Рішення від 03 березня 2026 р. у справі №705/2977/25 — Уманський міськрайонний суд Черкаської області

Справа №705/2977/25

2-а/705/10/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2026 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Піньковського Р.В.

секретаря судового засідання Заповітряної Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Умані справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

У С Т А Н О В И В:

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Малиневський П.П. звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови №593 від 11.05.2025.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що 11 травня 2025 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 полковник ОСОБА_2 виніс постанову № 593 про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП, та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 25 500 грн.

Зі змісту постанови вбачається, що 11 травня 2025 року близько 17 години позивач перебуваючи в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 (кабінет № 4/1) відмовився від отримання направлення для встановлення придатності до проходження військової служби за станом здоров`я, у зв`язку з чим оператором ГДЗ ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 було складено акт відмови від отримання направлення для встановлення придатності до проходження військової служби.

Також позивачу була видана повістка про виклик на 20 годину 11 травня 2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 № 2/1872 з метою уточнення своїх персональних даних, даних військово облікового документа з даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (ТЦК та СП) та проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, яку він відмовився отримувати, у зв`язку з чим було складено акт відмови від отримання повістки, чим вчинив правопорушення передбачені абз. 4 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ч. 1-3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та п.п. 4 п. 1 ч. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30.12.2022 року.

Однак позивач не погоджується з такими висновками, заперечує наявність у своїх діях складу адміністративного правопорушення, вважає, що постанова ґрунтується на неповному й необ`єктивному з`ясуванні обставин справи, не містить належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт неправомірної поведінки позивача, а відтак є протиправною та підлягає скасуванню з огляду на наступне.

Так, відповідач не врахував того, що ОСОБА_4 31.05.2017 року був виключений з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що в його тимчасовому посвідченні (замість військового квитка) № НОМЕР_1 міститься відповідний запис.

Вважає, що наявний у тимчасовому посвідченні позивача запис означає, що особа втрачає статус військовозобов`язаного та на неї не поширюються обов`язки з військового обліку. Зокрема така вона не може бути призвана під час мобілізації, після виключення з обліку не зобов`язана проходити ВЛК, оновлювати облікові дані, такій особі не можна вручати повістку. Така особа не повинна знову ставати на військовий облік. Рішення про виключення з військового обліку є остаточним, особа не повинна знову ставати на військовий облік, окрім випадку, коли вона робить це добровільно.

Оскільки ОСОБА_4 був виключений з військового обліку, то повторному взяттю на такий облік він не підлягає. Він не зобов`язаний поновлювати свої персональні дані чи проходити ВЛК.

Повторне поновлення військово-облікових даних та подальше взяття на військовий облік ОСОБА_4 на підставі чинного закону, за яким він уже був виключений з обліку, є дією, що погіршує його існуюче становище та обмежує його конституційні права і свободи. Тому вважає, що дані з АПС «Оберіг» про нібито взяття ОСОБА_4 на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_4 з 31.05.2017 не відповідають дійсності й до уваги братися не повинні.

Крім того, повістка про виклик позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 для проходження медичного огляду була виписана на 20:00 год 11 травня 2025 року. Водночас направлення для встановлення придатності до проходження за станом здоров`я намагалися вручити позивачу близько 17:00 год того ж дня, тобто раніше за визначений самим ІНФОРМАЦІЯ_2 час явки для проходження ВЛК.

Пунктом п. 27 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період» від 16 травня 2024 р. № 560 (далі – Постанова № 560) встановлено, що під час мобілізації громадяни викликаються до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів з метою: 1) взяття на військовий облік; 2) проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби; 3) уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки); 4) призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.

Пунктом 40 Постанови № 560 передбачено, що під час вручення повістки здійснюється фото- і відеофіксація із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації представником територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейським. Належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів,

Центрального управління або регіональних органів СБУ у разі вручення повістки є особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки (п. 41 Постанови № 560.

З обставин справи також вбачається, що повістка на ВЛК була виписана день у день. У той час, як пунктом 24 Постанови № 560 передбачено, що у разі неприбуття у строк, визначений у повістці, громадянин зобов`язаний у найкоротший строк, але не пізніше ніж протягом трьох днів від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або будь-яким іншим способом з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.

Тобто, протокол про адміністративне правопорушення не міг бути складений раніше 15 травня 2025 року, оскільки ще не спливли строки повідомлення громадянина про поважність причин свого неприбуття за повісткою.

Під час складання протоколу позивачу не було роз`яснено положення ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП. Підпис особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, у протоколі не звільняє уповноважену особу ТЦК та СП від обов`язку фактичного роз`яснення таких прав. 7. Протокол про адміністративне правопорушення позивачу не вручався. Хоча з положень гл. 19 КУпАП випливає, що протокол про адміністративне правопорушення є важливим процесуальним документом, у якому викладається твердження про вчинення особою відповідного правопорушення, при доведенні вчинення якого особа піддається певним заходам примусу. Протокол про адміністративне правопорушення є підставою для подальшого провадження у справі, викликає в особи необхідність здійснення свого захисту.

