Рішення від 07 квітня 2026 р. у справі №645/3372/24 — Немишлянський районний суд міста Харкова

Справа № 645/3372/24

Провадження № 2/645/43/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2026 р. м. Харків

Немишлянський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого - судді Федорової О.В.

за участю секретаря судового засідання - Карпунець Д.І.,

сторони по справі:

представник позивача - Варламов Д.І.

представник другого відповідача - Ковальова Д.А.,

представник четвертого відповідача - Жаворонкова Г.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом:

ОСОБА_1

до першого відповідача - Комунального підприємства "Міськпроект"

другого відповідача - Харківської міської ради

третього відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області

четвертого відповідача - Борзило Лесі В`ячеславівни

про визнання робіт із землеустрою не якісними, скасування рішення, державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до першого відповідача - Комунального підприємства "Міськпроект", другого відповідача - Харківської міської ради, третього відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, четвертого відповідача - ОСОБА_2 , в якому просив суд: визнати проведення робіт із землеустрою, які були проведені КП "Міськпроект" відносно земельної ділянки по АДРЕСА_1 неякісними, визнати недійсним та скасувати рішення ХМР від 06.10.2004 року за №156/04, а саме: п. 1.81 додатку 1 до вказаного рішення, визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку від 05.09.2005 року за №85333 (державний акт серія ЯА №334397) та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки із кадастровим номером 6310138500:05:029:0006.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11.05.1999 року ОСОБА_1 є власником житлового будинку із господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . З метою належного оформлення земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 позивач замовив у ТОВ "ЮК "Всесвіт" виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Проте, відповідно до рішення № РВ-6100059402024 від 02.04.2024 року Державним кадастровим реєстратором Відділ № 5 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області позивачу було відмовлено в державній реєстрації земельної ділянки, на якій розташоване належне йому нерухоме майно, зокрема з підстав, перетину з ділянкою 631013 85 00:05:029:0006. Також вказаним рішенням Державним кадастровим реєстратором Відділ № 5 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області було запропоновано позивачу усунути перетин із земельною ділянкою із вищевказаним кадастровим номером та повторно надати вищевказану документацію для присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 . Після отримання рішення про відмову у державній реєстрації земельної ділянки № РВ-610005 9402024 від 02.04.2024 року адвокатом позивача зроблено адвокатський запит за №5 від 29.03.2024 року до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, відповідно до якого останній просив надати інформацію відносно наявності документів, що посвідчують право на земельну ділянку із кадастровим номером 631013 8500:05:029:0006. Згідно з відповіддю від 03.04.2024 року за № 29-20-9,1-2514/0/19-24, на земельну ділянку із кадастровим номером 6310138500:05:029:0006 в Головному управлінні Держгеокадастру у Харківській області обліковується державний акт на право власності на земельну ділянку від 05.09.2005 року за № 85333 (державний акт серія ЯА № 334397). Адвокатом позивача направлено офіційний запит до Держгеокадастру відносно надання відомостей з Державного фонду із землеустрою відносно земельної ділянки із кадастровим номером 6310138500:05:029:0006. На вказаний запит Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області було надано копію документації із землеустрою на земельну ділянку із кадастровим номером 6310138500:05:029:0006. Згідно із вказаною документацією передбачається, що остання була розроблена Комунальним підприємством «МІСЬКПРОЕКТ» на замовлення ОСОБА_2 . В подальшому зазначена вище документація із землеустрою по встановленню (відновленню) меж землекористування була затверджена рішенням Харківської міської ради від 6 жовтня 2004 року за № 156/04 (п. 1.81 Додатку 1 зазначеного рішення) та земельну ділянку загальною площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) було передано у власність відповідачці ОСОБА_2 . На підставі вказаного вище рішення Харківської міської ради Харківським міським управлінням земельних ресурсів було видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 05.09.2005 року за № 85333 (державний акт серія ЯА № 334397). Сторона позивача вважає, що вищевказане рішення Харківської міської ради, державний акт на право власності на земельну ділянку від 05.09.2005 року за № 85333 (державний акт серія ЯА № 334397) видані із порушенням норм діючого законодавства, та є таким, що порушує права позивача на належне оформлення права власності на належну йому земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14.06.2024 року відкрито провадження по справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження.

26.06.2024 року до матеріалів справи від ГУ Держгеокадастру у Харківській області надійшов відзив на позовну заяву (вх. №13168), в якому представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позову та зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера. Частиною першою, другою статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним Державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Частинами 3,4 цієї статті передбачено, що сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Відповідно до частини 10 вказаної статті державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Частиною 13 статті 79-1 Земельного кодексу України визначено, що земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі: поділу або об`єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», не було зареєстровано протягом року з вини заявника. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Згідно статті 1 Закону України «Про державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера. За змістом статті 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр», земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України. Кадастровий номер скасовується у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Законодавством розмежовано державну реєстрацію земельної ділянки, тобто внесення до Державного земельного кадастру відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера (стаття 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр») та державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки, яка відповідно до частини 10 статті 79-1 Земельного кодексу України здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Відповідно до абзацу четвертого пункту 10 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання ГУ Держгеокадастру у Харківській області не чинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання не чинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності). Також у відзиві зазначено, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області є не належним відповідачем по справі, що також є підставою для відмови у позові.

11.07.2024 року до матеріалів справи надійшов відзив Харківської міської ради на позовну заяву (вх. №14254), в якому сторона відповідача просить суд відмовити в задоволенні позову та зазначає, що представником позивача не надано жодних аргументів, заснованих на нормах законодавства, не зазначено будь- якої релевантної позиції Верховного Суду щодо правозастосовної практики з цього питання. Вимоги позову позивач спрямовує в русло тверджень про незаконність рішень органу місцевого самоврядування, яким є Харківська міська рада, про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, що, за доводами позову, порушує право позивача на реалізацію повною мірою права на користування земельною ділянкою. Діяльність Харківської міської ради як органу місцевого самоврядування внормована, зокрема, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». Як зазначено в пункті 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради. Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Як зазначає у позові представник позивача, статтею 25 Закону України «Про землеустрій», в редакції чинній на момент розробки документації із землеустрою на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , визначені види документації із землеустрою, серед яких, зокрема, є технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку. Стороною відповідача зазначено, що представник позивача суперечить сам собі, оскільки спочатку цитує законодавство, в якому відображені відповідні норми законодавства, а після робить протилежний висновок. Також, стороною відповідача зазначено, що твердження представника позивача про те, що комунальне підприємство «Міськпроект» неякісно здійснило землевпорядні роботи щодо розробки спірної документації із землеустрою та неякісно здійснило геодезичні роботи відносно земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , є суб`єктивним твердженням, не заснованим на жодних доказах. Позивачем не надано жодних доказів невідповідності спірної документації із землеустрою вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування. Також, Харківська міська рада звертає увагу на те, що відповідно до акту встановлення (відновлення) та погодження меж земельної ділянки, позивачем було погоджено межу земельної ділянки, яка проходить по огорожі між земельними ділянками за адресами АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , шляхом підписання вказаного акту ще у 2003 - 2004 роках. Таким чином на думку відповідача, позивач був в повній мірі обізнаний про визначені межі земельної ділянки кадастровий номер 6310138500:05:029:0006, що свідчить про порушення позивачем строків позовної давності. Також стороною відповідача вказано, що у складі спірної технічної документації із землеустрою наявна інформація комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 15.01.2004 № 67, згідно якого фактична площа земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , складає 1508 кв.м, а саме: 1365 кв. м зареєстровані за домоволодінням на підставі рішення Московського РІК від 30.11.1954 № 830; 143 кв.м залишок в тимчасовому користування, на підставі рішення Московського РІК від 30.11.1954 № 830. В той час, як позивачем зовсім не надано жодних доказів, які підтверджують розмір земельної ділянки зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі наданих позивачем доказів достовірно не можливо встановити, що Харківською міською радою порушені права позивача. Рішення про передачу у власність земельної ділянки винесено на підставі документації із землеустрою, розробленої відповідно до вимог чинного на час її розроблення законодавства та в межах компетенції органу місцевого самоврядування.

