Постанова від 06 квітня 2026 р. у справі №216/8335/23 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4835/26 Справа № 216/8335/23 Суддя у 1-й інстанції - ОНОПЧЕНКО Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 216/8335/23

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Бондар Я.М, Зубакової В.П.

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Державне промислове підприємство «Кривбаспромводопостачання»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дербін Дмитро Олександрович, на ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 січня 2026 року, яка постановлена суддею Онопченком Ю.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомостей щодо дати складання повного тексту рішення суду матеріали справи не містять,

УСТАНОВИВ:

В грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного промислового підприємства «Кривбаспромводопостачання» про поновлення на роботі.

Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 січня 2026 рокувказану позовну заяву залишено без розгляду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дербін Д.О., посилаючись на порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апелянт посилається на те, що представником позивача 26 січня 2026 року, разом з заявою про відкладення розгляду справи було надано суду першої інстанції довідку про знаходження у лікаря стоматолога з зазначенням хірургічного втручання, що унеможливило прийняття участі у справі, однак суд в оскаржуваній ухвалі вказав, що представником позивача не було надано доказів підтвердження вказаної обставини.

Також апелянт зазначив, що в період з 27 жовтня 2025 року по 31 жовтня 2025 року представник позивача перебув у відпустці та заздалегідь подав суду заяву про відкладення розгляду справи із зазначенням причин неможливості бути присутнім в судовому засіданні.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу представника позивача - залишити без задоволення посилаючись на те, що сторона позивача належним чином була повідомлена про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце розгляду справи, неодноразово у тому числі двічі поспіль ані його представник Дербін Д.О., ані будь який інший представник не з`явилися у судове засідання, заяви про розгляд справи за їх відсутності не надали, тому суд першої інстанції правомірно залишив позов ОСОБА_1 без розгляду на підставі пункту 3 частин першої статті 257 ЦПК України , оскільки сторона позивача, протягом досить тривалого часту, а саме з лютого 2025 року, штучно маніпулювала та фактично зловживала своїми процесуальними правами.

Заслухавши суддю - доповідача, представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Дербіна Д.О., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Залишаючи без розгляду позовну заяву суд першої інстанції виходив з того, що позивач та його представник про час та місце розгляду справи, призначені на 29 жовтня 2025 року та 26 січня 2026 року, у відповідності до вимог ст. 130 ч.5 ЦПК України, були повідомлені належним чином, однак двічі поспіль у судове засідання не з`явилися, а їх поведінка свідчить про нехтування своїми правами та обов`язками, визначеними нормами ЦПК України, що зумовлює затягування розгляду справи.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно довимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах «Осман проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року зазначив, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду, за своєю природою, потребує регулювання з боку держави.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантії їх реалізації.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно із частиною першоюстатті 44 ЦПК Україниучасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки в судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Згідно із частинами першою, другою та п`ятою статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до частини п`ятої статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився у підготовче засідання чи в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду судом справи без прийняття рішення суду по суті спору у зв`язку з виявленням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому, наслідком якої є можливість повторного звернення до суду з тотожним позовом.

Відповідно до правової позиції, викладеної, зокрема, у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 310/12817/13 повторна неявка позивача є підставою для залишення позову без розгляду незалежно від причин такої неявки.

Відповідно до ст 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до положень цивільного процесуальнго законодавства України суд має здійснити оцінку поважності таких причин.

Питання поважності причин є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються відповідні обставини. Поважними причинами є лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов`язуються з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне вчинення певної процесуальної дії.

При цьому положення статті 223 ЦПК України вказують на необхідність врахування судом поважності/неповажності повідомлених позивачем суду причин своєї неявки до суду в залежності від того, чи є ця неявка першою чи повторною, та передбачають настання процесуальних наслідків у кожному конкретному випадку.

У разі першої неявки позивача в судове засідання та при умові, що суд визнав поважними повідомлені позивачем суду причини неявки в судове засідання, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні відповідно до пункту 2 частини другої статті 223 ЦПК України.

Зазначені висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 755/21179/21.

Судом встановлено, що судові засідання у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного промислового підприємства «Кривбаспромводопостачання» про поновлення на роботі призначались неодноразово протягом двох років, останні два судових засідання були призначені на 29 жовтня 2025 року та 26 січня 2026 року.

Позивач та його представник по справі були належним чином повідомлені про дату та час розгляду справи, що підтверджується картою руху документа, а саме судової повістки - повідомлення про судове засідання в справі цивільній від 09 жовтня 2025 року про призначення судового засідання на 15 годину 29 жовтня 2025 року та судової повістки - повідомлення про судове засідання в справі цивільній від 15 грудня 2025 року про призначення судового засідання на 11 годин 26 січня 2026 року.

Представник позивача - адвокат Дербін Д.О. двічі поспіль подавав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на відпустку та стан здоров`я.

Так, надаючи оцінку причинам неявки представника позивача в судові засідання 29 жовтня 2025 року та 26 січня 2026 року, суд першої інстанції виходив із того, що представником позивача у розпорядження суду першої інстанції не було належних доказів на підтвердження повідомлених ним причин своєї неявки у дні судових засідань 29 жовтня 2025 року та 26 січня 2026 року.

Колегія суддів зазначає, що процесуальний закон не містить вимог про необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Отже, зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути і поважними. Тож, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд може залишати такий позов без розгляду.

Правове значення в такому випадку має лише факт належного повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторний характер неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 693/1116/20, від 10 січня 2024 року у справі № 456/1278/20, від 04 квітня 2024 року у справі № 686/15042/20, від 24 травня 2024 року у справі № 1340/3738/18, від 27 червня 2024 рок у справі № 450/2265/19, від 03 липня 2024 року у справі № 459/550/23, від 06 березня 2026 року у справі № 344/60/25 та від 13 березня 2026 року у справі 521/26756/23.

Так, правом на залишення заяви без розгляду суд наділений за сукупності певних установлених законом умов: належного повідомлення позивача про час та місце підготовчого чи судового засідання; повторної неявки позивача до суду, яка в такому разі визнається як друга поспіль неявка; ненадходження від позивача клопотання про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 43 та ч. 1 ст. 44 ЦПК України передбачено, що учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Однією з основних засад здійснення цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Окрім того, розгляд справи упродовж розумного строку є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, про що неодноразово вказував у своїх рішенням Європейський суд з прав людини.

Відтак суд був позбавлений законних підстав здійснити розгляд справи за відсутності позивача без подання ним заяви про розгляд справи за його відсутності.

Європейський суд з прав людини вказав, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Каракуця проти України», заява № 18986/06, від 16 лютого 2017 року).

Праву особи на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу; заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

Так, згідно ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Будучи належно повідомленими та не з`явившись двічі поспіль у судові засідання, позивач та його представник очевидно, та поза всяким розумним сумнівом, діяли на власний розсуд та за своєї розсудливості і обачливості мали передбачати наслідки таких процесуальних дій.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, п. 10 ч. 3 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Однією з основних засад здійснення цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Окрім того, розгляд справи упродовж розумного строку є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, про що неодноразово вказував у своїх рішенням Європейський суд з прав людини. Зокрема, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Наючи оцінку доводам, викладеним у апеляційній скарзі, з огляду на низку тверджень, що не стали предметом аналізу в даній постанові, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального права свого підтвердження не знайшли.

Процесуальний закон щодо наслідків неявки позивача у судові засідання є зрозумілим і передбачуваним, щодо його застосування існує усталена судова практика.

Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Колегія суддів враховує, що викладені висновки ухваленого судового рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. З урахуванням строків розгляду справи, часу знаходження справи у провадженні суду, поведінки позивача та його представника щодо виконання ними свого обов`язку щодо явки в судові засідання, відсутності заяви про розгляд справи за відсутності позивача, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду про наявність підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду.

Інші доводи позивача, наведені в апеляційній скарзі, ґрунтуються на власному трактуванні і розумінні представником позивача положень пункту 3 частини 1 статті 257 ЦПК України, що не може бути правовою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції.

Залишаючи позов ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції діяв відповідно до норм процесуального права та принципу юридичної визначеності.

Колегія суддів звертає увагу на те, що положення пункту 3 частини 1 статті 257 ЦПК України спрямоване на забезпечення балансу між правом особи на судовий захист та необхідністю дотримання процесуальної дисципліни. Якщо позивач вважає, що вона має підстави для повторного звернення до суду, він може подати новий позов, дотримуючись встановлених законом вимог.

Відтак, залишення заяви без розгляду не перешкоджає особі після усунення умов, що були підставою залишення позову без розгляду, звернутися до суду повторно.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі позивача.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дербін Дмитро Олександрович, залишити без задоволення.

Ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 січня 2026 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повне судове рішення складено 07 квітня 2026 року.

Головуючий:

Судді: