Рішення від 06 квітня 2026 р. у справі №240/22466/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 року м. Житомир справа № 240/22466/25

категорія 111030300

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області від 05.09.2025 № 0203492406;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області від 05.09.2025 № 0203352406;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області від 05.09.2025 № 0203462406.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 01.04.2022 по 31.03.2023 перебував на спрощеній системі оподаткування - третій групі єдиного податку зі ставкою 2 відсотки доходу відповідно до особливого режиму, запровадженого на період воєнного стану. У цей період діяло призупинення реєстрації платника податку на додану вартість, тому позивач не мав обов`язку нараховувати, сплачувати та подавати звітність з податку на додану вартість. Позивач здійснював роздрібну реалізацію паливно-мастильних матеріалів у споживчій тарі до 20 літрів, що прямо дозволено платникам єдиного податку третьої групи. Законодавство не містить обмежень щодо кількості таких ємностей, які можуть бути реалізовані одному покупцеві в межах одного касового чеку. Податкові повідомлення-рішення від 05.09.2025 № 0203462406, № 0203352406, № 0203492406 позивач вважає протиправними, оскільки вони суперечать нормам Податкового кодексу України щодо особливостей оподаткування у період воєнного стану та не враховують законності перебування на спрощеній системі. Позивач посилається на судову практику Верховного Суду, яка підтверджує відсутність обов`язку сплачувати податок на додану вартість за відсутності рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку.

Ухвалою від 29.09.2025 позовну заяву залишено без руху.

Після усунення недоліків ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 10.10.2025 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).

У відзиві на позовну заяву, поданому до суду 27.10.2025, відповідач зазначив, що ОСОБА_1 у період з 01.04.2022 по 31.03.2023 здійснював роздрібну торгівлю підакцизними товарами - паливно-мастильними матеріалами через паливно-роздавальні колонки автозаправних станцій, що заборонено для застосування спрощеної системи оподаткування відповідно до пп. 9.3 п. 9 підрозділу 8 розділу XX Податкового кодексу України. Відповідач вказав, що така діяльність призвела до заниження податку на додану вартість на суму 926 463 грн, нереєстрації податкових накладних на суму ПДВ 926 462,95 грн та несвоєчасного подання декларацій з податку на додану вартість за окремі періоди. За результатами документальної планової виїзної перевірки, проведеної з 28.07.2025 по 08.08.2025, складено акт від 15.08.2025 № 17762/06-30-24-06/1623210352. На підставі акту прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 05.09.2025 № 0203462406, № 0203352406, № 0203492406. Відповідач вважає, що позовні вимоги необґрунтовані, а оскаржувані рішення прийнято в межах повноважень та у відповідності до чинного законодавства.

Ухвалою від 05.11.2025 позовну заяву залишено без руху.

Після сплати судового збору ухвалою від 18.11.2025 розгляд справи продовжено.

Ухвалою від 19.11.2025 постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 25.11.2025 15:00 із повідомленням учасників справи про його проведення у Житомирському окружному адміністративному суді за адресою: м. Житомир, вул. Лятошинського 5, зал № 1.

Підготовче засідання, призначене на 25.11.2025, не відбулося у зв`язку з зайнятістю представника позивача в іншому судовому процесі.

Протокольною ухвалою суду від 09.12.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 20.01.2026.

Судове засідання, призначене на 20.01.2026, не відбулося у зв`язку з зайнятістю представника позивача в іншому судовому процесі.

Судове засідання, призначене на 03.02.2026, не відбулося у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги.

Судове засідання, призначене на 17.02.2026, було відкладене у зв`язку з неявкою представника позивача.

У судовому засіданні 03.03.2026 представник позивача просив позов задовольнити з підстав, викладених у ньому.

Представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву та акті перевірки.

