Рішення від 06 квітня 2026 р. у справі №380/435/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2026 рокусправа № 380/435/26

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправними дії та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 31.10.2025 №134550034 360 щодо відмови у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.10.2025 р., зарахувати до страхового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до ст.12 Закону України “Про пенсійне забезпечення” і ч. 1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” за період здійснення підприємницької діяльності з 16.11.1999 по 30.09.2010 та прийняти рішення щодо призначення пенсії.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що 24.10.2025, після досягнення встановленого законом пенсійного віку, вона звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно з діючим принципом екстериторіальності, розгляд її заяви та поданого пакета документів здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. За результатами розгляду Відповідач прийняв рішення від 31.10.2025 № 134550034360, яким відмовив у призначенні пенсійних виплат, мотивуючи це відсутністю у Позивача необхідного страхового стажу роботи (32 роки). Позивач не погоджується з таким рішенням, наголошуючи, що пенсійний орган протиправно, безпідставно та всупереч нормам чинного законодавства не зарахував до її страхового стажу значний період здійснення нею підприємницької діяльності (ФОП) з 16.11.1999 по 30.09.2010.

Позивач акцентує увагу суду на тому, що у спірний період вона офіційно перебувала на спрощеній системі оподаткування, сумлінно та в повному обсязі сплачувала фіксований, а згодом — єдиний податок. На підтвердження цих фактів нею надані всі необхідні та належні документи, зокрема: довідки податкових органів, свідоцтво про державну реєстрацію, відповідні патенти та звіти платника єдиного податку з відмітками про прийняття. Відтак, посилаючись на прямі норми пенсійного законодавства (зокрема, пункт 3-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058-IV та Порядок підтвердження наявного стажу роботи), Позивач стверджує, що має право на врахування цього періоду до її загального страхового стажу. Дії Відповідача Позивач вважає проявом неприпустимого надмірного формалізму, який призвів до незаконного позбавлення її права на належне пенсійне забезпечення.

Ухвалою від 12.01.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, за наявними у ній матеріалами.

Вказаною ухвалою суд також встановив Відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня її вручення для подання обґрунтованого відзиву на позовну заяву.

Як підтверджується матеріалами справи, а саме довідкою про доставку електронного документа, копію ухвали про відкриття провадження у справі Відповідач отримав у свій офіційний електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» 13.01.2026. Таким чином, суд вжив усіх належних заходів для інформування суб`єкта владних повноважень про розгляд справи.

Незважаючи на належне повідомлення, у встановлений судом процесуальний строк Відповідач не скористався своїм правом та не надав суду відзиву на позовну заяву чи будь-яких письмових пояснень щодо суті заявлених Позивачем вимог.

Відповідно до приписів частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (Позивач), ІНФОРМАЦІЯ_1 , 24.10.2025, тобто після досягнення нею встановленого законом 60-річного пенсійного віку, реалізуючи своє право на соціальний захист, звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із відповідною заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Разом із вказаною заявою Позивачем подано вичерпний пакет документів, необхідних для підтвердження набутого нею страхового стажу за весь період трудової та підприємницької діяльності.

Відповідно до приписів Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (із змінами та доповненнями), розгляд пенсійних заяв здійснюється за принципом екстериторіальності.

На підставі цього принципу структурним підрозділом, уповноваженим на опрацювання заяви Позивача та прийняття відповідного рішення, автоматично визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Відповідач).

За наслідками всебічного розгляду поданих Позивачем документів, Відповідач прийняв рішення від 31.10.2025 за № 134550034360, яким відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Мотивуючи своє рішення, відповідач послався на те, що відповідно до вимог статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для осіб, які досягли 60-річного віку у 2025 році, обов`язковою умовою для призначення пенсії є наявність страхового стажу не менше 32 років.

Водночас, за розрахунками Відповідача, загальний страховий стаж Позивача склав лише 30 років 06 місяців 18 днів.

Констатувавши нестачу необхідного страхового стажу, пенсійний орган дійшов висновку про відсутність у Позивача права на пенсійне забезпечення.

Досліджуючи розрахунок страхового стажу (Форма РС-право), який є невід`ємним додатком та фактичною підставою для прийняття оскаржуваного рішення, суд встановив, що пенсійний орган протиправно та безпідставно не зарахував до загального страхового стажу Позивача тривалий безперервний період здійснення нею підприємницької діяльності з 16.11.1999 по 30.09.2010.

Суд звертає увагу на непослідовність та вибірковість дій Відповідача: із вказаного більш ніж десятирічного періоду пенсійний орган зарахував лише окремі, хаотично вирвані з контексту короткі проміжки (зокрема, з 01.12.1999 по 31.12.1999, з 01.03.2000 по 31.03.2000, з 01.06.2000 по 30.06.2000), повністю проігнорувавши та виключивши з розрахунку решту багаторічного періоду підприємницької діяльності особи.

