Вирок від 05 квітня 2026 р. у справі №949/140/26 — Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/140/26

Провадження №1-кп/949/213/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2026 року

Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого судді: ОСОБА_1 ,

за участю секретаря: ОСОБА_2 ,

прокурора: ОСОБА_3 ,

обвинуваченого: ОСОБА_4 ,

захисника: ОСОБА_5 ,

потерпілого: ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дубровиця в режимі відеоконференцзв`язку кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12025181110000302 від 05 листопада 2025 року по обвинуваченню:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця, зареєстрованого та фактично проживаючого по АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, військовослужбовця Збройних Сил України, гранатометника 1-го механізованого відділення 1-го механізованого взводу 3-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», раніше судимого:

-27 листопада 2025 року Дубровицьким районним судом Рівненської області за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку терміном 1 (один) рік;

-28 листопада 2025 року Дубровицьким районним судом Рівненської області за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку терміном 1 (один) рік,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України,

В С Т А Н О В И В:

04 листопада 2025 року, близько 23 год. 30 хв., ОСОБА_4 , знаходячись у будинку за місцем свого проживання, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , де, перебуваючи в кухонній кімнаті, під час словесного конфлікту із батьком ОСОБА_6 , що виник на побутовому ґрунті, діючи із прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою нанесення тілесних ушкоджень, умисно наніс ОСОБА_6 один удар ножем в область грудної клітини, внаслідок чого заподіяв останньому тілесні ушкодження у вигляді колото-різаної рани (з рівними краями, гострими кутами) передньої поверхні грудної клітки зліва, топографічно в межах IV міжребер`я по лівій парастернальній лінії, довжиною до 2 см, шириною до 0,8 см у косо-поперечному напрямку, з раневим каналом у глибину лівої плевральної порожнини, з ушкодженням судин (з ознаками внутрішньогрудної кровотечі), з колото-різаною раною в ділянці передньої поверхні перикарду та передньої стінки м`язу лівого шлуночка серця (довжиною до 0,8 см), які в комплексі відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння.

Будучи допитаним в ході судового розгляду в якості обвинуваченого, ОСОБА_4 свою вину у скоєному вищевказаному кримінальному правопорушенні за ч.1 ст.121 КК України визнав повністю, щиро розкаявся та дав суду показання, які повністю підтверджують встановлені судом фактичні обставини скоєння злочину, додатково пояснив, що 04 листопада 2025 року в будинку за місцем проживання у нього з батьком ОСОБА_6 виник конфлікт, під час якого між ними відбулась словесна сварка, що виникла на побутовому ґрунті, в ході якої він, перебуваючи в кухонному приміщенні, взяв кухонний ніж та умисно наніс один удар потерпілому в область грудної клітини, після чого усвідомив протиправність своїх дій та їх наслідки. Додатково вказав, що шкодує про вчинене, свою вину визнає повністю, у скоєному щиро розкаюється, просив суд суворо його не карати.

В судовому засіданні потерпілий ОСОБА_6 пояснив, що 04 листопада 2025 року між ним та його сином ОСОБА_4 виник конфлікт на побутовому ґрунті, в ході якого останній наніс йому удар ножем в область грудної клітини, внаслідок чого він отримав тілесні ушкодження. Додатково пояснив, що вказаний конфлікт виник раптово, будь-якого умислу на настання таких наслідків він не передбачав, будь-яких претензій майнового характеру до обвинуваченого не має, просив його суворо не карати.

Захисник обвинуваченого просив суд при призначенні покарання врахувати, що обвинувачений примирився з потерпілим та на момент вчинення кримінального правопорушення не був судимий.

Прокурор в судовому засіданні просив визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років та 6 (шість) місяців.

Оскільки обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав себе винним, тому, за згодою сторін, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, судом було визнано недоцільним дослідження таких доказів по справі, як покази свідків та інші докази, що були зібрані в ході досудового розслідування стосовно фактичних обставин справи, оскільки обвинувачений та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, а також фактичні обставини справи ніким не оспорюються, учасникам судового провадження було роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи у апеляційному порядку.

Таким чином, суд обмежив дослідження фактичних обставин справи допитом обвинуваченого, потерпілого та дослідженням матеріалів кримінального провадження, які характеризують особу ОСОБА_4 .

Судом зроблений висновок про те, що вину обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому діяння, що виразилось в спричиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, доведено повністю, а тому суд кваліфікує його дії за ч.1 ст.121 КК України.

Відповідно до ст.65 КК України та п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (з наступними змінами), призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого та має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженим, так і іншими особами.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.121 КК України, у вчиненні якого ОСОБА_4 визнав себе винним, відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином.

Характеризуючи особу обвинуваченого ОСОБА_4 , суд враховує, що він раніше судимий, разом з тим на момент вчинення вказаного кримінального правопорушення судимості не мав (а.п. 78–79, 253–254, 255), є військовослужбовцем Збройних Сил України (а.п. 242), за місцем проживання характеризується негативно (а.п. 77), на обліку у лікаря-нарколога не перебуває (а.п. 80), водночас перебуває на обліку у лікаря-психіатра (а.п. 80).

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта №20/26 від 19 лютого 2026 року, складеним Рівненською філією судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України», відносно ОСОБА_4 встановлено, що він під час вчинення інкримінованого йому діяння страждав на психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю (F10.24 — за міжнародною класифікацією хвороб 10 перегляду), у тимчасовому розладі психічної діяльності не перебував, міг усвідомлювати свої дії і керувати ними під час вчинення інкримінованого йому злочину. ОСОБА_4 страждає на психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, стан утримання в умовах, що виключають вживання (F10.21 — за міжнародною класифікацією хвороб 10 перегляду), застосування примусових заходів медичного характеру не потребує. Будь-яких психічних розладів, які б позбавляли його здатності усвідомлювати свої дії і керувати ними, не виявляє. Необхідності тривалого спостереження за ОСОБА_4 в умовах стаціонару (призначення стаціонарної судово-психіатричної експертизи) немає (а.п. 219-223).

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 у відповідності до ст.66 КК України, є щире каяття.

Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_4 , відповідно до ст.67 КК України, є вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою він перебуває у сімейних відносинах.

Отже, визначаючи міру та вид покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує пом`якшуючу та обтяжуючу покарання обставини. Суд бере до уваги, що на момент вчинення кримінального правопорушення обвинувачений не був судимий та на даний час примирився з потерпілим, який будь-яких претензій до обвинуваченого не має.

З урахуванням наведеного суд вважає необхідним та достатнім призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, наближене до мінімальної межі, в межах санкції, передбаченої ч.1 ст.121 КК України, оскільки таке покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, що узгоджується із принципами законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Крім того, таке покарання обвинуваченому, на думку суду, буде відповідати принципу пропорційності обмеження прав та легітимної мети покарання, який передбачений Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та відповідатиме особі обвинуваченого.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, за правилами, передбаченими в частинах першій – третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 КК України.

З матеріалів кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_4 був засуджений вироками Дубровицького районного суду Рівненської області:

27 листопада 2025 року за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку терміном 1 (один) рік;

28 листопада 2025 року за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку терміном 1 (один) рік.

Кримінальне правопорушення, яке є предметом даного судового розгляду, обвинувачений ОСОБА_4 вчинив 04 листопада 2025 року, тобто до постановлення вироків Дубровицького районного суду Рівненської області від 27 листопада 2025 року та 28 листопада 2025 року, тому остаточне покарання слід призначити на підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання покарань.

Процесуальні витрати відсутні.

Майнової шкоди не завдано.

Як встановлено із матеріалів кримінального провадження, а саме із протоколу затримання від 05 листопада 2025 року, ОСОБА_4 на підставі ст. 208 КПК України був фактично затриманий о 08 год. 02 хв. 05 листопада 2025 року (а.п. 58–60), після чого 06 листопада 2025 року стосовно нього слідчим суддею Дубровицького районного суду Рівненської області застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 04 січня 2026 року, який у подальшому неодноразово продовжувався ухвалами цього ж суду, востаннє — до 29 травня 2026 року включно. Тому суд приходить до висновку, що до набрання вироком законної сили, обвинуваченому слід залишити обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Долю речових доказів слід вирішити відповідно до вимог ст.100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 370, 371, 373, 374, 394, 395 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України і призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань за цим вироком та вироками Дубровицького районного суду Рівненської області від 27 листопада 2025 року та 28 листопада 2025 року, призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді 5 (п`яти) років та 2 (двох) місяців позбавлення волі.

Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_4 рахувати з моменту його затримання, тобто з 08 год. 02 хв. 05 листопада 2025 року.

В строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зарахувати покарання, частково відбуте за вироками Дубровицького районного суду Рівненської області від 27 листопада 2025 року та 28 листопада 2025 року.

До набрання вироком законної сили залишити обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Скасувати арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області у справі №949/2428/25 від 07 листопада 2025 року.

Речові докази: зразки букального епітелію ОСОБА_4 , фрагмент покривала зі слідами речовини бурого кольору, три кухонні ножі та один розкладний ніж, а також футболку червоного кольору зі слідами речовини бурого кольору, светр у смужку зі слідами речовини бурого кольору та штани чорного кольору, які упаковані до спеціальних пакетів Національної поліції України та зберігаються в кімнаті зберігання речових доказів ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області, – знищити.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області.

Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Суддя: підпис

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя Дубровицького

районного суду

Рівненської області ОСОБА_1