Постанова від 31 березня 2026 р. у справі №758/14628/24 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/617/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №758/14628/24 Категорія: 305010000 Скляренко В.М.

Доповідач в апеляційній інстанції

Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2026 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:

суддів Новікова О.М., Василенко Л.І., Фетісової Т.Л.,

за участю секретаря Костенко А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Лисенка Ярослава Олександровича на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на заставне майно,-

в с т а н о в и в:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, між позивачем та відповідачем був укладений договір позики, на підставі якого відповідач отримав у позику грошові кошти в сумі 1 412 500,00 грн., що еквівалентно 50 000,00 доларам США, які мав повернути в строк до 13.11.2021 зі сплатою 30% річних.

На забезпечення виконання зобов`язань за договором позики між сторонами був укладений договір застави від 13.11.2020, за яким відповідач передав позивачу в заставу належне йому на праві власності обладнання загальною вартістю 2 157 115,00 грн.

Всупереч умов договору ОСОБА_2 не виконав своїх зобов`язань за договором позики, внаслідок чого станом на 29.10.2024 за ним обчислюється заборгованість на загальну суму 8 578 400,72 грн., яка складається з наступного: 2 066 460,00 грн. – заборгованість за позикою, що еквівалентна 50 000,00 доларам США за курсом НБУ станом на 29.10.2024; 2 456 038,52 грн. – проценти за користування позикою за ставкою 30% річних за період з 13.11.2020 до 29.10.2024; 2 971 011,54 грн. – пеня за ставкою 0,133% за кожен день прострочення за період з 14.11.2021 до 29.10.2024; 901 427,71 грн. – інфляційне збільшення суми заборгованості за період прострочення з листопада 2021 року по вересень 2024 року; 183 462,95 грн. – три відсотки річних за період прострочення з 14.11.2021 до 29.10.2024.

Оскільки в добровільному порядку відповідач не виконує своїх грошових зобов`язань перед позивачем за договором позики, то останній просив суд звернути стягнення на заставне майно з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за договором застави від 13.11.2020, загальною вартістю 2 157 115,00 грн.

Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що суду не надано доказів на підтвердження наявності невиконаних грошових зобов`язань відповідача перед позивачем за договором позики від 01.10.2020, а тому твердження позивача про порушення відповідачем договірних зобов`язань та наявність підстав для звернення стягнення на предмет застави за договором застави від 13.11.2020 є необґрунтованими. Отже позовні вимоги не підлягають задоволенню.

У апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Лисенко Ярослав Олександрович просить скасувати заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 грудня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Як на підставу апеляційного оскарження заявник посилається на те, що судом не враховано всіх фактичних обставин у справі та не надано належної оцінки доказам у їх сукупності.

В мотивування апеляційної скарги зазначає, що між сторонами існували два окремі зобов`язання позики, укладені в один день – 13.11.2020, і більше ніяких договорів позики між сторонами не укладалось.

Договір застави від 13.11.2020, у межах якого заявлено даний позов, забезпечує виконання зобов`язання саме за розпискою від 13.11.2020 року.

Відтак, висновки суду першої інстанції про наявність суперечностей між умовами розписки та договору позики грошових коштів №1 від 13.11.2020 є помилковими, оскільки такі обставини не стосуються предмета доказування у цій справі на встановлення факту існування і змісту зобов`язання, виконання якого забезпечується договором застави від 13.11.2020 року.

Посилання у договорі застави саме на договір позики від 01.10.2020 року є опискою, допущеною під час оформлення договору.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Згідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд доходить наступних висновків.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи.

13.11.2020 між позивачем (позикодавець) та відповідачем (позичальник) був укладений в нотаріальній формі договір позики грошових коштів №1 на наступних умовах: сума позики – 1 409 815,00 грн., що еквівалентно 50 000,00 доларам США; позика є безпроцентною; строк повернення – до 12.11.2022 /а.с. 23-25/. У пункті 3 такого договору зазначено, що передача суми позики здійснена під час укладення та нотаріального посвідчення цього договору.

13.11.2020 відповідачем складено розписку, відповідно до якої він отримав від позивача у позику готівкові грошові кошти в сумі 1 412 500,00 грн., що є еквівалентом 50 000,00 доларів США, які зобов`язується повернути до 13.11.2021 включно та щомісячно сплачувати проценти за користування позикою в розмірі 30% річних від неповернутої суми позики за кожен день користування коштами до моменту повного повернення позики. Також у розписці зазначено, що у випадку прострочення повернення позики відповідач зобов`язується сплатити пеню у розмірі 0,133% від простроченої суми за кожен день прострочення /а.с. 27/.

13.11.2020 між відповідачем (заставодавець) та позивачем (заставодержатель) був укладений договір застави задля забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за договором позики від 01.10.2020, відповідно до якого ОСОБА_1 надав позику ОСОБА_2 в сумі 1 412 500,00 грн., що еквівалентно 50 000,00 доларам США. Предметом застави є обладнання загальною вартістю 2 157 115,00 грн., детальний перелік якого визначений у п. 1.1 договору /19-22/.

31.07.2024 позивачем було направлено засобами поштового зв`язку на адресу відповідача письмову претензію, в якій викладено вимогу протягом десяти календарних днів з моменту отримання претензії сплатити усю суму заборгованості за Договором позики грошових коштів №1 від 13.11.2020, яка станом на 30.07.2024 складає 7 042 204,00 грн. і складається з наступних сум: 2 052 390,00 грн. – сума позики, що є еквівалентом 50 000,00 доларів США на 30.07.2024; 2 702 383,20 грн. – пеня за прострочення повернення позики на 990 календарних днів; 2 287 430,80 грн. – проценти за користування позикою за ставкою 30% річних за період з 13.11.2020 по 30.07.2024. Натомість відповідний лист повернувся без вручення /а.с. 28-33/.

Оскільки відповідач в добровільному порядку до теперішнього часу не повернув позивачу позичені грошові кошти, то позивач звернувся до суду з даним позовом.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі статтею 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

У силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).

У частині першій статті 574 ЦК України вказано, що застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно із частиною першою статті 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема, річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернуто стягнення.

Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання або в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

За рахунок заставленого майна, відповідно до ст. 19 Закону, заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Як передбачено ст. 20 вказаного Закону, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.

Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч.1 ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Дослідження доказів - це процесуальна діяльність суду та інших учасників цивільного процесу щодо безпосереднього сприйняття і вивчення в судовому засіданні фактичних даних, якими сторони обґрунтовують свої вимоги чи заперечення.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Згідно із ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

В обґрунтування заявлених вимог та наявності боргових зобов`язань сторона позивача у позовній заяві посилалася на укладений 13.11.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір застави, укладений договір позики грошових коштів №1 від 13.11.2020 року та розписку від 13.11.2020 року.

В позовній заяві, обґрунтовуючи суму заявлених вимог з метою звернення стягнення на заставне майно, позивач посилається як на умови договору позики, так і на умови розписки. Зокрема, підставою для нарахування пені за прострочення виконання зобов`язання, позивач зазначав пункт 6 договору позики. Крім того, посилання саме на умови договору позики містяться і у доводах щодо повернення позики у доларовому еквіваленті за курсом НБУ станом на дату повернення.

Що стосується відсотків за користування позикою, то ОСОБА_1 вказував, що розпискою передбачено їх нарахування у розмірі 30% річних.

Зі змісту договору застави від 13.11.2020 року вбачається, що його укладено в якості забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за договором позики від 01 жовтня 2020 року, укладеним між ОСОБА_1 та відповідачем на суму 1 412 500,00 грн., що є еквівалентом 50 000,00 дол. США.

Встановлюючи істотні умови договірних зобов`язань, які склалися між сторонами та на які посилається позивач при зверненні до суду із даним позовом, слід звернути увагу на наявні протиріччя.

З договору позики грошових коштів №1 від 13.11.2020 року вбачається, що позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти в сумі 1 409 815,00 грн., що еквівалентно 50 000,00 дол. США, зі строком повернення до 12.11.2022 року. Позика є безпроцентною.

Водночас, у розписці позичальника містяться відмінні від договору позики дані, а саме розмір позики становить 1 412 500,00 грн., що є еквівалентно 50 000,00 дол. США готівкою, зі строком до 13.11.2021 року, з відсотковою ставкою 30% річних.

Отже, на підтвердження обставин наявності боргових зобов`язань, у зв`язку з чим позивач просив звернути стягнення на заставне майно, ним надано до суду договір позики та розписку на підтвердження укладення договору позики, які містять суттєві відмінності у істотних умовах.

Крім того, слід зауважити, що в договорі застави міститься умова про його укладеність на забезпечення зобов`язань сторін за договором позики від 01.10.2020, який взагалі відсутній в матеріалах справи, на що вірно звернуто увагу судом першої інстанції.

При цьому, колегія суддів вважає правильними висновки суду, що сторони правочину мають розуміти наслідки та нести відповідальність за недоліки укладеного договору.

З огляду на те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що, оскільки суду не надано доказів на підтвердження наявності невиконаних грошових зобов`язань відповідача перед позивачем за договором позики від 01.10.2020, то твердження позивача про порушення відповідачем договірних зобов`язань та наявність підстав для звернення стягнення на предмет застави за договором застави від 13.11.2020 є необґрунтованими, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Колегія суддів вважає недоведеними належними доказами вимоги позивача, а ті докази, які підлягали оцінці судом містять суттєві протиріччя, які позбавляють можливості встановити обставини, яким позивач обґрунтовує свої вимоги.

Судом першої інстанції надана вірна оцінка правовідносинам, що є предметом позову, а тому підстав для скасування законного та обґрунтованого судового рішення не вбачається.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду - залишенню без змін.

З огляду на те, що судове рішення підлягає залишенню без змін, перерозподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 35, 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Лисенка Ярослава Олександровича – залишити без задоволення.

Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 грудня 2025 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 06 квітня 2026 року.

Судді: