Постанова від 06 квітня 2026 р. у справі №460/17207/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

головуючий суддя у першій інстанції: Дуляницька С.М.

07 квітня 2026 рокуЛьвівСправа №460/17207/25 пров. №А/857/2620/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Бруновської Н.В.

суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року у справі № 460/17207/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

22.09.2025р ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Національної поліції в Рівненській області, у якому просила суд:

- визнати протиправною відмову щодо не зарахування до стажу служби у Національній поліції часу попередньої роботи в державних органах: Управлінні МВС України в Рівненській області з 06.03.2006р. - 06.11.2015р. (9 років 8 місяців 0 днів); Головному управлінні Національної поліції в Рівненській області з 07.11.2015р. - 28.02.2025р. (9 років 3 місяці 21 день); всього разом: 18 років 11 місяців 21 день

- зобов`язати зарахувати до стажу служби у Національній поліції час попередньої роботи в державних органах: Управлінні МВС України в Рівненській області з 06.03.2006р. - 06.11.2015р. (9 років 8 місяців 0 днів); Головному управлінні Національної поліції в Рівненській області з 07.11.2015р. - 28.02.2025р. (9 років 3 місяці 21 день); всього разом: 18 років 11 місяців 21 день.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25.11.2025р. позов задоволено.

Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Головне управління Національної поліції в Рівненській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25.11.2025р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарг, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 період з 06.03.2005р - 06.11.2015 працювала в УМВС України в Рівненській області (Управління міністерства внутрішніх справ), з 07.11.2015р. - 28.02.2025р. – у ГУНП в Рівненській області (Головному управлінні національної поліції в Рівненській області), стаж попередньої роботи в державних органах у календарному обчисленні становить: Управлінні МВС України в Рівненській області з 06.03.2006р. - 06.11.2015р. (9 років 8 місяців 0 днів); Головному управлінні Національної поліції в Рівненській області з 07.11.2015р. - 28.02.2025р. (9 років 3 місяці 21 день); всього разом: 18 років 11 місяців 21 день, що підтверджується записами трудової книжки серії НОМЕР_1 .

01.03.2025р. ОСОБА_1 прийнято на службу до Національної поліції України, як переможця конкурсу, з 01.08.2025р. її призначено на посаду начальником управління – головним бухгалтером управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Рівненській області.

18.09.2025р. позивач звернулася до начальника ГУНП в Рівненській області з рапортом, в якому просила зарахувати їй до вислуги років у поліції наявний на момент переходу на службу в Національну поліцію України стаж роботи в державних органах.

У відповідь на вказаний рапорт позивача ГУНП в Рівненській області листом №78360-2025 від 19.09.2025р. відмовив у перерахунку календарної вислуги років із зарахуванням періодів роботи на посадах в державних органах та зазначив, що наказом МВС України № 112 від 18.02.2016р. затверджено Перелік посад поліцейських середнього та вищого складу, на яких, у разі переходу на службу до апарату Національної поліції України, до вислуги років для призначення пенсії зараховується час роботи в державних органах.

ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015р. № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).

ч.1, ч.2 ст.59 Закону України "Про Національну поліцію", передбачено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Із змісту ч.2-ч.4 ст.78 Закону України "Про Національну поліцію" видно, що стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

До стажу служби в поліції зараховуються:

1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду;

2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту;

3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду;

4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції;

5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони;

6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.

Під час обчислення стажу служби в поліції враховуються тільки повні роки вислуги років без округлення фактичного розміру вислуги років у бік збільшення.

Порядок обчислення вислуги років у поліції встановлює Кабінет Міністрів України.

На час виникнення спірних правовідносин окремого Порядку обчислення вислуги років у поліції Кабінетом Міністрів України не затверджено.

ч.6 ст.7 КАС України визначено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Тому, при обчисленні вислуги років при проходженні служби мають бути враховані, окрім того, норми постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їх сімей».

В абз.12 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсії і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнення з військової служби та деяких інших осіб» №393 ( Постанова 393) видно, що до вислуги років для призначення пенсії зараховується час роботи в державних органах у разі переходу на військову службу в органи і військові формування Служби безпеки, Управління державної охорони, органи внутрішніх справ, Національну поліцію, Державне бюро розслідувань, Національне антикорупційне бюро, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації, органи і підрозділи цивільного захисту, державну пожежну охорону, податкову міліцію, Бюро економічної безпеки або Державну кримінально-виконавчу службу на посади офіцерського та начальницького складу згідно з переліками посад, затвердженими відповідно Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Міністерством внутрішніх справ, Національною поліцією, Державним бюро розслідувань, Національним антикорупційним бюро, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах цивільного захисту, пожежної і техногенної безпеки, державної фінансової політики, виконання кримінальних покарань, а також у разі переходу на службу до Служби судової охорони на посади середнього і вищого складу згідно з переліком посад, затвердженим Головою Служби судової охорони.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.1 Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015р. державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

ст.104 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

В абз.1 преамбули Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1999р. №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ) видно, що цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Відповідно до п.«и», ч.1 ст.17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у п."б"-п."д", "з" ст.1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом, до вислуги років для призначення пенсії зараховується час роботи в державних органах, зокрема, у разі переходу на службу до Національну поліцію на посади офіцерського та начальницького складу згідно з переліками посад, затверджуваними відповідно Національною поліцією.

