Постанова від 06 квітня 2026 р. у справі №440/11154/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 р. Справа № 440/11154/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.10.2025 (суддя Бевза В.І.; м. Полтава) по справі № 440/11154/25

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_2

про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі – відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_4 ), третя особа ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_5 , третя особа), в якому просив суд:

- визнати незаконною та протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_6 та ІНФОРМАЦІЯ_7 , яка оформлена у формі листів №1/3/3/2211 від 03.06.2025 року та №981/8/2/2/1576 від 25.07.2025 року відповідно у виключенні з військового обліку ОСОБА_1 на підставі його письмової заяви;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 (та/або його відділи, відділення, інші структурні підрозділи, у тому числі ІНФОРМАЦІЯ_6 ) виключити з військового обліку ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_8 , з внесенням запису про виключення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг».

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року по справі № 440/11154/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленої листом №1/3/3/2211 від 03.06.2025, щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 26.05.2025 про внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з метою усунення невідповідності відомостей, зазначених у військовому квитку НОМЕР_1 від 08.04.2008, відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_9 розглянути повторно заяву ОСОБА_1 від 26.05.2025про внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з метою усунення невідповідності відомостей, зазначених у військовому квитку НОМЕР_1 від 08.04.2008, відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, з урахуванням висновків цього рішення суду.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) та витрати на правничу допомогу у сумі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень).

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, подав апеляційну скаргу, в якій просив суд апеляційної інстанції рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.10.2025 у вказаній частині скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт зазначає, що, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині зобов`язання відповідача внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення позивача з військового обліку, суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 ще 29.07.2014 визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, що підтверджується відповідним записом у його військовому квитку серії НОМЕР_1 від 08.10.2008.

Вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо наявності у відповідача дискреційних повноважень у спірних правовідносинах, оскільки внесення відомостей до Реєстру за наявності підтверджених даних про виключення особи з військового обліку, на переконання апелянта, є не правом, а обов`язком відповідного органу, який не передбачає можливості вибору варіанту поведінки.

В обґрунтування своєї позиції апелянт посилається на правові висновки, викладені у постановах Другого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2025 по справі №440/13717/24 та Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2025 по справі № 560/19103/24, де у подібних справах суди дійшли висновку про те, що внесення змін до Реєстру за наявності підтверджених відомостей не є дискреційним повноваженням суб`єкта владних повноважень, а є його обов`язком.

Апелянт також вважає протиправним зменшення судом першої інстанції розміру витрат на правничу допомогу до 2000 грн, обґрунтоване висновком про їх неспівмірність зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг. При цьому позивач зазначає, що відповідач у відзиві на позов не заявляв клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, у зв`язку з чим, на думку апелянта, суд першої інстанції не мав правових підстав для їх зменшення за власною ініціативою.

Крім того просив суд апеляційної інстанції стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу, понесені ним в суді апеляційної інстанції в розмірі 8000 грн.

Відповідач та третя особа правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 22.05.2025 позивач, скориставшись мобільним застосунком «Резерв+», виявив невідповідність даних у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостям його військово-облікового документа, зокрема відсутність інформації про проходження ВЛК та визнання його непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

26.05.2025 позивач направив поштою відповідачу заяву про невідповідність відомостей у військовому квитку даним Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, в якій просив внести до Реєстру інформацію про його виключення з військового обліку відповідно до даних військового квитка офіцера запасу серії НОМЕР_1 від 08.04.2008.

Відповідач листом №1/3/3/2211 від 03.06.2025 відмовив позивачу у внесенні змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, з підстав відсутності свідоцтва про хворобу та доказів затвердження постанови ВЛК про непридатність до військової служби регіональною ВЛК.

26.06.2025 представником позивача подано скаргу до Генерального штабу Збройних Сил України, яка по суті була розглянута ІНФОРМАЦІЯ_2 , за результатами чого листом від 25.07.2025 надано відмову.

На адвокатський запит представника позивача відповідач листом від 22.07.2025 повідомив про необхідність надання документів, що підтверджують перебування позивача на військовому обліку та його виключення з нього.