16.07.2024 року від відповідачки ОСОБА_2 надійшла заява про застосування строків позовної давності (вх. №14598), в якій зазначено, що ОСОБА_1 , у листопаді 2003 року погодив межі земельної ділянки, що належить ОСОБА_2 та якій в подальшому було присвоєно кадастровий номер 6310138500:05:029:0006, власноручно підписавши акт встановлення (відновлення) та погодження меж земельної ділянки, що є складовою частиною документації з землеустрою. Підпис ОСОБА_1 на акті встановлення (відновлення) та погодження меж земельної ділянки підтверджено головою вуличного комітету ОСОБА_3 . Саме в момент погодження меж позивач дізнався про місце проходження межі між сусідніми земельними ділянками, понад 20 років не мав жодних претензій щодо межі земельних ділянок позивача та відповідача, і саме з 2003 року розпочав перебіг строк позовної давності. Наведене також спростовує припущення, викладене в позовній заяві про те, що позивач довідався про нібито порушення своїх прав 02.04.2024 року. Враховуючи, що з листопада 2003 року до 24.02.2022 року пройшло понад три роки, відповідачка просить застосувати до вимог позивача строк позовної давності та відмовити в задоволенні позову.

16.07.2024 року від відповідачки ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона вказала, що позовних вимог не визнає, оскільки останні є безпідставними та протиправними, а доводи сторони позивача є надуманими, заснованими на хибному тлумаченні приписів чинного законодавства України та не підтверджуються належними та допустимими доказами. Позовні вимоги заявлено з пропуском строку позовної давності та всупереч правовим позиціям Верховного Суду, що в сукупності, на думку відповідача, є підставою для відмови в задоволенні позову. ОСОБА_2 є власником земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 . Право власності на зазначену земельну ділянку набуто відповідно до рішення XXV сесії IV скликання Харківської міської ради від 06 жовтня 2004 р. № 156/04 та підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 334397. Право власності на земельну ділянку набуто у зв`язку з наявністю права власності на житловий будинок, у повній відповідності до приписів законодавства України, за рішенням органу місцевого самоврядування. Правильність та законність оформлення земельної ділянки перевірено Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та визнано Державою шляхом державної реєстрації права. Будь-які обставини, що ставили б під сумнів правомірність набуття земельної ділянки відсутні. Відповідач наголошує, що позивач, ОСОБА_1 , у листопаді 2003 року погодив межі земельної ділянки, що належить ОСОБА_2 та якій в подальшому було присвоєно кадастровий номер 6310138500:05:029:0006, власноручно підписавши акт встановлення (відновлення) та погодження меж земельної ділянки, що є складовою частиною документації з землеустрою. Підпис ОСОБА_1 на акті встановлення (відновлення) та погодження меж земельної ділянки підтверджено головою вуличного комітету ОСОБА_3 . Тобто, ОСОБА_1 понад 20 років не мав жодних претензій щодо межі земельної ділянки, що спростовує твердження позивача, що він дізнався про порушення своїх прав 02.04.2024 року. Відповідачка вказує, що представник позивача надав засвічену ним копію свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видане 12-ю Харківською державною нотаріальною конторою 16 листопада 1995 року та зареєстрованого за № 1-7269. Відповідно до цього свідоцтва спадкове майно складається з «жилого будинку із надвірними будівлями, що знаходяться у АДРЕСА_1 . На земельній дільниці площею 763 кв.м. знаходяться жилий будинок літ А-1, жилою площею 34,4 м2 та надвірні будівлі при ньому: 3 сараї літ Б, Г, Е, вбиральня літ. В, льох літ. Д, огорожа № 1-3, які належать померлій на підставі свідоцтва про право власності...». Тобто, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом площа земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 складає 763 кв.м. Натомість відповідно до експлікації технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_3 , загальна площа земельної ділянки склала вже 855 кв.м., тобто, на 92 квадратних метри більше. Підстав для збільшення площі земельної ділянки позовна заява не містить. Представник позивача надає отриману ним з порушенням чинного законодавства України технічну документацію з землеустрою щодо ділянки відповідача. Однак, власну технічну документацію з землеустрою, в якій Головним управлінням Держгеокадастру було виявлено недоліки, не надає. Натомість, матеріалами справи підтверджується, що відповідач має право користування земельною ділянкою площею 1365 м2 з 1954 року відповідно до рішенням ІНФОРМАЦІЯ_1 від 30.06.1954 р. № 830. Таким чином, матеріали справи не містять доказів належності позивачу конкретної земельної ділянки, оскільки землекористування в установленому порядку не оформлено, відповідні правовстановлюючі документи на земельну ділянку у позивача відсутні. Також відсутні докази на надання позивачу дозволу на виготовлення технічної документації на будь-яку земельну ділянку. Позивач розпочав підготовку документів для приватизації земельної ділянки (технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)) площею 0,0427 га. Зазначені обставини свідчать про його намір реалізувати своє право на отримання земельної ділянки у приватну власність. Однак рішенням від 12 липня 2018 року № РВ-5100854542018 йому відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру у зв`язку з невідповідністю електронного документа установленим вимогам. Крім того, у відзиві наголошено, що ані позивач, ані його представник не мали права отримувати копії технічної документації по встановленню (відновленню) меж землекористування, та підготовці документів, що посвідчують право власності або користування землею ОСОБА_2 , по АДРЕСА_1 , свідоцтво про одруження ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , технічний паспорт на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 , договір дарування від 24.09.1992 року, а тому подані докази є недопустимими доказами, оскільки отримані з порушенням чинного законодавства.

23.07.2024 року від представника позивача адвоката Варламова Д.В. до матеріалів справи надійшла відповідь на відзив (вх. №15162), в якому він зазначав, про невідповідність відзиву ОСОБА_2 на позовну заяву ч. 3 ст. 178 ЦПК України, а також зазначив, що технічна документація із землеустрою на земельну ділянку із кадастровим номером 6310138500:05:029:0006 була отримана представником позивача на запит ЗВ-9400012772024, що був поданий через електронний кабінет Електронних сервісів Держгеокадастру. Також зазначено, що ОСОБА_2 не був наданий до матеріалів справи акт прийому передачі межових знаків на зберігання від 25 березня 2008 року суміжні землекористувачі погодили межі земельної ділянки, яка перебуває у її власності . Також, представник позивача вважає, що посилання ОСОБА_2 , на те, що вимога про визнання проведення робіт із землеустрою, що були проведені КП «МІСЬКПРОЕКТ» відносно земельної ділянки по АДРЕСА_1 неякісними в порядку окремого провадження є хибними.

23.08.2024 року від представника позивача ОСОБА_5 надійшли заперечення на відзив позивача (вх. № 17484), в якому представник відповідачки вказує, що стороною позивача фактично не надано жодних доказів правомірного отримання наданих до позовної заяви доказів. Крім того, зазначено, що доводи представника позивача про неможливість встановлення факту проведення робіт із землеустрою, які були проведені КП «Міськпроект» відносно земельної ділянки по АДРЕСА_1 неякісними в порядку окремого провадження не заслуговують на увагу, оскільки такі обставини є не підставою для звернення в порядку позовного провадження, а є невірним способом захисту, що підтверджується правовими позиціями Верховного суду, про які зазначено у відзиві на позову заяву. Також зазначено, що позивач не спростував факту того, що ОСОБА_1 , у листопаді 2003 року погодив межі земельної ділянки, що належить ОСОБА_2 та якій в подальшому було присвоєно кадастровий номер 6310138500:05:029:0006, власноручно підписавши акт встановлення (відновлення) та погодження меж земельної ділянки, що є складовою частиною документації з землеустрою. Підпис ОСОБА_1 на акті встановлення (відновлення) та погодження меж земельної ділянки підтверджено головою вуличного комітету ОСОБА_3 ; не спростував факту суперечливої поведінки позивача, не вказав причини такої поведінки; не повідомив правові підстави збільшення земельної ділянки позивача з 763 кв.м. (згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видане 12-ю Харківською державною нотаріальною конторою 16 листопада 1995 року та зареєстрованого за № 1-7269) до 855 кв.м., тобто, на 92 квадратних метри більше; не повідомив про причини пропуску строку позовної давності на 21 рік.

28.08.2024 року від представника позивача адвоката Варламова Д.В. надійшло клопотання про призначення по справі судової земельно-технічної експертизи (вх. №17786).

17.09.2024 року до матеріалів справи надійшла заява представника відповідачки - адвоката Жаворонкової Г.С., в якому вона просила суд відмовити в призначенні по справі судової земельно-технічної експертизи (вх. №19428).

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18.09.2024 року по справі призначено судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Харківської філії судово-психіатричних експертиз Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України» та зупинено провадження на час проведення експертизи.

Постановою Харківського апеляційного суду від 20.11.2024 року ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18.09.2024 року залишено без змін.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14.04.2025 року витребувано докази необхідні для розгляду справи.

07.05.2025 року до матеріалів справи з КП "Харківське МБТІ" ХМР надійшли матеріали інвентаризаційних справ на домоволодіння АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 (вх. №10773).

