Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №380/8309/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

головуючий суддя у першій інстанції: Гулик А.Г.

31 березня 2026 рокуЛьвівСправа №380/8309/25 пров. №А/857/46341/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого судді: Бруновської Н.В.

суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.

за участю секретаря судового засідання: Пославського Д.Б.

представника апелянта: Поронюка І.Б.

представника відповідача: Солтанова Е.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі № 380/8309/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язати вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

28.04.2025р ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив суд:

- визнати протиправними дії щодо відмови у звільненні з військової служби на підставі п.п.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу";

- зобов`язати звільнити з військової служби на підставі п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.10.2025р. в позові відмовлено.

Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Представник апелянта, Поронюк І.Б., в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав з підстав у ній зазначених.

Представник відповідача, Солтанов Е.Е., в судовому засіданні просив суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 є військовослужбовцем (водій-заправник 1 автомобільного відділення 1 автомобільного взводу роти матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , солдат), який проходить військову службу з 15.03.2022р. до даного часу.

Матір ОСОБА_2 зареєстрована за однією адресою з позивачем, а саме: АДРЕСА_1 та потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується: посвідченням особи з інвалідністю ІІ групи серії НОМЕР_2 від 11.12.2024р., медичним висновком від 12.11.2024р., у якому зазначено потребу у постійному сторонньому догляді, довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ, №520326 від 01.10.2024р., довідкою про зареєстрованих осіб, яка свідчить про відсутність інших осіб першого чи другого ступеня споріднення, що могли б здійснювати догляд; актом обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють, або можуть здійснювати відповідний догляд від 04.03.2025р. № 3031.

25.03.2025р. ОСОБА_1 подав рапорт до командира роти матеріально-технічного забезпечення військової частини № НОМЕР_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до п.п.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з необхідністю постійного догляду за матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

На даний рапорт ОСОБА_1 отримав відповідь Військової частини НОМЕР_1 від 07.04.2025р. № 5/28/1021 щодо відсутності підстав для прийняття позитивного рішення щодо звільнення з військової служби під час дії воєнного стану на підставі п.п.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Відсутність таких підстав обґрунтована наявністю у матері позивача рідного брата - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Проте, при подачі рапорту позивач долучив нотаріально посвідчену копію документа щодо офіційного підтвердження місця проживання ОСОБА_3 та нотаріально посвідчену копію заяви, в якій зазначено, що ОСОБА_3 не заперечує, щодо здійснення догляду за ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , її сином ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови у звільнені з військової служби на підставі п.п.г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», позивач звернувся до суду з цим позовом.

ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

В ст.65 Конституції України видно, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992р. № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ), норми якого апеляційний суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно ч.1, ч.2 ст.2 Закону України ««Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Одним з різновидів військової служби є військова служба за призивом під час мобілізації на особливий період (ч.6 ст.2 Закону України ««Про військовий обов`язок і військову службу») .

Відповідно до ч.14 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

В абз.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про оборону України» видно, що особливий період – період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію ( крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.

17.03.2014р. після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014р. № 303/2014р. «Про часткову мобілізацію» в Україні розпочав діяти особливий період.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022р., введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб, який неодноразово продовжено та діє до даного часу.

Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022р. постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Підстави для звільнення з військової служби визначені у ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно п.п.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану- через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається ч.12 цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);

Військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;

З свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 22.02.1988р. видно, що ОСОБА_2 є матір`ю та ОСОБА_4 є батьком позивача.

Батько позивача – ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 06.04.2007р.

Мати позивача- ОСОБА_2 є інвалідом другої групи, що підтверджується довідкою до акта МСЕК серії 12 ААГ № 520326 від 01.10.2024р.

Із змісту висновку ЛКК «Миколаівсього обласного центру психологічного здоров`я» МОР від 12.11.2024р. про наявність порушень функцій організму, через які невиліковні хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі матері позивача- ОСОБА_2 рекомендовано соціальну послугу з догляду вдома; паліативного догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, на що суд першої інстанції не звернув увагу.

Отже, ОСОБА_2 не здатна до самообслуговування та потребує постійного стороннього догляду та допомоги, соціально-побутових, медичних послуг.

Згідно акту обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати відповідний догляд від 04.03.2025р. № 3031 – інформація про призначення особі, за якою необхідно здійснювати постійний догляд, допомоги, компенсації за здійснення догляду чи про звернення до органів соціального захисту населення за такими виплатами чи за отримання соціальної послуги з догляду вдома немає.

Отже, родинний зв`язок між особою, яка здійснює або може здійснювати постійний догляд, та особою, за якою необхідно здійснювати догляд першого ступеня споріднення: є єдиний син ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивач у даній справі.

Другий ступінь споріднення: рідний брат ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є інвалідом третьої групи, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_4 від 18.04.2012р. та довідкою до акта огляду МСЕК серії 10 ААА №974791 від 13.01.2012р.

При цьому, ОСОБА_5 постійно проживає у Федеративній республіці Німеччина за адресою: АДРЕСА_2 , та дає згоду на догляд за своєю рідною сестрою ОСОБА_2 її сином ОСОБА_1 , що підтверджується нотаріально посвідченою заявою. (а.с. 34)

Крім того, ОСОБА_3 не зареєстрований за однією адресою з ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою про зареєстрованих осіб в житловому приміщенні від 14.10.2024р. та актом обстеження сімейного стану військовослужбовця від 04.03.2025р. № 3031.

Отже, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що ОСОБА_1 надав належні, достовірні, достатні докази для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за матір`ю з інвалідністю ІI групи та відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які б могли здійснювати такий догляд. Тобто, позивач підтвердив право на звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII,

Комітет Міністрів Ради Європи сформулював принципи, які слугують змістовими гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримується принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.

У п.2.4 Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 3-рп/2016 ідеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абз.2 п.п.5.4 п.5 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.

Практика ЄСПЛ свідчить, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 02 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).

Аналогічні висновки щодо способу захисту порушених прав у подібних правовідносинах, викладено у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2025 року у справі № 380/16966/24.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі військова частина НОМЕР_1 діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

В ст.242 КАС України видно, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, колегія суддів дійшла висновків, що доводи апеляційної скарги є суттєвими та складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим оскаржуване рішення слід скасувати з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 308,310,315,316,317,321,322,325,329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі № 380/8309/25– скасувати та прийняти нову постанову.

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” через сімейні обставини: у зв`язку з необхідність здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська

судді Р. Б. Хобор

Р. М. Шавель

Повне судове рішення складено 07.04.2026р