Не погодившись із невнесенням до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення його з військового обліку, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності відмови ІНФОРМАЦІЯ_6 , оформленої листом №1/3/3/2211 від 03.06.2025, оскільки відповідач, розглядаючи заяву позивача про внесення змін до Реєстру, не дослідив належним чином документи щодо проходження позивачем ВЛК, які повинні зберігатися у нього, не надав витребуваних судом доказів, зокрема свідоцтва про хворобу, книги протоколів засідань ВЛК та інших документів, а у разі їх відсутності не ініціював проведення службового розслідування щодо можливого неправомірного виключення позивача з військового обліку. За таких обставин суд вважав, що відповідач не довів правомірності своєї відмови, тому належним способом захисту є визнання цієї відмови протиправною та зобов`язання повторно розглянути заяву позивача від 26.05.2025 з урахуванням висновків суду. Водночас у частині вимоги про безпосереднє виключення позивача з військового обліку суд відмовив, оскільки вирішення цього питання належить до повноважень відповідача і потребує здійснення ним належної перевірки та прийняття рішення по суті.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України» на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введений воєнний стан, згодом строк дії воєнного стану в Україні продовжений.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Згідно з ч.1 ст.27 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» №2232-XII у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань.

Відповідно до ст.33 Закону №2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Загальне керівництво роботою, пов`язаною з організацією та веденням військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, контроль за станом цієї роботи в центральних та місцевих органах виконавчої влади, інших державних органах (крім Служби безпеки України та розвідувальних органів України), органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від підпорядкування і форми власності здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України. Функціонування системи військового обліку забезпечується органами (підрозділами) Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, розвідувальними органами України, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, правоохоронними органами спеціального призначення, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.

Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Військовий облік військовозобов`язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний і спеціальний.

Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За правилами ч.1 ст.34 Закону №2232-XII персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до цього п.3 ч. 6 статті 37 Закону № 2232-XII (в редакції, на час звернення позивача із заявою) виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які, визнані непридатними до військової служби.

У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.

Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022.

Відповідно до п. 3 Порядку № 1487 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період.

Для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Пунктом 15 Порядку № 1487 визначено, що за умови запровадження інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, відповідно до Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів”:

взяття на військовий облік, зняття з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, відомості про яких наявні та актуалізовані (верифіковані) в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, за умови дотримання ними правил військового обліку здійснюється на підставі відомостей про декларування, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання осіб в електронній формі, надісланих органами, що здійснюють реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб (далі - органи реєстрації) через єдину інформаційну систему МВС до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

відомості про декларування/зняття із задекларованого/ зареєстрованого місця проживання призовників, військовозобов`язаних та резервістів, надіслані органом реєстрації через єдину інформаційну систему МВС до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, є підставою для взяття особи на військовий облік або зняття з військового обліку районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, органом СБУ, відповідним підрозділом розвідувального органу.

У разі звернення призовника, військовозобов`язаного або резервіста до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів за новим задекларованим місцем проживання в його військово-облікових документах проставляються відповідні відмітки про взяття на військовий облік за новим місцем проживання.

У разі коли відомості про призовника, військовозобов`язаного або резервіста не включено до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, призовник, військовозобов`язаний або резервіст може за власним бажанням подати відомості для включення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів під час формування декларації про місце проживання з використанням засобів Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) за умови запровадження інформаційної взаємодії. Механізм та вимоги до технічного опису сервісу електронної інформаційної взаємодії між Порталом Дія та Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів встановлюються Міноборони.

Відомості про декларування/зняття із задекларованого/ зареєстрованого місця проживання призовників, військовозобов`язаних та резервістів за декларацією (заявою), поданою в електронній формі з використанням засобів Порталу Дія, не включаються органом реєстрації до повідомлення, передбаченого додатком 18.

Відповідно до п. 15-1 Порядку № 1487 до запровадження електронної інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, відповідно до Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів” призовники, військовозобов`язані та резервісти (за наявності у них дійсних військово-облікових документів) можуть надавати інформацію про зміну своїх облікових даних шляхом подання заяв та відповідних підтвердних документів через центри надання адміністративних послуг, на підставі яких районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, орган СБУ, відповідні підрозділи розвідувальних органів вносять зміни до відповідних облікових документів та Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до п. 20 Порядку № 1487 Військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.

У разі зміни місця проживання або у разі, коли в паспорті громадянина України відсутні відмітки про реєстрацію місця проживання, призовниками, військовозобов`язаними та резервістами подається інформація, яка підтверджується документами або відомостями відповідно до Закону України “Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні” та Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265 “Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад” (Офіційний вісник України, 2022 р., № 25, ст. 1234).

Для внесення запису/актуалізації даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ними надаються персональні дані відповідно до вимог Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів”.

Згідно з п.22 Порядку № 1487 взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється відповідно до Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Під час воєнного стану направлення призовників на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду здійснюється лише у разі їх прийняття на військову службу у добровільному порядку.

Пунктом 79 Порядку №1487 визначено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; забезпечують громадян військово-обліковими документами та зберігання зданих або вилучених у призовників, військовозобов`язаних та резервістів військово-облікових документів; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; виконують архівно-довідкову роботу з питань військового обліку; виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, визначені Законом України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» № 1951-VIII від 16.03.2017 (далі - Закон № 1951-VIII).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1951-VIII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Згідно зі ст. 2 Закону № 1951-VIII основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов`язку.

Відповідно до ст. 3 Закону № 1951-VIII, основними засадами ведення Реєстру є:

1) обов`язковість та своєчасність внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

2) повнота та актуалізація відомостей Реєстру про призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

3) захищеність Реєстру та внесених до нього відомостей - держава гарантує захист бази даних Реєстру від несанкціонованого доступу та зловживання доступом, незаконного використання відомостей Реєстру, порушення цілісності бази даних Реєстру та його апаратного чи програмного забезпечення, а також гарантує дотримання законодавства щодо захисту персональних даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів, наявних у Реєстрі.

Оформлення документів військового обліку громадян України здійснюється з використанням засобів Реєстру.

Частиною 5 ст. 5 Закону №1951-VIII передбачено, що органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є: уповноважений орган адміністрування держателя Реєстру; оперативні командування; територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; Центральне управління Служби безпеки України; відповідні підрозділи розвідувальних органів України.

Згідно з ч. ч. 8, 9 ст. 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

Статтею 6 Закону № 1951-VIII передбачено, що до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно зі ст. 8 Закону № 1951-VIII до службових даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать: 1) відомості про виконання військового обов`язку; 2) відомості про результати проходження медичного огляду (військово-лікарської експертизи); 3) відомості про проходження альтернативної (невійськової) служби відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу"; 4) відомості про участь у бойових діях.

Відповідно до ст. 9 Закону № 1951-VIII, призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право:

1) отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста;

2) звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.

Призовник, військовозобов`язаний та резервіст зобов`язаний подавати до органу ведення Реєстру достовірну інформацію про свої персональні дані, що вносяться до Реєстру.

Частинами 1, 3 статті 14 Закону № 1951-VIII передбачено, що ведення Реєстру включає:

1) внесення запису про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до бази даних 1) внесення запису про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів існуючим обліковим даним;

2) внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов`язаними, резервістами;

3) знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення.

Актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.

Згідно з ч. 4 ст. 14 Закону № 1951-VIII, надання громадянам України інформації відповідно до статті 9 цього Закону здійснюється згідно з Порядком ведення Реєстру, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та/або шляхом електронної інформаційної взаємодії через інформаційні (інформаційно-комунікаційні) системи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері цифровізації, відповідно до законодавства про електронну інформаційну взаємодію.

Колегія суддів враховує, що відповідно до п. 1 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559, яка набрала чинності 18.05.2024 і діяла на час звернення позивача із заявою (26.05.2025), військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов`язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. №559 «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів і форми такого документа».

Відповідно до п.3 вказаного Порядку № 559 відомості, що зазначені у військово-обліковому документі громадянина України, який перебуває або був виключений з військового обліку Збройних Сил, СБУ, розвідувального органу, повинні відповідати відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно п. 4 Порядку № 559 у разі невідповідності відомостей, зазначених у посвідченні призовника, тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного, військовому квитку осіб рядового, сержантського і старшинського складу та військовому квитку офіцера запасу, відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, громадянин України для внесення відповідних змін:

у паперовій формі - повинен звернутися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (органу СБУ, розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку;

в електронній формі - повинен скористатися засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста для звернення до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку.

Зміни вносяться протягом п`яти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Таким чином, ведення військового обліку покладається, зокрема, на відповідні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. З метою забезпечення ведення військового обліку громадян України функціонує Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, органами ведення якого є, зокрема, районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Відомості, що зазначені у військово-обліковому документі громадянина України, який перебуває або був виключений з військового обліку Збройних Сил, СБУ, розвідувального органу, повинні відповідати відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів. У разі невідповідності відомостей, зазначених, зокрема, у військовому квитку офіцера запасу, відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, громадянин України для внесення відповідних змін звертається із відповідною заявою до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (органу СБУ, розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку. Зміни вносяться протягом п`яти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Отже, встановленому законодавцем праву призовника, військовозобов`язаного та резервіста звертатися в порядку до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру кореспондує обов`язок органу ведення Реєстру (яким в даному випадку є відповідач) розглянути таку заяву, перевірити відповідність персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів існуючим обліковим даним і привести відомості Реєстру у відповідність з персональними даними призовника, військовозобов`язаного та резервіста.

Положеннями п. 4 Порядку № 559 встановлено, що виправлення недостовірних відомостей Реєстру, а також включення (не включення) до Реєстру військовозобов`язаних, здійснюється за результатами розгляду їхньої мотивованої заяви із зазначенням підстав, передбачених законодавством, яка подається до органів ведення Реєстру.

У разі невідповідності відомостей, зазначених у військовому квитку відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, громадянин України для внесення відповідних змін повинен звернутися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (органу СБУ, розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку у паперовій формі або в електронній формі.

Отже, у разі виявлення розбіжностей у військово-облікових документах з відомостями які містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, така особа повинна звернутися до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку із відповідною заявою та всіма необхідними документами, або у паперовій формі або в електронній формі.

Наведеним спростовується твердження відповідача щодо необхідності особистого прибуття позивача до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Крім того, колегія суддів зауважує, що Порядком № 559 передбачено внесення змін до Реєстру на підставі відомостей, що надаються військовозобов`язаним, зокрема, у разі невідповідності відомостей зазначених у військовому квитку офіцера запасу відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Матеріалами справи встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою від 26.05.2025, в якій просив внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (система «Оберіг») дані щодо виключення його з військового обліку за станом здоров`я, проходження військово-лікарської комісії та визнання непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

До вказаної заяви позивач надав копії документів які, на його думку, свідчать про необхідність внесення відповідних відомостей, а саме копію військового квитка серії НОМЕР_1 від 08.10.2008 з відміткою про виключення з військового обліку за станом здоров`я, копію паспорта, копію картки платника податків та електронний військово-обліковий документ, сформований в додатку Резерв+.

Враховуючи наведені вище норми, колегія суддів зазначає, що відповідач, як орган ведення Реєстру, був зобов`язаний розглянути по суті подану позивачем заяву та додані до неї документи у строки, визначені Порядком № 559, тобто протягом п`яти робочих днів з дня реєстрації заяви, і за результатами розгляду прийняти відповідне рішення (про внесення змін/виправлення відомостей або про відмову із зазначенням правових підстав), надавши заявнику мотивовану відповідь.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, у відповідь на вказану заяву відповідач листом № 1/3/3/2211 від 03.06.2025 повідомив ОСОБА_2 , що за військово-обліковими даними 29.07.2014 його було виключено з військового обліку на підставі ст. 10А гр. ІІІ наказу МО України № 402 від 14.08.2008 року. Однак, відповідні дані до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів не внесені через відсутність в особовій справі ОСОБА_1 свідоцтва про хворобу. У зв`язку з чим, відповідачем рекомендовано ОСОБА_1 особисто прибути до ІНФОРМАЦІЯ_10 задля звірки/уточнення облікових даних та за бажанням позивача проходження медичного огляду військово-лікарською комісією з метою визначення придатності позивача до військової служби, подальшого внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та внесення уточнень до військового квитка позивача.

Колегія суддів зазначає, що наведена відповідь ІНФОРМАЦІЯ_6 фактично зводиться до повідомлення про відсутність в особовій справі свідоцтва про хворобу та рекомендації особисто прибути до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, однак не містить належної правової оцінки поданим позивачем документам та не вирішує заявлених у зверненні прохань щодо внесення до Реєстру відомостей, які, за твердженням позивача, вже підтверджуються його військово-обліковим документом.

