госпіталізації є багато постраждалих осіб, одна з цих осіб є позивач.

6. Створити медичну судову експертизу з метою встановлення точного діагнозу щоб уникнути ликарської помилки, оскільки є підозра у хворобі нирок, а не шлунку - для наступного відшкодування шкоди, завданої здоров`ю.

7.3обов`язати Пенсійний фонд відповідно до статті 36, частини 2 як непрацездатній особі, що перебувала на утриманні померлого батька, надати йому пенсію; притягнути Пенсійний фонд до карної відповідальності за навмисну затримку виплати; стягнути різницю між отриманою пенсією і тією, що мав отримати, у розмірі 30 000 гривень з Пенсійного фонду.

7. За неодноразове ненадання санітарно-курортного лікування без достатніх причин притягнути до відповідальності Міністерство соціальної політики України.

8. Генеральну прокуратуру розслідувати усі карні злочини, що зазначені, допитати його як свідка та врахувати усі наявні у нього докази.

9. Стягнути з відповідачів моральну шкоду 1 000 000 гривен за шкоду, завдану його здоров`ю, та моральну шкоду, яка полягає у постійному болю.

10. ОСОБА_2 , яка займала посаду Міністра охорони здоров`я, притягнути до карної відповідальності за реформу, внаслідок якої він не може попасти до лікарів на прийом.

11. Визнати Хелсми та Дия такими, що порушують його права та свободи за статтею 22 Конституції України та чинять злочин за статтею 182 КК України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року на підставі пункту 6 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовну заяву ОСОБА_1 повернуто.

Ухвала мотивована тим, що подана позовна заява не відповідає вимогам процесуального закону щодо належного об`єднання позовних вимог, оскільки позивачем в одному зверненні поєднано різнорідні вимоги, які не пов`язані між собою ані підставами виникнення, ані доказовою базою. Частина заявлених вимог стосується оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, тоді як інша частина фактично спрямована на ініціювання кримінального переслідування, притягнення осіб до кримінальної відповідальності та проведення досудового розслідування, що виходить за межі адміністративної юрисдикції. Крім того, адміністративні суди розглядають виключно публічно-правові спори, тоді як вимоги про «порушення кримінальної справи», проведення слідчих дій та притягнення до кримінальної відповідальності підлягають вирішенню в порядку кримінального судочинства, а не адміністративного. Відтак позивач фактично намагався в межах одного провадження врегулювати комплекс різних правовідносин, що суперечить положенням статей 21 та 172 КАС України щодо допустимості об`єднання вимог. Відсутні умови для застосування правил об`єднання позовних вимог, оскільки вони не є взаємопов`язаними та підлягають розгляду в різних видах судочинства, у зв`язку з чим відповідно до пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України така позовна заява підлягає поверненню. При цьому повернення позову не є обмеженням права на доступ до суду, а виступає процесуальним механізмом впорядкування судового розгляду та забезпечення ефективності правосуддя.

Не погоджуючись із судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та вирішити питання підсудності справи з урахуванням характеру заявлених вимог, а також розглянути його заяву по суті. Суд першої інстанції неправильно визначив характер спірних правовідносин та безпідставно відніс їх до різних видів судочинства, зокрема помилково кваліфікував заявлені вимоги як такі, що підлягають розгляду в порядку кримінального судочинства. Його вимоги фактично стосуються недотримання конституційних прав на життя, здоров`я, соціальний захист та медичну допомогу, які були порушені внаслідок дій та бездіяльності Кабінету Міністрів України, органів охорони здоров`я, Пенсійного фонду України та інших державних органів. При цьому він наполягає, що саме держава та її органи повинні нести відповідальність за ненадання належної медичної допомоги, відмову в госпіталізації та неналежне забезпечення соціальних гарантій. Крім того, суд першої інстанції безпідставно відмовився розглядати його доводи щодо наявності ознак кримінальних правопорушень у діях посадових осіб, зокрема щодо ненадання медичної допомоги, приховування злочинів та бездіяльності правоохоронних органів. Ці обставини мають бути враховані судом, а сама справа повинна бути передана для належного розгляду, зокрема із залученням компетентних органів. Суд порушив його право на доступ до правосуддя та ефективний судовий захист, оскільки фактично залишив його без можливості отримати правову оцінку заявлених порушень, не надав належної правової допомоги та не забезпечив розгляд справи по суті. Також зазначив про порушення права на правову допомогу та необхідність призначення йому адвоката. Внаслідок неправомірних дій органів державної влади його стан здоров`я погіршився, він зазнав матеріальної та моральної шкоди, а також не отримав належних соціальних виплат, у зв`язку з чим просить суд надати оцінку цим обставинам та забезпечити ефективний захист його прав.

