Постанова від 05 квітня 2026 р. у справі №580/3337/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/3337/25 Головуючий у І інстанції - Рідзель О.А.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Василенка Я.М., Мєзєнцева Є.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління ДПС у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Черкаській області, в якій просила визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Черкаській області № Ф-3619-50-У від 13.08.2019, № Ф-3619-50-У від 09.02.2021, № Ф-3619-50 від 28.02.2025 та рішення № 0182992407 від 28.11.2024.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірна вимога прийнята протиправно та з порушенням вимог податкового законодавства. Зазначає, що з 2015 року не здійснює підприємницьку діяльність, доходу від неї не отримує. Отже, об`єкт оподаткування відсутній. З 2010 до серпня 2019 року Позивач була найманим працівником і ЄВ за неї сплачував роботодавець, що відповідає меті сплати ЄВ. Оскільки Відповідач здійснив подвійне нарахування ЄВ як фізичній особі-підприємцю та найманому працівнику, спірні вимоги та рішення про нарахування штрафних санкцій є незаконними.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 11.06.2025 залишено без розгляду позовні вимоги в частині оскарження вимог № Ф-3619-50-У від 13.08.2019, № Ф-3619-50-У від 09.02.2021.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС в Черкаській області від 28.02.2025 № Ф-3619-50 в частині нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску на суму 23785,08 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Черкаській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Головне управління ДПС у Черкаській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Головне управління ДПС у Черкаській області посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Також не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині розподілу витрат на правову допомогу та ухвалити нове рішення в цій частині, яким стягнути з Головного управління ДПС у Черкаській області витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 гривень на користь Позивача.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу Позивача, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Відзиву Позивача на апеляційну скаргу Відповідача до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.

Позивачем подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині розподілу витрат на правову допомогу та ухвалити нове рішення в цій частині, яким стягнути з Головного управління ДПС у Черкаській області витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 гривень на користь Позивача.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в оскаржуваних частинах перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами даної адміністративної справи, що 28.11.2024 Головним управлінням ДПС у Черкаській області прийнято рішення № 0182992407 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальну суму 2010,37 грн, у тому числі штраф - 318,86 грн та пеню - 1691,51 грн.

28.02.2025 Відповідач сформував вимогу № Ф-3619-50, якою зобов`язав Позивача сплатити недоїмку з ЄВ у сумі 36194,46 грн, штраф - 318,86 грн та пеню - 1691,51 грн.

Не погоджуючись із цими рішеннями, Позивач звернулась з даним адміністративним позовом до адміністративного суду.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що нарахування Позивачці недоїмки з єдиного внеску за період лютий 2018 року - серпень 2019 року, що за даними облікової картки становить 23 785,08 грн, є протиправним.

Стосовно решти періоду - з вересня 2019 року до січня 2021 року, суд зазначив, що Позивачка у цей період була зареєстрована фізичною особою підприємцем, у зв`язку з чим була платником єдиного внеску та зобов`язана була його сплачувати.

Відтак, суд дійшов висновку, що спірна вимога підлягає скасуванню в частині нарахувань недоїмки з єдиного внеску в сумі 23 785,08 грн.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначив, що у позовній заяві Позивачка заявила клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн.

Разом з тим, суд врахував, що справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Процесуальні документи у справі є однотипними, а правова позиція у подібній категорії справ висловлена Верховним Судом.

Таким чином, суд вважав належним чином обґрунтованою суму 2000,00 грн компенсації витрат на правничу допомогу у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основним нормативно-правовим актом, що визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI).

Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Відповідно до пунктів 2, 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства Фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (далі - Інструкція № 449), у разі виявлення податковим органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий податковий орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена податковими органами у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску податковими органами;

- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним податковим органом протягом 15 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.

Податковий орган надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

- платникам, зазначеним у пункті 1 статті 4 Закону, протягом 20 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Під частковим зменшенням суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованості зі сплати фінансових санкцій) для цілей цього пункту вважається зменшення загальної суми боргу (недоїмки) з єдиного внеску, яка включає нараховані та несплачені суми єдиного внеску (фінансових санкцій) за останній календарний місяць, в якому відбулось таке зменшення.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційно-комунікаційних систем ДПС (далі - ІКС) на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) крім загальних реквізитів має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.

Сума боргу у вимозі проставляється в гривнях з двома десятковими знаками після коми.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно ч. 2 ст. 2 Закону № 2464-VI виключно цим Законом визначаються, зокрема: порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону № 2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з пунктами 1, 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є:

- роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

- фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

На підставі п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI Єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

Пунктом 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок нараховується для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами даної адміністративної справи, що Відповідачем нараховано Позивачу єдиний внесок за період лютий 2018 року - січень 2021 року (що увійшов у спірну вимогу), як фізичній особі-підприємцю, що перебуває на спрощеній системі оподаткування.

Водночас, згідно даних реєстру застрахованих осіб (довідка ОК-5) за період липень 2010 року - серпень 2019 року Позивач отримувала дохід та за неї був сплачений єдиний внесок Департаментом освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради.

Колегія суддів звертає увагу, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19 сформулював правовий висновок відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Верховний Суд підкреслив на необхідності перевірки судами обставин нараховування та сплати роботодавцем за Позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

З огляду на вказані висновки Верховного Суду, нарахування Позивачу недоїмки з єдиного внеску за період лютий 2018 року - серпень 2019 року, що за даними облікової картки Позивача становить 23785,08 грн., є протиправним.

Стосовно решти періоду - з вересня 2019 року до січня 2021 року, слід зазначити, що Позивач у цей період була зареєстрована фізичною особою підприємцем.

Отже, з урахуванням наведених вище норм Закону № 2464-VI Позивач була платником єдиного внеску та зобов`язана його сплачувати.

При цьому, припинення підприємницької діяльності з 26.09.2024 не звільняє Позивача від зобов`язань, що виникли внаслідок здійснення такої діяльності, що обумовлено абз. 2 п.п. 65.10.8. п. 65.10. ст. 65 Податкового кодексу України, який передбачає, що державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Державного реєстру запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов`язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов`язань та застосування санкцій за їх невиконання.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірна вимога підлягає скасуванню в частині нарахувань недоїмки з єдиного внеску в сумі 23 785,08 грн.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині розподілу витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частинами першою, другою, третьою, четвертою, п`ятою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.ч. 6-7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з абз. 1 ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що витрати на правничу допомогу є одним з видів судових витрат і адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право Позивача на відшкодування понесених документально підтверджених ним витрат на правничу допомогу.

Разом з тим, апеляційний суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», у справі «East/West Alliance Limited» проти України» та «Ботацці проти Італії» (заява № 34884/97, п. 30), в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві Позивач заявила клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн.

Договором про надання професійної правничої допомоги від 19.01.2025 № 41147 підтверджується залучення Позивачем для вирішення спору судом професійної правничої допомоги адвоката Фещенка М.Л.

Квитанцією до платіжної інструкції від 10.02.2025 підтверджується сплата Позивачем адвокату Фещенку М.Л. коштів в сумі 6000,00 грн.

Водночас, з огляду на те, що справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, Верховним Судом висловлена правова позиція у подібній категорії справ, а процесуальні документи у справі є однотипними, колегія суддів приходить до висновку, що витрати на правову допомогу на загальну суму 2 000 грн, які визначив суд першої інстанції, відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої необхідності) та є співмірними зі складністю справи та витраченим адвокатом часом на надання правничої допомоги.

Колегія суддів вважає належним чином обґрунтованою суму 2000,00 грн. компенсації витрат на правничу допомогу у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Відтак, доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків в оскаржуваних частинах не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду в зазначених частинах, позаяк не містять аргументованих доводів на спростування правомірності висновків суду першої інстанції у взаємозв`язку з обставинами справи.

Оцінюючи інші доводи апеляційних скарг, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи ОСОБА_1 , Головного управління ДПС у Черкаській області, викладені в апеляційних скаргах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління ДПС у Черкаській області залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя: В.П. Мельничук

Судді: Я.М. Василенко

Є.І. Мєзєнцев