Відповідачем не надано оцінки доданим до заяви документам, а саме копії військового квитка офіцера запасу серії НОМЕР_1 від 08.10.2008, в якому, як встановлено судом апеляційної інстанції, на аркуші 18, в графі 16 «Особливі відмітки» наявний запис про те, що 29.07.2014 року військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_11 визнаний непридатним до військової служби у мирний час, обмежено придатним у воєнний час згідно гр. ІІІ ст. 10а Наказу МО України № 402 від 14.08.2008, засвідчений підписом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_11 (а.с. 70).

Саме на відомості, внесені до військового, позивач посилався як на документально підтверджену підставу для внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Водночас зі змісту листа відповідача №1/3/3/2211 від 03.06.2025 не вбачається, що таким відомостям була надана належна правова оцінка у контексті заявлених позивачем вимог, а також не наведено жодних мотивів, з яких відомості, що містяться у військовому квитку, не були враховані при вирішенні питання щодо внесення відповідних записів до Реєстру.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач фактично ухилився від належного розгляду заяви позивача по суті, не перевірив подані ним документи у межах заявленого прохання та не прийняв належного вмотивованого рішення щодо можливості або неможливості внесення відповідних змін до Реєстру.

Тобто, відповідачем по суті не було прийнято рішення ані про задоволення, ані про відмову у задоволенні заяви позивача від 26.05.2025 (із зазначенням обґрунтованих та визначених законом підстав), а лист від 03.06.2025 не може вважатись належним результатом розгляду поданої позивачем заяви з наданням обґрунтованої відповіді.

За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заява позивача про внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо ОСОБА_1 не була розглянута відповідачем. Відповідно, питання, порушені позивачем в такій заяві лишаються не розглянутими.

Вищевикладене, в свою чергу, є підставами для визнання протиправною відмови ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленої листом №1/3/3/2211 від 03.06.2025, щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 26.05.2025 про внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з метою усунення невідповідності відомостей, зазначених у військовому квитку НОМЕР_1 від 08.04.2008, відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відтак, враховуючи не належний розгляд відповідачем заяви позивача від 26.05.2025, а також виходячи з повноважень, визначених статтею 245 КАС України, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що належним способом захисту порушеного права позивача в межах спірних правовідносин буде зобов`язання відповідача розглянути повторно заяву ОСОБА_1 від 26.05.2025 про внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з метою усунення невідповідності відомостей, зазначених у військовому квитку НОМЕР_1 від 08.04.2008, відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, з урахуванням висновків суду.

Посилання апелянта на помилковість висновку суду першої інстанції щодо наявності у відповідача дискреційних повноважень колегія суддів оцінює критично. Дійсно, на відповідача як на орган ведення Реєстру покладено обов`язок забезпечувати повноту та актуальність відомостей, а у разі встановлення їх невідповідності — вживати заходів щодо їх виправлення. Разом з цим, реалізація такого обов`язку передбачає перевірку поданих особою документів, їх належності, допустимості та достатності для внесення відповідних змін до Реєстру, що, у свою чергу, зумовлює наявність у відповідача певного обсягу розсуду при прийнятті рішення за результатами розгляду заяви.

Отже, внесення змін до Реєстру здійснюється за результатами належної оцінки поданих заявником документів уповноваженим органом.

У зв`язку з чим, твердження апелянта про відсутність у відповідача будь-якої дискреції у спірних правовідносинах є необґрунтованим.

При цьому, як вказано вище, у цій справі відповідач фактично не здійснив належної оцінки поданих позивачем документів та не вирішив заявлене питання по суті, що свідчить про неналежне здійснення ним своїх повноважень і є підставою для повторного розгляду заяви позивача.

Посилання апелянта на правові висновки, викладені у постановах Другого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2025 у справі №440/13717/24 та Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2025 у справі №560/19103/24, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норм права суд враховує висновки щодо їх застосування, викладені саме у постановах Верховного Суду.

Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення “Серявін та інші проти України”) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі “Серявін та інші проти України”(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.

Щодо витрат на правову допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 3статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами частини 1статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 7статті 139 КАС України).

Відповідно до частин 3, 4статті 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Положеннями частин 3, 4статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5статті 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5ст.134 КАС України).