Допитаний як свідок головний державний інспектор відділу позапланових перевірок оподаткування фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДПС у Житомирській області ОСОБА_2 суду дала показання, що нею під час проведення документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2019 по 31.12.2024 встановлено, що з 01.04.2022 по 31.03.2023 позивач здійснював роздрібну торгівлю підакцизними товарами - паливно-мастильними матеріалами (бензин А-95, дизельне пальне, скраплений газ) через паливно-роздавальні колонки автозаправної станції. Така діяльність не дає права перебувати на спрощеній системі оподаткування третьої групи зі ставкою єдиного податку 2 %, оскільки пп. 9.3 п. 9 підрозділу 8 розділу XX Податкового кодексу України прямо забороняє платникам єдиного податку з особливостями оподаткування здійснювати продаж підакцизних товарів, крім роздрібного продажу паливно-мастильних матеріалів виключно в ємностях (тарі) до 20 літрів. Позивач не придбав та не реалізовував пальне в заводській споживчій тарі до 20 літрів, а відпускав його безпосередньо в паливні баки автотранспорту покупців через колонки АЗС. Доказів наявності у нього ємностей до 20 літрів та реалізації саме в таких ємностях не надано. Внаслідок порушення умов перебування на спрощеній системі оподаткування позивач неправомірно не нараховував та не сплачував податок на додану вартість з операцій з реалізації пального на загальну суму податкових зобов`язань 926463 грн, не складав та не реєстрував податкові накладні на суму 13235184,42 грн та не подавав податкові декларації з ПДВ за період з травня 2022 року по березень 2023 року.

У зв`язку з відсутністю заперечень сторін 03.03.2026 судом постановлено ухвалу про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження, яку внесено до протоколу судового засідання.

Заслухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) здійснює підприємницьку діяльність, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських організацій (т. 1 а.с. 96), згідно з яким основним видом його діяльності є роздрібна торгівля пальним (КВЕД 47.30), а додатковими видами діяльності - роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів (КВЕД 45.32), торгівля мотоциклами, деталями та приладдям до них, технічне обслуговування і ремонт мотоциклів (КВЕД 45.40), оптова торгівля твердим, рідким і газоподібним паливом та подібними продуктами (КВЕД 46.71), надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (КВЕД 68.20).

ОСОБА_1 здійснює роздрібну торгівлю пальним на підставі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним серії АМ № 06020314201900161 від 01.07.2019, переоформленої у встановленому порядку за тим самим номером (т. 1 а.с. 97-99), з 01.02.2014 зареєстрований платником податку на додану вартість (т. 1 а.с. 100).

На підставі наказу Головного управління ДПС у Житомирській області від 12.06.2025 № 1542-п проведено документальну планову виїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання законодавства щодо укладення трудових договорів, оформлення трудових відносин з працівниками, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2019 по 31.12.2024, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2018 по 31.12.2024, а також виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2019 по 31.12.2024.

Перевірка фактично здійснювалась у період з 28.07.2025 по 08.08.2025.

За результатами вказаної перевірки 15.08.2025 складено акт документальної планової виїзної перевірки № 17762/06-30-24-06/ НОМЕР_1 , в якому зафіксовано порушення пп. 9.3, п. 9.6 п. 9 підрозділу 8 розділу XX "Перехідних положень", пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298, абз. 1 п. 292.1 ст. 292, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, пп. 9.3, пп. 9.5 п. 9 підрозділу 8 розділу XX "Перехідних положень", п. 201.1, п. 201.10 ст. 201, пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49, п. 202.1 ст. 202, п. 203.1 ст. 203 Податкового кодексу України (т. 1 а.с. 45-95).

Перевіркою встановлено, що ОСОБА_1 у період з 01.04.2022 по 31.03.2023 здійснював діяльність з роздрібної торгівлі підакцизними товарами - паливно-мастильними матеріалами через колонки автозаправних станцій, що не дає права на застосування спрощеної системи оподаткування третьої групи єдиного податку зі ставкою 2 відсотки доходу. Внаслідок цього в податкових деклараціях платника єдиного податку завищено загальний обсяг доходу на суму 13235184,42 грн, що призвело до завищення єдиного податку на суму 264703,70 грн.