Відзиви на апеляційну скаргу не надходили.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явились (окрім представника Кабінету Міністрів України).

Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за їх відсутності.

Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Надаючи правову оцінку наявності підстав для повернення позовної заяви, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 21 КАС України встановлено, що позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою.

Відповідно до частини шостої статті 21 КАС України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із частиною першою статті 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Наведені процесуальні норми спрямовані на забезпечення процесуальної економії, ефективності судового розгляду та єдності судової практики, що можливе лише за умови, коли заявлені вимоги випливають з одних і тих самих правовідносин або підтверджуються спільною доказовою базою.

Разом з тим, як правильно встановив суд першої інстанції, заявлені позивачем вимоги не є взаємопов`язаними, оскільки виникають із різних фактичних обставин та обґрунтовуються різними доказами, що унеможливлює їх розгляд у межах одного судового провадження.

Крім того, правовий аналіз позовної заяви свідчить, що позивачем об`єднано вимоги, які підлягають розгляду в порядку різних видів судочинства.

Так, відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється виключно на публічно-правові спори, зокрема щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Водночас, відповідно до частини другої статті 19 КАС України адміністративні суди не розглядають справи, які підлягають вирішенню в порядку кримінального судочинства.

Зі змісту позовної заяви слідує, що позивач, серед іншого, просить суд порушити кримінальні справи, притягнути посадових осіб до кримінальної відповідальності, а також ініціювати проведення розслідування, що за своєю правовою природою належить до предмета регулювання кримінального процесуального законодавства.

Згідно зі статтями 1, 2 Кримінального процесуального кодексу України порядок кримінального провадження визначається виключно нормами КПК України, а завданням такого провадження є, зокрема, забезпечення належного розслідування кримінальних правопорушень та притягнення винних осіб до відповідальності.

Отже, заявлені позивачем вимоги в цій частині не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Фактично, звертаючись до суду із даним позовом, позивач намагався об`єднати в одному провадженні вимоги різного характеру та правової природи, що суперечить положенням статей 21, 172 КАС України.

Посилання апелянта на те, що всі заявлені ним вимоги пов`язані із порушенням його конституційних прав, не спростовують висновку суду першої інстанції про порушення правил об`єднання позовних вимог. Сам по собі загальний характер посилань на статті Конституції України не свідчить про єдність предмета спору, підстав заявлення вимог чи належність усіх заявлених вимог до одного виду судочинства. Вирішальним у цьому випадку є не загальна оцінка позивачем свого становища як такого, що пов`язане з порушенням прав, а правова природа кожної окремої вимоги, її предмет, підстава та спосіб судового захисту.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції мав самостійно визначити належну юрисдикцію щодо кожної із заявлених вимог та вирішити питання про їх подальший розгляд, колегія суддів відхиляє. Процесуальний закон не покладає на суд обов`язку самостійно переформульовувати позовні вимоги, роз`єднувати їх на власний розсуд чи звертатися замість позивача до іншого виду судочинства. Натомість у разі порушення правил об`єднання позовних вимог Кодекс адміністративного судочинства України прямо передбачає наслідок у вигляді повернення позовної заяви.

Відповідно до пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява підлягає поверненню, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що повернення позовної заяви не є порушенням права особи на доступ до суду, оскільки має на меті впорядкування процесуальних правовідносин та забезпечення належної організації судового розгляду.

При цьому повернення позовної заяви у зв`язку з порушенням правил об`єднання позовних вимог не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду після належного оформлення та розмежування вимог відповідно до їх предмета та виду судочинства. Отже, оскаржувана ухвала не перешкоджає реалізації права на судовий захист, а лише зумовлює необхідність дотримання встановленого законом процесуального порядку звернення до суду.

Правовий висновок щодо необхідності повернення позовних заяв у випадку порушення правил об`єднання позовних вимог викладено Верховним Судом у постановах від 05 березня 2019 року у справі № 917/1377/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 922/2225/18, від 14 серпня 2018 року у справі № 910/3569/18.

Посилання апелянта на відсутність у нього спеціальних юридичних знань, неможливість самостійно належно оформити позов та необхідність призначення йому адвоката не впливають на правильність висновків суду першої інстанції. Обставини, пов`язані з особистим сприйняттям позивачем способу захисту своїх прав, не звільняють його від обов`язку дотримуватись вимог процесуального закону щодо форми, змісту позовної заяви та правил об`єднання позовних вимог.

Оскільки суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

Судді: Василенко Я.М.

Штульман І.В.

Повний текст постанови виготовлено 08.04.2026.