Згідно з частиною 6статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7статті 135 КАС України).

З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з пунктом 4 частини 1статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Положеннями статті 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 ч. 1ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Так, надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу колегія суддів зазначає, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі/West Alliance Limited проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Представником позивача для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду першої інстанції було подано зокрема, копії: договору про надання правничої допомоги №23/05/25/1 від 23.05.2025, додаткової угоди №1 до Договору про надання правничої (правової) допомоги №23/05/25/1 від 01.08.225, ордер адвоката, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, платіжні інструкції.

Дослідивши вказані документи колегією суддів встановлено, що відповідно до п. 2 Договору, адвокат та Клієнт погодили наступні види правничої (правової) допомоги (розмір гонорару) у справі: п.2.1. Договору - юридичні послуги щодо: досудового супроводу по внесенню актуальних даних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних виключення з військового обліку ОСОБА_1 ; п. 3 Договору, за надання правової (правничої) допомоги, передбаченої у пункті 2 цього Договору, Клієнт сплачує Адвокату гонорар в розмірі 12300 (дванадцять тисяч триста гривень) гривень 00 копійок за досудовий супровід під час підписання договору.

Згідно із п. 2. Додаткової угоди №1 до Договору про надання правничої (правової) допомоги №23/05/25/1, за надання правової (правничої) допомоги, передбаченої у пункті 1.1 цієї Додаткової угоди №1 до Договору про надання правничої (правової) допомоги №23/05/25/1 від 23.05.2025, Клієнт сплачує Адвокату гонорар в розмірі 21000 (двадцять одна тисяча) гривень 00 копійок за судовий супровід в суді першої інстанції під час підписання додаткової угоди №1.

Наданими платіжними інструкціями від 23.05.2025 та від 02.08.2025 підтверджено сплату позивачем витрат на правничу допомогу на суму 7300,00 грн та 21000,00 грн відповідно.

Детального опису наданих адвокатом послуг до матеріалів справи не надано.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 23.04.2019 у справі № 826/9047/16, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Зі змісту норм частини 4, 5 та 6статті 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).

За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Задовольняючи частково вимоги позивача про стягнення витрат на правову допомогу, суд першої інстанції, спираючись на досліджені докази, а також беручи до уваги принцип обґрунтованості та пропорційності розміру витрат на сплату послуг адвоката (правничу допомогу) до предмета спору, складності справи, вважав обґрунтованою суму для відшкодування витрат на правничу допомогу в цій справі в розмірі 2000,00 грн.

Колегія суддів, дослідивши надані позивачем докази, враховуючи, що дана справа не є складною, а спірні правовідносини мають усталену судову практику, погоджується з судом першої інстанції та вважає, що підготовка представника позивача до судового розгляду в даному випадку не потребували значного обсягу правничої допомоги та витрат часу.

З урахуванням наведеного, а також принципів обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат, а також часткового задоволення позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доцільність визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2000 грн.

Водночас заявлений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу у більшій сумі є завищеним та не відповідає критерію розумності, у зв`язку з чим підстави для його збільшення відсутні.

Посилання апелянта на відсутність заперечень відповідача, щодо співмірності витрат на правничу допомогу та відсутність у суду права зменшувати розмір гонорару колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію обґрунтованості, реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності). Відсутність з боку відповідача заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення виключно для вирішення питання, щодо співмірності заявлених до відшкодування судових витрат на правничу допомогу, як це передбачено ч.7 ст. 134 КАС України, однак не впливає на обов`язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги ч.1-4 ст. 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірність критеріям. Ці висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з практикою Верховного Суду зазначеною у постанові від 06.11.2022 по справі №922/964/21, постанові від 25.07.2023 по справі №340/4492/22, які відповідно до положень ч.5 ст. 242 КАС України підлягають врахуванню судом.

Вимоги апелянта про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, задоволенню не підлягають, оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, а отже відсутні підстави для відшкодування таких витрат відповідно до статті 139 КАС України.

Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до пункту 1 частини 1статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

За визначенням, наведеним у статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позову, а тому відсутні підстави для його скасування.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.10.2025 по справі № 440/11154/25 - залишити без змін в частині відмови у задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя С.П. Жигилій

Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко