Рішення від 07 квітня 2026 р. у справі №520/1730/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м.Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

08.04.2026 справа №520/1730/26

Харківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Лариси Мар`єнко, розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін у судове засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, спонукання до призначення пенсії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії від 01.12.2025 номер справи 084850004975;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 25.11.2025 та зарахувати до страхового стажу період роботи з 08.06.1992 по 20.07.2000 та період строкової військової служби з 11.11.1981 по 13.10.1983.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 01.12.2025 №084850004975 йому відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з незарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 08.06.1992 по 20.07.2000 та періоду строкової військової служби з 11.11.1981 по 13.10.1983. Вважаючи таке рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає сксуванню як незаконне, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 30.01.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін у судове засідання.

Представник відповідача надіслав суду відзив на позовну заяву, в якому не погодився з доводами позовної заяви, посилаючись на те, що рішенням від 01.12.2025 №084850004975 позивачу правомірно відмовлено у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу, оскільки до нього не зараховано період роботи з 08.06.1992 по 20.07.2000 через невідповідність назв підприємства у трудовій книжці та на печатці при звільненні, період виплати матеріальної допомоги по безробіттю з 13.06.2003 по 09.12.2003, а також період строкової військової служби з 11.11.1981 по 13.10.1983 через розбіжність дати народження у військовому квитку та паспорті і неправильне зазначення підстави видачі довідки.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст.229 КАС України.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся через портал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою від 25.11.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV.

Заяву заявника розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області та рішенням від 01.12.2025 року №084850004975 заявнику відмовлено у призначенні пенсії за віком.

Зазначено, що необхідний страховий стаж для призначення пенсії становить не менше 30 років, тоді як страховий стаж заявника становить 27 років 0 місяців 28 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано період роботи з 08.06.1992 по 20.07.2000 згідно з дублікатом трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.10.1986, оскільки назва організації при прийнятті на роботу не відповідає назві організації на печатці при звільненні та відсутня інформація про реорганізацію або перейменування підприємства. Також не зараховано період виплати матеріальної допомоги по безробіттю з 13.06.2003 по 09.12.2003, оскільки такий період не передбачено законодавством для зарахування до страхового стажу. Крім того, до страхового стажу не зараховано період строкової військової служби з 11.11.1981 по 13.10.1983 згідно з військовим квитком серії НОМЕР_2 від 20.10.1981 у зв`язку з тим, що на титульній сторінці військового квитка зазначено дату народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , що не відповідає даті народження у паспорті заявника ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також у довідці від 24.09.2025 року №1/175/25 невірно зазначено підставу її видачі.

Згідно з військовим квитком серії НОМЕР_2 , виданим 20.10.1981 року ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 проходив строкову військову службу в період з 11.11.1981 по 13.10.1983 року. Для підтвердження зазначеного періоду також подано довідку від 24.09.2025 року №1/175/25, видану ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 , позивач 08.06.1992 року прийнятий на роботу на Птахофабрику "Комсомольська" (наказ №21-к від 10.06.1992), 20.07.2000 звільнений з роботи за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України (наказ №19-к від 20.07.2000).

Вважаючи рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком безпідставним, протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон України №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон України №1058-IV).

Відповідно до статті 2 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" за цим Законом призначаються: трудові пенсії, за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Частиною 1 ст.26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

За змістом ст.27 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" розмір пенсії за віком визначається залежно від середньомісячного заробітку та коефіцієнту страхового стажу, тобто параметрів, арифметичне значення яких обчислюється за нормами ст.ст.24, 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Так, у розумінні ч.1 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Отже, з 01.01.2004 обов`язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об`єктом загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною ч.2 ст.24 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною 3 ст.56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" окреслювались спеціальні випадки включення до стажу роботи періодів іншої діяльності громадянина.

Статтею 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Правила ведення трудових книжок найманих працівників деталізовані нормами постанови КМУ від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637; далі за текстом - Порядок №637), Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №5, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110 (далі за текстом - Інструкція №110).

Так, за приписами пункту 1.1 Інструкції №110 трудова книжка основним документом про трудову діяльність працівника.

Аналогічна норма міститься у пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників".

Пунктом 1.2 Інструкції №110 про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (надалі також - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

При цьому, як вже зазначалося судом, основним документом про трудову діяльність працівника є трудова книжка.

З аналізу наведених норм права слідує, що лише відсутність трудової книжки, відсутність записів у трудовій книжці, явна та очевидна неповнота або суперечливість наявних записів у трудовій книжці зумовлюють виникнення необхідності у встановленні трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами чи на підставі показань свідків

При цьому, записи у трудовій книжці мають пріоритет перед відомостями інших документів про періоди та предмет роботи, а тому необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу виникає лише у випадку відсутності записів достатнього змісту у самій трудовій книжці.

Суд вважає, що відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено. насамперед, на роботодавця. Трудова книжка оформлюється при першому прийнятті особи на роботу та при подальшому працевлаштуванні на інше місце роботи обміну не підлягає.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.

Пунктом 3 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У даному конкретному випадку відмова відповідача у призначенні пенсії за віком заявнику обґрунтована відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки до страхового стажу суб`єктом владних повноважень - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області не враховано період роботи позивача згідно з дублікатом трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.10.1986, з 08.06.1992 по 20.07.2000 року, оскільки назва організації при прийнятті на роботу не відповідає назві організації на печатці при звільненні та відсутня інформація про реорганізацію або перейменування підприємства, а також період строкової військової служби з 11.11.1981 по 13.10.1983 року згідно з військовим квитком серії НОМЕР_2 та довідкою від 24.09.2025 №1/175/25 у зв`язку з розбіжністю у даті народження у військовому квитку та паспорті заявника і невірним зазначенням підстави видачі довідки.

Розглядаючи справу по суті, суд зауважує, що управлінські волевиявлення терорганів системи ПФУ з приводу пенсійного забезпечення громадян за загальним правилом повинні відповідати вимогами ч.2 ст.2 КАС України, зокрема, критерію обґрунтованості (п.3 ч.2 ст.2), критерію безсторонності (неупередженості) п.4 ч.2 ст.2), критерію добросовісності (п.5 ч.2 ст.2), критерію розсудливості (п.6 ч.2 ст.2).

Згідно з ч.1 ст.44 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" призначення пенсії здійснюється, зокрема, за зверненням особи.

Відносини з приводу правил та процедур звернення громадян за призначенням пенсії конкретизовані приписами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 у редакції постанови Правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1; далі за текстом - Порядок №22-1), п.п.1.1 Розділу І якого визначено форму звернення зацікавленої особи, а нормами Розділу ІІ визначено обсяг матеріалів звернення зацікавленої особи.

У даному конкретному випадку у межах спірних правовідносин саме такий стан виконання суб`єктом владних повноважень власних процесуальних обов`язків не має жодного юридичного значення, позаяк згідно з ч.3 ст.44 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Аналогічні вимоги до реалізації владної управлінської функції суб`єкта владних повноважень з приводу вчинення управлінських волевиявлень стосовно призначення громадянам пенсій сформульовані як у п.1.8 Розділу І Порядку №22-1 (де указано, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія), так і у п.4.2 Розділу IV Порядку №22-1 (де указано, що працівник пенсійного органу повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.

Також аналогічні вимоги до функціонування пенсійних органів сформульовані у п.п.2 п. 6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 за №28-2, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за №40/26485) де указано, що Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.

З наведеного слідує, що законодавець одночасно як наділив тероргани системи ПФУ правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, так і обтяжив обов`язком витребування недостатніх відомостей і документів.

Суд вважає, що таке тлумачення змісту обов`язку суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах є цілком релевантним правовим висновкам постанови Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 та постанови Верховного Суду від 08.02.2021 у справі №487/68/17.

Як встановлено судом, у трудовій книжці заявника серії НОМЕР_1 щодо спірного періоду містяться записи про роботу позивача, зокрема про прийняття 08.06.1992 року на роботу на Птахофабрику "Комсомольська" на підставі наказу №21-к від 10.06.1992 року, та про звільнення 20.07.2000 року за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України відповідно до наказу №19-к від 20.07.2000 року. Записи щодо зазначеного періоду містять посилання на відповідні накази та не містять виправлень чи неточностей.

Посилання відповідача на невідповідність назви організації при прийнятті на роботу назві організації на печатці при звільненні та відсутність інформації про реорганізацію або перейменування підприємства не може бути підставою для незарахування відповідного періоду трудової діяльності до страхового стажу, оскільки зазначені обставини не спростовують відомості трудової книжки щодо факту роботи позивача та не свідчать про відсутність трудових відносин у спірний період.

Так, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Разом з тим, трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 містить записи про прийняття його на роботу 08.06.1992 року на Птахофабрику "Комсомольська" та звільнення 20.07.2000 року за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України із посиланням на відповідні накази, що підтверджує факт роботи позивача у зазначений період та є належним доказом його трудової діяльності.

Суд зауважує, сам по собі виявлений суб`єктом владних повноважень окреслений вище недолік в оформленні окремого запису трудової книжки не зумовлює недійсності трудової книжки, не призводить до суттєвого чи істотного впливу на зміст відомостей про трудову діяльність позивача, бо копія трудової книжки заявника містить чіткі, послідовні та змістовні записи про період роботи позивача у зазначений період часу, що є належним доказом роботи позивача.

За даних обставин, пенсійний орган фактично переклав юридичну відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки щодо відомостей про період роботи на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), а тому зазначене управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень не може бути кваліфіковано у якості обґрунтованого, добросовісного та розсудливого.

Таким чином, суд приходить до висноку, що відповідачем - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області не доведено правомірності прийнятого рішення щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача спірного періоду роботи з 08.06.1992 по 20.07.2000 року, а також періоду строкової військової служби з 11.11.1981 року по 13.10.1983 року, що, у свою чергу, стало підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії за віком.

Розглядаючи справу, суд зауважує, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного публічного обов`язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019 по справі №826/1647/16, де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

У межах даного спору суд вважає за можливе керуватись правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21, де указано, що: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Тому, перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши їх у сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах відповідачем - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області було вчинено управлінську функцію у формі рішення про відмову у призначенні пенсії заявнику, проте під час розгляду справи суб`єктом владних повноважень не надано належних та допустимих доказів відповідності закону оскарженого рішення в частині відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 з 08.06.1992 по 20.07.2000 року, а також періоду строкової військової служби з 11.11.1981 по 13.10.1983 року.

У пункті 75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18) міститься правовий висновок, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності ("виправдання") свого рішення.

Суд вважає, що оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень не відповідає вимогам умотивованості, а тому порушує інтерес заявника до юридичної визначеності як невід`ємної складової запровадженого ст.8 Конституції України верховенства права.

З цих підстав оскаржене рішення суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області підлягає скасуванню, а на відповідача належить покласти обов`язок повторно розглянути по суті заяву позивача про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Витрати зі сплати судового збору підлягають розподілу відповідно до частини 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст.14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд.5, Держпром, під.3, пов.2, м.Харків, 61700, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 01.12.2025 року №084850004975 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) від 25.11.2025 року про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд.5, Держпром, під.3, пов.2, м.Харків, 61700, код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 532 (п`ятсот тридцять дві) гривні 48 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 з 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан на території України, у зв`язку з бойовими діями на території м. Харків та Харківської області, повний текст рішення складено 08 квітня 2026 року.

Суддя Лариса МАР`ЄНКО