Вирок від 07 квітня 2026 р. у справі №946/29/26 — Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Єдиний унікальний № 946/29/26

Провадження № 1-кп/946/263/26

У К Р А Ї Н А

ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________________________________________

ВИРОК

Іменем України

08 квітня 2026 року м. Ізмаїл

Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянув у місті Ізмаїлі Одеської області у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025162150001116, за обвинуваченням

ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Харкові, громадянина України, із вищою освітою, одруженого, пенсіонера, ФОП, інваліда ІІ групи, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 (далі - м. Ізмаїл), раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),

сторона обвинувачення: прокурор ОСОБА_4 ,

сторона захисту: обвинувачений ОСОБА_3 , захисник ОСОБА_5 ,

інші учасники судового провадження: потерпілі ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , представник потерпілих ОСОБА_8 .

Потерпіла ОСОБА_7 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце проведення судового розгляду неодноразово була повідомлена належним чином, що підтверджується довідками про доставку судових повісток про виклик до суду в електронній формі через SMS-повідомлення. Суд, заслухавши думки учасників судового провадження про можливість за відсутності потерпілої ОСОБА_7 з`ясувати обставини, що мають значення для судового розгляду, відповідно до ст. 325 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), дійшов висновку про проведення судового розгляду без її участі. Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 327 КПК, неприбуття в судове засідання представника уповноваженого органу з питань пробації, належним чином повідомленого про час і місце судового засідання, не перешкоджає судовому розгляду.

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним

1.09.08.2025 близько 19:30 год., водій ОСОБА_3 , керуючи технічно справним автомобілем марки «NISSAN» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , і, рухаючись по вул. Семінарській з боку вул. Комерційної в напрямку вул. Національної гвардії України в м. Ізмаїлі Одеської області, в порушення вимог п. 1.5, підп. «б» п. 2.3, п. 18.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - ПДР), при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, який розташований перед перехрестям пр. Незалежності (непарна сторона) та вул. Семінарської, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, легковажно розрахував на їх відвернення, не був уважним, не вжив заходів до зменшення швидкості руху та зупинки свого транспортного засобу, в результаті чого на пішохідному переході скоїв наїзд на пішоходів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які в цей час переходили проїжджу частину дороги справа наліво по ходу руху транспортного засобу.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_6 спричинено тілесні ушкодження у виді часткового розриву медіальної колатеральної зв`язки та медіального ретинакулюму, повздовжнього розриву тіла та частково заднього рогу медіального меніска, які не викликали небезпечні для життя явища, проте при звичайному перебігу спричиняють розлад здоров`я строком понад три тижні (більш ніж 21 день) та відноситься до тілесних ушкоджень середньої тяжкості; а пішоходу ОСОБА_7 спричинено тілесні ушкодження у виді черепно-лицевої травми у виді закритого перелому виросткового відростку нижньої щелепи зліва, забитої рани підборіддя, які не викликали небезпечні для життя явища, проте при звичайному перебігу спричиняють розлад здоров`я строком понад три тижні (більш ніж 21 день) та відноситься до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

2.Своїми діями ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілим середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Стаття (частина статті) КК, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений

3.Кримінальний кодекс України

«Стаття 286. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами

1. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, -

карається штрафом від трьох тисяч до п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.»

Докази на підтвердження встановлених судом обставин

4.Обставини вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення встановлені судом шляхом дослідження доказів, обсяг яких був визначений відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК. Враховуючи, що учасники судового провадження не піддали сумніву обставини, викладені в обвинувальному акті, правильно розуміють зміст цих обставин, а також того, що у суду не виникли сумніви у добровільності їх позиції, суд за їх згодою визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються, та визнав можливим обмежити обсяг досліджуваних доказів допитом обвинуваченого ОСОБА_3 та дослідженням документів, що стосуються особи обвинуваченого, процесуальних витрат та заходів забезпечення кримінального провадження. При цьому судом роз`яснено учасникам судового провадження, що вони будуть позбавлені права оспорювати ці обставини в апеляційному порядку.

5.Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_3 повністю визнав себе винним в обсязі пред`явленого йому обвинувачення та зазначив, що щиро розкаюється у вчиненні кримінального правопорушення. При обвинувачений не піддав сумніву обставини, викладені в обвинувальному акті, зокрема, допущені ним порушення ПДР та їх наслідки. Так, обвинувачений ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснив, що 09.08.2025 близько 19:00 год. він рухався на своєму автомобілі «NISSAN» по вул.Семінарській в м. Ізмаїлі з боку вул. Комерційної в напрямку вул. Національної гвардії України. Перетинаючи пр. Незалежності, як йому здавалось зі швидкістю 40 км/год., а за висновком експерта виявилось, що він рухався зі швидкістю 25 км/год., його засліпило сонце та він не помітив пішоходів, які проходили по пішохідному переходу, та здійснив наїзд на них. Пішоходи були доставлені в лікарню, а він залишився на місці події. Наступного дня він прийшов до потерпілої ОСОБА_6 в лікарню, яка відмовилась від спілкування з ним, після чого спілкуватися з нею він не намагався. Матеріальну шкоду він не відшкодував.