Не погоджуючись із винесеним Відповідачем рішенням від 31.10.2025 за №134550034360, вважаючи його необґрунтованим, Позивач звернулася за захистом та відновленням своїх порушених прав до суду з позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Цей принцип встановлює межі дискреції суб`єкта владних повноважень, виключаючи можливість свавільного звуження прав громадян або довільного тлумачення нормативних актів на шкоду особі.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право є базовим і гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням.

До 01 січня 2004 року (до набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування») основні положення щодо пенсійного забезпечення визначалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі — Закон № 1788-XII).

Відповідно до статті 56 Закону № 1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, починаючи з 01.01.2004, регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі — Закон № 1058-IV).

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Оскільки Позивач звернулася за призначенням пенсії у жовтні 2025 року, для виникнення права на пенсію за віком їй необхідно мати щонайменше 32 роки страхового стажу.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж — це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

При цьому суд звертає особливу увагу на приписи частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV, якими встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом (тобто до 01.01.2004), зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Тобто, законодавець фактично прирівняв поняття «трудовий стаж», що був набутий до 2004 року, до поняття «страховий стаж», за умови підтвердження його належними документами.

Особливості зарахування до страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності фізичними особами-підприємцями чітко врегульовані законодавцем у Прикінцевих положеннях Закону № 1058-IV.

Зокрема, відповідно до пункту 3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:

з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності;

з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Аналогічні норми містить і Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі — Порядок № 637).

Пункт 4 цього Порядку встановлює, що періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.

Відповідно до статті 2 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 № 727/98 (який діяв у спірний час), суб`єкт малого підприємництва - фізична особа сплачував єдиний податок щомісяця. При цьому цією ж статтею встановлено механізм розподілу цих коштів: відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховували суми єдиного податку у чітко визначених пропорціях, де 42 відсотки від суми єдиного податку автоматично спрямовувалися безпосередньо до Пенсійного фонду України.

Аналогічний алгоритм був закріплений і щодо фіксованого податку. Відповідно до статті 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 № 13-92, доходи від здійснення підприємницької діяльності обкладалися фіксованим податком, і 10 відсотків від суми цього податку спрямовувалися до Пенсійного фонду України.

Отже, виходячи з аналізу вказаних вище нормативно-правових актів, сплата фізичною особою-підприємцем єдиного або фіксованого податку у спірний період апріорі означала виконання нею обов`язку щодо сплати внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Законодавством не вимагалося від підприємця-спрощенця здійснення додаткових окремих платежів до Пенсійного фонду, оскільки держава самостійно здійснювала розщеплення податку та направлення відповідної його частки на пенсійне страхування особи.

Суд детально, всебічно та об`єктивно дослідив наявні у матеріалах справи письмові докази, які надані Позивачем на беззаперечне підтвердження факту здійснення нею безперервної підприємницької діяльності та сплати відповідних податків у спірний період (з 16.11.1999 по 30.09.2010).

Судом встановлено, що Позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець ще 22.02.1995, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В00 № 429991.

На підтвердження виконання своїх податкових зобов`язань під час здійснення вказаної підприємницької діяльності Позивачем надано суду документи компетентного державного органу — довідки Головного управління ДПС у Львівській області від 09.06.2025 № 4713/АП/13-01-52-03 та від 24.08.2025 № 5932/АП/13-01-52-03.

Суд акцентує увагу на тому, що ці довідки є документами, які формуються на підставі даних інформаційних систем та архівних баз державної податкової служби, а тому мають високий ступінь доказової сили.

Згідно з даними цих довідок, Позивач (ФОП ОСОБА_1 ) постійно перебувала на податковому обліку та систематично сплачувала податки. У вказаних документах чітко деталізовано помісячну та порічну сплату фіксованого податку на доходи фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю та єдиного податку за тривалий період з 1998 року по 2024 рік включно.

Також Позивач надала копію Патенту про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян серії ПАД № 805878, а також копії квартальних та річних звітів суб`єкта малого підприємництва — фізичної особи платника єдиного податку.

Суд звертає увагу на те, що на цих звітах наявні відмітки органу державної податкової служби про їх прийняття без зауважень.

Суд наголошує, що в контексті положень Закону № 1058-IV та Порядку № 637, для зарахування до страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування до 30 червня 2000 року включно, достатньо самого лише факту надання довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності та документального підтвердження перебування на такій спрощеній (чи фіксованій) системі оподаткування.

Що ж стосується періоду діяльності з 1 липня 2000 року, то законодавцем визначена єдина обов`язкова умова для такого зарахування — це факт сплати страхових внесків (в тому числі у складі єдиного чи фіксованого податку), причому незалежно від їх конкретного математичного розміру.

Як уже зазначалося судом, відповідно до законодавства, яке регулювало ці питання у спірний проміжок часу (Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва» та Декрет КМУ «Про прибутковий податок з громадян»), чітко визначена частина фактично сплаченого підприємцем єдиного або фіксованого податку в обов`язковому, автоматичному порядку перераховувалася органами Державного казначейства безпосередньо на рахунки Пенсійного фонду України. Тобто, сплата особою єдиного чи фіксованого податку де-юре і де-факто вже включала в себе відрахування на її загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Довідки Головного управління ДПС у Львівській області підтверджують безперервну, систематичну сплату Позивачем фіксованого та єдиного податків протягом усього спірного періоду з 16.11.1999 по 30.09.2010.

Обов`язок щодо належного адміністрування, обліку та своєчасного перерахування відповідних часток податку з казначейських рахунків до Пенсійного фонду покладався виключно на компетентні державні органи. Звичайний громадянин (пенсіонер) не може і не повинен нести жодної негативної відповідальності за можливі технічні недоліки, збої у міжвідомчій взаємодії, відсутність електронних реєстрів у ті роки чи неналежний облік коштів всередині самих державних інституцій.

Відмова пенсійного органу зарахувати особі страховий стаж за наявності об`єктивного документального підтвердження сплати нею необхідних податків (зборів) є проявом надмірного формалізму, порушенням принципу "належного урядування" та становить непропорційне, неправомірне втручання держави у захищені майнові права особи, гарантовані статтею 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини (захист "легітимних очікувань").

Надавши комплексну, всебічну та системну оцінку діям Відповідача, суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області під час винесення оскаржуваного рішення діяло необґрунтовано, формально та без належного урахування усіх обставин справи.

Відповідач безпідставно відхилив та проігнорував первинні документи (довідки ДПС, патенти, податкові звіти), які у своїй сукупності та взаємозв`язку повністю, поза розумним сумнівом доводять факт здійснення Позивачем підприємницької діяльності на спрощеній (фіксованій) системі оподаткування та безпосередній факт сплати нею відповідних обов`язкових платежів у період з 16.11.1999 по 30.09.2010.

Безпідставне неврахування Відповідачем вказаного значного періоду (тривалістю понад 10 років) призвело до суттєвого, штучного заниження загального страхового стажу Позивача (з належних їй понад 40 років до хибно визначених 30 років 06 місяців) та, як прямий і безпосередній наслідок, до прийняття незаконного рішення про відмову у призначенні їй пенсії за віком.

Зважаючи на приписи частини другої статті 2 КАС України, яка зобов`язує адміністративний суд перевіряти, чи прийняті рішення суб`єкта владних повноважень обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно, суд констатує, що оскаржуване рішення Відповідача від 31.10.2025 № 134550034360 цим критеріям не відповідає, є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи вищенаведене, обираючи належний, дієвий та ефективний спосіб захисту порушеного права Позивача, суд керується положеннями статті 245 КАС України.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності або дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Національне законодавство чітко покладає виключний обов`язок з обчислення наявного стажу, його оцінки та безпосереднього призначення виплат саме на органи Пенсійного фонду України. Оскільки під час судового розгляду достовірно встановлено факт наявності всіх необхідних правових та документальних підстав для зарахування спірного періоду до страхового стажу Позивача, суд вважає, що просте скасування рішення про відмову не забезпечить повноцінного захисту прав особи, оскільки може призвести до повторної безпідставної відмови.

Тому, суд вважає за необхідне та цілком співмірне застосувати зобов`язальний спосіб захисту: зобов`язати Відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.10.2025, в обов`язковому порядку зарахувати до її страхового стажу період здійснення підприємницької діяльності з 16.11.1999 по 30.09.2010 включно, та, з урахуванням цього нововиявленого (зарахованого) стажу, прийняти рішення про призначення їй пенсії за віком.

Обов`язок вчинити ці дії суд покладає саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, оскільки саме цей територіальний орган фактично розглядав заяву Позивача за принципом екстериторіальності та виніс оскаржуване протиправне рішення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із загального правила, закріпленого у статті 139 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Як документально підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією про сплату від 09.01.2026 за № T5L5-EZY3-6S9E, Позивач під час звернення до суду через підсистему "Електронний суд" сплатила судовий збір у загальному розмірі 1065 (одна тисяча шістдесят п`ять) гривень 00 копійок, який зараховано до спеціального фонду Державного бюджету України.

Зважаючи на повне задоволення позовних вимог, вказана сума сплаченого судового збору підлягає стягненню на користь Позивача за рахунок відповідних бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, про які зазначалося у позовній заяві (орієнтовний розмір 10 000 грн), суд зазначає таке.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Згідно з частиною третьою статті 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Оскільки на момент прийняття рішення позивачем не надано детального розрахунку, актів наданих послуг та доказів їх фактичної оплати, суд на цьому етапі не вирішує питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Водночас позивач не позбавлений права подати відповідні докази та заяву в порядку та строки, визначені частиною третьою статті 143 КАС України (протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду).

Керуючись статтями 2, 6, 9, 12, 19, 72-77, 90, 139, 162, 241-246, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 31.10.2025 № 134550034360 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) від 24.10.2025 р., зарахувати до страхового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до ст.12 Закону України “Про пенсійне забезпечення” і ч. 1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” період здійснення підприємницької діяльності з 16.11.1999 по 30.09.2010 та прийняти рішення щодо призначення пенсії.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1065 (одна тисяча шістдесят п`ять) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 07 квітня 2026 року.

Суддя Коморний О.І.