Крім того, перевіркою встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 926463 грн у звітних періодах з травня 2022 року по березень 2023 року, зокрема за травень 2022 року - 50616 грн, червень 2022 року - 17233 грн, липень 2022 року - 44094 грн, серпень 2022 року - 68504 грн, вересень 2022 року - 71368 грн, жовтень 2022 року - 111235 грн, листопад 2022 року - 114175 грн, грудень 2022 року - 141350 грн, січень 2023 року - 129412 грн, лютий 2023 року - 88663 грн, березень 2023 року - 89813 грн.

Одночасно встановлено нереєстрацію податкових накладних на загальну суму 13235184,42 грн, сума податку на додану вартість 926462,95 грн, у тому числі за травень 2022 року - на суму ПДВ 50615,85 грн, за червень 2022 року - на суму ПДВ 17233,09 грн, за липень 2022 року - на суму ПДВ 44093,77 грн, за серпень 2022 року - на суму ПДВ 68504,00 грн, за вересень 2022 року - на суму ПДВ 71367,80 грн, за жовтень 2022 року - на суму ПДВ 111234,82 грн, за листопад 2022 року - на суму ПДВ 114175,50 грн, за грудень 2022 року - на суму ПДВ 141349,60 грн, за січень 2023 року - на суму ПДВ 129412,03 грн, за лютий 2023 року - на суму ПДВ 88663,38 грн, за березень 2023 року - на суму ПДВ 89813,11 грн.

Також перевіркою встановлено несвоєчасне подання податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2020 року та лютий 2022 року, а також неподання декларацій з податку на додану вартість за травень 2022 року, червень 2022 року, липень 2022 року, серпень 2022 року, вересень 2022 року, жовтень 2022 року, листопад 2022 року, грудень 2022 року, січень 2023 року, лютий 2023 року, березень 2023 року.

Внаслідок зазначених порушень вимог Податкового кодексу України Головним управлінням ДПС у Житомирській області прийнято оскаржені податкові повідомлення-рішення від 05.09.2025:

- податкове повідомлення-рішення № 0203462406, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 923463,00 грн та застосовано штрафні санкції у розмірі 231615,75 грн;

- податкове повідомлення-рішення № 0203352406, яким застосовано штраф у розмірі 463231,48 грн;

- податкове повідомлення-рішення № 0203492406, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 3740,00 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення від 05.09.2025 № 0203462406, № 0203352406 та № 0203492406 протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України (далі - ПК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (стаття 1 ПК України).

Відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом або виготовленням та реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та або через свої відокремлені підрозділи.

Згідно з пунктом 291.3 статті 291 Податкового кодексу України фізична особа підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає встановленим вимогам та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цим Кодексом.

Підпункт 291.5.1 пункту 291.5.1 статті 291 Податкового кодексу України встановлює перелік видів діяльності, які не дозволяють перебувати на спрощеній системі оподаткування, зокрема виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів, за винятком роздрібного продажу паливно-мастильних матеріалів в ємностях до 20 літрів та роздрібного продажу пива, сидру, пері (без додання спирту) та столових вин фізичними особами.

З метою реалізації необхідних заходів щодо підтримки економіки у відбитті збройного нападу та забезпечення прав і обов`язків платників податків в умовах воєнного стану законодавцем було прийнято низку нормативно правових актів, які суттєво змінили правила оподаткування.

Зокрема Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX підрозділ 8 розділу XX Податкового кодексу України було доповнено пунктом 9, яким тимчасово з 01.04.2022 до припинення або скасування воєнного чи надзвичайного стану на території України запроваджено особливості застосування спрощеної системи оподаткування.

Так, підпункт 9.3 пункту 9 підрозділу 8 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України у редакції Закону № 2120-IX від 15.03.2022 дозволив платникам єдиного податку третьої групи тимчасово, на період дії воєнного стану, застосовувати ставку єдиного податку у розмірі 2 відсотки від доходу без сплати податку на додану вартість та без подання звітності з податку на додану вартість.

Законом України від 24.03.2022 № 2142-IX було доповнено підпункт 9.5 пункту 9 підрозділу 8 розділу XX Податкового кодексу України положенням про призупинення реєстрації платника податку на додану вартість для платників єдиного податку третьої групи, які обрали ставку 2 відсотки.