6.Так, відповідно до п. 1.5. ПДР, дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

7.Згідно з п/п. «б» п. 2.3. ПДР для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

8.Відповідно ж до п. 18.1. ПДР водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

9.Таким чином, досліджені обставини провадження дозволяють суду дійти висновку про те, що ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом, діючи з необережності у формі кримінальної протиправної самовпевненості, порушив п. 1.5., підп. «б» п. 2.3., п. 18.1. ПДР, що спричинило потерпілим середньої тяжкості тілесні ушкодження, та ці суспільно небезпечні наслідки у виді спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілим перебувають у прямому причинно-наслідкову зв`язку з порушенням обвинуваченим ОСОБА_3 . ПДР. Отже, суд вважає доведеною винуватість ОСОБА_3 у вчинені ним кримінального правопорушення, та кваліфікує його дії за ч. 1 ст. 286 КК.

Обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання

10.Обставин, які відповідно до ст. 66 КК пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , суд не вбачає. Суд не може врахувати як обставину, що пом`якшує його покарання, щире каяття, що зазначено в обвинувальному акті, оскільки обвинувачений ОСОБА_3 , хоча й визнав вину у висунутому обвинуваченні та погодився з викладеними в обвинувальному акті обставинами, але не виказав щирого жалю з приводу вчиненого ним кримінального правопорушення, бажання все виправити, не приніс щирі вибачення потерпілим (зробив це формально тільки в судових дебатах після звернення на це уваги представником потерпілих), не цікавився станом потерпілих, не пропонував їм допомогу по лікуванню, по відновленню їх стану, не вживав заходів щодо відшкодування їм шкоди. Відмова потерпілої від спілкування з обвинуваченим на другий день після ДТП, з урахуванням її пригніченого стану після події, не свідчило про відсутність необхідності вживання активних та дієвих заходів обвинуваченим щодо усунення заподіяної ним шкоди. А така пасивна поведінка обвинуваченого свідчить про його самоусунення та уникнення від вирішення проблем, що виникли саме внаслідок його протиправних дій, що характеризується байдужістю та ініціативною бездіяльністю, а отже й свідчить про відсутність щирого каяття.

11.Стороною обвинувачення не зазначено в обвинувальному акті про наявність обставин, які відповідно до ст. 67 КК обтяжують покарання ОСОБА_3 , та які відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 91, ч. 1 ст.92 КПК підлягають доказуванню саме прокурором. У силу положень ст. 337 КПК суд позбавлений можливості додатково встановлювати та враховувати обставини, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 та які в обвинувальному акті не зазначені, а також які прокурором не доказувалися, оскільки це погіршить становище обвинуваченого.

Мотиви призначення покарання

12.При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд у відповідності до ст. 65 КК враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

13.Як зазначено в ч. 2 ст. 50 КК, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

14.Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

15.Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

16.Як обставина, що має враховуватися судом при призначенні покарання, ступінь тяжкості кримінального правопорушення є оціночною ознакою, яка визначає межі судової дискреції.

17.Суд враховує, що хоча обвинувачений ОСОБА_3 вчинив необережне кримінальне правопорушення, але внаслідок нього були завдані тілесні ушкодження середньої тяжкості двом особам.

18.Щодо особи винного, то ОСОБА_3 раніше не судимий, вперше притягується до кримінальної відповідальності, характеризується позитивно, має міцні соціальні зв`язки, одружений, є інвалідом ІІ групи.

19.Згідно абз. 17 ч. 1 ст. 368 КПК, ухвалюючи вирок суд приймає до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого ОСОБА_3 , згідно якій ризики вчинення повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб, оцінюються як низькі. Органом пробації зроблений висновок про те, що виправлення ОСОБА_3 можливе без ізоляції від суспільства.

20.З урахуванням вказаних обставин, особи обвинуваченого ОСОБА_3 , того, що він є інвалідом ІІ групи, а отже й непрацездатним, того, що він вперше притягається до кримінальної відповідальності, відсутності обставин, що пом`якшують та обтяжують його покарання, низьких ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб, та того, що за змістом ч. 2 ст. 57, ч. 3 ст. 61 КК до непрацездатних осіб та осіб з інвалідністю першої і другої групи покарання у виді виправних робіт та обмеження волі не застосовується, а відповідно до ч. 1 ст. 60 КК, покарання у виді арешту полягає в триманні засудженого військовослужбовця в умовах ізоляції на гауптвахті, тоді як ОСОБА_3 не є військовослужбовцем, суд у відповідності до вимог КК та передбачених ним санкцій вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_3 можливе лише з призначенням йому єдино можливого основного покарання у виді штрафу, у розмірі ближче до нижньої межі санкції ч. 1 ст. 286 КК, з призначенням обов`язкового додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у середніх межах санкції. Суд дійшов висновку, що призначення такого основного та додаткового покарання є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання нових кримінальних правопорушень, таке основне та таке додаткове покарання повністю досягне мети їх призначення та призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченого, які створять у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.

21.При цьому судом враховані висновки Верховного Суду щодо дискреційних повноважень суду щодо визначення виду та міри покарання (постанови Верховного Суду від 19.02.2019 у справі №337/3654/16-к, від 28.05.2020 у справі №753/13972/17 та від 06.08.2020 у справі №759/13520/18).

22.При визначенні строку додаткового покарання суд враховує характер вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, а саме наїзду на потерпілих, які перетинали проїжджу частину в дозволеному місці, а саме на пішохідному переходу, що свідчить про проявлення обвинуваченим крайньої неуважності, а також про підвищену суспільну небезпеку його особи та вчиненого ним діяння.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку

23.Судом встановлено, що ОСОБА_3 у даному кримінальному провадженні не затримувався та під вартою не тримався, запобіжні заходи відносно нього не застосовувалися.

24.У силу ч. 2 ст. 124 КПК з обвинуваченого ОСОБА_3 мають бути стягнуті на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів для проведення судових інженерно-транспортних експертиз №№СЕ-19/116-25/19824-ІТ від 27.09.2025 у сумі 5 348,40 грн, СЕ-19/116-25/19827-ІТ від 27.09.2025 у сумі 8 914 грн, комплексної судової інженерно-транспортної та фототехнічної експертизи № КСЕ-19/116-25/25596 від 21.11.2025 у сумі 5 348,40 грн, а всього у загальній сумі 19 610,80 грн.

25.Питання про арешт майна та про долю інших речових доказів слід вирішити у відповідності до положень ч. 4 ст. 174, ч. 9 ст. 100 КПК.

Керуючись ст. ст. 369 - 371, 373 - 375, ч. 15 ст. 615 КПК, суд -

ухвалив:

1. ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 59 500 (п`ятдесят дев`ять тисяч п`ятсот) гривень, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки.

2.З набранням ухвалою законної сили скасувати накладений на підставі ухвали слідчого судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13.08.2025 арешт, та вилучений 09.08.2025 в ході огляду місця ДТП біля перехрестя вул. Семінарська кут пр. Незалежності в м. Ізмаїл автомобіль NISSAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з поміщенням на спецмайданчик № 11 ГУНП в Одеській області, - повернути ОСОБА_3 , поновивши його право розпорядження цим майном.

3.Накладені на підставі ухвал слідчого судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20.09.2025 та від 17.11.2025 арешти на оптичні диски DVD-R з відеозаписами за 09.08.2025 з камери відеоспостереження, яка розташована на фасаді Ізмаїльського ліцею «Політехнічний» з гімназією Ізмаїльського району Одеської області по пр. Незалежності, б. 53 в м. Ізмаїл та з камери відеоспостереження, розташованої на фасаді кафе «PAUSA» по пр. Незалежності, 44-А в м. Ізмаїлі, залишити без змін, та залишити його в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

4.Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави витрати на залучення експертів для проведення судових експертиз у загальній сумі 19 610,80 грн (дев`ятнадцять тисяч шістсот десять гривень 80 коп.).

5.Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

6.Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК.

7.Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, у разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не буде скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення Одеським апеляційним судом.

8.Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді, а обвинуваченому та прокурору вручити копію вироку негайно після його проголошення.

9.Під час судового провадження судом застосовувалися Правила організації ефективного кримінального судочинства, які введені в дію рішенням Ради суддів України № 14 від 28.02.2020, з якими можна ознайомитись на сайті Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області за посиланням: https://iz.od.court.gov.ua/sud1510/, у розділі «Громадянам», вкладка «Проект «Суд, громадяни, суспільство, держава: співпраця заради змін», а також у секретаря судового засідання.

СУДДЯ

Ізмаїльського міськрайонного суду ОСОБА_1