Рішення від 05 квітня 2026 р. у справі №990/561/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

РІШЕННЯ

Іменем України

06 квітня 2026 року

м. Київ

справа №990/561/25

провадження № П/990/561/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Єресько Л.О., Радишевської О.Р., Мельник-Томенко Ж.М., Білак М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Яроша Д.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Макаревича О.С.,

представника відповідача - Ізвєкова К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні як суд першої інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Вищої ради правосуддя

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

УСТАНОВИВ:

І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

1. До Верховного Суду як суду першої інстанції надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 позивач) до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, відповідач), в якій, з урахуванням уточненої позовної заяви, позивач просив Суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 21.10.2025 №2183/0/15-25 «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Подільського міськрайонного суду Одеської області» (далі - Рішення №2183/0/15-25);

- зобов`язати ВРП повторно розглянути рекомендацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Подільського міськрайонного суду Одеської області.

2. На обґрунтування позовних вимог зазначається, що рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.02.2025, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2025 у справі №990/334/24, визнано протиправним та скасовано рішення ВРП від 19.09.2024 №2749/0/15-24 (далі - Рішення №2749/0/15-24), яким відмовлено у внесенні подання Президентові України про призначення позивача на посаду судді Котовського міськрайонного суду Одеської області (перейменовано на Подільський міськрайонний суд Одеської області) та зобов`язано відповідача повторно розглянути рекомендацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України) про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Котовського міськрайонного суду Одеської області; водночас, оскаржуваним у цій справі рішенням ВРП повторно відмовлено у внесенні подання Президентові України про призначення позивача на посаду судді Подільського міськрайонного суду Одеської області; при цьому, мотивами повторної відмови є відвідування позивачем тимчасово окупованої території АР Крим, тобто, ті обставини, які вже були спростовані під час розгляду справи №990/334/24. Зауважував, що єдиною відмінністю Рішення №2749/0/15-24 від Рішення №2183/0/15-25 є наявність посилання в останньому на Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), затверджені рішенням ВРП від 17.12.2024 №3659/0/15-24 (далі - Єдині показники). На переконання позивача, ВРП фактично переглянула рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №990/334/24, що протирічить нормам національного та міжнародного законодавства. Уважає, що оскаржуване рішення, що прийняте на тих самих підставах, що й Рішення №2749/0/15-24, яке визнано судом протиправним і скасовано, є також незаконним, протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

3. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив відмовити позивачу у задоволенні позову повністю. Зазначав, що перевірка кандидата на посаду судді відбувається на підставі Єдиних показників, підстави для відмови у внесенні подання Президентові України про призначення на посаду судді ВРП визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов`язаних із кандидатом на посаду судді та його особистих якостей; отже, вирішальним під час ухвалення зазначеного рішення є особисте переконання кожного із членів ВРП, які брали участь у розгляді питання про призначення кандидата на посаду судді, яке, зрештою, і визначає характер їх голосування. Указував, що у цьому конкретному випадку в голосуванні за пропозицію доповідача - члена ВРП ОСОБА_2 внести Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Подільського міськрайонного суду Одеської області взяли участь 17 членів ВРП та за результатами голосування 12 членів ВРП проголосували «За», 5 членів ВРП - «Проти»; таким чином, за результатами голосування ВРП вирішила відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Подільського міськрайонного суду Одеської області, про що ухвалила відповідне Рішення №2183/0/15-25. Зауважував, що Єдині показники чітко розкривають поняття нагальної потреби та критерії її визначення; отже, на момент ухвалення спірного рішення є чинним та обов`язковим для застосування нормативний акт, відповідно до якого саме нагальність потреби відвідування тимчасово окупованих територій є єдиною ознакою, за якою у цих випадках встановлюється відповідність кандидата критерію доброчесності та чітко передбачає критерії, за якими визначається нагальність такої потреби. Акцентував увагу, що враховує позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №990/334/25, однак таку позицію було сформовано під час оцінки рішення ВРП, ухваленого за відсутності Показників доброчесності; після їх затвердження стає очевидним, що ВРП під час оцінки доброчесності та визначення нагальності потреби має керуватись не суб`єктивним сприйняттям кандидата, а об`єктивними критеріями, що визначені Показниками доброчесності. Уважав, що за жодним із критеріїв відвідування ОСОБА_1 . Автономної Республіки Крим не мало нагальної потреби. Отже, ВРП не погодилася з висновком ВККС України про відповідність кандидата на посаду судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та уважала, що ВККС України не надала належної оцінки отриманим стосовно нього відомостям.

4. У відповіді на відзив позивач, зокрема, звертав увагу, що підставою для скасування Рішення №2749/0/15-24 є порушення відповідачем статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а не відсутність Показників доброчесності.

ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

5. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2025 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Жука А.В., суддів: Єресько Л.О., Радишевської О.Р., Мельник-Томенко Ж.М., Білак М.В.

6. Ухвалою Верховного Суду від 09.12.2025, після усунення недоліків позовної заяви, визначених в ухвалі Суду від 24.11.2025, відкрито провадження у справі; ухвалено розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження колегією суддів у складі п`яти суддів; справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 21 січня 2026 року на 15 год. 30 хв.

7. Ухвалою Верховного Суду від 29.12.2025 задоволено заяву представника ВРП про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції у справі №990/561/25.

8. Протокольною ухвалою Суду від 21.01.2026 оголошено перерву в судовому засіданні до 18.02.2026 до 15:30 год.

9. Протокольною ухвалою Суду від 18.02.2026 оголошено перерву в судовому засіданні до 04.03.2026 до 09:30 год.

10. Ухвалою Верховного Суду від 09.03.2026 справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 16:00 год 25.03.2026.

11. Ухвалою Верховного Суду від 19.03.2026 справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 15:30 год 01.04.2026.

12. Протокольною ухвалою Суду від 01.04.2026 перейдено до стадії ухвалення судового рішення, визначивши, що судове рішення буде проголошено 06.04.2026 о 15:45 год.

IІІ.ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

13. Судом установлено, що рішенням ВККС України від 03.04.2017 №28/зп-17 оголошено добір кандидатів на посаду судді місцевого суду з урахуванням 600 прогнозованих вакантних посад суддів місцевого суду.

14. Рішенням ВККС України від 07.06.2018 №254/дс-18 ОСОБА_1 визнано таким, що за результатами спеціальної перевірки відповідає установленим Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) вимогам до кандидата на посаду судді.

15. Законом України від 16.10.2019 №193-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», який набрав чинності 07.11.2019, припинено повноваження членів ВККС України.

16. Рішенням ВККС України від 01.08.2023 №45/зп-23 продовжено термін дії результатів кваліфікаційного іспиту кандидатів на посаду судді місцевого загального, адміністративного, господарського судів, визначено рейтинг кандидатів на посаду судді місцевого загального суду та затверджено резерв кандидатів на заміщення вакантних посад суддів.

17. Рішенням ВККС України від 14.09.2023 №95/зп-23 оголошено конкурс на зайняття 560 вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів.

18. 17 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до ВККС України із заявою про допуск до участі в оголошеному конкурсі як особа, яка відповідає вимогам статті 69 Закону №1402-VIII, перебуває в резерві на заміщення вакантних посад суддів та не займає суддівської посади.

19. Рішенням ВККС України від 01.12.2023 №10/дс-23 ОСОБА_1 допущено до участі в конкурсі.

20. Рішенням ВККС України від 19.12.2023 №177/зп-23 затверджено та оприлюднено рейтинг учасників конкурсу на посади суддів місцевих загальних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням ВККС України від 14.09.2023 №95/зп-23, у якому ОСОБА_1 зайняв переможну позицію на посаду судді Котовського міськрайонного суду Одеської області.

21. 12 березня 2024 року ВККС України провела співбесіду з ОСОБА_1 та прийняла рішення №313/дс-24, яким вирішила рекомендувати призначити його на посаду судді Котовського міськрайонного суду Одеської області.

22. 19 вересня 2024 року ВРП ухвалила Рішення №2749/0/15-24 про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Котовського міськрайонного суду Одеської області.

23. Не погодившись з Рішенням №2749/0/15-24, позивач звернувся до Суду з позовом, який рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.02.2025, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2025 у справі №990/334/24, задоволено. Визнано протиправним та скасовано Рішення №2749/0/15-2. Зобов`язано ВРП повторно розглянути рекомендацію ВККС України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Котовського міськрайонного суду Одеської області.

