Постанова від 06 квітня 2026 р. у справі №420/27992/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 року

м. Київ

справа №420/27992/25

провадження № К/990/47643/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Мацедонської В. Е., Радишевської О. Р.

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 до Дисциплінарної комісії приватних виконавців, Міністерства юстиції України, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 - адвоката Рудаченка Андрія Олександровича на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року, прийнятої у складі колегії суддів: головуючого - Осіпова Ю. В., суддів: Коваля М. П., Скрипченка В. О.

І. Обставини справи

1. У серпні 2025 року приватний виконавець виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дисциплінарної комісії приватних виконавців, Міністерства юстиції України, в якому просить:

1.1. визнати протиправним та скасувати рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців, прийняте за результатами розгляду подання Ради приватних виконавців України від 25 червня 2025 року № 963/01-14, в частині застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді «зупинення діяльності приватного виконавця»;

1.2. визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України про застосування до нього дисциплінарного стягнення, прийнятий за результатом розгляду подання Ради приватних виконавців України від 25 червня 2025 року № 963/01-14, в частині застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді «зупинення діяльності приватного виконавця строком на 6 місяців».

2. Одночасно з позовом представник позивача - Рудаченко Андрій Олександрович подав заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом:

зупинення дії спірного рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців, прийнятого за результатом розгляду за результатом розгляду подання Ради приватних виконавців України від 25 червня 2025 року № 963/01-14, в частині застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця;

заборони Міністерству юстиції України робити у Єдиному реєстрі приватних виконавців запис про зупинення діяльності приватного виконавця на підставі рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців, прийняте за результатом розгляду подання Ради приватних виконавців України від 25 червня 2025 року № 963/01-14.

3. На обґрунтування вказаної заяви позивач зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення може призвести до порушення конституційного права на працю, суттєво вплинути на майнове становище і ділову репутацію, що істотно ускладнить чи навіть унеможливить здійснення ефективного захисту і поновлення прав і законних інтересів у разі визнання їх судом порушеними.

На переконання представника позивача, вжиття зазначених заходів забезпечення позову унеможливить погіршення майнового стану, прав та інтересів інших осіб внаслідок зупинення діяльності приватного виконавця до вирішення спору по суті.

4. Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 01 вересня 2025 року заяву приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі № 420/27992/25 задовольнив.

4.1. Зупинив дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців, прийнятого за результатом розгляду за результатом розгляду подання Ради приватних виконавців України від 25 червня 2025 року № 963/01-14, в частині застосування до приватного виконавця ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця до набрання рішенням у цій справі законної сили.

4.2. Заборонив Міністерству юстиції України робити запис у Єдиному реєстрі приватних виконавців про зупинення діяльності приватного виконавця ОСОБА_1 на підставі рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців, прийняте за результатом розгляду подання Ради приватних виконавців України від 25 червня 2025 року № 963/01-14 до набрання рішенням у цій справі законної сили.

5. Постановляючи таку ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що існують обставини, які свідчать, що ефективний захист або поновлення порушених прав позивача без зупинення дії оскаржуваного рішення є неможливим. Ці висновки суд мотивував тим, що у випадку встановлення безпідставності притягнення заявника до дисциплінарної відповідальності, пов`язане з дисциплінарним стягненням зупинення діяльності приватного виконавця ОСОБА_1 становитиме суттєве порушення прав та інтересів, яке фактично буде поширюватися на гарантовані Конституцією України права, що обумовлені адміністративними процедурами.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що наведені мотиви не свідчать про неможливість ефективного захисту прав позивача без вжиття заходів забезпечення позову, а вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення, не є вирішенням спору по суті і не свідчить про неправомірність висновку контролюючого органу про наявність підстав для застосування до приватного виконавця ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця та зупинення діяльності приватного виконавця.

Суд першої інстанції також зазначив, що застосування заходу забезпечення позову лише тимчасово зупиняє настання негативних наслідків для заявника, до перевірки правомірності вчинених відповідачем як суб`єктом владних повноважень відповідних дій, - до набрання законної сили судовим рішенням у справі. Разом з цим у разі відмови в задоволенні позову дія владно-управлінської функції оскаржуваного рішення відновлюється та до позивача продовжують застосовуватись наслідки, передбачені таким актом при його ухваленні.

Крім того, правомірність вищевказаного рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців підлягатиме дослідженню під час судового вирішення справи по суті спору.

6. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року скасовано ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні у задоволенні заяви про забезпечення позову у цій справі відмовлено.

7. П`ятий апеляційний адміністративний суд виходив з того, що задоволення заяви про забезпечення позову фактично є згодою із твердженнями заявника про протиправність оспорюваного акту індивідуальної дії без розгляду справи по суті позовних вимог. Водночас фактичні обставини справи підлягають встановленню та доведенню на підставі відповідних доказів та аналізу норм права, які регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи по суті щодо правомірності спірного рішення відповідача.

Факт прийняття відповідачем рішення, яке стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що вказане рішення є очевидно протиправним і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що у заяві про вжиття заходів забезпечення позову позивач не довів та документально не підтвердив існування обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам, що унеможливило б захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі. Крім того, зміст заяви позивача про забезпечення позову також не дає достатніх підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може в подальшому якось ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, у разі його ухвалення на користь заявника, оскільки спірне рішення уважатиметься скасованим з моменту набрання судовим рішенням законної сили.

ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

8. Представник позивача, вважаючи вказане судове рішення ухваленими із порушенням вимог процесуального закону, подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду, а ухвалу суду першої інстанції - залишити в силі.

9. Так, автор скарги, серед іншого, наполягає на помилковості висновку суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення та заборони Міністерству юстиції України робити запис у Єдиному реєстрі приватних виконавців про зупинення діяльності приватного виконавця ОСОБА_1 на підставі оскаржуваного рішення.

Така позиція ґрунтується на неправильному, на думку автора касаційної скарги, застосуванні судом апеляційної інстанції частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) без врахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 240/16920/21, від 15 квітня 2022 року у справі № 440/6755/21, від 13 липня 2022 року у справі № 240/26736/21.

Стверджує, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, у зв`язку з чим для відновлення прав та інтересів приватного виконавця необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Більше того, відновлення порушених прав та інтересів позивача взагалі може бути неможливим.

Автор касаційної скарги зазначає, що суд першої дійшов обґрунтованого висновку, що відповідно до чинного законодавства діяльність приватного виконавця є незалежною професійною діяльністю несумісною з іншою оплачуваною діяльністю, отже діяльність у сфері примусового виконання рішень є єдиним джерелом доходу ОСОБА_1 , зупинення такої діяльності призведе не лише до позбавлення можливостей для існування заявника та членів його родини (в тому числі двох неповнолітніх дітей), але і залучених до цього процесу найманих працівників, а також створить ризик порушень прав учасників виконавчих проваджень, що перебувають на примусовому виконанні.

10. Верховний Суд ухвалою від 04 грудня 2025 року відкрив касаційне провадження на зазначене рішення суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених абзацом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про задоволення заяви щодо забезпечення позову та прийнято нове рішення про відмову у забезпеченні позову, підставою касаційного оскарження є порушення цим судом норм процесуального права.

11. Представник Міністерства юстиції України та Дисциплінарної комісії приватних виконавців подала відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

ІІІ. Нормативне регулювання й оцінка Верховного Суду

12. Відповідно до частин першої, другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

13. Згідно з частинами першою, другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

14. За приписами пункту 5 частини третьої статті 151 КАС України зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.

15. З наведеного висновується, що у разі якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, заборони як відповідачам, так і іншим особам вчиняти певні дії, що стосуються предмета спору.

16. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у забезпеченні позову зазначив, що предметом спору є наказ Міністерства юстиції України, виданий за результатом розгляду подання Ради приватних виконавців України від 25 червня 2025 року № 963/01-14 у частині застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця строком на шість місяців.

Основи ж організації та діяльності з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання, правовий статус визначає Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02 червня 2016 року № 1403-VIII (далі - Закон № 1403-VIII), згідно з частинами першою, дев`ятою статті 39 якого дисциплінарна комісія приватних виконавців утворюється при Міністерстві юстиції України для розгляду питань притягнення приватних виконавців до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарних проступків. Рішення Дисциплінарної комісії оформлюється протоколом, який підписують усі присутні на засіданні члени комісії.

Частиною першою статті 41 Закону № 1403-VIII передбачено, що за вчинення дисциплінарного проступку до приватного виконавця може бути застосовано одне з таких дисциплінарних стягнень: 1) попередження; 2) догана; 3) зупинення діяльності приватного виконавця на строк до шести місяців; 4) припинення діяльності приватного виконавця.

Водночас особливості перевірки дотримання приватним виконавцем вимог законодавства щодо примусового виконання рішень під час виконання ним професійних обов`язків у період дії воєнного стану, визначені нормами Порядку проведення перевірок діяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 жовтня 2018 року № 3284/5, відповідно до положень якого у період дії воєнного стану структурний підрозділ Міністерства здійснює перевірку дотримання приватним виконавцем вимог законодавства щодо примусового виконання рішень під час виконання ним професійних обов`язків на підставі відомостей автоматизованої системи виконавчого провадження.

Так, за результатами перевірки відомостей в автоматизованій системі виконавчого провадження структурний підрозділ Міністерства формує інформаційну довідку відповідно до пункту 3 розділу VII Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року № 2432/5, у разі необхідності одержання від приватного виконавця інформації або пояснень щодо примусового виконання рішень під час виконання ним професійних обов`язків, або копій відповідних документів структурний підрозділ Міністерства може надіслати приватному виконавцю відповідний обґрунтований запит. Запит надсилається на адресу електронної пошти приватного виконавця, зазначену в Єдиному реєстрі приватних виконавців України. Запитувану інформацію або копії документів приватний виконавець має надати структурному підрозділу Міністерства не пізніше п`яти робочих днів з дня надсилання запиту.

У разі виявлення ознак грубого порушення приватним виконавцем вимог законодавства щодо примусового виконання рішень структурний підрозділ Міністерства готує подання про зупинення діяльності приватного виконавця строком на один місяць на підставі підпункту 4 пункту 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1403-VIII, яке підписує керівник структурного підрозділу Міністерства.

У поданні обов`язково мають бути зазначені обставини, установлені структурним підрозділом Міністерства, із посиланням на джерела інформації (відомості автоматизованої системи виконавчого провадження, звернення учасника виконавчого провадження або іншої особи, інформація отримана від приватного виконавця тощо), зміст виявлених порушень з посиланням на відповідні норми нормативно-правових актів.

Подання про зупинення діяльності приватного виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня його підписання надсилається на електронні адреси всіх членів Дисциплінарної комісії приватних виконавців для погодження та приватному виконавцю, відносно якого воно складено, на зазначену в Єдиному реєстрі приватних виконавців України електронну адресу, до відома. У разі погодження подання про зупинення діяльності приватного виконавця не менше ніж п`ятьма членами Дисциплінарної комісії приватних виконавців структурний підрозділ Міністерства готує проєкт наказу про зупинення діяльності приватного виконавця на підставі підпункту 4 пункту 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1403-VIII з мотивованим обґрунтуванням грубості порушення та зазначенням відомостей, визначених абзацом 6 частини першої статті 71, частини другої статті 72 Закону України «Про адміністративну процедуру».

У подальшому, наказ про зупинення діяльності приватного виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня його видання надсилається приватному виконавцю, діяльність якого зупинена, адміністратору автоматизованої системи виконавчого провадження, організатору електронних аукціонів, аукціонів за фіксованою ціною, операторам електронних майданчиків, підключених до електронної торгової системи, в якій здійснюються земельні торги, а також до державних банків, у яких відкриті рахунки для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів у національній та іноземній валютах та їх виплати стягувачам, зарахування коштів виконавчого провадження. Відомості про зупинення діяльності приватного виконавця вносяться до Єдиного реєстру приватних виконавців України. Наказ про зупинення діяльності приватного виконавця на підставі підпункту 4 пункту 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1403-VIII може бути оскаржено до суду відповідно до закону.

17. У справі, що розглядається, приватний виконавець виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 своєю заявою в якості засобу забезпечення позову просив, зокрема, зупинити дію спірного наказу.

18. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що існують обставини, які свідчать, що ефективний захист або поновлення порушених прав позивача без зупинення дії оскаржуваного рішення є неможливим. Ці висновки суд мотивував тим, що у випадку встановлення безпідставності притягнення заявника до дисциплінарної відповідальності, пов`язане з дисциплінарним стягненням зупинення діяльності приватного виконавця ОСОБА_1 становитиме суттєве порушення прав і інтересів, яке фактично буде поширюватися на гарантовані Конституцією України права, що обумовлені адміністративними процедурами.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що наведені мотиви не свідчать про неможливість ефективного захисту прав позивача без вжиття заходів забезпечення позову.

19. Водночас звернення ОСОБА_1 до суду із цією заявою про забезпечення позову обумовлено прагненням зупинити дію дисциплінарного стягнення, законність чи протиправність накладення якого є предметом дослідження за результатами судового розгляду.

20. Наведене свідчить, що забезпечення позову не може бути підставою зміни таких правовідносин, оскільки у випадку, який склався, задоволення заяви про забезпечення позову фактично є згодою із твердженнями заявника про протиправність оспорюваного акту індивідуальної дії без розгляду справи по суті позовних вимог.

21. Своєю чергою, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, фактично виходив з того, що заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. Також співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Проаналізувавши підстави подання позивачем заяви про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що наведені заявником обґрунтування є недостатніми та такими, що не підтверджують очевидність ознак протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням.

22. Верховний Суд зауважує, що предметом спору у цій справі є визнання протиправним та скасування рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців, прийняте за результатами розгляду подання Ради приватних виконавців України від 25 червня 2025 року № 963/01-14, в частині застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді «зупинення діяльності приватного виконавця», а також наказу Міністерства юстиції України про застосування до нього дисциплінарного стягнення, прийнятий за результатом розгляду подання Ради приватних виконавців України від 25 червня 2025 року № 963/01-14, в частині застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді «зупинення діяльності приватного виконавця строком на 6 місяців».

23. Забезпечуючи цей позов шляхом зупинення дії спірного рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців, прийнятого за результатом розгляду за результатом розгляду подання Ради приватних виконавців України від 25 червня 2025 року № 963/01-14, в частині застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця, а також шляхом заборони Міністерству юстиції України робити у Єдиному реєстрі приватних виконавців запис про зупинення діяльності приватного виконавця на підставі рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців, прийняте за результатом розгляду подання Ради приватних виконавців України від 25 червня 2025 року № 963/01-14, судом фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

24. Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

25. У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.

26. Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його і отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (пункт 54 рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України").

27. Частиною шостою статті 154 КАС України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

28. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

29. При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

30. Отже, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

31. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

32. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

33. Таким чином, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

34. Водночас в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

35. При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

36. Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Аналогічний підхід щодо застосування положень статей 150, 151 КАС України прослідковується з судової практики Верховного Суду, зокрема у справах № 140/8745/21, № 440/9568/22, № 420/21952/21, № 160/20102/23, № 520/33506/23, № 620/14305/23, № 240/32536/23.

37. Варто зазначити, що інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

38. Водночас сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке ймовірно стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

39. Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

40. За таких обставин та правового врегулювання зазначені позивачем у заяві про забезпечення позову доводи не дають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову, що передбачені статтею 151 КАС України, оскільки заявником у цій справі жодним чином не доведено та документально не підтверджено обставини (матеріали справи не містять належних та допустимих доказів), які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили їх захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення чи які б свідчили про реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позов, як і не надано доказів можливості настання невідворотних наслідків для позивача. Тобто, позивач у межах цієї справи навів лише загальні твердження про можливість настання негативних наслідків проте, жодної конкретної аргументації не вказано та доказів на її підтвердження не надано.

41. Щодо доводів представника позивача на неврахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 240/16920/21, від 15 квітня 2022 року у справі № 440/6755/21, від 13 липня 2022 року у справі № 240/26736/21, варто зазначити, що предметом судового розгляду було рішення податкового органу про віднесення платника податків до категорії ризикових платників, а також розпорядження про анулювання ліцензій на право зберігання та оптової торгівлі пальним.

42. Отже, зміст приведених автором касаційної скарги постанов Верховного Суду свідчить, що вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову залежить від змісту спірних правовідносин, що виникли між сторонами, та особливостей нормативно-правового регулювання. Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об`єктивно впливає на умови застосування правових норм.

43. Варто зазначити, що інститут забезпечення адміністративного позову є складним та специфічним інструментом, призначення якого полягає у створенні можливості реального й ефективного захисту прав, свобод і законних інтересів, зокрема фізичних та юридичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, що реалізується в залежності від індивідуальних фактичних обставин конкретної справи, що й зумовлюють різні висновки щодо наявності підстав для його застосування.

44. Водночас висновки в цій справі сформовані, виходячи з індивідуальних особливостей фактичних обставин саме цієї справи.

45. Враховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність передумов для вжиття заходів забезпечення позову.

46. Інші доводи касаційної скарги не спростовують вказаного висновку і ґрунтуються на переоцінці обставин, установлених судом.

47. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

VI. Судові витрати

48. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 - адвоката Рудаченка Андрія Олександровича залишити без задоволення.

2. Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року у справі № 420/27992/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді В. Е. Мацедонська

О. Р. Радишевська