Стаття 185 Податкового кодексу України визначає об`єкт оподаткування податком на додану вартість, яким є операції платників податку з постачання товарів/послуг на митній території України. Водночас пункт 9.5 підрозділу 8 розділу XX Податкового кодексу України в період призупинення реєстрації платника податку на додану вартість фактично виключав операції таких платників зі складу об`єкта оподаткування податком на додану вартість.

Системний аналіз вищенаведених норм свідчить, що законодавець створив пільговий податковий режим, який дозволяв суб`єктам господарювання оперативно перейти на сплату єдиного податку за ставкою 2 відсотки з одночасним призупиненням статусу платника податку на додану вартість. Звільнення від обов`язку нарахування та сплати податку на додану вартість, а також подання відповідної звітності в цей період носило імперативний характер для всіх осіб, які правомірно обрали зазначену систему оподаткування. Відповідно до підпункту 3 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, зокрема у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, з 1 числа місяця, наступного за податковим періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності. Якщо ж платник податків не здійснює такий перехід самостійно, застосовуються положення пункту 299.10 статті 299 Податкового кодексу України, згідно з якими реєстрація платником єдиного податку може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу.

Пункт 299.11 статті 299 Податкового кодексу України імперативно визначає, що у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб`єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.

Згідно з пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України платник податків самостійно обчислює суму податкового та або грошового зобов`язання, яку зазначає у податковій декларації.

Відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних санкцій та нарахування пені, є контролюючий орган.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України визначено обов`язок платника податку на додану вартість скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до абзацу 1 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України продавець товарів або послуг зобов`язаний в установлені терміни зареєструвати податкову накладну. За порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Статтею 203 Податкового кодексу України регламентовано порядок надання податкової декларації з податку на додану вартість, де пункт 203.1 встановлює, що декларація подається за базовий звітний період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного місяця.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 як фізична особа - підприємець зареєстрований платником податку на додану вартість з 01.02.2014, про що свідчить відповідний запис у Реєстрі платників податку на додану вартість за номером 200156632, і до 01.04.2022 здійснював свою господарську діяльність на загальній системі оподаткування, маючи повний обсяг прав та обов`язків платника податку на додану вартість, у тому числі щодо складання та реєстрації податкових накладних за кожною операцією з постачання товарів, що підтверджується поданими до матеріалів справи витягами з електронного кабінету платника податків та податковими деклараціями з податку на додану вартість за попередні періоди.

З 30.03.2022 ОСОБА_1 реалізував право на застосування спрощеної системи оподаткування шляхом подання відповідної заяви (т. 1 а.с. 126) про обрання третьої групи єдиного податку зі ставкою 2 відсотки від доходу на період дії воєнного стану, внаслідок чого з 01.04.2022 по 31.03.2023 він перебував саме на цій системі оподаткування.

У вказаний період часу, а саме з 01.04.2022 по 31.03.2023, відповідно до вимог підпункту 9.5 пункту 9 підрозділу 8 розділу XX Податкового кодексу у редакції Закону України від 24.03.2022 № 2142-IX, реєстрацію Савича Володимира Васильовича як платника податку на додану вартість було призупинено, що автоматично звільнило його від обов`язку нараховувати податок на додану вартість за операціями з постачання товарів на митній території України, реєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних та подавати податкову звітність з цього податку, оскільки такі операції в цей час не визнавалися об`єктом оподаткування податком на додану вартість, а призупинення реєстрації означало повне зупинення дії прав та обов`язків, передбачених розділом V Податкового кодексу, що безпосередньо випливає з положень закону, спрямованих на підтримку суб`єктів господарювання в умовах воєнного стану.

З 01.04.2023 ОСОБА_1 повернувся на загальну систему оподаткування та поновив статус платника податку на додану вартість.