24. З відкритих джерел Судом установлено, що 25 квітня 2025 року набув чинності Закон України 4273-ІХ від 26.02.2025 «Про внесення змій до Закону №1402-VIII щодо зміни найменувань місцевих загальних судів», відповідно до якого найменування «Котовський міськрайонний суд Одеської області» змінено на «Подільський міськрайонний суд Одеської області».

25. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами ВРП від 27.05.2025 повторний розгляд рекомендації ВККС України передано члену ВРП ОСОБА_2.

26. Відповідно до висновку за результатами попереднього розгляду матеріалів рекомендації ВККС України про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Подільського міськрайонного суду Одеської області від 12.06.2025, складеного Головою ВРП ОСОБА_2, відсутні обставини, які відповідно до закону могли б бути підставою для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Подільського міськрайонного суду Одеської області.

27. 21 жовтня 2025 року ВРП ухвалила Рішення №2183/0/15-25, яким повторно відмовила у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Подільського міськрайонного суду Одеської області.

28. У голосуванні за пропозицію доповідача - члена ВРП ОСОБА_2 внести Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Подільського міськрайонного суду Одеської області взяли участь 17 членів ВРП. За результатами голосування 12 членів ВРП проголосували «За», 5 членів ВРП - «Проти».

29. Не погодившись з Рішенням №2183/0/15-25, позивач звернувся з цим позовом до Суду.

IV. ОЦІНКА СУДУ

30. Під час вирішення цієї справи Суд ураховує, що відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

31. При цьому обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 КАС України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

32. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя.

33. Надаючи оцінку доводам позивача і відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх належними і допустимими доказами, Суд дійшов таких висновків.

34. Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

35. Указана засаднича норма Основного Закону чітко регламентує межі поведінки суб`єкта владних повноважень під час реалізації ним своїх владних функцій, а саме - діяти лише в межах тих повноважень і у спосіб, що передбачено Конституцією та законами України.

36. Отже, в межах цієї фундаментальної норми Конституції України для органів державної влади / органів місцевого самоврядування / їх посадових осіб було конституйовано спеціально-дозвільний режим здійснення ними своїх повноважень.

37. Положеннями статті 129-1 Конституції України, серед іншого, визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання.

38. Відповідно до статті 131 Конституції України в Україні діє Вища рада правосуддя, яка, серед іншого, вносить подання про призначення судді на посаду (пункт 1); здійснює інші повноваження, визначені цією Конституцією та законами України (пункт 9).

39. Закон України «Про судоустрій та статус суддів» (Закон №1402-VIII), який, згідно з преамбулою, визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, також містить положення про обов`язковість судових рішень.

40. Так, відповідно до частин першої, другої статті 13 Закону №1402-VIII судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

41. Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 13 Закону №1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

42. У частині сьомій статті 13 Закону №1402-VIII визначено, що судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

43. Організаційно правові засади порядку зайняття посади судді відображені в Розділі IV Закону №1402-VIII (статті 69 - 82-1 цього Закону, у редакції, чинній на момент вирішення питання про внесення подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Подільського міськрайонного суду Одеської області).

44. Так, відповідно до частини першої статті 79-6 Закону №1402-VIII Вища рада правосуддя відповідно до внесеної Вищою кваліфікаційною комісією суддів України рекомендації на своєму засіданні розглядає питання про: 1) призначення кандидата на посаду судді та в разі ухвалення позитивного рішення вносить подання Президентові України про призначення судді на посаду; 2) переведення судді до іншого суду.

45. Частина друга статті 79-6 Закону №1402-VIII визначає, що Вища рада правосуддя відмовляє у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав: 1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням; 2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді.

Підстави, зазначені у пункті 1 цієї частини, Вища рада правосуддя визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов`язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.

46. Водночас, законом, що визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя, є Закон України «Про вищу раду правосуддя» (далі - Закон №1798-VIII; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

47. Відповідно до частини першої статті 2 Закону №1798-VIII статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначаються Конституцією України, цим Законом та Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

48. Повноваження ВРП визначені статтею 3 Закону №1798-VIII, відповідно до пунктів 1, 20-4, 21 частини першої якої Вища рада правосуддя: вносить подання про призначення судді на посаду; затверджує Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) після консультацій з Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, Радою суддів України та Громадською радою доброчесності; здійснює інші повноваження, визначені цим Законом та Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

49. Відповідно до частин першої, другої статті 36 Закону №1798-VIII призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя.

Вища рада правосуддя ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, до якої обов`язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді.

50. Згідно з частинами першою-третьою статті 37 Закону №1798-VIII рішення щодо кандидата на посаду судді ухвалюється на засіданні Вищої ради правосуддя.

Засідання Вищої ради правосуддя у пленарному складі, на якому розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, є повноважним, якщо в ньому бере участь не менше чотирнадцяти членів Вищої ради правосуддя.

Рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду вважається ухваленим, якщо за нього проголосувало не менше чотирнадцяти членів Вищої ради правосуддя.

51. Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону №1798-VIII якщо за рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду проголосувало менше чотирнадцяти членів Вищої ради правосуддя, вважається, що Вищою радою правосуддя ухвалено рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.

Вища рада правосуддя може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (пункт 1 частини другої статті 79-6 Закону №1402-VIII у редакції Закону №3511-ІХ) тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані Вищою радою правосуддя в передбаченому законом порядку, якщо:

1) такі відомості не були предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

2) Вища кваліфікаційна комісія суддів України не дала належної оцінки таким відомостям в межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.

52. Системний аналіз абзацу 2 частини четвертої статті 37 Закону №1798-VIII у взаємозв`язку із положеннями пункту 1 частини другої статті 79-6 Закону №1402-VIII, у редакції Закону №3511-ІХ, дозволяє дійти таких.

Під час вирішення питання стосовно внесення подання Президенту України про призначення кандидата на посаду судді відповідного суду на підставі рекомендації ВККС України, ВРП, керуючись власною оцінкою обставин, пов`язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей, може встановити наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням, а відтак, - відмовити у внесенні відповідного подання. При цьому, така оцінка може бути здійснена лише на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані ВРП в передбаченому законом порядку, виключно за таких обставин:

1) якщо відповідні відомості не були предметом розгляду ВККС України;

2) ВККС України не дала належної оцінки таким відомостям в межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.

53. Відповідно до статті 38 Закону №1798-VIII рішення Вищої ради правосуддя про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду може бути оскаржене та скасоване виключно з підстав, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

54. Рішення Вищої ради правосуддя про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду, про відмову у переведенні судді до іншого суду за результатами конкурсу може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано членом Вищої ради правосуддя, який брав участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду, підстави відмови у переведенні судді до іншого суду за результатами конкурсу або не містить мотивів, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідного висновку (частина п`ята статті 79-6 Закону №1402-VIII).

55. Зі змісту спірного рішення випливає, що ВРП його ухвалила на підставі пункту 1 частини другої статті 79-6 Закону №1402-VIII, адже мала обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 як кандидата на посаду судді критерію доброчесності. Сумніви викликали обставини поїздки позивача до тимчасово окупованих територій, зокрема до Автономної Республіки Крим, щоб відвідати свого племінника.

56. ВРП у спірному рішенні зазначила, що під час оцінки нагальності потреби у відвідуванні тимчасово окупованих територій, саме вона, а не кандидат, визначає таку нагальність з огляду на встановлені Показниками (Єдиними показниками) доброчесності критерії.

57. У змісті Рішення №2183/0/15-25 наведено, що показники доброчесності виділяють два критерії нагальності потреби:

1) наявність критичних та/або невідкладних життєво необхідних обставин;

2) неможливість їх усунути в інший спосіб, ніж особистою присутністю на тимчасово окупованих територіях.

58. Щодо першого критерію, на переконання відповідача, обставини, за яких кандидат відвідував племінника в Автономній Республіці Крим, з погляду звичайної розсудливої людини, явно та безсумнівно не були ні критичними, ні життєво необхідними. Племінник кандидата ОСОБА_1 відвідував Автономну Республіку Крим у відповідний період, не потребуючи жодної допомоги, перебуваючи в супроводі батьків. Стан його здоров`я не був критичним, а поїздка до Автономної Республіки Крим була зумовлена рекомендацією лікарів «змінити клімат» та поєднана з відпочинком. ОСОБА_1 не навів жодних фактів, які свідчили б, що без цих відвідин він втратив би можливість бачити племінника в інший спосіб, чи саме це відвідування мало якусь особливу важливість у їхніх стосунках. Більше того, хоча кандидат стверджує, що метою було лише відвідати племінника, очевидно, що таке відвідування було поєднано з відпочинком на курорті.

59. Стосовно другого критерію, ВРП зазначала, що сам кандидат стверджує, що якби знав, що таке відвідування створюватиме перешкоди для його кар`єри, то обмежився б телефонним спілкуванням. Вказане дає змогу стверджувати, що кандидат уважає можливим і прийнятним підтримувати стосунки з племінником без такого відвідування. І надалі він лише одного разу його відвідував. Це свідчить, що кандидат міг задовольнити свою потребу в підтриманні зв`язку та спілкуванні з племінником шляхом телефонного чи іншого спілкування, що не пов`язане із супроводом його на лікуванні/відпочинку в Автономній Республіці Крим.

60. Отже, ВРП зауважила у спірному рішенні, що племінник жодного разу не приїжджав на підконтрольну Україні територію, і кандидат не докладав зусиль, щоб організувати зустріч на підконтрольній Україні території; якщо ОСОБА_1 дійсно бажав зберегти зв`язок племінника з Україною, очевидно, що саме відвідування неокупованих територій було б найкращим способом укріплення такого зв`язку; натомість кандидат фактично формував у племінника враження, що відвідувати окуповані території більш безпечно, ніж неокуповані.

61. На переконання відповідача, це засвідчує, що за жодним із критеріїв відвідування ОСОБА_1 . Автономної Республіки Крим не мало нагальної потреби; важливо, що в цей час ОСОБА_1 вже два роки перебував у статусі кандидата на посаду судді і безумовно знав, що такі дії є індикатором невідповідності критерію доброчесності; його поведінка свідчила, щонайменше, про свідоме ігнорування або байдуже ставлення до таких вимог до кандидата у судді; така позиція в умовах збройної агресії, яка вже тривала з 2014 року, явно не викликає сприйняття у суспільстві та негативно впливає на авторитет судової влади.

62. Отже, ВРП уважала, що була відсутня нагальна потреба відвідувати тимчасово окуповані території АР Крим позивачем у визначені періоди.

63. З огляду на наведене, ВРП не погодилася з висновком ВККС України про відповідність кандидата на посаду судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та вважала, що ВККС України не надала належної оцінки отриманим стосовно нього відомостям щодо відвідування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим.

64. Водночас у змісті оскаржуваного рішення не конкретизовано, в чому саме полягала неналежна оцінка ВККС України отриманим стосовно позивача фактам щодо відвідування тимчасово окупованої території АР Крим.

65. Повертаючись до матеріалів цієї справи, Суд ураховує обставини, що мали місце до виникнення спірних правовідносин та які встановлені судами у справі №990/334/24.

66. Так, як уже було зазначено, рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.02.2025, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2025 у справі №990/334/24, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано Рішення №2749/0/15-2.

Зобов`язано ВРП повторно розглянути рекомендацію ВККС України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Котовського міськрайонного суду Одеської області.

67. Судами першої та апеляційної інстанцій у наведеній справі надавалася оцінка висновками ВРП стосовно «нагальності» відвідування позивачем тимчасово окупованої території АР Крим. Було встановлено, що при оцінюванні цих відомостей ВРП керувалася індикаторами, які свідчать про невідповідність судді чи кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики (далі - Індикатори).

Так, Громадська рада доброчесності (далі - ГРД) рішенням від 11.01.2019 (зі змінами, внесеними рішенням від 16.12.2020) затвердила Індикатори, у пункті 1.5 яких як індикатор, який, серед інших, вказує на невідповідність критерію незалежності як складової загальних критеріїв доброчесності та професійної етики, визначено такий: «Суддя (кандидат на посаду судді або члени його сім`ї, близькі родичі) допускав поведінку, що свідчить про підтримку агресивних дій інших держав проти України, колаборацію з представниками таких держав, окупаційної адміністрації або їх пособниками (наприклад, без нагальної потреби відвідував рф після початку збройної агресії, тимчасово окуповані території). Однак поїздки в рф, Автономну Республіку Крим чи на іншу тимчасово окуповану територію України з нагальної потреби до близьких родичів, для владнання майнових питань самі по собі не свідчать про наявність порушення цього індикатора».

Проте, 09.11.2023 ВККС України на офіційному вебсайті опублікувала повідомлення про те, що ВККС України та ГРД дійшли згоди щодо переліку індикаторів, які свідчать про невідповідність судді чи кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики, а також принципів їх застосування. Як зазначено у повідомленні, таке рішення забезпечить єдиний підхід до оцінювання суддів і підвищить якість процедури. Так, серед індикаторів, які вказують на недоброчесність особи, ВККС України спільно з ГРД передбачили такий: «17. Суддя вчинив діяння, що свідчить про підтримку агресивних дій інших держав проти України, колаборацію з представниками таких держав, окупаційної адміністрації або їх пособниками (наприклад, без нагальної потреби відвідував РФ після початку збройної агресії, тимчасово окуповані території)».

З уваги на зміст пункту 17 Індикаторів, які опубліковані 09.11.2023 на офіційному вебсайті ВККС України, ВРП вперше оцінила обставини поїздок позивача до тимчасово окупованих територій як такі, що були здійснені без нагальної потреби.

68. Верховний Суд у справі №990/334/24 надав оцінку таким висновкам ВРП під час першої оцінки «нагальності» і зазначив, що на час поїздки ОСОБА_1 до тимчасово окупованої території АР Крим, його право, як громадянина України, на вільний та безперешкодний в`їзд на тимчасово окуповану територію і виїзд з неї було закріплено законом, а спеціальні закони, які регулюють питання доступу до суддівської кар`єри, не містили прямих і чітких приписів щодо заборони відвідування кандидатами на посади суддів тимчасово окупованих територій з метою зустрічей з родичами, як і, власне, жодні акти ВККС України і ВРП цього не встановлювали.

69. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у рішенні від 10.02.2025 у справі №990/334/24 також дійшов таких висновків.

Верховний Суд уважає, що ВРП помилково аналізувала обставини поїздки ОСОБА_1 до тимчасово окупованого Криму виключно з точки зору її «нагальності», залишивши поза увагою те, що головна суть індикаторів відповідності кандидата на посуду судді критерію доброчесності полягає у тому, щоб з`ясувати, чи вчинив кандидат на посаду судді діяння, що свідчить про підтримку агресивних дій інших держав проти України, колаборацію з представниками таких держав, окупаційної адміністрації або їх пособниками.

Це свідчить, що висновки відповідача ґрунтуються суто на суб`єктивній оцінці та припущеннях про те, що у позивача була відсутня нагальна потреба у відвідування тимчасово окупованої території, без урахування відсутності доказів про вчинення ним дій, про які зазначено вище.

За таких обставин колегія суддів уважає, що поїздка позивача до тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим з метою побачення з племінником за відсутності будь-яких доказів про те, що він підтримував дії країни-агресора або співпрацював з окупаційною владою, не може сама по собі свідчити про недоброчесність позивача.

Твердження ВРП у спірному рішення про те, що пояснення ОСОБА_1 від 16.07.2024 не підтверджують нагальну потребу відвідати тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим, а навпаки спростовують, вказуючи на перевагу особистих кар`єрних інтересів над попередньо заявленими ним родинними (релігійними) зв`язками, колегія суддів уважає необґрунтованими.

Верховний Суд звертає увагу на те, що з пояснень ОСОБА_1 , які ним надавалися під час співбесіди з ВККС України і ВРП, убачається, що поїздку до тимчасово окупованого Криму він пояснював лише бажанням побачитися з племінником і підтримати його, так як він перебував у Криму через проблеми з дихальними шляхами. Втім позивач не трактував цю поїздку як таку, що мала нагальну потребу.

70. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.04.2025 у справі №990/334/24 погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що в спірному випадку оцінка нагальності потреби відвідувати племінника повинна відбуватися з урахуванням права на повагу до сімейного життя, яке гарантується статтею 8 Конвенції та практики ЄСПЛ щодо цього питання.

71. Суд апеляційної інстанції у справі №990/334/24 наголосив, що ВРП не встановила обставин чи підстав, які б указували на те, що ОСОБА_1 підтримував агресивні дії російської федерації проти України або співпрацював з окупаційною владою; за змістом спірного рішення (Рішення №2749/0/15-24) ВРП лише вказувала на те, що у поїздках позивача не було нагальної потреби, а відвідування представниками судових органів окупованих територій та країни-агресора без нагальної потреби сприймається суспільством негативно та може зашкодити авторитету судової влади загалом; втім нагальність потреби спілкування з племінником, як правильно зауважив суд першої інстанції, міг об`єктивно визначити лише сам позивач.

72. Велика Палата Верховного Суду деталізувала, що в аспекті обставин про нагальність потреби відвідування тимчасово окупованої території України зміст та мотивація Рішення №2749/0/15-24 дозволяють констатувати, що протиправність рішення в цьому сегменті полягає саме в тому, що ВРП як орган державної судової влади фактично визнала факт відвідування окупованої території України з відомою метою як винний неетичний вчинок (діяння), надала йому значення девіантної поведінки, яка, як слушно встановив суд, не ґрунтується на доказах.

73. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважала, що суд першої інстанції правильно визнав, що ВРП як орган держави, який повинен дотримуватися Конвенції, виявляючи повагу до права на сімейне життя, не повинна була за браком об`єктивних підстав (передумов) трактувати («кваліфікувати») дії позивача, спрямовані на підтримання його сімейних зв`язків, як такі, що охоплюються поняттям складу діяння з ознаками недоброчесної поведінки.

74. Суд під час вирішення цієї справи звертає увагу, що відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

75. Аналіз судових рішень у справі №990/334/24, які набрали законної сили і які повинні були бути обов`язковими для ВРП при повторному розгляді рекомендації ВККС України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді, дозволяє дійти висновків, що відповідач повторно оцінив «нагальність» потреб відвідувати позивачем тимчасово окуповану територію АР Крим, всупереч висновкам Верховного Суду, за результатами розгляду справи №990/334/24.

76. Відмінністю між змістом Рішення №2749/0/15-24, яке визнано незаконним та скасоване в судовому порядку та спірним у цій справі Рішенням №2183/0/15-25, є те, що ВРП застосувала при оцінці вже оцінених у справі №990/334/24 фактологічних підстав для відмови у внесенні відповідного подання Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді).

77. Так, Єдині показники були прийняті з метою визначення критеріїв доброчесності та професійної етики, однакових принципів їх застосування всіма суб`єктами оцінювання.

78. Відповідно до підпункту 3 пункту 2 Розділу І Єдиних показників показники застосовуються суб`єктами оцінювання: Вищою радою правосуддя, Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, їх органами або іншими суб`єктами, у випадках, визначених законом, у межах, зокрема, розгляду Вищою радою правосуддя рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення судді на посаду або переведення (глава 2 «Участь у формуванні суддівського корпусу» розділу ІІ «Особлива частина» Закону України «Про Вищу раду правосуддя»);

79. Показники застосовуються до процедур оцінювання, що виникли до їх затвердження, але не були завершені, та до процедур, що розпочинаються після їх затвердження (пункт 3 Єдиних показників).

80. Розділ ІІІ Єдиних показників визначає перелік показників та критеріїв відповідності, відповідно до пункту 6 абзацу 2 пункту 17 якого суддя (кандидат на посаду судді) відповідає цьому показнику, якщо він, зокрема, але не виключно: не відвідував тимчасово держави / держав, яка / які перебуває / перебувають у збройному конфлікті (війні) з Україною чи сприяла / сприяли (сприяє / сприяють) вчиненню збройної агресії проти України або не визнає / визнають територіальної цілісності України або тимчасово окуповані території України та / чи території держави-агресора без нагальної потреби, тобто за відсутності критичних та / або невідкладних життєво необхідних обставин, які неможливо усунути в інший спосіб, ніж особистою присутністю на цих територіях, попри загрозу безпеці власній, близьких осіб та національній безпеці України.

81. Отже, як пункт 17 Індикаторів, яким керувалася ВРП під час ухваленні Рішення №2749/0/15-24, так і пункт 17 Єдиних показників, якими керувався відповідач під час прийняття спірного у справі Рішення №2183/0/15-25, надавав можливість встановлювати «нагальність» потреб відвідування особою тимчасово окупованих територій. Розширення питання «нагальності» додатковими критеріями (наявність критичних та/або невідкладних життєво необхідних обставин; неможливість їх усунути в інший спосіб, ніж особистою присутністю на тимчасово окупованих територіях), згідно із Єдиними показниками, не наділяло відповідача повторно здійснювати оцінку цьому питанню, з огляду на висновки та встановлені у справі №990/334/24 обставини.

82. Отже, всупереч висновкам Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду у справі №990/334/24, ВРП повторно вдалася до оцінки «нагальності» потреби відвідування тимчасово окупованої території АР Крим позивачем, залишивши поза увагою висновки Суду про те, що нагальність потреби спілкування з племінником міг об`єктивно визначити лише сам позивач.

83. Водночас зазначаючи про незгоду із наданою ВККС України оцінкою, відповідач залишив поза увагою те, що ВРП в межах спірних правовідносин не здійснювала і не аналізувала обставини на підставі нових відомостей, отриманих в передбаченому законом порядку. У цьому випадку, ВРП повторно оцінила ті ж відомості, яким надано оцінку судовими рішеннями, що набрали законної сили.

84. При цьому, затвердження Єдиних показників та їх застосування до спірних правовідносин в частині оцінки обставин, які вже були оцінені судами у справі №990/334/24, не є у розумінні пункту 1 абзацу 2 частини четвертої статті 37 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», відомостями, що не були предметом розгляду ВККС України.

85. Усі встановлені відомості були предметом розгляду ВККС України та предметом розгляду ВРП за наслідком прийнятого протиправного Рішення №2749/0/15-24, що визначено судовими рішеннями у справі №990/334/24 та, відповідно, були предметом повторного розгляду в межах спірних правовідносин.

86. У контексті наведеного Суд погоджується із доводами позивача про те, що відповідач фактично переглянув судові рішення обох інстанцій у справі №990/334/24, що протирічить нормам національного та міжнародного законодавства. Оскаржуване рішення, що прийняте на тих самих фактичних підставах, що й Рішення №2749/0/15-24, яке визнано судом протиправним і скасовано, також підлягає скасуванню в межах цієї судової справи.

87. Удруге прийнявши рішення, яким відмовлено у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді, Вища рада правосуддя діяла всупереч статей 19, 129-1 Конституції України, статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», порушила положення абзацу 2 частини четвертої статті 37 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» як спеціального законодавчого акту, який визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП і допустила повторне втручання у права позивача, передбачені статтею 8 Конвенції.

88. Положеннями абзацу 1 частини другої статті 77 КАС України закріплено презумпцію неправомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, згідно якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається саме на відповідача.

89. Відповідач у межах цієї справи не довів правомірності прийнятого рішення, діяв свавільно, поза межами повноважень і не на підставах, визначених Законом України «Про Вищу раду правосуддя» та Конституцією України.

90. Відповідно до частин першої-п`ятої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

91. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення Вищої ради правосуддя від 21.10.2025 №2183/0/15-25 «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Подільського міськрайонного суду Одеської області» не відповідає вимогам пункту 3 частини п`ятої статті 79-6 Закону №1402-VIII, а також критеріям обґрунтованості, безсторонності та розсудливості, визначеним статтею 2 КАС України, що є підставою для визнання його протиправним і скасування.

92. Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Висновки щодо розподілу судових витрат

93. Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

94. З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до Верховного Суду позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 968,96 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1.407000601.1 від 18.11.2025.

95. Ураховуючи, що Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 , понесені ним судові витрати у вигляді судового збору слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ВРП.

Керуючись статтями 2, 22, 77, 90, 139, 244-247, 255, 266, 295, 297 КАС України, Суд,

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 21.10.2025 №2183/15-25 «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Подільського міськрайонного суду Одеської області».

3. Зобов`язати Вищу раду правосуддя повторно розглянути рекомендацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Подільського міськрайонного суду Одеської області.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищої ради правосуддя (ЄДРПОУ: 00013698) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати у сумі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім гривень), 96 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

В повному обсязі судове рішення складено 07 квітня 2026 року.

...........................

...........................

...........................

...........................

...........................

А.В. Жук

Л.О. Єресько

О.Р. Радишевська

Ж.М. Мельник-Томенко

М.В. Білак

Судді Верховного Суду