Постанова від 05 квітня 2026 р. у справі №536/2201/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 536/2201/25 Номер провадження 22-ц/814/1594/26Головуючий у 1-й інстанції Фіцай О. Л. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді Бутенко С. Б.

Суддів Карпушина Г. Л., Обідіної О. І.,

за участю секретаря: Ракович Д. Г.

розглянув письмовому провадженні в місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок»

на заочне рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 27 листопада 2025 року, ухвалене в місті Глобине під головуванням судді Фіцай О. Л.

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У вересні 2025 року представник ТОВ «Кошельок» звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за договором позики № 3485505889-558830 від 25.12.2021 в розмірі 14 907 грн і понесених судових витрат.

Позов мотивовано тим, що 25.12.2021 між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3485505889-558830 у формі електронного документу з використанням електронного підпису, згідно якого остання отримала у користування кредитні кошти в сумі 5 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності та зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користуванням кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Заочним рішенням Глобинського районного суду міста Глобине від 27 листопада 2025 року позовні вимоги ТОВ «Кошельок» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 6 540 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 5 000 грн, заборгованість за процентами - 1 540 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 062,75 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 4 387,20 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач зробив неправильний розрахунок процентів за користування грошовими коштами за договором позики № 3485505889-558830.

Не погодившись з вказаним рішенням, представник ТОВ «Кошельок» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити по справі нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що пунктом 3.6 спірного договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду, який триває 14 днів, є відкладальною обставиною в розумінні статті 212 ЦК України, що як наслідок продовжує строк користування кредитом.

Наголошує, що пунктом 2.2 договору сторонами було погоджено можливість продовження встановленого договором строку кредитування до 104 днів.

Вказує, що відповідач жодного разу не сплачувала коштів на погашення заборгованості за кредитом.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами першою, другою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374, статті 375 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

По справі встановлено, що 25.12.2021 між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 укладено електронний договір № 3485505889-558830 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, відповідно до якого відповідачу було надано споживчий кредит у сумі 5 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, який вона зобов`язалась повернути та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим Договором.

Факт отримання відповідачем грошових коштів за спірним договором підтверджується повідомленням платіжної системи XPAY Group LLC та ПАТ «МТБ Банк» про зарахування 5 000 грн 25.12.2021 на карту № НОМЕР_1 , а також інформацією АТ КБ «ПриватБанк», що вказану карту емітовано в банку на ім`я ОСОБА_1 , та випискою по вказаному картковому рахунку ОСОБА_1 за період з 24.12.2021 по 07.04.2022.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 3485505889-558830 від 25.12.2021 за період кредитування з 25.12.2021 по 07.04.2022 ОСОБА_1 позивачем нараховано заборгованість у розмірі 14 907 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 5 000 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом в межах Лояльного періоду - 7 грн, заборгованість за процентами за продовжений строк користування позикою - 9 900 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ «Кошельок» у частині стягнення процентів після закінчення Лояльного періоду, суд першої інстанції виходив з того, що за умовами договору сторони погодили строк повернення кредиту до 08.01.2022, а тому після закінчення строку кредитування ТОВ «Кошельок» не мало права нараховувати проценти за користування кредитом у визначеному договором розмірі.

Одними з основних засад (принципів) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Даючи оцінку укладеному між сторонами договору в частині перенесення зобов`язання з повернення основної суми кредиту на наступний день після закінчення Лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів, відповідно до пункту 3.7 Договору, суд першої інстанції визнав такі умови суперечливими, оскільки пунктом 2.1 цього Договору чітко визначено, що позичальник зобов`язаний повернути кредитодавцю кредит та проценти за користування кредитом протягом 14 днів, а у пункті 2.2 Договору сторони погодили порядок продовження Лояльного періоду шляхом оплати позичальником всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом, що позивачем не доведено.

При цьому суд застосував принцип contra proferentem, згідно якого неясність умов договору щодо строку кредитування та процентних ставок слід тлумачити проти того, хто їх написав.

Таким чином, суд вважав, що після 08.01.2022 право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилось.

В апеляційній скарзі представник позивача вказує, що відповідно до пункту 3.6 Договору сам факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Лояльного періоду сторони визнали відкладальною обставиною у розумінні статті 212 ЦК України, яка обумовлює продовження строку користування позичальником кредитом ще протягом 90 днів після закінчення Лояльного періоду зі сплатою процентів з розрахунку 803 процентів річних, що становить 2,2 проценти в день від суми кредиту за кожен день користування ним.

Відповідно до частини першої статті 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22), якою керувався суд першої інстанції, вказано, що термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Як вбачається з пунктів 3.8, 3.9 спірного договору, після закінчення Лояльного періоду у позичальника виникає одночасно зобов`язання сплачувати кредитодавцю проценти за стандартною (базовою) процентною ставкою, що визначена у пункті 1.3.3 цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування - 2,2 проценти за кожен день користування кредитом, так і зобов`язання сплачувати кредитодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3 (три) проценти річних від простроченої суми у відповідності до положень частини другої статті 625 К України.

Тобто умови договору щодо продовження користування позичальником грошовими коштами після закінчення Лояльного періоду, який згідно пункту 2.1 Договору становить 14 днів з дня укладення договору, містять взаємовиключні правові наслідки, що викликає сумніви стосовно погодженого сторонами строку кредитування, протягом якого позичальник має право не повертати кредитодавцю отримані в позику грошові кошти, а останній вправі розраховувати на одержання від позичальника встановлених договором процентів.

Суд першої інстанції здійснив відповідне тлумачення умов спірного кредитного договору та дійшов обґрунтованого висновку, що такі суперечності мають тлумачитись проти кредитора, який запропонував ці умови позичальнику, що призвело до правової невизначеності в частини правомірності користування відповідачем кредитними коштами після закінчення Лояльного періоду 08.01.2022, тому частково відмовив у стягненні на користь позивача процентів за договором, що доводами апеляційної скарги не спростовується.

З огляду на усталеність правових висновків у вирішенні питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що після спливу визначеного договором строку кредитування (строку правомірного користування позичальником чужими грошовими коштами) право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Позовних вимог щодо стягнення з відповідача процентів, як відповідальності за порушення грошового зобов`язання згідно із частиною другою статті 625 ЦК України позивач - ТОВ «Кошельок» не заявляв.

Крім того, згідно з пунктом 18 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України у редакції Закону України № 2120-IX від 15.03.2022 у період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення та залишає його без змін, а апеляційну скаргу представника позивача - без задоволення.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» залишити без задоволення.

Заочне рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 27 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. Б. Бутенко

Судді Г. Л. Карпушин

О. І. Обідіна