Рішення від 07 квітня 2026 р. у справі №636/11286/24 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/11286/24 Провадження 2/636/1532/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.04.2026

Чугуївський міський суд Харківської області у складі:

головуючого судді – Буніна Є.О.,

за участю секретаря судового засідання Бруславської В.В., Зіник А.М.,

позивача ОСОБА_1 та її представника – адвоката Лихачової М.Б.,

відповідача ОСОБА_2 та його представника – адвоката Передерія О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чугуєві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про поділ спільного майна подружжя,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила визнати спільним сумісним майном подружжя квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку поділу майна подружжя, та визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаної квартири.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що 11 вересня 2023 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено шлюб, під час якого ними придбано трикімнатну квартиру загальною площею 66,6 кв.м., яка розташована за вищевказаною адресою. Квартира придбана в період шлюбу, зареєстрована на ім`я відповідача, у зв`язку з вищевикладеним позивач просить визнати за нею право власності на 1/2 частку трикімнатної квартири, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

06.03.2025 року надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Згідно відзиву на позовну заяву, відповідач вважає, що вимога позивача про поділ спільного майна подружжя є необґрунтованою та безпідставною, оскільки квартира АДРЕСА_3 , повністю належить відповідачу ОСОБА_2 на праві приватної власності. Відповідач також зазначає, що протягом усього часу володіння спірною квартирою позивачка не брала участі в її утриманні та не здійснювала догляд за належним станом житла, зокрема, не займалася питаннями сплати комунальних послуг. Окрім того, спірна квартира була придбана ним одноособово, грошові кошти на придбання квартири отримані ним за договором позики від 05.09.2024 року та використані для власних потреб, а не потреб сім`ї, у зв`язку з чим не є спільним майном подружжя.

18.03.2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, яка мотивована тим, що у період перебування в шлюбі, відповідачем з позивачкою придбана трикімнатна квартира АДРЕСА_3 . Нерухоме майно було придбано за спільні кошти подружжя, але юридично оформлене на відповідача. Враховуючи дані обставини, це майно належить позивачу та відповідачу, як подружжю, на праві спільної сумісної власності. У своєму відзиві відповідач зазначив, що він 05.09.2024 року уклав договір позики з третьою особою, відповідно до якого йому було передано кошти у розмірі 30000,00 доларів США. Письмової згоди на укладання договору позики, який, начебто, укладений відповідачем 05.09.2024 року позивачка по справі не надавала. Тому, в разі, якщо договір позики і був укладений відповідачем 05.09.2024 року, то цей договір укладено без згоди дружини і відповідно усі зобов`язання по ньому повинен нести відповідач самостійно. Твердження представника відповідача не ґрунтуються на дійсних обставинах справи, заперечення є безпідставними, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судом встановлені наступні факти і відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_2 і ОСОБА_3 11 вересня 2023 року зареєстрували шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 500. Після реєстрації шлюбу присвоєні прізвища чоловіку ОСОБА_4 , дружині ОСОБА_4 . Даний факт підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 11.09.2023 (а.с. 9).

Під час шлюбу сторонами придбано квартиру АДРЕСА_3 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 13.09.2024 року, посвідченим приватним нотаріусом Чугуївського нотаріального округу Харківської області Оксендлєр О.Б., реєстровий № 1111, право власності на яку зареєстровано на відповідача (а.с. 33).

Як вбачається з довідки, вих. 05/11/2024 наданої фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 , середня ринкова вартість трикімнатної квартири загальною площею 66,6 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , станом на дату її видачі становить 786500,00 гривень, без ПДВ (а.с. 11).

З наданого відповідачем Договору позики від 05.09.2024 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримав від ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , грошові кошти у сумі 30000,00 доларів США, для купівлі житлової квартири (а.с. 38).

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що 05.09.2024 року, за адресою: АДРЕСА_4 , у її присутності та присутності позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_8 (матір відповідача) особисто передала на руки відповідачу грошові кошти у сумі 30000,00 доларів США, в якості подарунку для купівлі ним квартири в особисту власність. Свідок ОСОБА_7 наголошувала, що кошти відповідач ОСОБА_2 запозичив у неї напередодні, та передав своєї матері ОСОБА_8 для того, щоб в присутності всієї родини матір зробила подарунок синові.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що 05.09.2024 року, за адресою: АДРЕСА_4 , передала особисто на руки своєму сину ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 30000,00 доларів США, в якості подарунку для купівлі ним квартири в особисту власність. Зазначені кошти напередодні були передані їй відповідачем. У зазначеній сумі, частки позивача ОСОБА_1 не було, до формування загальної суми вона не має жодного відношення.

Із заяви від 13 вересня 2024 року, посвідченої приватним нотаріусом Чугуївського нотаріального округу Харківської області Оксендлєр О.Б., реєстровий № 1110, встановлено, що ОСОБА_1 , надає згоду своєму чоловіку ОСОБА_9 укласти та підписати договір купівлі ним за ціну та на умовах на його власний розсуд квартиру АДРЕСА_3 , за спільні кошти (а.с. 71).

Суд вислухав позивача та його представника, відповідача та його представника, дослідив матеріали справи, всебічно та в повному обсязі проаналізував обставини справи, належність та допустимість доказів, як кожного окремо, так і в сукупності, і вважає, що позовні вимоги підлягають повному задоволенню.

На підставі ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи суспільних інтересах. Суд, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст.ст. 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ст. 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст. 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у ст. 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.ч. 1, 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України.

Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшенням, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. № 11).

Зі змісту п. п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до п. 30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.

При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Разом із тим, суд критично оцінює доводи відповідача ОСОБА_2 щодо придбання спірної квартири за власні кошти з огляду на таке.

Сам по собі факт отримання грошових коштів у борг одним із подружжя не свідчить про набуття спірного майна у його особисту приватну власність, оскільки боргові зобов`язання, набуті під час шлюбу, в інтересах сім`ї, також є спільними.

Крім того, на підтвердження своїх доводів позивачем ОСОБА_1 надано нотаріально посвідчену заяву, відповідно до якої вона надала згоду відповідачу на укладення договору купівлі квартири за спільні кошти подружжя, що свідчить про визнання сторонами на момент придбання квартири її спільним майном.

Суд критично оцінює показання свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , які є близькими родичами відповідача, що може впливати на об`єктивність та правдивість таких показань, а тому вони не можуть бути покладені в основу рішення, як достатній доказ придбання квартири виключно за особисті кошти відповідача.

Інших належних та допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували, що квартира придбана за особисті кошти відповідача ОСОБА_2 та не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, суду не надано.

Таким чином, суд приходить до висновку, що спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Також, суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст. 60 СК України.

Згідно ч. 1 ст. 69 СК України, подружжя має право на поділ майна, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 2 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Згідно ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Отже, Сімейним кодексом України встановлено, що майно набуте в період шлюбу належить чоловіку та дружині в рівних долях.

На підставі ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 369 ЦК України співвласники майна, що знаходиться у спільній сумісній власності, володіють та користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсними та поділ спільного майна подружжя» спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них; продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Отже, судом встановлено, що спірне майно придбано сторонами за час шлюбу та проживання однією сім`єю.

Таким чином, враховуючи, що набуте сторонами в період шлюбу майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, доказів про наявність підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя не надано, суд дійшов висновку про їх поділ між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, по 1/2 частині кожному.

З урахуванням встановлених обставин справи, суд прийшов до висновку про задоволення позову в повному обсязі, як такого, що знайшов своє підтвердження в ході судового розгляду.

Керуючись ст.ст. 141, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 352, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про поділ спільного майна подружжя, задовольнити.

Визнати квартиру АДРЕСА_5 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , і ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_6 , право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_5 .

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення суду виготовлено 08 квітня 2026 року.

Суддя Бунін Є.О.