Постанова від 06 квітня 2026 р. у справі №193/1371/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3751/26 Справа № 193/1371/25 Суддя у 1-й інстанції - Кащук Д. А. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 року м.Кривий Ріг

Справа № 193/1371/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

секретар судового засідання – Матвійчук Ю.К.

сторони:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Каправчук Володимир Леонідович, на заочне рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2025 року, яке ухвалено суддею Кащуком Д.А.у селищі Софіївці Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 15 жовтня 2025 року, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (надалі - ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 04.04.2024 між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 за допомогою Веб-сайту navse.ua, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1375-9748, відповідно до умов якого позивач (як кредитодавець) надав відповідачу кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту 18 000,00 грн; строк кредитування - 300 днів; базовий період - 14 днів; комісія за видачу кредиту – 15% від суми кредиту; знижена % ставка – 1,20 % в день; стандартна % ставка – 1,50 % в день.

Відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим, станом на 26.08.2025, виникла заборгованість у розмірі 100 944,00 грн, що складається з наступного: 18 000,00 грн - прострочена заборгованість за кредитом, 80244,00 грн - прострочена заборгованість за нарахованими процентами, 2700,00 грн.- прострочена заборгованість по комісії за видачу кредиту.

Кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника Програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», а саме часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими комісією та процентами у загальній сумі 10 944,00 грн. за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 90 000,00 грн.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд: стягнути з відповідача прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 18 000,00 грн та прострочену заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 72 000,00 грн, що разом становить 90 000,00 грн., а також сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Заочним рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2025 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» суму заборгованості за кредитним договором №1375-9748 від 04.04.2024, яка утворилася станом на 26.08.2025 у розмірі 90 000 гривень 00 копійок, з яких: 18000,00 грн прострочена заборгованість за кредитом та 72 000,00 грн прострочена заборгованість за нарахованими відсотками.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» судовий збір у розмірі 2422 гривні 40 копійок.

Ухвалою Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Каправчук В.Л., просить частково скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення відстків у розмірі 9 000 грн, посилаючись на неналежне з?ясування судом першої інстанції всіх обставин справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що розмір відсотків є непропорційно великий по відношенню до заборгованості за тілом кредиту. Вважає, що умови договору в частині нарахування відсотків є несправедливими, що узгоджується із нормами статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Річна ставка у розмірі 92952,79% є такою, що порушує засади справедливості, добросовісності та розумності, як складових елементів загального конституційного принципу верховенства права. Позиція щодо не співмірності розміру процентів висловлена Верховним Судом у постанові від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 18 000,00 грнучасниками справи не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, згідно якої, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду лише в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованості за відсотками у розмірі 72 000,00 грн .

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду, в судове засідання не з`явилися, представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Каправчук В.Л. надав заяву про розгляд справи за його відсутності, інші учасники справи про причини своєї неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» є фінансовою установою, що здійснює діяльність з інших видів кредитування, отримало Свідоцтво про реєстрацію фінансової установи ІК №116 від 01.08.2013 року, видане Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

04.04.2024 між ОСОБА_1 та ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», за допомогою Веб-сайту navse.ua, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1375-9748, відповідно до умов якого позивач (як кредитодавець) надав відповідачу кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту 18000,00 грн; строк кредитування - 300 днів; базовий період - 14 днів; комісія за видачу кредиту – 15% від суми кредиту; знижена % ставка – 1,20 % в день; стандартна % ставка – 1,50 % в день (а.с.11-29).

Вказаний договір був підписаний позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора С8765.

Згідно довідки ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», 04.04.2024 було перераховано кошти за кредитним договором №1375-9748 від 04.04.2024 через систему LIQPAY у сумі 18000,00 грн на картку № НОМЕР_1 (а.с.59).

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором №1375-9748 від 04.04.2024 року, за відповідачем ОСОБА_1 , станом на 26.08.2025 року, рахується заборгованість за основною сумою боргу – 18 000,00 грн., за відсотками – 80244,00 грн, за комісією – 2700,00 грн, а всього 100 944,00 грн. (а.с.60-62).

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_1 не виконував умови договору в частині повернення кредитних коштів та відсотків за користування кредитом, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з нього на користь позивача ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованості за кредитним договором №1375-9748 від 04 квітня 2024 року, у визначеному позивачем розмірі.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилом частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Із матеріалів справи вбачається, що договір №1375-9748 від 04 квітня 2024 року про відкриття кредитної лінії укладено між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту. Цей договір разом із Правилами надання споживчих кредитів складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким позичальник був попередньо ознайомлений, про що свідчить підписаний паспорт споживчого кредиту (інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит). Позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор для підписання зазначеного кредитного договору, підтвердження ознайомлення з Правилами відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), паспорт споживчого кредиту.

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року по справі № 127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений; сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.

Таким чином, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі, що відповідачем ОСОБА_1 не оспорюється.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

З досліджених матеріалів справи вбачається, що розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України, при цьому, волевиявлення сторін на укладення та підписання договору було усвідомленим і добровільним. Відповідач, укладаючи кредитний договір, мав можливість самостійно обрати фінансову установу для отримання кредиту, оцінити запропоновані умови кредитування та зважити на можливість їх виконання з огляду на своє фінансове становище. Крім того, згідно з умовами договору, він мав право відмовитися від договору протягом 14 днів з дня його укладення без пояснення причин, у тому числі після отримання грошових коштів (п. 6.9. договору), однак таким правом не скористався.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що у справі, яка переглядається, нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності.

Слід зазначити, що у пункті 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

У пункті 5 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів» вказано, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Отже, наведене передбачає право суду зменшити розмір заборгованості за тими процентами, які нараховуються як міра відповідальності за неналежне виконання позичальником обов`язку щодо своєчасного повернення отриманих у кредит грошових коштів.

Однак, у спірному випадку позивач вимогу про стягнення процентів, що нараховуються за прострочення виконання грошових зобов`язань не заявляв, а лише просив, окрім тіла кредиту, стягнути проценти за правомірне користування кредитними коштами, у зв`язку з чим колегія суддів не погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що розмір процентів має бути зменшений.

Крім того, проценти за користування кредитом визначено згідно положень ст. ст. 1048, 1056-1 ЦК України, відповідно такі не є компенсацією за невиконання зобов`язань за договором в розумінні вище вказаного положення закону.

Відповідач розумів розмір процентів, надаючи свою згоду на отримання кредитних коштів, що ним під сумнів не ставиться.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позиція щодо не співмірності розміру процентів висловлена Верховним Судом у постанові від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23, є помилковим, оскільки такі висновки стосувалися несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення, тоді як предметом данного спору є стягнення відсотків у межах строку кередитування.

Відповідно до п.4.9 Договору строк кредитування, строк на який надається кредит позичальнику становить 300 календарних днів (до 28 січня 2025 року). Договір діє до повного та належного виконання сторонами зобов`язань.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/95/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст.1050 ЦК України.

Оскільки строк дії даного кредитного договору сторонами погоджено до 28 січня 2025 року, то у позивача наявні підстави нараховувати відсотки за користування даним кредитом по 28 січня 2025 року включно.

Судом встановлено, що позивачем розраховано проценти у повній відповідності до умов укладеного кредитного договору, й правові підстави для зменшення такого розміру відсутні.

Отже, встановивши, що ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» виконало умови договору, який був підписаний відповідачем ОСОБА_1 , суд першої інстанції, взявши до уваги наведені обставини, а також те, що відповідач порушив умови договору, не погашав щомісячні платежі по поверненню кредитних коштів, у визначений строк, допустив заборгованість щодо повернення кредиту та відсотків, дійшов законного та обґрунтованого висновку про обгрунтованість позову та задовольнив його.

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Каправчук Володимир Леонідович, - залишити без задоволення.

Заочне рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає

Повне судове рішення складено 07 квітня 2026 року.

Головуючий:

Судді: