Постанова від 05 квітня 2026 р. у справі №160/25248/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

06 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 160/25248/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),

суддів: Семененка Я.В., Суховарова А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Пенітенціарної академії України

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року (суддя Прудник С.В.)

у справі № 160/25248/25

за позовом ОСОБА_1

до Пенітенціарної академії України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Пенітенціарної академії України, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Пенітенціарної академії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсація, невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- зобов`язати Пенітенціарну академію України здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсація невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у Пенітенціарній академії України, при встановленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням в період з 19.07.2022 по 20.05.2023 відповідачем мав бути застосований прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, однак у спірному періоді грошове забезпечення виплачувалось відповідачем позивачу у заниженому розмірі. На звернення представника позивача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення, починаючи з 19.07.2022 по 20.05.2023, із визначенням розмірів посадового окладу, окладу за військовими званням у 2022, 2023 роках шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум, відповідач листом від 10.02.2025 повідомив, що при розрахунку грошового забезпечення позивача використано прожитковий мінімум для працездатних встановленого осіб встановлений законом на 01.01.2018 у розмірі 1762,00 грн. Такі дії відповідача позивач вважає протиправними, тому відповідач має бути зобов`язаний здійснити нарахування та виплату перерахованого грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Одночасно позивачем подана заява про поновлення строку звернення до суду, мотивована тим, що оскільки на момент виникнення спірних відносин діяла редакція ч.2 ст.233 КЗпП України, яка передбачала право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, строк звернення позивача до суду підлягає поновленню. Також позивач посилається на висновки Верховного Суду з вказаного питання, звертає увагу на п.1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, у зв`язку з чим вважає, що строк звернення до суду з позовами щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати, в тому числі й у відносинах публічної служби, був продовжений до завершення карантину, тобто до 30 червня 2023 року, тому на спірні правовідносини строки звернення до суду не застосовуються, оскільки охоплюють період з 19.07.2022 по 19.05.2023.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено позивачеві строк звернення до суду з позовною заявою, відкрито провадження у справі.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Пенітенціарної академії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Зобов`язано Пенітенціарну академію України здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції за встановлених у справі обставин та правового регулювання спірних правовідносин з урахуванням висновків Верховного Суду та застосовуючи ч. 2 ст. 9 КАС, дійшов висновку, що бездіяльність Пенітенціарної академії України, яка полягала у незастосуванні п. 4 Постанови КМУ № 704 в редакції, чинній до 24 лютого 2018 року, та п. 1 Приміток до додатку 1 та п. 1 Приміток до додатку 14 до цієї постанови при обчисленні позивачу розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням в період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року включно, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з додатками 1 і 14 до Постанови КМУ № 704, підлягає визнанню протиправною.

Щодо періоду, починаючи з 20.05.2023, суд першої інстанції зазначив, що Постанова № 481 набрала чинності 20.05.2023, отже, відповідач, здійснюючи 20.05.2023 розрахунок грошового забезпечення виходячи з розміру 1762 гривні, діяв у відповідності до положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 у редакції Постанови № 481.

Щодо позовних вимог в частині здійснення нарахування та виплати грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії за 2022 - 2023 роки суд вказав про відсутність необхідності окремо надавати правову оцінку та визнавати протиправними дії (бездіяльність) відповідача при нарахуванні та виплаті кожної складової грошового забезпечення позивача за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року включно, оскільки такі дії (бездіяльність) мають похідний характер від протиправної бездіяльності, допущеної відповідачем при визначені розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням.

З посиланням на висновки Верховного Суду у постановах від 27.09.2023 у справі №420/23176/21, від 31.01.2024 у справі №320/6441/22, від 18.04.2024 у справі №160/10789/22, від 30.04.2024 у справі №360/700/23 та від 19.09.2024 у справі № 400/7201/21 суд визнав обґрунтованими позовні вимоги з приводу компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями.

Стосовно посилання відповідача на порушення позивачем строку звернення до суду, суд зазначив, що до правовідносин, які стосуються нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022, підлягають застосуванню норми ч.2 ст.233КЗпП України у редакції після 19.07.2022. Оцінюючи обставини, що перешкоджали реалізації процесуального права на звернення до суду, на які позивач посилається як на поважні, суд, як ним вказано, виходив з оцінки та аналізу всіх наведених у заяві доводів і з того, чи мав позивач за таких обставин можливість своєчасно реалізувати право на звернення до суду (чи відсутні були вагомі перешкоди, труднощі для реалізації цього права). Суд врахував, що 08.09.2025 ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено позивачу строк звернення до суду із позовною заявою.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Пенітенціарна академія України подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Скаржник вказує, що позивач пропустив строк звернення до суду, зауважує, що позовна заява із заявленими у цій справі позовними вимогами була повернута позивачеві ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.08.2025 у справі №160/15029/25. При поданні нового позову позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження існування об`єктивних причин, які унеможливили подання позовної заяви з наведеними позовними вимогами. На переконання відповідача, позовні вимоги не можуть бути задоволені у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду. Відповідач звертає увагу, що оскільки грошове забезпечення ОСОБА_1 виплачувалось кожного місяця, позивач не міг знати про суми нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення та інших виплат.

Щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань відповідач зазначає, що має повноваження, а не обов`язок виплати працівнику за певних умов такої допомоги. Із заявами про виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за період 2022 - 2023 роки позивач не звертався, отже підстави для перерахунку її розміру відсутні.

Щодо перерахунку компенсації за невикористані дні додаткової відпустки вказує про відсутність підстав для перерахунку такої компенсації, оскільки при звільненні така компенсація позивачу не здійснювалась.

Підстави для перерахунку розміру компенсації одноразової щорічної грошової допомоги при звільненні відсутні, оскільки позивач звільнений 30.07.2024, тобто не в період, зазначений у позовній заяві.

Щодо перерахунку розміру грошового забезпечення зазначає, що на момент звільнення позивача зі служби вже набула чинності постанова Кабінету Міністрів України №481, у межах спірних правовідносин у позивача не виникло права на перерахунок грошового забезпечення шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 та на 01.01.2023, усі кошти нараховані та виплачені позивачу у належному розмірі та відповідно до вимог, чинного на час проходження ним військової служби законодавства. Вважає, що в спірному випадку його дії є правомірними, підстав для задоволення позову немає.

Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до статті 311 КАС України в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України.

31.07.2024 згідно з наказом Пенітенціарної академії України від 09.07.2024 № 561/ОС позивач, полковник внутрішньої служби, звільнений зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України з посади заступника директора Інституту професійного розвитку Пенітенціарної академії України відповідно до ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», п. 7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» за власним бажанням.

Відповідачем зазначено, позивачем не спростовано, що 06.08.2024 Пенітенціарною Академією України сформовано грошовий атестат № 198 та виготовлено довідку № 605 про щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премії позивача за 24 місяці перед звільненням, які направлені до відповідного Головного управління Пенсійного фонду України.

17.01.2025 представник позивача звернулась до відповідача із заявою стосовно отримання інформації про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 та інформації щодо тарифного розряду та розміру прожиткового мінімуму, які було застосовано для розрахунку грошового забезпечення позивача в період з 29.01.2020 по день звільнення.

Листом від 03.02.2025 № 5/143 (а.с.13) відповідач надав відповідь, якою повідомив, що відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 31.07.2024 визначався шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 (1762,00 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14.

Така інформація зумовила звернення позивача до суду 22.05.2025 з позовом про оскарження бездіяльності Пенітенціарної академії України, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 в період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки, премії в належних розмірах, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України про Державний бюджет на відповідні календарні роки.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.08.2025 у справі №160/15029/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Пенітенціарної академії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії в частині позовних вимог, пред`явлених за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року повернуто позивачу з тих підстав, що недоліки позову у строк, встановлений судом, позивачем не усунені. Суд дійшов висновку, що позивач не обґрунтував дотримання строків звернення до суду в частині заявлених позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Пенітенціарної академії України в частині позовних вимог про вчинення перерахунку з 19.07.2022 та не подав належні і допустимі докази на підтвердження існування об`єктивних причин, які унеможливили подання позовної заяви з наведеними позовними вимогами у межах строку, встановленого процесуальним законом.

02.09.2025 позивач повторно звернувся до адміністративного суду з позовними вимогами щодо розміру грошового забезпечення в період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року, а також виплачених за цей період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії.

Надаючи оцінку доводам скаржника про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд виходить з такого.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами ч.1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною третьою статті 122 КАС України установлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 КАС України, за частиною першою якої визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Втім, ані наведена норма, ані інші положення статті 122 КАС України не врегульовують порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту).

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, частиною другою якої (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Суд апеляційної інстанції враховує висновок, зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

У постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 Верховний Суд сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголосив, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку, що з моменту набрання чинності Законом №2352-ІХ (19.07.2022) положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України.

Разом з тим, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ), то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).

Суд апеляційної інстанції також враховує, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 з 24:00 год 30.06.2023 скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02.04.2020, КЗпП України доповнено главою XIX (зокрема, пунктом 1, який передбачає продовження строків, визначених статтею 233 на строк дії карантину).

Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 зроблено висновок, що з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023.

В цій постанові, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, Верховний Суд дійшов таких висновків: якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).

З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

Застосовуючи відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України наведені правові висновки Верховного Суду до обставин цієї справи, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Спірним в цій справі є питання перерахунку грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 20.05.2023, тобто також після внесення змін до статті 233 КЗпП України (19.07.2022), якими законодавець передбачив тримісячний строк звернення до суду з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

За загальними правилами строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Звернення до суду за межами законодавчо визначеного строку відповідно до наведених вище норм Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для повернення (залишення без розгляду) позовної заяви, якщо суд не дійде висновку, що вказаний строк позивачем пропущений з поважних причин.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, які створили об`єктивні перешкоди для звернення з позовом і не піддавались контролю з боку особи та не залежали від її волевиявлення, пов`язані з перешкодами і труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини повинні бути підтверджені належними доказами. За загальним правилом, перебіг строку звернення до адміністративного суду починається від дня, коли особа дізналась або могла дізнатись про порушення своїх прав, свобод, інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатись не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду (постанови Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №826/2158/17, від 18.10.2018 у справі №826/14402/17, від 21.02.2020 у справі №340/1019/19).

Для визначення початку перебігу строку звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод, інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність, він повинен довести що не міг дізнатись про порушення своїх прав, свобод, інтересів і саме з цієї причини своєчасно не звернувся до суду. Триваюча пасивна поведінка не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням можливості знати про стан своїх прав, свобод, інтересів (постанови Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, від 07.07.2023 у справі №320/2938/21, від 21.02.2024 у справі №240/27663/23).

В даному випадку вирішальним є визначення моменту початку перебігу тримісячного строку на звернення до суду з цим позовом у розумінні положень ч.2 ст. 233 КЗпП України, тобто день, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В наведеній вище постанові від 21.03.2025 Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №460/21394/23 сформований єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, і виснувано, що до позовних вимог, які стосуються періоду, який починається з 19 липня 2022 року застосуванню підлягають положення статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX.

При цьому, Судова палата зазначила, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат.

Як зауважив Верховний Суд в постанові від 22 січня 2026 року у справі № 420/26951/24, чинне законодавство не передбачає форми документа, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат, а також способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.

Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Проаналізувавши положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» і Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, Верховний Суд дійшов висновку, що спеціальне законодавство не встановлює обов`язку роботодавця інформувати військовослужбовця про суму нарахованого та виплаченого грошового забезпечення з розшифруванням за видами виплат. Саме тому, з огляду на відсутність такого регулювання у спеціальних нормах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи загального трудового законодавства, які покладають на роботодавця відповідний обов`язок.

Так, положення статті 110 КЗпП України передбачають, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:

а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;

б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;

в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Обумовлений приписами цієї статті обов`язок роботодавця забезпечує працівнику визначеність у нарахованих і виплачених сумах та, у разі виникнення спірних ситуацій, сприяє своєчасному захисту його трудових прав.

Зазначений підхід узгоджується і з міжнародними стандартами. Норми національного законодавства (стаття 110 КЗпП України) повністю відповідають положенням статті 14 Конвенції про захист заробітної плати 1949 року (№ 95), ратифікованої Україною 04 серпня 1961 року, яка передбачає необхідність ужиття ефективних заходів для забезпечення інформування працівників у належний і зрозумілий спосіб, зокрема,

(b) під час кожної виплати заробітної плати - про відомості щодо їхньої заробітної плати за відповідний період оплати праці, якщо такі відомості можуть змінюватися.

У розвиток положень Конвенції 95 Комітет експертів із застосування конвенцій та рекомендацій CEACR (МОП) сформував Рекомендацію щодо захисту заробітної плати 1949 року (№ 85), пункт 7 розділу IV якої конкретизує, що працівників слід інформувати під час кожної виплати заробітної плати про такі відомості, які стосуються відповідного періоду виплати та можуть зазнавати змін:

(a) валова сума нарахованої заробітної плати;

(b) усі відрахування, які були здійснені, із зазначенням підстав та їхнього розміру;

(c) чиста сума заробітної плати, що підлягає виплаті.

Отже, як норми національного законодавства, так і міжнародні стандарти покладають на роботодавця чіткий обов`язок забезпечити працівникові повну, своєчасну та зрозумілу інформацію про склад, розмір і підстави нарахування та виплати заробітної плати.

Оскільки законодавство не встановлює форму інформування роботодавцем працівника про складові нарахованих і виплачених сум заробітної плати, а тому суд, при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду, повинен, крім іншого, з`ясовувати таку форму повідомлення, що буде відповідати дотриманню принципу офіційності в адміністративному судочинстві.

Таким чином, для встановлення дат, з якими частина друга статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з відповідним позовом, суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначених періодів. Крім того, для обрахунку передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду, суд повинен встановити дату одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Така ж правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12 грудня 2025 року у справі № 460/7194/24.

У справі, що розглядається, судом апеляційної інстанції з`ясовано, що позивач ОСОБА_1 звільнений з військової служби наказом Пенітенціарною академією України № 561/ОС від 09.07.2024, днем звільнення зі служби є 31.07.2024.

06.08.2024 Пенітенціарною Академією України сформовано грошовий атестат № 198, який направлений до відповідного пенсійного органу.

Відповідно до п.3 розділу IV Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого Наказо,14м Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 березня 2018 р.за № 377/31829, грошовий атестат видається особі рядового чи начальницького складу під підпис у журналі реєстрації грошових атестатів за формою згідно з додатком 3 до цього Порядку.

Одночасно пунктом 6 розділу IV вказаного Порядку передбачено, що особі рядового чи начальницького складу, звільненій зі служби з правом на пенсію, грошовий атестат особисто не видається, а після оформлення надсилається підрозділом органу чи установи, уповноваженим на організацію пенсійного забезпечення та соціального захисту осіб рядового і начальницького складу, разом з іншими документами, перелік яких визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2007 року за № 135/13402.

Особам рядового та начальницького складу, звільненим зі служби без права на пенсію, грошові атестати, оформлені відповідно до вимог цього розділу, видаються за вимогою цих осіб у встановленому порядку.

В спірному випадку докази видачі позивачу грошового атестату із зазначенням усіх виплат, нарахувань, які позивачеві було нараховано та виплачено за період проходження служби, в матеріалах справи відсутні.

В той же час, суд апеляційної інстанції враховує, що на відповідну заяву представника позивача Пенітенціарною академією України листом від 03.02.2025 № 5/143 (а.с.13) надано відповідь із зазначенням вичерпних відомостей про розмір грошового забезпечення (з його складовими) ОСОБА_1 станом на січень 2020 року, січень 2021 року, січень 2022 року, січень 2023 року з одночасним повідомленням, що відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 31.07.2024 визначався шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 (1762,00 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що з моменту отримання вказаного листа Пенітенціарної академії України від 03.02.2025 № 5/143, позивач вважається таким, що достовірно обізнаний щодо нарахованих йому сум грошового забезпечення, зокрема, у період з 19.07.2022 по 19.05.2023.

Також суд апеляційної інстанції враховує, що 22.05.2025 позивач звернувся до суду з позовними вимогами з приводу нарахування йому грошового забезпечення, в тому числі, за вказаний період з 19.07.2022 по 19.05.2023. Після повернення адміністративного позову ОСОБА_1 про оскарження бездіяльності Пенітенціарної академії України в частині позовних вимог, пред`явлених за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.08.2025 у справі №160/15029/25, позивач повторно подав позовну заяву до адміністративного суду 02.09.2025, тобто з пропуском строку звернення до суду.

З огляду на викладені позивачем в заяві про поновлення строку обставини та доводи, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем не наведено поважних причин, які зумовили пропуск звернення до суду, а зроблені судом першої інстанції в ухвалі про відкриття провадження у справі від 08.09.2025 та в рішенні від 27.10.2025 висновки про наявність підстав для визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до суду та задоволення позовних вимог, є необґрунтованим, оскільки судом не надано оцінки обставинам, на які посилається позивач з приводу дотримання ним строку звернення до суду із заявленими позовними вимогами.

Наявні матеріали справи не дають підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

За правилами частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України встановлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Абзацом 1 частини першої статті 319 КАС України встановлено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Таким чином, оскільки позивачем пропущений строк звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 по 20.05.2023, не наведено поважних причин, які зумовили пропуск звернення до суду, визначені позивачем причини пропуску строку звернення до суду спростовані наведеними вище висновками, а судом першої інстанції не вказувалось про наявність підстав для визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до суду, а також не встановлено підстав, за якими причини пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані поважними, позаяк зазначені судом першої інстанції причини вказані безвідносно до заявленого спору, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, позов – залишенню без розгляду.

Керуючись ст. 311, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Пенітенціарної академії України задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року у справі №160/25248/25 – скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Пенітенціарної академії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк

суддя Я.В. Семененко

суддя А.В. Суховаров