Постанова від 06 квітня 2026 р. у справі №635/2401/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 року

м. Харків

справа № 635/2401/24

провадження № 22-ц/818/1678/26

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді: Тичкової О.Ю.,

суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.

за участю секретаря судового засідання Риндіч О.Б.

сторони справи:

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідач – голова Височанської селищної ради Мороз Олександр Васильович

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Харківського районного суду Харківської області 17 листопада 2025 року в складі судді Березовської І.В., -

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до голови Височанської селищної ради Мороза О.В. про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями посадової особи органу місцевого самоврядування, яким просить стягнути з голови Височанської селищної ради Мороза О.В. на його користь 3000000 гривень моральної шкоди.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 16 жовтня 2025 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

24.10.2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення по справі посилаючись на те що судом не вирішені позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди оскільки суд фактично розглядав питання відмови позивача від отримання гуманітарної допомоги.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області 17 листопада 2025 року у задоволені заяви відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, щояк убачається із матеріалів справи та змісту ухваленого рішення, судом вирішені всі позовні вимоги, заявлені позивачем у справі.У рішенні суду надана мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, а також зазначений висновок суду про відмову в позові повністю.Заявник у поданій заяві про ухвалення додаткового рішення фактично висловлює незгоду з висновками суду та мотивами рішення, що за своєю суттю є оскарженням судового рішення, а не підставою для ухвалення додаткового рішення.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Зазначив що ухвала постановлена з порушенням норм процесуального та матеріального права, просив ухвалу скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його заяву про ухвалення додаткового рішення суду.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом не вирішені позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди оскільки суд фактично розглядав питання відмови позивача від отримання гуманітарної допомоги. Крім того позивач зазначає що постановлена ухвала суду, про відмову ухвалення додаткового рішення суду не містить мотивувальної частини стосовно наведених в заяві аргументів.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволені заяви про ухвалення додаткового рішення виходив з того що у рішенні суду від 16 жовтня 2025 року надана мотивована оцінка кожного аргументу наведеного учасниками справи, а також зазначений висновок суду про відмову в позові повністю.

Із вказаними висновками суду колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до статті 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати;

4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Процесуальний інститут додаткового рішення дозволяє виправляти помилки суду, спричинені недотриманням обов`язку, зокрема, про необхідність надання судом відповідей на всі заявлені позивачем вимоги.

За змістом частини 1 статті 270 ЦПК України, підставою для винесення додаткового рішення може бути не ухвалення судом рішення щодо однієї з позовних вимог, якщо щодо решти вимог, заявлених у позові, рішення ухвалено.

Додаткове рішення необхідне також у тих випадках, коли відповідь суду не відповідає обсягу поставленого питання або ж спосіб судового захисту викладений неповно.

Отже, додатковим судовим рішенням вирішуються окремі правові вимоги, які не вирішені основним рішенням, за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази.

Разом з тим, додаткове судове рішення не може змінювати суті основного рішення або містити висновки про права й обов`язки осіб, які не брали участі у справі.

Додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення.

Водночас додаткове рішення може бути ухвалене на підставі лише тих доказів, які досліджувалися під час судового розгляду справи і лише за тими обставинами, які були предметом встановлення та оцінки судом.

Додаткова постанова не може виходити за межі спірних правовідносин, встановлювати нові юридичні факти та вирішувати питання, які не входили до предмету спору.

Крім того, додаткове рішення суду - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог його повноти. Додаткове рішення суду ухвалюється тоді, коли суд не вирішив усі заявлені вимоги у справі або не розв`язав окремі процесуальні питання.

Статтею 265 ЦПК України передбачено певні вимоги до рішення суду першої інстанції, в тому числі й щодо резолютивної частини, яка має містити:1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України;

Зазначені ОСОБА_1 обставини в обґрунтування вимог поданої ним вказаної вище заяви зводяться до переоцінки доказів, зокрема, стосовно встановлення судом обставини збирання, зберігання і розповсюдження недостовірної інформації що спричинило позивачу моральну шкоду яка підлягає відшкодуванню, що в розумінні наведених вище норм не є підставами для ухвалення у цій справі апеляційним судом додаткового судового рішення.

Зі змісту рішення Харківського районного суду Харківської області від 16 жовтня 2025 року вбачається що суд дійшов висновку що при дослідженні наявних у справі доказів встановлено, що позивач не довів факту заподіяння йому моральної шкоди внаслідок протиправних дій відповідача, оскільки подані ним докази не підтверджують обставин, які б свідчили про порушення відповідачем прав, свобод чи законних інтересів позивача, а також про наявність причинного зв`язку між діями відповідача та заявленими моральними стражданнями. Також судом під час судового розгляду не встановлено факту розповсюдження відповідачем інформації щодо відмови позивача від отримання продуктового набору, оскільки сам по собі факт фіксації інформації у внутрішніх службових документах, в даному випадку відомості на видачу гуманітарної допомоги, не свідчить про її розповсюдження, якщо такий документ не був доведений до відома сторонніх осіб.

Отже як убачається із матеріалів справи та змісту ухваленого рішення, судом вирішені всі позовні вимоги, заявлені позивачем у справі та надана мотивована оцінка кожного аргументу наведеного позивачем на підтвердження своїх позовних вимог.

Враховуючи викладене, оскільки ОСОБА_1 у поданій заяві про ухвалення додаткового рішення фактично висловлює незгоду з висновками суду та мотивами рішення, що за своєю суттю є оскарженням судового рішення, колегія суддів приходить до висновку щодо відсутності підстав задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду – залишити без змін.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського районного суду Харківської області 17 листопада 2025 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина