Постанова від 24 березня 2026 р. у справі №201/12136/23 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1056/26 Справа № 201/12136/23 Головуючий у першій інстанції: Наумова О. С. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого – Красвітної Т.П.,

суддів: Агєєва О.В., Городничої В.С.,

за участю секретаря Марченко С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська у складі судді Наумової О.С. від 22 квітня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» про стягнення належної при звільненні суми, з урахуванням середнього заробітку за час затримки по час фактичного розрахунку,–

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 20 лютого 2020 року її прийнято на роботу на посаду голови правління АТ «Миколаївгаз», умови праці на якій визначаються трудовим договором (контрактом), що укладається з органом управління цього товариства відповідно до статуту та чинного законодавства. 25 травня 2022 року рішенням наглядової ради товариства ОСОБА_1 повторно обрано на посаду голови правління АТ «Миколаївгаз», на підставі чого 17 червня 2022 року з нею укладено контракт, який визначав її трудові права та обов`язки на посаді, включаючи умови оплати праці. Відповідач в односторонньому порядку достроково розірвав контракт та припинив з позивачем трудові відносини. 19 серпня 2023 року позивач засобами поштового зв`язку отримала від товариства лист від 16 серпня 2023 року №54001.1-Сл-15077-0823 за підписом нового голови правління, у якому повідомлено про її звільнення з посади голови правління AT «Миколаївгаз» з 11 серпня 2023 року, у зв`язку з розірванням трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, у випадку припинення повноважень посадових осіб (наказ від 14 серпня 2023 року №1067-ос «Про звільнення ОСОБА_1 »). Надіслано копію наказу про припинення трудового договору (контракту) та розрахунковий листок. Згідно із цим наказом на підставі протоколу від 11 серпня 2023 року №2/23 засідання наглядової ради відповідача, наказано звільнити з 11 серпня 2023 року з посади голови правління – члена правління AT «Миколаївгаз» ОСОБА_1 , згідно з пунктом 5 статті 41 КЗпП України; головному бухгалтеру наказано нарахувати та виплатити згідно зі статтею 44 КЗпП України вихідну допомогу у розмірі шістьох середньомісячних заробітних плат, нарахувати та виплатити компенсацію за 11 календарних днів невикористаної відпустки. До відповіді додано розрахунковий листок за серпень 2023 року, в якому проінформовано про належні до сплати суми розрахунку при звільненні, а саме вихідну допомогу в сумі 12700 898,82 грн, компенсацію відпустки - 216726,34 грн, оклад - 11965,81 грн, оплату відпустки 76627,76 грн, всього – 13000218,73 грн; із цих нарахувань підлягає утриманню військовий збір – 2535042,65 грн; з урахуванням проведених виплат, нараховано та підлягає виплаті при розрахунку 10442470,95 грн. Водночас повний розрахунок при звільненні відповідач не провів, адже лише 31 серпня 2023 року на картковий рахунок позивачки в AT «Ощадбанк», який використовувався для виплати заробітної плати, виплачено 2190823,85 грн, інших виплат не проводилось, тобто повний розрахунок з відповідачем проведений не був. Отже, сума розрахунку при звільненні в розмірі 10442470,95 грн нарахована обґрунтовано і відповідає нормам законодавства, разом з тим, детального розрахунку цієї суми, а також інформації про фактичне нарахування та суму середнього заробітку на запит позивача відповідач не надав. Таким чином, на день звернення з цим позовом, відповідач не здійснив розрахунок зі звільненим працівником і не виплатив йому належні кошти (без урахування середнього заробітку за час затримки розрахунку) в сумі 10442470,95 грн – 2190823,85 грн = 8251647,10 грн. Вважала, що відповідач, порушивши статі 47, 116 КЗпП України, не виплатив суми, які мають бути виплачені у день звільнення, у зв`язку з чим для роботодавця настала передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Тому позивачка просила стягнути на свою користь з АТ «Миколаївгаз» належну суму розрахунку при звільненні в розмірі 8251647,10 грн, з урахуванням середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку (без урахування податків та інших обов`язкових платежів).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22 квітня 2024 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 20 серпня 2025 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 22 квітня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року залишено без змін.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни оскаржуваного рішення в частині правового обґрунтування відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що ОСОБА_1 з 20 лютого 2020 року працювала в АТ «Миколаївгаз» на посаді голови правління (а.с. 14-16, 17-22, 23 т.1).

Наказом від 14 серпня 2023 року №1067-ос ОСОБА_1 звільнено з посади голови правління 11 серпня 2023 року, відповідно до рішення наглядової ради АТ «Миколаївгаз» від 11 серпня 2023 року, на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України з виплатою згідно зі статтею 44 КЗпП України вихідної допомоги в розмірі шістьох середньомісячних заробітних плат та компенсації за 11 календарних днів невикористаної відпустки (а.с. 25 т.1).

У день звільнення позивачка була відсутня на роботі.

19 серпня 2023 року позивачка поштою отримала лист АТ «Миколаївгаз» від 16 серпня 2023 року №54001.1-Сл-15077-0823, у якому повідомлено про її звільнення, додано копію наказу від 14 серпня 2023 року № 1067-ос та розрахунковий листок за серпень 2023 року (а.с. 24-28 т.1).

Згідно з розрахунковим листком за серпень 2023 року, ОСОБА_1 до виплати нараховано вихідну допомогу в сумі 12700898,82 грн, компенсацію відпустки – 216726,34 грн, оклад – 11965,81 грн, оплату відпустки – 76627,76 грн, всього – 13000218,73 грн; з урахуванням обов`язкових відрахувань до сплати – 10442470,95 грн (а.с. 26 т.1).

Зазначений розрахунок проведено з урахуванням виплаченої позивачу премії 17 травня 2023 року за перші чотири місяці 2023 року в сумі 4969000,00 грн згідно з рішенням наглядової ради від 12 травня 2023 року №12/05-2023, на підставі наказу АТ «Миколаївгаз» від 17 травня 2023 року №653-ос.

На підставі рішення наглядової ради AT «Миколаївгаз» від 21 серпня 2023 року №3/23 відповідач здійснив перерахунок вихідної допомоги та компенсації за невикористані відпустки, згідно з наказами про звільнення голови та членів правління.

Наведено розрахунки (вихідної допомоги, компенсації за невикористані відпустки) без урахування премії за підсумками роботи за перші чотири місяці 2023 року, а саме: голова правління Бузовська Т. В.: 2526279,24 грн – вихідна допомога, 134852,63 грн – компенсація відпустки, 2749725,44 грн - всього остаточний розрахунок при звільненні 31 серпня 2023 року.

31 серпня 2023 року на картковий рахунок позивачки відповідач перерахував заробітну плату в розмірі 2190823,85 грн (2749725,44 грн з відрахуванням податку та обов”язкового платежу), що також підтверджується копією платіжної інструкції №916 від 31.08.2023 (а.с. 33, 131, 132 т.1).

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).

У правовідносинах із роботодавцем працівник є менш захищеною і більш економічно слабкою стороною, тому поведінка власника або уповноваженого ним органу у таких правовідносинах повинна бути послідовною.

За змістом частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У статті 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується робітникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погоджені з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно зі статтями 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (частина друга статті 117 КЗпП України).

Отже, обов`язок з виплати заробітної плати робітнику несе роботодавець.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) вказано, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19)».

Судом установлено, що у день звільнення - 11 серпня 2023 року ОСОБА_1 була відсутня на роботі, що підтверджується копією табелю обліку робочого часу, відповідно до якого у період з 01 по 10 серпня 2023 року позивачка перебувала у щорічній основній відпустці, а 11 серпня 2023 року не з`явилась з нез`ясованих причин (а.с. 126 т.3).

Відповідно до листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України відомості №19.5.1/10600-26-Вих від 12.02.2026, ОСОБА_1 здійснила перетин державного кордону України на виїзд 20 червня 2023 року, а на в`їзд - 22 грудня 2023 року (а.с. 127 т.3). Отже, позивачка була відсутня на території України у день її звільнення - 11 серпня 2023 року.

У судовому засіданні представник позивачки визнав факт відсутності ОСОБА_1 11 серпня 2023 року на території України, що підтверджується протоколом та відеозаписом судового засідання апеляційного суду 25 березня 2026 року.

Будь-яких доказів виконання ОСОБА_1 роботи дистанційно 11 серпня 2023 року суду не представлено; клопотання про витребування відповідних доказів судом - не заявлено.

Позивачкою не оспорюється та підтверджується випискою із банківського рахунку, що 31.08.2023 року на рахунок позивачки від відповідача надійшло 2190823,85 грн, тобто належні їй суми при звільненні. В цей же день на адресу позивача було направлено розрахунковий лист із зазначенням окремо кожного виду виплати, на які працівник мав право при звільненні (а.с.130-132 т.1).

25 вересня 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся по відповідача із заявою, в якій, зокрема, просив провести з позивачкою остаточний розрахунок при звільненні, перерахувавши грошові кошти на її банківський рахунок (а.с. 47-49 т.1).

04 жовтня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку відправила на адресу відповідача письмову вимогу про проведення остаточного розрахунку при звільненні від 28.09.2023, в якій вимагала провести з нею остаточний розрахунок, перерахувавши кошти на банківські реквізити не пізніше ніж в тижневий строк з дня отримання цієї вимоги (а.с. 50 т.1).

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши, що ОСОБА_1 в день звільнення 11 серпня 2023 року не працювала та була відсутня на території України; враховуючи, що з вимогою про розрахунок позивачка звернулась 04.10.2023 року, а остаточний розрахунок у повному обсязі (з урахуванням висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 20 серпня 2025 року у даній цивільній справі) проведений з позивачкою раніше - 31.08.2023 року, - колегія дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення з АТ «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз»середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, тому оскаржуване рішення підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В іншій частині рішення місцевого суду щодо відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягає залишенню без змін.

Колегія звертає увагу, що постановою Верховного Суду від 20 серпня 2025 року справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції лише в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22 квітня 2024 року в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку – змінити в частині правового обґрунтування.

В іншій частині рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22 квітня 2024 року щодо відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 06 квітня 2026 року.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді О.В. Агєєв

В.С. Городнича