Рішення від 07 квітня 2026 р. у справі №380/1900/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2026 рокусправа № 380/1900/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) із вимогами:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з підстав, передбачених абз. 2 пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із наявністю інвалідності ІІІ групи;

- зобов`язати уповноважених осіб військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з підстав, передбачених абз. 2 пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із наявністю інвалідності ІІІ групи;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зі списків особового складу військової частини, та направити його особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_2 для постановки на військовий облік.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 11.03.2022, ОСОБА_1 , був призваний у Збройні Сили України ІНФОРМАЦІЯ_3 . Солдат ОСОБА_1 , проходив службу на посаді стрільця помічника гранатометника стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_3 . 30.07.2025 Військова частина НОМЕР_3 ліквідована як окрема військова частина. Правонаступником військової частини НОМЕР_3 визначено військову частину НОМЕР_1 , що підтверджується Витягом з Наказу №386ДСК від 29.06.2025. Під час несення служби ОСОБА_1 отримав захворювання, які спричинили значне погіршення стану здоров`я, що призвело в подальшому до отримання ІІІ групи інвалідності. 18.11.2025 ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 із рапортом від 18.11.2025, яким просив клопотання перед вищим командуванням про звільнення його з військової служби відповідно до абз. 2 пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із наявністю інвалідності.

21.01.2026 на адресу ОСОБА_1 надійшла відповідь у вигляді Службової записки №1480/1/3/768 від 12.01.2026 про розгляд рапорту щодо звільнення з військової служби. Так, військовою частиною НОМЕР_1 було надано відмову ОСОБА_1 у звільненні з військової служби. Підставою для відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби з підстав наявності інвалідності стало те, що Військова частина послалася на призупинення військової служби через те, що начебто військовослужбовець самоусунувся від виконання службових обов`язків з 25.11.2023 через самовільне залишення військової частини. Для вирішення питання, уповноваженими особами Військової частини НОМЕР_1 запропоновано ОСОБА_1 подати рапорт через Армія+ на повернення на службу після СЗЧ.

В той же час, позивач вважає посилання представників Військової частини НОМЕР_1 щодо самовільного залишення частини ОСОБА_1 неправдивим через те, що останній отримав від Голови ВЛК Військово-медичного клінічного центру західного регіону полковником ОСОБА_2 довідку від 09.08.2023 №449, з якої вбачається потреба ОСОБА_1 у стаціонарному обстеженні та лікуванні з подальшим переоглядом у КНПЛОР Львівська обласна психіатрична лікарня (Діагноз: рекурентний депресивний розлад, не уточнений. F33.9). Крім цього, станом на сьогоднішній день ОСОБА_1 не пред`явлено жодної підозри (затримання, домашній арешт, тримання під вартою) уповноваженими працівниками ДБР щодо самовільного залишення частини в період дії воєнного стану, у нього відсутній статус особи в кримінальному провадженні.

З огляду на викладене, позивач вважає, що існують підстави для звільнення ОСОБА_1 , з підстав, передбачених абз. 2 пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із наявністю інвалідності ІІІ групи. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 06.02.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі. Розгляд справи здійснюється без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі доказами. Копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано учасникам справи, відповідачу запропоновано у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали подати суду відзив на позовну заяву, в якому вказати про визнання/заперечення позовних вимог.

Відповідач позов не визнав, 23.02.2026 за вх.№14064 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Зазначив, що позивач після лікування та отримання Довідки військово-лікарської комісії №2 від 09.08.2023 зобов`язаний був прибути у пункт тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_3 АДРЕСА_3 для подальшого проходження служби та вирішення його питання про подальше лікування. Однак, солдат ОСОБА_1 не прибув до вказаного місця несення служби та використовував час з 11.08.2023 на власний розсуд. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №02-РС від 14.01.2024 ОСОБА_1 звільнено з займаної посади та Призупинено військову службу у Збройних Силах України з 25.11.2023, оскільки Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, 25.11.2023 внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 62023170020002975 від 25.11.2023 за ознаками кримінального правопорушення відповідно до ч. 5 ст. 407 КК України (самовільне залишення військової частини або місця служби). Таким чином, позивач є військовослужбовцем, якому військова служба призупинена відповідно до статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та останній не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань. Оскільки, з 14.01.2024 (день призупинення військової служби та виключення позивача зі списків військової частини НОМЕР_3 ) позивач не входить до чисельності збройних сил, тому у Збройних Силах України з 14.01.2024 для позивача відсутній як безпосередній так і прямий начальники за службовим становищем, яким він повинен подавати рапорт про звільнення по команді відповідно до приписів пункту 233 Положення, також відсутній прямий начальник, який має право видавати наказ по особовому складу про його звільнення з військової служби відповідно до вимог статті 225 Положення. Прийняття командиром військової частини рішення про звільнення з військової служби можливо щодо особи, яка перебуває на військовій службі, тобто входить до чисельності Збройних Сил України та зарахована до списків особового складу певної військової частини. Позивач з 14.01.2024 до таких осіб не належить. Звільнення позивача не належить до повноважень командира військової частини НОМЕР_1 , оскільки з 14.01.2024 (день призупинення військової служби та виключення позивача зі списків військової частини НОМЕР_3 ) командир військової частини НОМЕР_1 не є начальником відносно позивача за службовим становищем у розумінні приписів статей 29, 31, 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, який відповідно до приписів пунктів 225, 233 Положення уповноважений розглядати рапорт на звільнення та видавати наказ по особовому складу про звільнення з військової служби

Станом на дату написання рапорту на звільнення, на час його розгляду військовою частиною НОМЕР_1 та на даний час позивач вважається таким, що звільнений з займаної посади та йому призупинено військову службу у Збройних Силах України з 14.01.2024, призупинено виплату грошового забезпечення і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення та виключено його із списків особового складу військової частини НОМЕР_3 . військова частина НОМЕР_1 зауважує, що звільнення військовослужбовців з військової служби, військова служба яких була призупинена, можливе до відновлення військової служби лише за наслідками набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Інші підстави звільнення з військової служби до таких осіб можуть бути застосовані за наслідками розгляду відповідного рапорту на звільнення з військової служби, лише після продовження військової служби на підставі наказу командира військової частини по особовому складу у зв`язку з набранням законної сили виправдувальним вироком, закриттям кримінального провадження. Просить у задоволенні позову відмовити.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. З огляду на ці обставини суд на підставі частини п`ятої статті 262 КАС України розглянув справу в порядку письмового провадження (без проведення судового засідання, за наявними матеріалами) в межах строку, визначеного статтею 258 КАС України.

Суд з`ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:

11.03.2022 ОСОБА_1 був призваний у Збройні Сили України ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ОСОБА_1 , проходив службу на посаді стрільця помічника гранатометника стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_3 .

30.07.2025 Військова частина НОМЕР_3 ліквідована як окрема військова частина. Правонаступником військової частини НОМЕР_3 визначено військову частину НОМЕР_1 , що підтверджується Витягом з Наказу №386ДСК від 29.06.2025.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) №241 від 25.08.2023 позивач вважається таким, що вибув як самовільно залишив військову частину , знято зі всіх видів забезпечення з 11.08.2023.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №02-РС від 14.01.2024 ОСОБА_1 звільнено з займаної посади та призупинено військову службу у Збройних Силах України з 25.11.2023 , оскільки Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, 25.11.2023 внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 62023170020002975 від 25.11.2023 за ознаками кримінального правопорушення відповідно до ч. 5 ст. 407 КК України (самовільне залишення військової частини або місця служби).

Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 03.11.2025 №10471/25/3889/В, комісією ЕКО ПФО зазначено в обґрунтування рішення за результатами оцінювання позивача: «На час проведення оцінювання повсякденного функціонування по патології зі сторони нервової системи, що обмежує життєдіяльність помірного ступеня, згідно постанови КМУ №1338 від 15.11.2024, встановлено третю групу інвалідності: Захворювання, ТАК, пов`язане з проходженням військової служби». Дата встановлення інвалідності ІІІ групи– 27.10.2025.

18.11.2025 ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 із рапортом від 18.11.2025, яким просив клопотання перед вищим командуванням про звільнення його з військової служби відповідно до абз. 2 пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із наявністю інвалідності.

Даний рапорт було направлено засобами поштового зв`язку на офіційну адресу військової частини, що підтверджується описом вкладення до листа з трек-номером 8111000069804 та квитанціями. Однак рапорт не був одержаний військовою частиною НОМЕР_1 та був повернутий Відправнику у зв`язку з закінченням встановленого терміну зберігання.

Після повернення рапорту від 18.11.2025, адвокатом Шашликовим Д.Г. було направлено на адресу Міністерства оборони України скаргу про бездіяльність посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 (Вих. №1397 від 16.12.2025) із проханням додатково надати належні поштові реквізити частини.

ОСОБА_1 17.12.2025 повторно звернувся до військової частини НОМЕР_1 із тим же рапортом від 18.11.2025, яким просив командира частини клопотати перед вищим командуванням про звільнення його з військової служби відповідно до абз. 2 пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із наявністю інвалідності.

21.01.2026 на адресу ОСОБА_1 надійшла відповідь у вигляді Службової записки №1480/1/3/768 від 12.01.2026 про розгляд рапорту щодо звільнення з військової служби. Військовою частиною НОМЕР_1 було надано відмову ОСОБА_1 у звільненні з військової служби. Підставою для відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби з підстав наявності інвалідності стало те, що Військова частина послалася на призупинення військової служби через те, що начебто військовослужбовець самоусунувся від виконання службових обов`язків з 25.11.2023 через самовільне залишення військової частини. Для вирішення питання, уповноваженими особами Військової частини НОМЕР_1 запропоновано ОСОБА_1 подати рапорт через Армія+ на повернення на службу після СЗЧ.

Вважаючи протиправними військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

При вирішенні спору, суд виходить з такого.

Згідно з частиною другою статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина перша статті 2 Закону №2232-XII).

Згідно частини 7 статті 26 Закону України від 25.03.92 №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 (далі - Положення) військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Згідно абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII (в редакції на час виникнення спірних відносин), військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153) передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

- підстави звільнення з військової служби;

- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Військовий рапорт - це документ, за допомогою якого військовослужбовець може звернутися до командування щодо тих чи інших питань.

При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України. Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.

Таким чином, отримавши рапорт, посадові особи військової частини зобов`язані його розглянути на надати мотивовану відповідь стосовно викладених у рапорті питань.

Як встановлено судом із матеріалів справи, ОСОБА_1 виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт 17.12.2025 щодо звільнення його з військової служби відповідно до абз. 2 пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю інвалідності.

Відповідно до службової записки №1480/1/3/768 від 12.01.2026 про розгляд рапорту щодо звільнення з військової служби, Військовою частиною НОМЕР_1 було надано відмову ОСОБА_1 у звільненні з військової служби. Підставою для відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби з підстав наявності інвалідності стало те, що Військова частина послалася на призупинення військової служби через те, що начебто військовослужбовець самоусунувся від виконання службових обов`язків з 25.11.2023 через самовільне залишення військової частини. Для вирішення питання, уповноваженими особами Військової частини НОМЕР_1 запропоновано ОСОБА_1 подати рапорт через Армія+ на повернення на службу після СЗЧ.

Судом встановлено, що позивач після лікування та отримання довідки військово-лікарської комісії №2 від 09.08.2023 зобов`язаний був прибути у пункт тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_3 АДРЕСА_3 для подальшого проходження служби та вирішення його питання про подальше лікування.

Однак, ОСОБА_1 не прибув до вказаного місця несення служби.

За наслідками не прибуття до військової частини була подана доповідь по факту самовільного неповернення з лікувального закладу у військову частину НОМЕР_3 солдата ОСОБА_1 в с. Першотравневе, Ізюмський район, Харківська область. Після цього матеріали службового розслідування по факту самовільного залишення місця служби та про наявність ознак кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст. 407 КК України скеровано до Державного Бюро Розслідувань у м. Полтаві. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №02-РС від 14 січня 2024 року ОСОБА_1 звільнено з займаної посади та призупинено військову службу у Збройних Силах України з 25.11.2023, оскільки Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, 25.11.2023 року внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 62023170020002975 від 25.11.2023 за ознаками кримінального правопорушення відповідно до ч. 5 ст. 407 КК України (самовільне залишення військової частини або місця служби).

Відповідно до пункту 144-2 Розділу IV «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України.

Військова служба позивачу на сьогоднішній день не поновлена.

Таким чином, позивач є військовослужбовцем, якому військова служба призупинена відповідно до статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та останній не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

З 14.01.2024 по даний час позивач є військовослужбовцем, якому військова служба призупинена відповідно до статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та останній звільнений із займаної посади та виключений зі списків військової частини НОМЕР_3 та не входять з цієї дати до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Статтями 29, 31 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України також передбачено, що за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців.

Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником. Відповідно до статті 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України за своїми військовими званнями начальниками є: військовослужбовці сержантського і старшинського складу - для військовослужбовців рядового складу однієї з ними військової частини; військовослужбовці молодшого офіцерського складу - для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними військової частини та військовослужбовців рядового складу; майори, капітани 3 рангу, підполковники, капітани 2 рангу - для військовослужбовців рядового, молодшого і старшого сержантського і старшинського складу; полковники, капітани 1 рангу, бригадні генерали, коммодори, генерал-майори, контр-адмірали, генерал- лейтенанти, віце-адмірали - для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу та молодшого офіцерського складу.

Відповідно до вимог підпункту 2 пункту 225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 1012.2008 №1153/2008, , звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

З системного аналізу пункту 225 Положення слід виснувати, що право приймати накази по особовому складу про звільнення зі служби військовослужбовців належить командирам бригад (полків, кораблів 1 рангу) і вищим керівника залежно від військового звання військовослужбовця, який звільняється.

Командир військової частини НОМЕР_1 (командир бригади) відповідно до вимог підпункту 2 пункту 225 Положенням має повноваження видавати накази по особовому складу про звільнення зі служби військовослужбовців у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами. Водночас такі повноваження командира військової частини НОМЕР_1 поширюються лише на військовослужбовців у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) відносно яких командир військової частини НОМЕР_1 у розумінні Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України є прямим начальником за службовим становищем.

Пункт 233 Положення передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Водночас, з 14.01.2024 (день призупинення військової служби та виключення позивача зі списків військової частини НОМЕР_3 ) позивач не входить до чисельності збройних сил, тому у Збройних Силах України з 14.01.2024 для позивача відсутній як безпосередній так і прямий начальники за службовим становищем, яким він повинен подавати рапорт про звільнення по команді відповідно до приписів пункту 233 Положення, також відсутній прямий начальник, який має право видавати наказ по особовому складу про його звільнення з військової служби відповідно до вимог статті 225 Положення.

Викладене свідчить про те, що військовослужбовці, яким призупинена військова служба, не можуть бути звільненні з військової служби на загальних підставах до моменту відновлення їх на військовій службі – включення їх до відповідної військової частини та зарахування до чисельності Збройних Сил України.

Лише після цього, у таких осіб, з`явиться як безпосередній так і прямі начальники за службовим становищем у розумінні приписів статей 29, 31, 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, які відповідно до приписів пунктів 225, 233 Положення уповноважені розглядати рапорт на звільнення та видавати наказ по особовому складу про звільнення з військової служби.

Отже, прийняття командиром військової частини рішення про звільнення з військової служби можливо щодо особи, яка перебуває на військовій службі, тобто входить до чисельності Збройних Сил України та зарахована до списків особового складу певної військової частини.

Позивач з 14.01.2024 до таких осіб не належить.

Таким чином, звільнення позивача не належить до повноважень командира військової частини НОМЕР_1 , оскільки з 14.01.2024 (день призупинення військової служби та виключення позивача зі списків військової частини НОМЕР_3 ) командир військової частини НОМЕР_1 не є начальником відносно позивача за службовим становищем у розумінні приписів статей 29, 31, 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, який відповідно до приписів пунктів 225, 233 Положення уповноважений розглядати рапорт на звільнення та видавати наказ по особовому складу про звільнення з військової служби.

При цьому, суд зауважує, що доказів поновлення позивача на військовій служби чи доказів скасування наказу від 14.102.2024 №14, яким позивачу призупинено військову службу позивачем не подано.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону №2232-ХІІ військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п`ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту «г» частини другої, пункту «г» частини третьої, підпункту «д» пункту 1, підпункту «в» пункту 2 частини четвертої, підпунктів «е» пунктів 1 і 2, підпункту «в» пункту 3 частини п`ятої та підпункту «е» пункту 1, підпункту «д» пункту 2, підпункту «в» пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, призначено кримінальне покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.

У матеріалах справи відсутні докази відновлення військової служби позивачу відповідним наказом по особовому складу, у свою чергу представник позивача долучає докази до справи, які підтверджують, що досудове розслідування кримінального провадження за фактом відсутності позивача на службі триває.

Таким чином, станом на дату написання рапорту на звільнення, на час його розгляду військовою частиною НОМЕР_1 та на даний час позивач вважається таким, що звільнений з займаної посади та йому призупинено військову службу у Збройних Силах України з 14.01.2024, призупинено виплату грошового забезпечення і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення та виключено його із списків особового складу військової частини НОМЕР_3 .

З урахуванням заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що протиправні дії відповідача у спірних правовідносинах відсутні.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналіз вказаної правової норми свідчить про те, що відповідач повинен доводити правомірність свого рішення, дій чи бездіяльності. Водночас, позивач не позбавлений обов`язку довести ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги. Тобто, обов`язок доказування в адміністративному процесі не покладено виключно на суб`єкта владних повноважень, а розподілений в залежності від вимог та заперечень.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач, всупереч вимогам статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

За наведеного, у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

в и р і ш и в :

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Сподарик Наталія Іванівна