Головне управління ДПС у Житомирській області, реалізуючи свої контрольні повноваження, з 28.07.2025 по 08.08.2025 провело документальну планову виїзну перевірку діяльності Савича Володимира Васильовича за період з 01.01.2019 по 31.12.2024, під час якої досліджувало, серед іншого, питання дотримання вимог щодо застосування спрощеної системи оподаткування та правильності нарахування податку на додану вартість, і за результатами цієї перевірки 15.08.2025 уповноваженими особами контролюючого органу було складено акт № 17762/06-30-24-06/1623210352, в якому зроблено висновок про те, що позивач у період з 01.05.2022 по 31.03.2023 порушив умови перебування на спрощеній системі оподаткування шляхом здійснення роздрібної торгівлі підакцизними товарами через паливно-роздавальні колонки автозаправних станцій, що, на думку відповідача, виключало можливість застосування ставки єдиного податку 2 відсотки та призупинення реєстрації платника податку на додану вартість.

Обґрунтовуючи свою позицію щодо неправомірності перебування позивача на спрощеній системі, відповідач в акті перевірки від 15.08.2025 посилається на те, що позивач здійснював роздрібну торгівлю пальним через паливороздавальні колонки на автозаправній станції. Контролюючий орган стверджує, що оскільки пальне відпускалося безпосередньо в баки автомобілів або через колонки, така діяльність за своєю суттю не може вважатися продажем у ємностях до 20 літрів.

Суд, всебічно дослідивши матеріали зазначеного акта перевірки, а також усі докази, надані сторонами на підтвердження своєї позиції, зокрема реєстри реалізованого та придбаного паливно-мастильних матеріалів за період з 01.05.2022 по 31.03.2023, банківські виписки щодо безготівкових розрахунків, витяги з системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій, податкові декларації платника єдиного податку, ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, витяг з Реєстру платників акцизного податку, звертає увагу на таке.

Підпункт 3 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України, який дублюється в нормах щодо особливостей воєнного стану, дозволяє платникам єдиного податку здійснювати роздрібний продаж паливно мастильних матеріалів в ємностях до 20 літрів. При цьому законодавець не навів у Податковому кодексі України ані визначення терміну "ємність", ані вичерпного переліку видів такої тари, ані вимог щодо того, чи повинна така ємність бути попередньо розфасованою виробником, чи вона може наповнюватися безпосередньо в момент продажу.

За загальноприйнятим технічним та мовним значенням під ємністю розуміється будь-який виріб чи резервуар, призначений для зберігання або транспортування рідких речовин. Отже, бак транспортного засобу, каністра або будь яка інша споживча тара за своєю фізичною природою є ємностями.

Суд акцентує увагу на тому що ключовим обмеженням, встановленим законодавцем, є саме фізичний об`єм 20 літрів, а не спосіб наповнення цієї ємності чи її походження.

Контролюючий орган не надав жодних доказів того, що позивач здійснював відпуск пального безпосередньо в паливні баки транспортних засобів у обсягах, що перевищували 20 літрів на одну операцію, або що реалізація здійснювалася поза межами споживчої тари, а доводи відповідача про те, що використання паливно-роздавальних колонок автоматично кваліфікує діяльність як заборонену для спрощеної системи, не ґрунтуються на нормах закону, оскільки законодавство не містить такої заборони та не пов`язує право на застосування ставки 2 відсотки з технічним способом відпуску товару, а лише з об`ємом ємності, в якій пальне реалізується покупцеві, і в матеріалах акта перевірки відсутні будь-які первинні документи, які б свідчили про відпуск пального в обсягах, що перевищують встановлений законом ліміт.

Крім того, законодавство не встановлює жодних обмежень щодо кількості таких ємностей, які можуть бути реалізовані одному покупцеві в межах одного касового чеку, і формування чеку з кількох позицій ПММ різного об`єму, кожна з яких не перевищує 20 літрів, є цілком правомірним і не порушує умов перебування на спрощеній системі оподаткування.

Тобто той факт, що в одному касовому чеку могло бути зазначено кілька таких позицій, на переконання суду, не спростовує факту реалізації товару в дозволених обсягах тари. Закон не обмежує кількість ємностей до 20 літрів, які один покупець може придбати одночасно, так само як він не зобов`язує продавця формувати окремий чек на кожну каністру чи бачок.

Таким чином, діяльність ОСОБА_1 у період з 01.04.2022 по 31.03.2023 відповідає вимогам пункту 9 підрозділу 8 розділу XX Податкового кодексу, а отже, позивач мав право на перебування на спрощеній системі оподаткування зі ставкою 2 відсотки, на призупинення реєстрації платника податку на додану вартість та на звільнення від обов`язку нарахування, сплати та декларування податку на додану вартість за операціями з постачання пального, що підтверджується не лише деклараціями єдиного податку, але й відсутністю будь-яких зауважень контролюючого органу щодо правильності обчислення єдиного податку за цей період у сумі, яка відповідала 2 відсоткам від задекларованого доходу.

Крім того, контролюючий орган за результатами перевірки дійшов висновку, що позивач втратив право на спрощену систему з 01.05.2022. Проте протягом усього 2022 року та першого кварталу 2023 року податковий орган приймав від позивача податкові декларації платника єдиного податку за ставкою 2 відсотки, зараховував сплачені суми податку до бюджету та не висловлював жодних претензій щодо правомірності перебування ОСОБА_1 у відповідному реєстрі. Позивач діяв у стані повної впевненості у законності своїх дій, спираючись на офіційний статус, наданий йому державою.

Відповідно до статті 299 Податкового кодексу України реєстрація платником єдиного податку є чинною до моменту її анулювання. Кодекс передбачає чітко визначені підстави та порядок анулювання такої реєстрації. Якщо контролюючий орган під час перевірки виявляє порушення умов перебування на спрощеній системі, він зобов`язаний прийняти окреме рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку на підставі акта перевірки. Таке рішення є актом індивідуальної дії, який може бути оскаржений платником. Тільки після прийняття такого рішення та набрання ним чинності суб`єкт вважається таким, що перебуває на загальній системі оподаткування з певної дати.

У даній справі судом встановлено, що Головне управління Державної податкової служби у Житомирській області не приймало рішення про анулювання реєстрації ФОП ОСОБА_1 як платника єдиного податку за період з 01.04.2022 по 31.03.2023. Навіть після проведення перевірки у 2025 році таке рішення не було винесене. Натомість відповідач одразу прийняв податкові повідомлення рішення про нарахування податку на додану вартість та штрафних санкцій за загальною системою оподаткування.

Відсутність у матеріалах справи рішення контролюючого органу про анулювання реєстрації платника єдиного податку ОСОБА_1 у порядку, встановленому пунктом 299.11 статті 299 Податкового кодексу, має істотне значення для вирішення спору, оскільки саме з моменту прийняття такого рішення виникає обов`язок платника перейти на загальну систему оподаткування та набувають чинності зобов`язання щодо податку на додану вартість, і за відсутності вказаного рішення ОСОБА_1 продовжував зберігати статус платника єдиного податку третьої групи, а всі його операції з постачання товарів у період з 01.05.2022 по 31.03.2023 не підпадали під оподаткування податком на додану вартість, не вимагали складання та реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних і не зобов`язували позивача подавати декларації з податку на додану вартість за ці періоди, що прямо випливає з механізму призупинення реєстрації, запровадженого на період воєнного стану.

Суд вважає алгоритм дій контролюючого органу грубим порушенням встановленого законом порядку. Неможливо нараховувати податки за загальною системою особі, яка в офіційних державних реєстрах значиться як платник єдиного податку і чия реєстрація не скасована у встановлений спосіб. Висновки акта перевірки про порушення умов спрощеної системи самі по собі не припиняють статус платника єдиного податку. Вони є лише підставою для прийняття рішення про анулювання реєстрації. Оскільки такого рішення немає, позивач з точки зору закону продовжує вважатися платником єдиного податку за весь спірний період.

Отже, оскільки позивач де юре залишався платником єдиного податку 3 групи зі ставкою 2 відсотки, на нього в повному обсязі поширювалися пільги, встановлені підпунктом 9.5 пункту 9 підрозділу 8 розділу XX Податкового кодексу України. Зокрема, він був звільнений від обов`язку нарахування та сплати ПДВ, а його реєстрація платником ПДВ була призупинена. За таких умов нарахування позивачу 923463 гривень податку на додану вартість є абсолютно безпідставним, оскільки в цей період операції позивача взагалі не були об`єктом оподаткування ПДВ в силу спеціальної норми закону. Відповідно, і штрафні санкції за нереєстрацію податкових накладних та неподання декларацій з ПДВ є незаконними, бо позивач не мав і не міг мати обов`язку виконувати ці дії під час призупинення статусу платника ПДВ.

Такий підхід відповідача не відповідає прямому припису пункту 299.11 статті 299 Податкового кодексу та послідовній практиці Верховного Суду, яка вимагає наявності відповідного рішення контролюючого органу як обов`язкової передумови для виникнення обов`язку платника перейти на загальну систему та сплачувати податок на додану вартість, і в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували, що позивач здійснював заборонені види діяльності в обсягах, що перевищують дозволені ємності, натомість усі надані докази однозначно вказують на дотримання позивачем граничного об`єму 20 літрів на одиницю товару.

Суд також звертає увагу на дефектність аргументації відповідача щодо використання даних системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій. Відповідач стверджує, що великі обсяги реалізації пального свідчать про торгівлю понад 20 літрів. Однак великий оборот пального може бути результатом великої кількості дрібних продажів. Податковий орган не надав аналізу кожного конкретного чека, який би доводив перевищення ліміту в 20 літрів в одній ємності. Посилання на банківські виписки про оплату пального суб`єктами господарювання також не є доказом порушення, оскільки спосіб оплати (готівковий чи безготівковий) жодним чином не регулюється нормами про 20-літрові ємності. Суб`єкт господарювання може купувати пальне для своїх потреб у дрібній тарі, оплачуючи це через термінал або за реквізитами, що не позбавляє таку операцію статусу роздрібного продажу в дозволених обсягах ємності.

Крім того, суд враховує специфіку воєнного часу, під час якого була запроваджена спрощена система зі ставкою 2 відсотки. Метою цієї реформи було максимальне спрощення адміністрування податків та стимулювання бізнесу до роботи в критичних умовах. Запроваджуючи ці норми, держава фактично дала обіцянку бізнесу щодо відсутності складного обліку ПДВ та мінімального податкового тиску. Отже, намагання податкового органу через кілька років здійснити ревізію цих відносин та застосувати до платника максимально жорсткі санкції за загальною системою без дотримання процедури анулювання статусу є проявом надмірного формалізму та фіскального тиску, що суперечить принципам справедливості та добросовісності.

В контексті дотримання принципу належного урядування суд зазначає, що державні органи не мають права отримувати вигоду від своїх власних помилок чи бездіяльності. Якщо податковий орган вважав, що позивач порушує умови спрощеної системи ще у травні 2022 року, він мав право та обов`язок провести перевірку та анулювати реєстрацію негайно. Дозволяючи позивачу працювати на спрощеній системі цілий рік, приймаючи його звіти та податки, а потім вимагаючи сплати мільйонних сум за загальною системою, відповідач порушує принцип стабільності та передбачуваності правового статусу платника.

Суд також зважає на те, що спірний період з 01.04.2022 по 31.03.2023 припадав на початковий етап дії воєнного стану в Україні, коли в країні склалася складна ситуація, зумовлена необхідністю швидкого реагування на надзвичайні обставини, забезпеченням обороноздатності держави, підтримкою населення та територіальних громад, а також перерозподілом ресурсів для задоволення нагальних гуманітарних потреб. У таких умовах суб`єкти господарювання, у тому числі фізичні особи-підприємці, здійснювали свою діяльність в умовах обмеженої логістики, нестабільного постачання товарів та пріоритетного виконання замовлень від органів місцевого самоврядування, що об`єктивно впливало на організацію торгівлі та оформлення первинних документів.

Одними з основних покупців паливно-мастильних матеріалів у ОСОБА_1 в цей період були Баранівська міська рада та Гуманітарний відділ Баранівської міської ради, тобто постачання пального здійснювалося у тому числі для задоволення нагальних потреб територіальної громади, зокрема для забезпечення роботи комунальної техніки, транспортування гуманітарної допомоги, підтримки об`єктів критичної інфраструктури та виконання інших завдань, пов`язаних з ліквідацією наслідків воєнних дій.