Аналіз п."и" ч.1 ст.17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та абз.12 п.1 Постанови №393 дає підстави суду дійти висновку, що даними нормами права визначено за особою право на зарахування до стажу служби в Національній поліції стажу (часу) роботи в державних органах.

Стосовно доводів апелянта щодо незаконності врахування часу роботи на посаді спеціаліста групи документального забезпечення та режиму УМВС України в Рівненській області, яку позивач обіймала у період з 06.03.2006р. - 18.04.2006р., оскільки вона не відноситься до державної служби, колегія суддів такі відхиляє за необґрунтованістю, оскільки вимогами абз.12 п.1 Порядку №393 не передбачено, що до вислуги років зараховується виключно державна служба.

23.02.2006р. прийнятий Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», який покликаний регулювати відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ проти України.

В ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» видно, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням Європейського суду з прав людини.

Європейський Суд з прав людини неодноразово наголошував у своїх рішеннях про те, що принцип верховенства права зобов`язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя.

Європейський суд з прав людини у рішенні “Будченко проти України” (№ 38677/06) зазначив, що питання тлумачення та застосовування національного законодавства є, перш за все компетенцією національних органів влади, зокрема, судових.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Рисовський проти України” (№29979/04) визнав низку порушень п.1 ст.6 Конвенції, ст.1 Першого протоколу до Конвенції та ст.13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема розкрито елементи змісту принципу “доброго врядування”. Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб.

Як наслідок, відповідач відмовляючи зараховувати певні періоди роботи, фактично порушує принцип передбачуваності, ставить позивача в нерівне становище.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06, п.5056) зазначив, зокрема, що верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

У ситуації, коли держава в особі Кабінету міністрів України не ухвалила окремий порядок обчислення вислуги років, але діє чинний Порядок №393, особа має законне очікування, що саме ці норми мають бути застосовані.

Крім того, ЄСПЛ інтерпретував «якість закону» і в рішенні від 14 червня 2007 року у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» (заява №77703/01, п.115) у якому зазначив, що «в світлі положень Конвенції, втручання може бути виправданим, якщо воно «встановлено законом» та здійснено «згідно із законом», оскільки оскаржувані заходи повинні не тільки мати законодавче підґрунтя, а й передбачатися якісним законом, який має бути достатньо доступним та передбачуваним щодо наслідків його застосування, тобто бути сформульованим у спосіб, який дає змогу кожній особі, у разі потреби, за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку».

Також, у рішенні від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України» (заява №20372/11, п.52) ЄСПЛ акцентував увагу на тому, що закон має бути доступним для зацікавлених осіб та сформульованим з достатньою точністю для того, щоб надати їм можливість регулювати свою поведінку аби бути здатними - за потреби, за відповідної консультації, - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою його дія.

Отже, вказані норми рішень ЄСПЛ дають право стверджувати, що наявність ч.4 ст.78 Закону України «Про Національну поліцію», якою визначено, що порядок обчислення вислуги років у поліції встановлює Кабінет Міністрів України, дає право на застосування норм Порядку №393, у тому числі абз.12 п.1, яким установлено, що до вислуги років зараховується: час роботи в державних органах у разі переходу на військову службу в органи і військові формування Служби безпеки, Управління державної охорони, органи внутрішніх справ, Національну поліцію, Державне бюро розслідувань, Національне антикорупційне бюро, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації, органи і підрозділи цивільного захисту, державну пожежну охорону, податкову міліцію, Бюро економічної безпеки або Державну кримінально-виконавчу службу на посади офіцерського та начальницького складу згідно з переліками посад, затвердженими відповідно Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Міністерством внутрішніх справ, Національною поліцією, Державним бюро розслідувань, Національним антикорупційним бюро, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах цивільного захисту, пожежної і техногенної безпеки, державної фінансової політики, виконання кримінальних покарань, а також у разі переходу на службу до Служби судової охорони на посади середнього і вищого складу згідно з переліком посад, затвердженим Головою Служби судової охорони.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Крім того, визначення «згідно із законом» стосується якості відповідного закону та вимагає, щоб він був сумісним з принципом верховенства права і доступним для відповідної особи, яка до того ж повинна мати можливість передбачити наслідки його застосування для себе. Формулювання національного законодавства має бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам належну вказівку на обставини та умови, за яких органи державної влади мають право вдаватися до заходів, що зачіпають їхні права за Конвенцією. При цьому, законодавство має забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання органів державної влади. У цьому контексті необхідним є існування чітких процесуальних гарантій. Те, які саме гарантії вимагатимуться, принаймні певною мірою залежатиме від характеру та масштабів відповідного втручання (див. згадане рішення у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine), п.170, з подальшими посиланнями) (п.93, п.94).

У справі «Лелас проти Хорватії» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) звернув увагу на те, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.

У Рішенні від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018 [справа № 1-123/2018 (4892/17)] Конституційний Суд України зазначив, що принцип юридичної визначеності як один з елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.

Під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Суд вважає, що дискрекція не може бути засобом уникнення застосування чітких приписів закону, а також не може використовуватись для створення нерівності між суб`єктами у подібних правовідносинах.

Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: не переслідує жодної іншої мети, окрім тієї, для якої було надано повноваження; дотримується об`єктивності та неупередженості, враховуючи лише чинники, що стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, уникаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належний баланс між будь-якими негативними наслідками, які можуть виникнути внаслідок рішення стосовно прав, свобод або інтересів осіб та метою, яку таке рішення переслідує; приймає своє рішення в розумний строк з урахуванням суті питання, що розглядається; застосовує будь-які загальні адміністративні практики послідовним чином, враховуючи при цьому конкретні обставини кожного випадку.

Європейський Суд з прав людини неодноразово наголошував у своїх рішеннях про те, що принцип верховенства права зобов`язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя.

На думку суду, реалізація зазначеної гарантії не повинна залежати від невиконання державними органами покладених на них обов`язків, зокрема, щодо відсутності, окрім іншого, Переліку посад поліцейських середнього та вищого складу, на яких, у разі переходу на службу до Національної поліції, до вислуги років для призначення пенсії зараховується час роботи в державних органах, щодо територіальних органів поліції, який державними органами не виданий, що унеможливлює реалізацію визначених законодавством гарантій.

Так, ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Записами трудової книжки ОСОБА_1 підтверджуються такі періоди її роботи в державних органах: в УМВС України в Рівненській області з 06.03.2005р. - 06.11.2015р.; у ГУНП в Рівненській області з 07.11.2015р. - 28.02.2025р..

Таким чином, в даному випадку не зарахування відповідачем зазначених періодів до стажу служби ОСОБА_1 у Національній поліції суперечить приписами закону, а доводи апелянта на відсутність у затвердженому переліку роботи в державних органах на посадах державної служби в органах УМВС та НПУ, як на підставу для відмови позивачу у зарахуванні спірних періодів до стажу служби у Національній поліції, є протиправним.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що п.«и» ч.1 ст.17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ передбачено зарахування відповідного попереднього часу роботи в державних органах у разі переходу на службу до Національної поліції саме на посади офіцерського та начальницького складу.

Водночас, колегія суддів звертає увагу апелянта та наголошує, що момент подання рапорту ОСОБА_1 обіймала посаду начальника управління – головного бухгалтера управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Рівненській області, що додатково підтверджує перебування позивача на посаді у Національній поліції, у разі переходу на яку підлягає зарахуванню попередній період роботи в державних органах.

Разом з тим, зарахування відповідного попереднього часу роботи в державних органах у разі переходу на службу до Національної поліції на посади офіцерського та начальницького складу безпосередньо впливає на календарну вислугу позивача, та не може бути відокремлення календарної вислуги років, яка враховується під час служби від календарної вислуги років, яка враховується під час розрахунку пенсії, оскільки календарна вислуга впливає на розмір грошового забезпечення, яке виплачується під час служби і в подальшому на розмір пенсії, яка обраховується з грошового забезпечення.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта на вичерпність переліку органів та установ, служба в яких зараховується до стажу служби в поліції, зазначеного у ч.2 ст.78 Закону України «Про Національну поліцію» та на відсутність у ньому роботи в державних органах на посадах державної служби в органах УМВС та НПУ, як на підставу для відмови у зарахуванні спірних періодів до стажу служби позивача у Національній поліції, оскільки згідно ч.4 цієї статті порядок обчислення вислуги років у поліції встановлює Кабінет Міністрів України, що і визначає Постанова №393, відповідно до якої передбачено зарахування часу попередньої роботи особи в державних органах до стажу її служби (вислуги) у разі переходу на службу до Національної поліції на посади офіцерського та начальницького складу, тобто як у територіальних управліннях, так і в центральному органі управління Національної поліції.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Головного управління Національної поліції в Рівненській області діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Рівненській області – залишити без задоволення, а Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року у справі № 460/17207/25- без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська

судді Р. Б. Хобор

Р. М. Шавель