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 27.05.2025 року витребувано докази необхідні для розгляду справи.

02.06.2025 року від представника позивача - адвоката Варламова Д.В. на виконання ухвали суду від 27.05.2025 року до матеріалів справи надано копію технічної документації.

25.06.2026 року від представника відповідачки - адвоката Жаворонкової Г.С. надійшло клопотання про доповнення питань експертизи (вх. № 14996).

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26.06.2025 року по справі призначено судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Харківської філії судово-психіатричних експертиз Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України» та зупинено провадження на час проведення експертизи.

15.12.2025 року до матеріалів справи надійшов висновок експерта №12794 за результатами судової земельно-технічної експертизи.

Ухвалою Немишлянського районного суду м. Харкова від 16.12.2025 року поновлено провадження по справі.

Ухвалою Немишлянського районного суду м. Харкова від 27.01.2026 року закрито підготовче судове засідання по справі, справу призначено до судового розгляду та задоволено клопотання про допит судового експерта.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Варламов Д.В. підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити позов з підстав викладених у позовній заяві.

В судовому засіданні представник другого відповідача - Ковальова Д.А. просила суд відмовити в позові в повному обсязі, з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.

В судовому засіданні представник четвертого відповідача - Жаворонкова Г.С. просила суд відмовити в позові в повному обсязі, з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.

Представник ГУ Держгеокадастру у Харківській області в судове засідання не з`явився, в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи за відсутності представника ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані сторонами судового процесу докази, вислухавши думку учасників процесу, суд встановив таке.

ОСОБА_1 є власником житлового будинку із господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 11.05.1999 року.

З метою належного оформлення земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 позивач замовив у ТОВ "ЮК "Всесвіт" виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Рішенням № РВ-6100059402024 від 02.04.2024 року Державним кадастровим реєстратором Відділ № 5 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області позивачу було відмовлено в державній реєстрації земельної ділянки, на якій розташоване належне йому нерухоме майно, зокрема з підстав, перетину з ділянкою 631013 85 00:05:029:0006.

Зі змісту вказаного рішення випливає, що Державним кадастровим реєстратором Відділ № 5 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області запропоновано позивачу усунути перетин із земельною ділянкою із вищевказаним кадастровим номером та повторно надати вищевказану документацію для присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з відповіддю від 03.04.2024 року за № 29-20-9,1-2514/0/19-24 на адвокатський запит № 5 від 29.03.2024 року Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повідомило, що на земельну ділянку із кадастровим номером 6310138500:05:029:0006 в Головному управлінні Держгеокадастру у Харківській області обліковується державний акт на право власності на земельну ділянку від 05.09.2005 року за № 85333 (державний акт серія ЯА № 334397).

Згідно з відповіддю на адвокатський запит Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області було надано копію документації із землеустрою на земельну ділянку із кадастровим номером 6310138500:05:029:0006, зі змісту якої убачається, що вона розроблена Комунальним підприємством «МІСЬКПРОЕКТ» на замовлення ОСОБА_2 .

В подальшому зазначена вище документація із землеустрою по встановленню (відновленню) меж землекористування була затверджена рішенням Харківської міської ради від 6 жовтня 2004 року за № 156/04 (п. 1.81 Додатку 1 зазначеного рішення) та земельну ділянку загальною площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) було передано у власність відповідачці ОСОБА_2 .

На підставі вказаного вище рішення Харківської міської ради Харківським міським управлінням земельних ресурсів було видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 05.09.2005 року за № 85333 (державний акт серія ЯА № 334397).

Позивач вважає, що вказане рішення Харківської міської ради, державний акт на право власності на земельну ділянку від 05.09.2005 року за № 85333 (державний акт серія ЯА № 334397) видані із порушенням норм діючого законодавства, та є таким, що порушує права позивача на належне оформлення права власності на належну йому земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із такого.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частинами 1, 2 ст. 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Щодо позовної вимоги позивача про визнання проведення робіт із землеустрою, які були проведені КП "Міськроект" відносно земельної ділянки по АДРЕСА_1 неякісними, суд вважає необхідним зазначити таке.

Згідно зі ст. 55 Закону України "Про землеустрій" технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає, зокрема, план меж земельної ділянки, складений за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Принцип змагальності сторін за змістом частин 1-4 ст.12 цього Кодексу передбачає здійснення цивільного судочинства на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип диспозитивності цивільного судочинства, це коли суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Стаття 13 Конституції України встановлює, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання. Основний Закон України також закріплює рівність перед законом усіх без винятку суб`єктів права власності і гарантує кожному з них захист його прав і свобод. Наведені конституційні приписи мають визначальне значення і для суб`єктів земельних правовідносин. Принципові положення Конституції безпосередньо втілені у земельному законодавстві.

Суд звертає увагу на те, що фактично позивач не погоджується із розміром свої земельної ділянки для будівництва і обслуговування індивідуального будинку господарських будівель і споруд, оскільки вважає що суміжний власник земельної ділянки ОСОБА_2 володіє частиною його земельної ділянки через неправильне визначення розміру його земельної ділянки у виготовленій їй технічній документації землеустрою.

Проте обраний позивачем спосіб захисту його порушених прав, а саме визнання проведення робіт із землеустрою, які були проведені КП "Міськроект" відносно земельної ділянки по вул. Немишлянська, 154, у м. Харкові неякісними, не призведуть до належного захисту прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 , оскільки сама по собі технічна документація, складена за наслідками проведення робіт із землеустрою, це лише сукупність текстових та графічних матеріалів, які не мають самостійного правового значення.

Таким чином, підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Щодо позовних вимог позивача про визнання недійсним та скасування рішення ХМР від 06.10.2004 року за №156/04, а саме: п. 1.81 додатку 1 до вказаного рішення, визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку від 05.09.2005 року за №85333 (державний акт серія ЯА №334397) та скасування державної реєстрації земельної ділянки із кадастровим номером 6310138500:05:029:0006, суд зазначає таке.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором (пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс19)).

Способами захисту суб`єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 68)).

Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).

Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) зазначила, що усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду про неефективність такого способу захисту прав особи, як визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21, пункт 180; від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18, пункт 143).

Крім того, рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці також є усталеним (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 83), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 08 серпня 2023 року у справі № 910/5880/21 (пункт 53)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21 (пункт 181)).

Отже, у такій категорії спорів позивач може, зокрема, обґрунтовувати свій позов протиправністю рішення органу місцевого самоврядування, відповідно до якого відповідачу було передано частину земельної ділянки, яка накладається на його земельну ділянку. Натомість суд має надати оцінку відповідному рішенню органу місцевого самоврядування в мотивувальній частині судового рішення.

Щодо вимоги про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, то у своїх висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) також вказала, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148). Крім того, Велика Палата Верховного Суду у цій справі звернула увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Тобто, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що відповідач буде позбавлений права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку позивача, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність відповідача якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.

Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 з 1992 року володіє спірною земельною ділянкою площею 1365 кв.м., яка була зареєстрована за домоволодінням АДРЕСА_1 на підставі рішення Московського РІК № 830 від 30.11.1954 року. Вказану земельну ділянку відповідачка ОСОБА_2 отримала відповідно до встановленої законом (в редакції на час виникнення правовідносин) процедури, здійснила всі передбачені законодавством дії для проведення державної реєстрації, а саме: на підставі "Технічної документації по відновленню меж землекористування, та підготовці документів, що посвідчують право власності або користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 ", розробленої КП "МІСЬКПРОЕКТ" у 2004 році, внесено відомості до Державного земельного кадастру та отримано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 334397 від 05.09.2005 року. Відповідно до Державного акту земельна ділянка з кадастровим номером 6310138500:05:029:0006 площею 0,1000 га із цільовим призначенням - Для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі рішення ХХV сесії ІV скликання Харківської міської ради від 6 жовтня 2024 року № 154/04.

При цьому судом встановлено, що зі змісту Акту встановлення (відновлення) та погодження меж земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1 , складеному у листопаді 2023 року наступними особами: від суб`єкта землекористування (власності) земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1 , на якій виконувались земельно-кадастрові роботи, ОСОБА_2 , від суб`єктів землекористування (власності) суміжними земельними ділянками, зокрема ОСОБА_1 (земельна ділянка АДРЕСА_1 ), та за участю спеціаліста ОСОБА_6 , виконавця земельно-кадастрових робіт на земельну ділянку у м. Харкові від підприємства КП "МІСЬКПРОЕКТ", випливає, що власниками/користувачами суміжних земельних ділянок претензій щодо існуючих меж, згідно вказаного акту погодження меж не виявлено.

Отже, встановлення меж відбулось за участі та з відома позивача ОСОБА_1 , який жодних зауважень та претензій під час його складення не висловлював.

Відповідно до висновку експерта № 12794 за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи від 10.12.2025 року, встановлено порушення меж земельних ділянок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 . Накладення меж земельних ділянок наявне зі сторони земельної ділянки з кадастровим номером 6310138500:05:029:0006 по АДРЕСА_1 , адже зазначена земельна ділянка змінила свою конфігурацію, результатом якої було накладення межі на споруди, що розташовані на земельній ділянці по АДРЕСА_3 . Земельна ділянка з кадастровим номером 6310138500:05:029:0006 по АДРЕСА_1 , яка перебуває у власності ОСОБА_2 (кадастровий номер 6310138500:05:029:0006) накладається на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , на якій розташовано нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 . Площа перетину становить 0,0085 га. Встановлення причини накладення виходить за межі компетенції судового експерта при проведенні земельно-технічних експертиз. Фактичний розмір та межі земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 відповідають розмірам та межам, вказаним у "Технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування житлового будинку і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , гр. ОСОБА_1 ", що виконана ТОВ "Юридична компанія "ВСЕСВІТ".

Відповідно до рішення № РВ-6100059402024 від 02.04.2024 року Державним кадастровим реєстратором Відділ № 5 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області позивачу було відмовлено в державній реєстрації земельної ділянки, на якій розташоване належне йому нерухоме майно. Однією з підстав такої відмови є розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини. Вказаним рішенням Державним кадастровим реєстратором Відділ № 5 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області запропоновано ОСОБА_1 усунути перетин із земельною ділянкою 31013 85 00:05:029:0006 та повторно надати вказану документацію на реєстрацію.

Вимоги позивача про визнання недійсним пункту 1.81 додатку 1 до рішення ХМР від 06.10.2004 року за №156/04, скасування державного акта на право власності на земельну ділянку від 05.09.2005 року за №85333 (державний акт серія ЯА №334397) та скасування державної реєстрації земельної ділянки, не є ефективним способом захисту порушених прав позивача ОСОБА_1 , не приведуть до їх поновлення, в той час як задоволення таких вимог призведе до фактичного позбавлення права відповідачки ОСОБА_2 на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки усунення порушення прав позивача щодо неможливості внесення відомостей про належну йому земельну ділянку до земельного кадастру, не вказує на не визнання чи оспорення відповідачкою ОСОБА_2 права власності позивача на земельну ділянку, а тому позбавлення останньої права власності на належну їй земельну ділянку в цілому не є пропорційним та співмірним.

Належним способом захисту є вимоги про витребування спірного майна (віндикаційний позов), проте позивач з такими вимогами до суду не звертався.

Враховуючи обрання позивачем неналежного способу захисту у частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на право власності на землю та скасування державної реєстрації земельної ділянки, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 необхідно відмовити у повному обсязі.

Щодо клопотання представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Жаворонкової Г.С. про застосування строків позовної давності, суд зазначає таке.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

Таким чином, оскільки в задоволенні вимог позивача відмовлено, суд не вирішує питання про застосування позовної давності до вимог позивача.

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з розглядом справи, суд виходить із такого.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частинами 1 та 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що у задоволенні позову відмовлено повністю, витрати по сплаті судового збору, на професійну правничу допомогу та за проведення судової земельно-технічної експертизи суд покладає на позивача ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 4, 10-13, 76-81, 263-265, 268, 273, 280-283 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до першого відповідача - Комунального підприємства "Міськпроект", другого відповідача - Харківської міської ради, третього відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, четвертого відповідача - Борзило Леся В`ячеславівна про визнання робіт із землеустрою не якісними, скасування рішення, державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

перший відповідач - Комунальне підприємство "Міськпроект", код ЄДРПОУ 23764585, адреса місцезнаходження: м. Харків, пр-т Науки, 38, кім. 429;

другий відповідач - Харківська міська рада, код ЄДРПОУ 04059243, адреса місцезнаходження: м. Харків, м-н Конституції, 7;

третій відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, код ЄДРПОУ 39792822, адреса місцезнаходження: м. Харків, вул. Космічна, 21, 8-9 пов.;

четвертий відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП не відомий, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено та оголошено 08.04.2026 року.

Суддя О.В. Федорова