Також суд звертає увагу, що перевірка діяльності ОСОБА_1 була проведена Головним управлінням ДПС у Житомирській області лише у липні-серпні 2025 року, тобто через понад два роки після закінчення спірного періоду. Така значна віддаленість у часі від подій, що відбувалися на початку війни, об`єктивно ускладнює повне та всебічне з`ясування всіх фактичних обставин того періоду, оскільки документи оформлювалися з урахуванням пріоритету швидкого постачання, а не детального обліку.

Наведені обставини, на переконання суду, додатково свідчать про добросовісність ОСОБА_1 та відсутність умислу на ухилення від виконання податкових обов`язків.

Враховуючи вищевикладене, суд констатує, що факт здійснення позивачем діяльності, яка б забороняла йому перебувати на спрощеній системі оподаткування, відповідачем належними та допустимими доказами не доведений. Сама лише наявність ліцензії на роздрібну торгівлю пальним та обладнання у вигляді АЗС не є доказом порушення умов спрощеної системи, оскільки закон дозволяє таку діяльність при дотриманні ліміту ємності. Одночасно з цим, недотримання відповідачем процедури анулювання реєстрації платника єдиного податку робить неможливим нарахування будь яких податкових зобов`язань за загальною системою оподаткування за період, коли позивач офіційно перебував у статусі платника єдиного податку 3 групи зі ставкою 2 відсотки. Податкові повідомлення рішення від 05.09.2025 є логічним продовженням помилкових висновків акта перевірки та прийняті з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно з частиною другою цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач у даній справі не виконав покладеного на нього обов`язку доказування, не надав суду переконливих доказів на підтвердження висновків акта перевірки, натомість позивач надав вичерпні докази на спростування позиції контролюючого органу.

Таким чином, вимоги позивача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень від 05.09.2025 № 0203492406, № 0203352406 та № 0203462406 є повністю обґрунтованими, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Судом встановлено, що позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 15140,00 грн, що підтверджується платіжними документами, наявними в матеріалах справи. Оскільки суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог, зазначена сума судового збору підлягає відшкодуванню позивачу в повному обсязі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо вимоги про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Відповідно до положень частини 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини 3 статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.09.2019 (справа № 810/3806/18), від 22.11.2019 (справа № 810/1502/18).

Судом встановлено, що на момент вирішення питання про розподіл судових витрат представником позивача надано суду копію ордера на надання правничої (правової) допомоги серії АМ № 1156462 від 23.09.2025 та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутній договір про надання правової (правничої) допомоги укладений між позивачем та адвокатом Сачком Андрієм Вікторовичем, відсутній акт прийому передачі послуг до договору про надання професійної правничої допомоги, а також представником позивача не надано суду доказів сплати судових витрат на правничу допомогу (квитанція, платіжне доручення тощо).

У наданих представником позивача до матеріалів справи документах не відображено, кількості витраченого адвокатом на виконання робіт (надання послуг) часу (годин), вартості години за певний вид послуги, детального опису робіт проведених адвокатом (наданих послуг), позивачем не конкретизовано та необґрунтовано витрачений час на правничу допомогу, не деталізовано, які роботи проведені адвокатом в рамках надання послуг.

У питанні надання доказів суд звертає увагу на позицію Верховного Суду у справі № 922/2604/20, де вказано, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

За таких обставин, оскільки стороною позивача не додержані приписи ч. 4 ст. 134 КАС України, підстави для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу відсутні.

Суд зазначає, що вимога подання детального опису є обов`язковою і пов`язана з тим, що розмір гонорару та розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, не є тотожними. Особа може сплатити адвокату в якості гонорару будь-яку суму, але відшкодуванню за нормами КАС України підлягають лише ті витрати на професійну правничу допомогу, які доведені належними доказами, зокрема детальним описом робіт (наданих послуг) і ті, які були реально необхідними.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність на даний час підстав для стягнення витрат на правничу допомогу.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н, 10003, ЄДРПОУ 44096781) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області від 05.09.2025 № 0203462406.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області від 05.09.2025 № 0203352406.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області від 05.09.2025 № 0203492406.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 15140,00 грн (п`ятнадцять тисяч сто сорок гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Леміщак

Повний текст складено: 07 квітня 2026 р.

07.04.26