Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №460/15147/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

головуючий суддя у першій інстанції: Довгий І.І.

31 березня 2026 рокуЛьвівСправа №460/15147/24 пров. №А/857/8397/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого судді: Бруновської Н.В.

суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.

за участю секретаря судового засідання: Пославського Д.Б.

апелянта: ОСОБА_1

представника відповідача: Лондар А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Сарненського районного суду Рівненської області від 30 грудня 2025 року у справі № 460/15147/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

11.12.2024р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Львівської міської ради, у якому, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив суд:

-стягнути інфляційні втрати в розмірі - 1466010 грн., три проценти річних - 332205 грн., двократна ставка Нацбанку - 3656363грн. Всього разом 3656363 + 1466010 + 332205 = 5 454 578 грн..

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19.03.2025р. в позові відмовлено.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. За результатами апеляційного розгляду апелянт просив скасувати рішення суду першої інстанції та винести постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2025р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задоволено частково. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19.03.2025р. в адміністративній справі №460/15147/24 за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради про стягнення коштів – скасовано. Провадження в адміністративній справі №460/15147/24– закрито.

Цією постановою суду роз`яснено позивачу про наявність у нього права протягом 10 днів з дня отримання копії цієї постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду про закриття провадження у справі звернутися до цього суду апеляційної інстанції із письмовою заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

21.10.2025р. до суду апеляційної інстанції надійшла заява ОСОБА_1 від 17.10.2025р., в якій він просить направити справу за встановленою юрисдикцією до Сарненського районного суду Рівненської області в порядку ст.239 КАС України.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.10.2025р. заяву ОСОБА_1 про направлення справи за встановленою юрисдикцією - задоволено.

Зобов`язано Рівненський окружний адміністративний суд невідкладно направити матеріали справи №460/15147/24 за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради про стягнення коштів для розгляду за встановленою юрисдикцією до Сарненського районного суду Рівненської області.

Ухвалою Сарненського районного суду Рівненської області від 30.12.2025р. закрито провадження в адміністративній справі № 572/2112/25 за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради про стягнення коштів. Роз`яснено позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, ухвалу Сарненського районного суду Рівненської області від 30.12.2025р скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апелянт, ОСОБА_1 , в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав з підстав у ній зазначених.

Представник відповідача, Лондар А.С. в судовому засіданні просив суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судами за наслідками попередніх розглядів даної справи встановлено наступні фактичні обставини, а саме: ОСОБА_1 є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується відповідним посвідченням.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 05.10.2023р. у справі №460/24590/25, яке набрало законної сили 16.11.2023р., визнано протиправною бездіяльність Львівської міської ради щодо незабезпечення ОСОБА_1 та членів його сім`ї, в загальній кількості 9 осіб, жилими приміщеннями відповідно до вимог Житлового кодексу України та Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи". Зобов`язано Львівську міську раду забезпечити ОСОБА_1 та членів його сім`ї, в загальній кількості 9 осіб, жилими приміщеннями відповідно до вимог Житлового кодексу України та Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи". Зобов`язано Львівську обласну держадміністрацію перерахувати кошти в сумі 4021748,50 грн. на рахунок Львівської міської ради на закупівлю жилих приміщень ОСОБА_1 та членам його сім`ї в загальній кількості 9 осіб.

29.11.2023р. позивачу видані виконавчі листи № 1, № 2 у справі № 460/24590/22.

Державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 08.12.2023р. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 1 у справі № 460/24590/22 (а.с.26).

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 12.01.2024р. у справі №460/24590/22 змінено спосіб виконання рішення суду шляхом зобов`язання здійснення перерахунку коштів Львівською обласною державною адміністрацією в сумі 4021748,50 грн. на закупівлю жилих приміщень ОСОБА_1 та членам його сім`ї, в загальній кількості 9 осіб, на рахунок департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради.

11.06.2024р. позивач звернувся до голови Львівської міської ради із заявою, в якій просив перерахувати 5454578 грн. на відділення поштового зв`язку с.Ремчиці Сарненського р-ну Рівненської обл. ОСОБА_1 та не затягувати із забезпеченням житлом оскільки кошти, які знаходяться у на рахунку міськради в сумі 4021748,5 грн., на них розповсюджуються інфляційні втрати, компенсаційні 3% річних та двократна ставка Нацбанку.

Львівська міська рада листом від 21.11.2024р. №2901-вих-167339 повідомила ОСОБА_1 , що на виконання рішення суду у справі №460/24590/22 Департаментом житлового господарства та інфраструктури ЛМР утворено конкурсний комітет для визначення переможця конкурсу «Придбання житла для сім`ї ОСОБА_1 ». Перераховані кошти Львівською ОДА є недостатніми для забезпечення житлом. Рекомендовано заявнику звернутися до Мінсоцполітики України для виділення додаткових коштів з метою закупівлі житла ОСОБА_1 та членам його сім`ї.

Позивач вважаючи, що порушено зобов`язання щодо забезпечення його та членів сім`ї жилим приміщенням, а тому Львівська міська рада повинна відшкодувати завдану шкоду (інфляційні втрати, 3% річних та двократну ставку Нацбанку).

ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

В п.1 ч.1 ст.19 КАС України видно, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

ч.1 ст.4 КАС України встановлено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Тобто, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Таким чином, до адміністративних відносяться ті справи, що виникають зі спорів в публічно-правових відносинах, що стосується тих відносин, в яких один із його учасників- суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. В цьому випадку спір носитиме приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Так, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Колегія суддів зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.10 п.9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

В ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) видно, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Крім того, відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні Zand v. Austria від 12.10.1978р. вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у ч.1 ст.6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд який розглянув справу не віднесену до його юрисдикції, не може вважатись "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Разом з тим, приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.4 ст.11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб`єктів владних повноважень, до яких належать органи державної влади, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

В ст.15 Цивільного кодексу України видно, що право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

ст.16 Цивільного кодексу України передбачено, що до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої).

Відповідно до ч.1 ст.21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Тобто, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача Львівської міської ради, в якому просив стягнути з Львівської міської ради інфляційні втрати в розмірі - 1466010 грн., три проценти річних - 332205 грн., двократна ставка Нацбанку - 3656363грн. Всього разом 3656363 + 1466010 + 332205 = 5 454 578 грн..

Стягнення вказаних сум позивач вважає способом відшкодування шкоди, на підставі того, що відповідачем порушено зобов`язання щодо забезпечення позивача та членів його сім`ї жилим приміщенням, на виконання вищевказаних судових рішень. При цьому, ОСОБА_1 керується у позові нормами ст.ст.610, 611, 625, 1173 Цивільного кодексу України.

ст.11 ЦК України, передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Отже, нарахування інфляційних втрат, трьох процентів річних входять та неустойки (штрафу, пені) є способами відповідальності боржника у разі порушення ним зобов`язання. При цьому, розмір шкоди в таких категоріях справ підлягає доказуванню, на підставі належних, достатніх і допустимих доказів. Колегія суддів наголошує, що позивач в цьому позові заявив лише вимоги про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та двократної ставки Нацбанку, яку спосіб відповідальності відповідача Львівської міської ради за порушення виконання зобов`язання щодо забезпечення позивача та членів його сім`ї жилим приміщенням. Ця позовна заява не містить вимог щодо вирішення публічно-правового спору між цими ж сторонами. Виходячи із суті права та інтересу, за захистом якого звернувся позивач, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі, суд вважає, що відносини між позивачем та відповідачем є приватноправові, які вирізняються наявністю майнового інтересу позивача, а отже, є цивільно-правовими. Суд зауважує, що спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що заявлені позивачем вимоги не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Колегія суддів також вважає за необхідним зазначити, що у цій справі не порушено право позивача на доступ до правосуддя внаслідок закриття провадження у справі, оскільки позивач має право реалізувати право на оскарження таких дій чи бездіяльності заявивши відповідний цивільний позов.

Так відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи те, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог, тому вихід за межи позовних вимог можливий лише у разі задоволення позову.

Проте, в цьому випадку позов задоволено не було.

Однак, вирішуючи спірні правовідносини, суд першої інстанції, неповно з`ясував обставин, що мають значення для справи, та які свідчать про наявність підстав для закриття провадження у справі.

Так, ст.184 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що позов пред`являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді. Позивач має право в позовній заяві заявити клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, якщо такий розгляд допускається цим Кодексом.

Водночас, ст.185 ЦПК України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст.175 і ст.177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

ч.2 ст. 185 КАС України визначено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Згідно мотивувальної частини ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.10.2025р. встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований у селі Ремчиці Серненського району Рівненської області.

Колегія суддів, у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2025р. у цій справі, дійшла висновків, що заявлений позивачем спір не може здійснюватися у порядку адміністративного судочинства, а підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи, що станом на час постановлення цієї ухвали Восьмим апеляційним адміністративним судом згідно супровідного листа від 20.10.2025 за №460/15147/24/01-17/74865/25 матеріали справи №460/15147/24 після закінчення апеляційного провадження повернуто до Рівненського окружного адміністративного суду, з метою оперативного та своєчасного розгляду і вирішення належним судом цивільного спору колегія суддів зобов`язала Рівненський окружний адміністративний суд невідкладно направити матеріали справи №460/15147/24 для розгляду за встановленою юрисдикцією до Сарненського районного суду Рівненської області в порядку цивільного судочинства.

ч.1 ст. 320 КАС України встановлено, що підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновків, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, ухвалу суду першої інстанції слід скасувати у зв`язку з неповним з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, в частині закриття провадження у справі, оскільки розгляд даної справи повинен відбуватись за правилами цивільного судочинства з дотриманням вимог Цивільного процесуального кодексу України

Керуючись ст.ст. 241, 243, 308, 311, 315, ч.1 ст. 320, ст.ст. 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу Сарненського районного суду Рівненської області від 30 грудня 2025 року у справі № 460/15147/24 – скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська

судді Р. Б. Хобор

Р. М. Шавель

Повне судове рішення складено 07.04.2026р.