Згідно зі ст. 256 КУпАП у ньому зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Згідно ч. 1 ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Тобто особі, до якої застосовується адміністративна санкція, повинно бути забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи. Відповідно до статті 277-2 КУпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи. Інші особи, які беруть участь у провадженні по справі про адміністративні правопорушення, повідомляються про день розгляду справи в той же строк.

Це право є гарантією реалізації інших прав на участь в розгляді справи про адміністративне правопорушення, висловлення заперечень, надання доказів, захист тощо. У цьому випадку такої можливості позивачу надано не було. Таким чином, з урахуванням часу, коли міг бути складений протокол, постанова не могла бути винесена раніше ніж 19 травня 2025 року.

Натомість постанову було винесено негайно, без відкладення розгляду справи на іншу дату та час, що позбавило позивача можливості скористатися своїми правами, гарантованими Конституцією України та КУпАП. Зокрема, він не мав змоги подати заперечення чи звернутися за правничою допомогою до адвоката.

Зазначені обставини свідчать про нівелювання процесуальних прав позивача та порушення процедури розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності. Це вказує на протиправність оскаржуваної постанови та є самостійною, безумовною підставою для її скасування.

Частина 3 статті 210-1 КУпАП передбачає можливість накладення штрафу в розмірі від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно з вимогами статті 33 КУпАП, при накладенні стягнення мають враховуватися характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність.

Однак, всупереч цим вимогам, відповідач застосував до позивача адміністративне стягнення у максимальному розмірі без належного обґрунтування, що є грубим порушенням законодавства.

Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої вона винесена. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значущі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень. В контексті наведеного слід зазначити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом (посадовою особою), на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення.

Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Враховуючи викладене, просить суд визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковника ОСОБА_2 від 11 травня 2025 року № 593 про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 25 500 грн.; провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь позивача витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явились, надали до суду заяву про розгляд справи у їхню відсутність.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, причини неявки суду невідомі. Відзив на позовну заяву судом не отримано.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до змісту вимог ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із вимогами частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

У відповідності до п.1 ч.1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Нормами ст. ст. 72, 73 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

В судовому засіданні встановлено, що начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 полковником ОСОБА_5 винесено постанову №593 від 11.05.2025 у справі про адміністративне правопорушення, відповідно до якої на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , накладено стягнення у виді штрафу в сумі 25 500 грн. за вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.

Згідно оскаржуваної постанови 11.05.2025 близько 17.00 години ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , відмовився від отримання направлення для встановлення придатності до проходження військової служби за станом здоров`я №2/1872. Також ОСОБА_1 була видана повістка про виклик о 20 годині 11.05.2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 №2/1872 з метою уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (ТЦК та СП) та проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, яку він відмовився отримувати у зв`язку з чим було складено акт відмови від отримання повістки.

Своїми діями (бездіяльністю) військовозобов`язаний ОСОБА_1 порушив вимоги: абзацу 4 ч.1 ст.22 Закону України» Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543 -ХІІ зі змінами, згідно з якими громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням ВЛК чи відповідного районного (міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я, Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України – за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону. А також, ч.1-3 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», пп.4) п.1 ч.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених Постановою КМУ №1487 від 30.12.2002 року, Указ Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року та №69/2022 від 24.02.2022 року.

У постанові зазначено, що під час складання адміністративного протоколу №593 ОСОБА_1 до матеріалів адміністративної справи додав заяву на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 в якій зазначив, що не має можливості приїздити в місто Умань в інший час та дату, користуватись правовою допомогою не бажає. Розгляд справи просив призначити на 19.00 годину 11.05.2025 року в ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Також, згідно даних з АІТС «Оберіг» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , взятий на військовий облік в ІНФОРМАЦІЯ_4 з 31.05.2017 року, перебуває в картотеці «вільні залишки», інформації про проходження військово-лікарської комісії відсутня. Зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . В актах відмови від отримання направлення для встановлення придатності до проходження військової служби за станом здоров`я №2/1872 та отримання повістки ОСОБА_1 вказав причину відмови у зв`язку «із зняттям із в/о по судимості».

Таким чином, встановлено, що 11.05.2025 близько 17 години 00 хвилин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , перебуваючи в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , кабінет №4/1, відмовився від отримання направлення для встановлення придатності до проходження військової служби за станом здоров`я №2/1872 та отримання повістки 2/1872 про виклик на 20 годину 00 хвилин 11.05.2025 року в ІНФОРМАЦІЯ_8 для уточнення своїх персональних даних. Станом на 11.05.2025 року військово-лікарську комісію не пройшов, підтверджуючих документів (довідки, картки обстеження та медичного огляду) до ІНФОРМАЦІЯ_2 . не надав.

Згідно тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 , виданого 31 травня 2017 року, ОСОБА_1 зарахований в запас з 31.05.2017 за ст.18 п.1 пп.5 «ПВОІВС» (раніше засуджений) та знятий та виключений з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_9 на підставі ст. 37 п.6 пп.6 Закону України «Про ВОІВС».

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, який був неодноразово продовжений та діє до 04 травня 2026 року..

Статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06грудня 1991 року N 1932-XII визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року N 65/2022 оголошено проведення загальної мобілізації. Положеннями Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" встановлено правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначено засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

В п. 1 ч. 10 ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" зазначено, що громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов`язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року N 3543-XII громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Відповідно до ч.3 ст.22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року N 3543-XII у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

У разі неприбуття громадянин зобов`язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.

Згідно ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» громадяни зобов`язані: проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Згідно ст.235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно приписів ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Статтею 7 КУпАП, встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Згідно ст.252 КУпАП орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Статтями 33, 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинене адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи; давати пояснення, подавати докази; заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи; виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Згідно ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Оскаржуваною постановою про накладення адміністративного стягнення за №593 від 11 травня 2025 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у зв`язку з відмовою від отримання направлення для проходження ВЛК та її не проходженням без поважних причин.

З аналізу досліджених в ході судового розгляду доказів суд приходить висновку, що уповноваженою службовою особою відповідача при прийнятті рішення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не було дотримано вимог ст.ст. 245, 268, 251 КУпАП.

Так, головним аргументом позивача під час відмови від отримання направлення для проходження ВЛК та отримання повістки для уточнення персональних даних, було виключення його з військового обліку ще з 2017 року на підставі ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (у редакції до 2024 року). На підтвердження заперечень позивач надав до матеріалів адміністративної справи тимчасове посвідчення № НОМЕР_1 , де вказано, що він дійсно з 31 травня 2017 року виключений з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_4 .

У відповідності до листа генштабу ЗСУ від 22.06.2024 № 321/ВихЗПІ/436 надано роз`яснення про те, що військово-лікарська комісія проводить медичний огляд призовників, військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти), щоб визначити їх придатність до військової служби (абз. 3 п. 1.1 гл. 1 розд. II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міноборони від 14.08.2008 р. № 402).

Особи, яких виключили з військового обліку, не перебувають на військовому обліку та не належать до жодної із зазначених у Положенні категорій. Тому вони не зобов`язані проходити медичний огляд ВЛК.

Дані обставини стороною відповідача не спростовані та будь-яких заперечень на них до суду надано не було.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 полковник ОСОБА_5 під час винесення постанови №593 від 11 травня 2025 р. у справі про адміністративне правопорушення зазначених обставин не врахував та не надав їм належної оцінки, що призвело до передчасного та необґрунтованого рішення з порушенням вимог ст.ст.245, 268, 251 КУпАП. Суд констатує, що уповноваженою службовою особою ІНФОРМАЦІЯ_5 під час розгляду справи щодо ОСОБА_1 не були забезпечені процесуальні гарантії прав позивача, як особи, що притягається до адміністративної відповідальності та не здійснено належне дослідження та оцінка наявних у справі доказів вчинення позивачем адміністративного право порушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.

Суд зауважує, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП). Одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості. Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірності своїх дій, які полягають у притягненні позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, на якого відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності, не було надано належних та допустимих доказів, які спростовують наведені позивачем факти порушення порядку прийняття рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП.

У ч. 1 ст. 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1ст.129 Конституції України, ч. 1 ст. 6 КАС України).

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Під час розгляду справи встановлені процесуальні порушення, що були допущені посадовою особою уповноваженого органу – суб`єкта владних повноважень, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, що мало наслідком ухвалення постанови №593 від 11.05.2025 відносно ОСОБА_1 , тому суд вважає, що така постанова підлягає скасуванню, а справа надісланню до ІНФОРМАЦІЯ_1 на новий розгляд.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, судом встановлено, що позивачем було сплачено судовий збір у сумі 484,48 грн., отже, з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в сумі 484,48 грн.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

У своїй позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, на підтвердження яких надав платіжний документ на суму 13 398,00 грн.

Також, на підтвердження понесених судових витрат надано договір про надання правової допомоги №16/05-1 від 16.05.2025, укладений ОСОБА_1 з адвокатом Малиневським П.П. Відповідно до квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №176Т004RMB від 16.05.2025 здійснено переказ грошових коштів в сумі 13398.00 грн. на рахунок отримувача ФОП ОСОБА_6 .

За таких обставин суд вважає, що відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, оскільки позивачем не підтверджено факт надання відповідної допомоги шляхом надання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Керуючись, ст. ст. 7, 9, 251, 268, 280, 283 КУпАП, ст. ст. 2, 5, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 268, 286КАС України, суд –

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов – задовольнити частково.

Постанову у справі про адміністративне правопорушення №593 від 11.05.2025, винесену ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП – скасувати.

Справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч.3 ст.210-1КУпАП – надіслати до ІНФОРМАЦІЯ_1 на новий розгляд.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_3 ) судовий збір в розмірі 484 гривні 48 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Р. В. Піньковський