Постанова від 05 квітня 2026 р. у справі №580/4475/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/4475/25 Суддя (судді) першої інстанції: Геращенко В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грибан І.О.

судді: Беспалов О.О.

Ключкович В.Ю.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 14.04.2025 №232730027867 про відмову у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати відповідача зарахувати до загального страхового стажу позивача період її роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 ;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача та прийняти рішення про призначення з 21.01.2025 пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В обґрунтування позовних вимог вказує, що відповідач всупереч вимог законодавства України не зарахував до загального страхового стажу позивача період її роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки у ній наявне виправлення. Позивач зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 14.04.2025 №232730027867 про відмову ОСОБА_1 у призначенні позивачу пенсії за віком;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 22.07.1982.

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.04.2025 про призначення пенсії за віком, та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні;

- у задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з ухваленим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов залишити без задоволення.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 07.04.2025 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Розглянувши за принципом екстериторіальності заяву позивача та додані до неї документи, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області було винесене рішення від 14.04.2025 №232730027867 про відмову у призначенні їй пенсії за віком через недостатність страхового стажу.

Згідно з оскаржуваним рішенням до страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 22.07.1982, оскільки виправлення прізвища на титульній сторінці проведено з порушенням вимог п.2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, визначені Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09 липня 2003 року №1058-IV, який набрав чинності з 01 січня 2004 року (далі - Закон № 1058-ІV).

За приписами частини першої статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За положеннями статті 26 Закону України № 1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Наведене кореспондується положенням частини другої статті 24 Закону №1058-IV, за якими страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Так, приписами статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637).

Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.

Окрім того, загальний порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 17.08.1993 року за №110 та затвердженої наказом Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58 (далі - Інструкція №58).

Згідно з п.1.1. Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) (п. 2.4. Інструкції №58).

Пунктом 4.1. Інструкції №58 передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Наведене вказує на те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.

Колегія суддів зазначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі її відсутності або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (п. 1 Порядку №637).

При цьому, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже й не може впливати на її особисті права.

У постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Разом із тим, на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком) за формальні недоліки оформлення записів трудової книжки, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства.

Верховний Суд у іншій постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.

З огляду на наведене, колегія суддів критично ставиться до посилання відповідача у своєму рішенні на неврахування періодів роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 22.07.1982.

Також колегія суддів звертає увагу, що належність трудової книжки серії НОМЕР_1 від 22.07.1982 позивачу під сумнів відповідачем не ставиться. Окремі недоліки щодо виправлення прізвища на титульній сторінці жодним чином не спростовують факту роботи позивачки у періоди, вказані у трудовій книжці.

Відповідно до частини третьої статті 23 Загальної декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської соціальної хартії та частин першої, третьої статті 46 Конституції України працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.

Трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 від 22.07.1982 містить всі необхідні записи про періоди роботи ОСОБА_1 , які мають бути враховані до страхового стажу позивача.

З огляду на наведене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 14.04.2025 №232730027867 є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.

Згідно приписів частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтями 72-76 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав у межах спірних правовідносин є необхідність зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії з урахуванням висновків суду.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Інші доводи апелянтів, викладені в апеляційних скаргах, висновків суду першої інстанції не спростовують. При цьому, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя І.О. Грибан

Судді: О.О. Беспалов

В.Ю. Ключкович

(повний текст постанови складено 06.04.2026р.)