Рішення від 07 квітня 2026 р. у справі №443/76/26 — Жидачівський районний суд Львівської області

Справа №443/76/26

Провадження №2/443/305/26

РІШЕННЯ

іменем України

08 квітня 2026 року Жидачівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Сливки С.І.,

за участю секретаря судових засідань Кушнір М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Жидачеві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа територіальна громада міста Жидачів в особі Жидачівської міської ради Львівської області про визнання права власності на будинок в порядку спадкування за заповітом,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Жидачівського районного суду Львівської області із позовом, у якому просить: визнати за нею в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , право власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами у АДРЕСА_1 ; визнати за нею, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , право власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами у АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивує тим, що згідно рішення виконавчого комітету Жидачівської міської ради №49 від 14.03.1975 року її прадіду - ОСОБА_5 та її діду - ОСОБА_6 надано дозвіл побудувати житловий будинок в АДРЕСА_1 на старій садибі, а після закінчення будівництва житлового будинку, старий аварійний житловий будинок зобов`язано знести. Після завершення будівництва ОСОБА_5 та ОСОБА_6 стали фактичними його власниками, однак право власності на будинок, що вони збудували, не зареєстровано.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її прадід по материній лінії ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилася спадщина до складу якої увійшла частина (половина) житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 , що перебував у фактичній власності спадкодавця, однак право власності за ним не реєструвалось. На момент смерті ОСОБА_5 серед спадкоємців першої черги спадкування за законом були його дочки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , однак остання спадщину не прийняла у жоден із передбачених законом способів, а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла. Дружина покійного ОСОБА_7 померла швидше за чоловіка, а саме у 1985 році. Натомість, ОСОБА_3 фактично прийняла спадщину після смерті свого батька ОСОБА_5 , похоронивши його та вступивши в управління та володіння спадковим майном (ст.549 ЦК УРСР 1963 року), однак юридично не оформила своїх спадкових прав.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла тітка її матері ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина до складу якої увійшла частина житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 , що вона фактично успадкувала після смерті свого батька ОСОБА_5 , однак юридично не оформила. Згідно довідки Жидачівської міської ради №1782 від 24.11.2025 року, ОСОБА_3 була зареєстрована та проживала у АДРЕСА_1 . На день смерті ОСОБА_3 за вищезазначеною адресою з нею спільно проживала та була зареєстрована ОСОБА_8 . ОСОБА_3 на випадок своєї смерті залишила заповіт від 17.01.1994 року, яким заповіла усе своє майно їй. Вона постійно проживаючи із ОСОБА_3 на час відкриття спадщини, вчинила дії, що свідчать про її прийняття (вступила в управління та володіння спадковим майном), однак юридично не оформила своїх спадкових прав.

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер її дід по материній лінії ОСОБА_6 , після смертія кого відкрилась спадщина до складу якої увійшла частина (половина) житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 , що перебував у фактичній власності спадкодавця, однак право власності за ним не реєструвалось. Згідно довідки Жидачівської міської ради №1784 від 24.11.2025 року, ОСОБА_6 був зареєстрований та проживав у АДРЕСА_1 . На день смерті ОСОБА_6 за вищезазначеною адресою спільно з ним проживали та були зареєстровані його дружина ОСОБА_4 , онука ОСОБА_1 та чоловік онуки ОСОБА_9 . На момент смерті ОСОБА_6 спадкоємцями першої черги спадкування за законом були його дружина ОСОБА_4 та дочка і відповідно її матір ОСОБА_2 , однак остання спадщину не прийняла у жоден із передбачених законом способів. Натомість дружина покійного ОСОБА_4 постійно проживала із своїм чоловіком ОСОБА_6 на час відкриття спадщини, вступила в управління та володіння спадковим майном (ст.549 ЦК УРСР 1963 року), однак юридично не оформила своїх спадкових прав.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її бабуся по материній лінії ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина до складу якої увійшла частина (половина) житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 , що перебувала у фактичній власності її чоловіка ОСОБА_6 , що вона фактично успадкувала після його смерті, однак юридично не оформила. Згідно довідки Жидачівської міської ради № 1783 від 24.11.2025 року ОСОБА_4 була зареєстрована та проживала у АДРЕСА_1 . На день смерті ОСОБА_4 за вищезазначеною адресою спільно з нею проживала та була зареєстрована її онука ОСОБА_1 . ОСОБА_4 на випадок своєї смерті залишила заповіт від 18.12.2014 року, яким заповіла усе своє майно її. Окрім неї не було інших спадкоємців за заповітом, а також осіб, які б мали право на обов`язкову частку у спадщині. Спадкоємцем першої черги спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 була її дочка і відповідно матір позивачки ОСОБА_2 , однак вона спадщину не прийняла у жоден із передбачених законом способів. Чоловік покійної ОСОБА_6 помер швидше, а саме у 2002 році. Натомість, позивачка постійно проживала разом із своєю бабусею ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, не відмовлялася від спадкового майна, а тому вважається такою, що її прийняла, проте юридично не оформила своїх спадкових прав.

09.12.2025 року вона звернулася в Жидачівську державну нотаріальну контору з метою юридичного оформлення спадщини після смерті ОСОБА_4 , а саме частини житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами у АДРЕСА_1 та оформлення спадщини після смерті ОСОБА_3 , а саме частини житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами у АДРЕСА_1 , однак нотаріус відмовив у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Оскільки у неї відсутні правовстановлюючі документи на житловий будинок, що фактично перебував у власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , то вона змушена звертатися до суду за захистом свого інтересу.

Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 14.01.2026 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 13.02.2026 в порядку витребування доказів зобов`язано Жидачівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в особі керівника в строк до 01 березня 2026 року надати до Жидачівського районного суду Львівської області: належним чином завірену копію актового запису про смерть ОСОБА_5 ( ОСОБА_5 ), який помер у м.Жидачеві орієнтовно у 1987 році; належним чином завірену копію актового запису про смерть ОСОБА_7, яка померла у м.Жидачеві орієнтовно у 1985 році.

18.02.2026 начальником Жидачівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Луценко Г. надіслано копію актових записів.

Ухвалою від 20.03.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач та представник позивача в судове засідання не з`явилися, від представника позивача надійшла заява, згідно якої останній просить розглянути справу без їх участі, заявлені вимоги підтримують у повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, подала заяву, згідно якої просить розглянути справу без її участі. Позовні вимоги визнає та не заперечує проти ухвалення рішення на користь позивача. Наслідки визнання позову, передбачені ст.206 УПК України, їй зрозумілі.

Представник третьої особи, в судове засідання не з`явився, подав заяву, згідно якої просить розглянути справу без участі їхнього представника на підставі наявних матеріалів.

Відповідно до вимог ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Згідно ч. 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 03.04.2026, є дата складення повного тексту судового рішення - 08.04.2026.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як видно із архівної довідки від 21.07.2025, у документах ф. №201 у метричній книзі грекокатолицької парафії м.Жидачева Львівського воєводства виявлено актових запис про народження №18, складений на ім`я ОСОБА_3 , згідно якого остання народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 і охрещена 16.03.1930 року , греко-католицького віросповідання, будинок АДРЕСА_2 .

Батько - ОСОБА_11 , син ОСОБА_12 і ОСОБА_13 .

Мати - ОСОБА_14 , дочка ОСОБА_15 і ОСОБА_16 (а.с.11).

Згідно свідоцтва про шлюб №10, 31.01.1947 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_17 (а.с.18).

Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 , 08.05.1997 було зареєстровано шлюб між ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с.10).

Як вбачається з копії паспорта громадянина України, виданого на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с.7 на звороті), остання зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 15.06.1989 року.

Предметом спору у даній справі є житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по частині, що підтверджується такими доказами:

- Рішенням виконавчого комітету Жидачівської міської ради №49 від 14.03.1975 року «Про дозвіл громадянам ОСОБА_5 та ОСОБА_6 будувати житловий будинок на старій садибі», відповідно до якого вирішено дозволити громадянам ОСОБА_5 та ОСОБА_6 будувати житловий будинок в АДРЕСА_1 на старій садибі, та зобов`язано забудовників одержати від Жидачівського районного відділу в справах будівництва і архітектури технічну документацію. Забудівникам ОСОБА_5 та ОСОБА_6 після закінчення будівництва житлового будинку, старий аварійний житловий будинок знести (а.с.27);

- Довідкою КП ЛОР «Стрийського МБТІ» №2345 від 07.10.2025, з якої вбачається, зокрема те, що згідно даних технічного архіву Стрийського МБТІ, станом на 29.03.2006 року за адресою по АДРЕСА_1 проінвентерезовано: житловий будинок «А-1», загальною площею 124,7 кв.м., житловою площею 68,3 кв.м. в складі чотирьох житлових кімнат та двох кухонь, сарай «Б», сарай «В», погріб «Г», огорожа №2, огорожа №3. Право власності на вищевказаний об`єкт нерухомого майна, станом на 31.12.2012 р. не зареєстровано. На житловий будинок, який знесено було зареєстровано право власності по частині будинку за ОСОБА_5 та ОСОБА_19 на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого 23.09.1954 Жидачівським міськкомунгоспом на підставі рішення Народного суду Жидачівського району Дрогобицької області від 31.03.1953 р. та зареєстровано в реєстровій книзі за реєстровим №295 (а.с.28);

- технічним паспортом, виготовленим на замовлення ОСОБА_1 (а.с.30-34), відповідно до якого житловий будинок та господарські будівлі і споруди, який розташований у АДРЕСА_1 мають наступні характеристики: загальна площа 72,1 кв.м., житлова 48,5 кв.м., допоміжна - 23,6 кв.м..

Відповідно до ч. 4 ст.3 Закону України від 1липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного суду України, котрі викладено у Постанові №20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», до правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство.

У 1977 році питання набуття права власності на житлові будинки регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26.08.1948року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» і прийнятою відповідно до нього постановою Верховної Ради СРСР від 26.08.1948 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26.08.1948 «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», які визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти як у місті, так і поза містом.

Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін`юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими внесеними змінами та доповненнями).

За змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

У пункті 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 № 127, міститься перелік об`єктів (будівельних робіт), які не належать до самочинного будівництва.

Зокрема, зазначено, що до самочинного будівництва не належать індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05 серпня 1992 року.

Відповідно до пункту 42 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 05.08.1992, є технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна.

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

Таким чином, дослідженими у судовому засіданні обставинами справи та письмовими доказами, які зазначені вище встановлено, що спірний житловий будинок по АДРЕСА_1 , дійсно на праві власності по частині належав ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , що підтверджується копією актового запису про смерть №47 від 10.06.1987 року (а.с.60).

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина до складу якої, окрім іншого, увійшла частина (половина) житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 , що перебував у фактичній власності спадкодавця, однак право власності за ним не реєструвалось.

Відповідно до довідки Жидачівської міської ради №274 від 25.02.2026, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 в період з 26.12.1978 по 10.06.1987 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 . На день смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 за вищевказаною адресою спільно були зареєстровані: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 - донька, ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_7 - правнука (а.с.71).

Судом також встановлено, що на випадок смерті ОСОБА_5 заповіту не залишав, а тому спадкування відбулося за законом.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема відповідні правила ЦК України (1963 року), у тому числі щодо прийняття спадщини, спадкоємців за заповітом і за законом.

Стаття 529 ЦК УРСР 1963 року визначає, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Згідно ст.549 ЦК УРСР 1963 року, діями, що свідчать про прийняття спадщини є: фактичний вступ в управління чи володіння спадковим майном або подача спадкоємцем заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

Судом на підставі досліджених письмових доказів встановлено, що спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 були тільки його дочки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки дружина покійного ОСОБА_19 померла швидше за чоловіка, а саме ІНФОРМАЦІЯ_10 , що підтверджується копією актового запису про смерть №88 від 01.12.1985 року (а.с.59).

Відповідно до ст.553 ЦК УРСР 1963 року спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається.

Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

Судом встановлено, що ОСОБА_4 , спадщину за законом після смерті свого батька - ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 не прийняла у жоден із передбачених законом способів, що підтверджується також інформаційною довідкою зі спадкового реєстру №83611822 від 15.12.2025 року, відсутня інформація про зареєстровані спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12).

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_2 (а.с.22).

Відповідно до ч.1 ст.549 ЦК УРСР 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном

ОСОБА_3 , спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняла шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном та постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, тобто на момент смерті спадкодавця, проте остання юридично не оформила своїх спадкових прав.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_3 , виданим Жидачівським Райвідділом РАГС від 14.10.1995 року (а.с.13).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина до складу якої увійшла частина житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 , що вона фактично успадкувала після смерті свого батька ОСОБА_5 , однак юридично не оформила.

За життя ОСОБА_3 , 17.01.1994 року було складено заповіт, який посвідчений державним нотаріусом Жидачівської ДНК Михайлюк Н.Г., зареєстрований в реєстрі за №51, згідно якого остання заповіла все своє майно - ОСОБА_21 (а.с.15).

Згідно довідки Жидачівської міської ради №1782 від 24.11.2025 року, ОСОБА_3 була зареєстрована та проживала у АДРЕСА_1 . На день смерті ОСОБА_3 за вищезазначеною адресою з нею спільно проживала та була зареєстрована ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с.14).

Відповідно до ч.1 ст.534 ЦК УРСР 1963 року кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Судом також встановлено, що крім позивачки, інших спадкоємців за заповітом, інших спадкоємців за заповітом чи осіб, які б претендували на обов`язкову частку у спадщині, після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 не було, що підтверджується також інформаційною довідкою зі спадкового реєстру №83611836 від 15.12.2025 року, відсутня інформація про зареєстровані спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.16).

Таким чином, ОСОБА_1 , спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_11 шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном та постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, тобто на момент смерті спадкодавця, проте остання юридично не оформила своїх спадкових прав.

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер дід позивачки по материній лінії ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_4 , виданим Жидачівським Райвідділом РАГС від 07.06.2002 року (а.с.19).

Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина до складу якої увійшла частина (половина) житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 , що перебував у фактичній власності спадкодавця, однак право власності за ним не реєструвалось.

Згідно довідки Жидачівської міської ради №1784 від 24.11.2025 року, ОСОБА_6 був зареєстрований та проживав у АДРЕСА_1 . На день смерті ОСОБА_6 за вищезазначеною адресою спільно з ним проживали та були зареєстровані його дружина ОСОБА_4 , онука ОСОБА_1 та чоловік онуки ОСОБА_9 (а.с.20).

Судом також встановлено, що на випадок смерті ОСОБА_6 заповіту не залишав, а тому спадкування відбулося за законом.

На підставі досліджених письмових доказів судом встановлено, що спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 були тільки його дружина ОСОБА_4 та дочка ОСОБА_2 .

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , спадщину за законом після смерті свого батька - ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 не прийняла у жоден із передбачених законом способів, що підтверджується також інформаційною довідкою зі спадкового реєстру №83611856 від 15.12.2025 року, відсутня інформація про зареєстровані спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.21), а також поданою письмовою заявою ОСОБА_2 (а.с.45).

Натомість ОСОБА_4 , спадщину за законом після смерті свого чоловіка - ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 прийняла шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном та постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, тобто на момент смерті спадкодавця, проте остання юридично не оформила своїх спадкових прав.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла бабуся позивачки по материній лінії ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Жидачівського районного управління юстиції у Львівській області від 29.04.2015 року (а.с.22).

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина до складу якої увійшла частина (половина) житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 , що перебувала у фактичній власності її чоловіка ОСОБА_6 , що вона фактично успадкувала після його смерті, однак юридично не оформила.

За життя ОСОБА_4 , 18.12.2014 було складено заповіт, якийпосвідчений приватним нотаріусом Жидачівського районного нотаріального округу Посацькою А.О. та зареєстрований в реєстрі за №700, згідно якого остання заповіла все своє майно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с.24).

Згідно довідки Жидачівської міської ради № 1783 від 24.11.2025 року ОСОБА_4 була зареєстрована та проживала у АДРЕСА_1 . На день смерті ОСОБА_4 за вищезазначеною адресою спільно з нею проживала та була зареєстрована її онука ОСОБА_1 та правнук ОСОБА_22 (а.с.23).

Стаття 1216 Цивільного кодексу України визначає, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст. 1217 Цивільного кодексу України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Стаття 1218 Цивільного кодексу України передбачає, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ч.1 ст.1235 Цивільного кодексу України, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Судом також встановлено, що крім ОСОБА_1 , інших спадкоємців за заповітом чи осіб, які б претендували на обов`язкову частку у спадщині, після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 не було.

При цьому, спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 була її дочка - ОСОБА_2 , однак остання спадщину за законом після смерті своєї матері не прийняла у жоден із передбачених законом способів, що підтверджується також інформаційною довідкою зі спадкового реєстру №83611869 від 15.12.2025 року, відсутня інформація про зареєстровані спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.25), а також поданою письмовою заявою ОСОБА_2 (а.с.45).

Натомість, позивачка постійно проживала разом із своєю бабусею ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, не відмовлялася від спадкового майна, а тому вважається такою, що її прийняла, проте юридично не оформила своїх спадкових прав.

З метою оформлення права власності на спадкове майно, а саме право власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами у АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 та право власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами у АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , позивачка звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва на спадкове майно.

Однак, постановою державного постановою державного нотаріуса Жидачівської ДНК Матусека В.В. №506/02-31 від 09.12.2025 року, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті - ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку з тим, що відсутні правовстановлюючі документи на частину житлового будинку з відповідною частиною прилеглих до нього господарських будівель та споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 , що належав померлій і є спадковим майном (а.с.17).

Також, постановою державного постановою державного нотаріуса Жидачівської ДНК Матусека В.В. №505/02-31 від 09.12.2025 року, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті її баби - ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з тим, що відсутні правовстановлюючі документи на частину житлового будинку з відповідною частиною прилеглих до нього господарських будівель та споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 , що належав померлій і є спадковим майном (а.с.17).

Стаття 41 Конституції України зазначає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно із листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року№24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» відповідно до ч. 3 ст.3 Закону України від 1липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Одночасно, згідно з роз`ясненнями, що містяться в п. 3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку, шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України). Позивачем у зазначених спорах у порядку правонаступництва може виступати спадкоємець, який прийняв спадщину відповідно до вимог статей 1268 - 1270 ЦК України. За змістом ст. 392 ЦК України, належним відповідачем є особа - учасник цивільних правовідносин, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно.

Відповідно до ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Статтею 1297 ЦК України, встановлено обов`язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов`язку у вигляді втрати права на спадщину.

Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (статті 1296,1297 ЦК України) та не здійснив його державної реєстрації (ст. 1299 ЦК України).

Водночас, згідно з роз`ясненнями, викладеними Міністерством юстиції України у своєму листі № 19-32/319 «Щодо порядку оформлення документів в разі смерті власника нерухомого майна», зазначено, що у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності, на яке не була проведена і правовстановлюючий документ відсутній, питання визначення належності цього майна наступного його власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.

Крім того, п.37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року № 5 з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК України власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно роз`яснень, викладених у п.23 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, вбачається, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Наведене, з урахуванням зазначених вище норм ЦК України, а також позицій Пленуму Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дає обґрунтовані підстави вважати, що позивач має право на звернення до суду з позовом про визнання права власності у порядку спадкування за заповітом щодо нерухомого майна - житловий будинок по АДРЕСА_1 .

Враховуючи зазначені норми ЦК України, роз`яснення постанови Пленуму ВСУ від 30 травня 2008 року № 7 та листа ВССУ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту порушеного права, що має застосовуватись, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових справ в нотаріальному порядку, право власності спадкоємця на спадкове майно оспорюється або не визнається іншою особою.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» вказано, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження

Пунктами 4.15, 4.18 глави 10 розділу 11 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом МЮУ від 22.02.2012 року №296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусами після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві. За відсутності у спадкодавця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів, нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. З урахуванням положень статей 1296-1299 ЦК України питання про право спадкоємця на спадкове майно вирішується судом у разі невизнання такого права чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Отже, відсутність факту офіційного визнання перешкоджає належному володінню користуванню та розпорядженню успадкованим майном, створює умови правової невизначеності речових прав позивача. При цьому, в даному випадку, нотаріусом було відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом через відсутність у неї правовстановлюючих документів на нерухоме майно.

Відсутність у позивача правовстановлюючого документу на вказане вище нерухоме майно, що належало померлій (спадкове майно), перешкоджає їй в реалізації спадкових прав, зокрема оформленню спадщини нотаріусом.

Таким чином, враховуючи вищевикладене оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, системний аналіз положень чинного законодавства України, а також те, що відповідач визнала позовні вимоги, оскільки позивач позбавлена можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом у нотаріуса, вимога позивача про визнання за нею права власності на спадкове майно за заповітом підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задоволити.

Визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , право власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами у АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , право власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами у АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя С.І. Сливка